Психолого-юридична характеристика хуліганства

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, надано загальну характеристику роботи, визначено її мету і завдання, об’єкт і предмет. Розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Хуліганство як предмет дослідження юридичної психології” надана характеристика суспільно-історичних передумов зазначеного злочину, його соціально-психологічних та кримінологічних особливостей.

Розділ 1.1. “Історичні передумови та соціально-психологічні чинники хуліганства як суспільно небезпечного і протиправного явища” – присвячений, насамперед, розгляду хуліганського діяння в суспільно-історичному вимірі. В Російській імперії бійки завжди були багатофункціональним культурним феноменом: символічним сприйняттям боротьби “добра” і “зла”; способом вирішення конфліктів між вуличними чи міжсільськими групами. В    період після Жовтневої революції спостерігається трансформація соціокультурного сенсу “святкових” бійок. Більшість із них тепер супроводжуються масовим п’янством, а поведінка учасників значною мірою втрачає своє ритуальне значення. В такій трансформації рельєфно проявилися притаманні післяреволюційній епосі деструктивні імпульси: загальне озлоблення, чорно-біле бачення світу в межах соціально-психологічної установки “ми” та “вони”. Процес деформації традицій став могутнім каталізатором розповсюдження в країні не лише хуліганства, але й інших форм девіантної поведінки. У зіткненнях з представниками правопорядку проявлялася післяреволюційна анархізація поведінки мас, традиційне для народу прагнення до вирішення конфліктів без участі представників влади.

Вивченню хуліганів і боротьбі з хуліганством приділялася велика увага в післяреволюційній Росії (1918-1935 рр.). Однією з провідних тем, що досліджувалася в Кабінетах (пізніше – Інститутах) по вивченню особистості злочинця і злочинності, була саме проблема хуліганства. В роботах того часу (“Хуліганство і злочин”, “Досвід вивчення сучасного хуліганства” та ін.) можна знайти опис основних ознак поведінки хулігана: “З психологічної точки зору в склад поведінки хулігана входять...прояви грубої сили в формі зловживання нею відносно більш слабких істот, глумління сили над слабкістю. Хуліганський вчинок є симптомом слабкості і проявом потреби в самоствердженні..., бажання привернути увагу, показати себе...” (Ефруссі П.О.). Найбільш характерними особливостями поведінки хулігана визначено: 1) безцільність і відсутність сенсу у проявах злоби й жорстокості (дії хулігана частіше спрямовані не на визначених осіб, але на перших зустрічних); 2) недостатність приводу чи його явна неспіврозмірність із вчиненим діянням.

Існування певних соціокультурних традицій дозволяє зберігати інститут хуліганства в Україні, хоча як самостійний склад злочину воно існує лише в деяких пострадянських країнах. Воно представлене не однорідним правопорушенням (злочином), а різноманітними поведінковими проявами: з одного боку, “традиційними” порушеннями громадського порядку, що відрізняються множинністю форм (від лайки, нецензурних висловів, шуму в нічний час, бійок до пошкодження транспорту та майна, нанесення тілесних ушкоджень), з іншого – “нетрадиційними” формами поведінки, насамперед, футбольним хуліганством та скінхед-рухом. В дисертаційній роботі висвітлені причини такої поведінки.

У розділі 1.2. “Психологічна характеристика криміногенних ознак і властивостей осіб, які вчинюють хуліганство” представлені результати емпіричного вивчення хуліганства з позицій кримінології.

Згідно статистичних даних МВС України, хуліганство в загальній структурі злочинності протягом 1991-2008 рр. складало від 3,04% до 5,78%; серед злочинів проти громадського порядку та моральності воно становило понад 2/3 від загальної кількості. Абсолютна кількість хуліганств з 1991 р. по 2008 р. змінювалася в межах від 39.105 (1997 р.) до 12.139 (2007 р.), тобто наявна виражена тенденція до зменшення кількості цих злочинів. Динаміка хуліганства за останні три роки складає: 2006 р. – (-6,0%), 2007 р. – (-10,6%), 2008 р. – (-9,2%) і загалом може бути оцінена як сприятлива.

Але більш ретельний аналіз дозволяє побачити певні негативні тенденції у протидії хуліганству. Так, у 1995 р. в порівнянні з 1990 р. кількість зареєстрованих злочинів зросла майже вдвічі (+ 97,3%) при значному зростанні рівня злочинності загалом (+73,6%), а вже в 2002 р., тобто через 7 років – ще більш стрімко впала (-265%). При цьому загальна кількість зареєстрованих злочинів також зменшилася, але лише на 28%. Оскільки рівень злочинності відображає загальні тенденції розвитку суспільства, він не може змінюватися так радикально. Можна зробити висновок, що зафіксовані статистикою показники, окрім власне динаміки злочинності, відображають і щось інше, а саме – більшу чи меншу увагу правоохоронних органів до певних видів злочинів, реєстраційну дисципліну безпосередніх виконавців тощо.

Безумовно, що декриміналізація окремих проявів хуліганства у чинному КК України призвела до збільшення рівня латентності цього правопорушення, що не сприяє оцінці громадянами умов свого життя як безпечних. Особливо вона вплинула на делінквентну поведінку неповнолітніх, оскільки особі, яка вчинила хуліганське діяння за ч. 1 ст. 296 КК у віці від 14 до 16 років, фактично не може бути призначена міра кримінального покарання (штраф, арешт або обмеження волі). Тому суди звільняють таких неповнолітніх від покарання з випробуванням, застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, що сприймається останніми як безкарність.

Вивчення кримінальних справ дозволяє надати наступну психолого-кримінологічну характеристику хуліганства та особистості хулігана.

В групі вчинюється 68,6% таких злочинів, найбільш поширеною формою вчинення хуліганства є бійка (43,6%) та бійка з нанесенням тілесних ушкоджень (18,1%). Воно може також проявлятися в дебошах, скандалах, зухвалій нецензурній лайці в громадському місці, приставанні до громадян (загалом – 21,1%); в процесі бійки чи таємно (загалом – 17,2%) хулігани пошкоджують державне, муніципальне та особисте майно громадян. Місцем його вчинення були громадські місця: вулиця (27,5%), парки, сквери та площі (23,0%), заклади відпочинку (15,2%), заклади громадського харчування (13,2%). Хуліганство – “вечірній” злочин, причому його “пік” приходиться на 22-24 год. (43,6%).

Хуліганські дії вчинюються з прямим умислом, майже завжди розпочинаються без попередньої домовленості (91,7%); в 82,8% вони здійснювалися в присутності громадян. Винний бажає грубого порушення громадського порядку і свідомо його допускає, розпочинаючи хуліганські дії. Те,  що він поводиться саме так, і не інакше, під впливом ситуації (наприклад, виктимної поведінки потерпілого) чи перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, а також будь-яких інших несприятливих обставин, на форму і вид умислу впливати не може. Не впливає на нього і ступінь визнання вини, яку, до речі, визнають далеко не всі обвинувачувані: “визнав частково” – 23,5%, “не визнав взагалі” – 10,4%.

Серед обставин, що обтяжують покарання при вчиненні хуліганства, в обвинувальних висновках фігурують: вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням інших одурманюючих засобів (47,4%); вчинення злочину повторно (10,0%); обставинами, що пом’якшують покарання, судами визначені: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину (20,7%), неповнолітній вік (9,2%).

Розділ 2 “Застосування психологічних знань щодо визначення елементів складу злочину у виді хуліганства в сучасному кримінальному праві” присвячений висвітленню психологічних аспектів об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони хуліганства.

В розділі 2.1. “Можливості використання психологічних знань щодо визначення об’єкта та об’єктивної сторони хуліганства” аргументується, що хуліганство посягає, насамперед, на громадський порядок як сукупність суспільних відносин, тобто на систему сталих, внутрішньо організованих у соціальному просторі й часі норм і правил соціально-психологічної взаємодії та спілкування громадян.

Противники існування хуліганства як складу злочину вказують, що громадський порядок частково порушується при вчиненні будь-якого злочину. На  нашу думку, в таких міркуваннях ототожнюються поняття “правопорядок” та “громадський порядок”. Між тим, вони різні і за обсягом, і за змістом, окрім того, поняття “громадський порядок” вживається у широкому та вузькому розумінні. В  широкому сенсі громадський порядок – це дійсно сукупність суспільних відносин, яку порушити складно, але можливо (наприклад, стихійне лихо, війна та ін.); у вузькому – складова правопорядку, тобто певне коло правовідносин, і далеко не всі злочини, тим більше – адміністративні делікти здатні його порушити. Надмірно розширюючи поняття громадського порядку, автори наділяють його властивістю соціального нормування будь-якої поведінки, перетворюють його в універсальний механізм соціалізації особистості та переводять із площини права в площину соціальної психології.

Об’єктивна сторона хуліганства – дії, що грубо порушують громадський порядок і відзначаються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Склад хуліганства є формальним, тобто для його кваліфікації не вимагається настання шкідливих наслідків, важливий сам факт вчинення.

За своєю сутністю хуліганство є злочином специфічним: його наслідки не можуть бути визначені як “матеріальні”, але вони завжди наявні – це нанесення моральної (психологічної) шкоди громадянам. Тобто склад хуліганства може бути визначений як сукупність, що потребує врахування особливостей і об’єктивної, і суб’єктивної сторони (умислу). При цьому одним із основних критеріїв, що характеризують об’єктивну сторону цього злочину, слід вважати дії, які втілюють бажання особи продемонструвати суспільству своє знехтування його підвалинами, нормами і правилами, настроями громадян, глумління над їх честю і гідністю. Над конкретними наслідками цих дій хуліган, як правило, не задумується.

В розділі 2.2. “Психологічна характеристика суб’єкта та суб’єктивної сторони хуліганства” аналізуються кримінально-правові та психологічні аспекти особи хулігана. Зокрема, зазначається, що в чинному КК України хуліганство – один із небагатьох злочинів невеликої тяжкості, за який кримінальна відповідальність настає з 14 років (ч. 1 ст. 296 КК). Такий підхід з позицій вікової психології є цілком вірним: суспільна небезпечність хуліганства є цілком очевидною i зрозумілою будь-якому неповнолітньому. Але законодавець не здійснив належних кроків щодо визначення адекватних заходів кримінального покарання, обмеживши їх примусовими заходами виховного характеру, що особами з антисуспільною спрямованістю не може сприйматися достатньо вагомо. Провідною для підлітків є потреба в самоствердженні, вони цілком орієнтовані на оцінку ровесників, на набуття відповідного соціального статусу в референтній групі. Тому застереження сприймається ними лише як слова, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки – як посягання на особисту свободу, а передача під нагляд батьків чи педагогічного колективу взагалі не може бути реалізована, оскільки їх авторитет завідома менший, аніж референтної групи. 

На нашу думку, визнаючи виключність хуліганства як злочину, слід було б перенести цю виключність і на заходи покарання, зокрема, в ст. 100 КК України – “Громадські та виправні роботи”. Від громадських робіт особа не має права ухилитися; це може бути будь-яка робота, в тому числі і не престижна, важливо, щоб вона не принижувала честі та гідності засудженого. Оскільки громадські роботи призначаються не більше, ніж 2 год. на день, вони не можуть заважати нормальній життєдіяльності та соціалізації підлітка, навпаки, структурують та змістовно наповнюють його вільний час, перешкоджаючи вчиненню нових правопорушень. Особи, засуджені до громадських робіт, вважаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбування покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89 КК України), тобто застосування цього покарання не впливатиме на подальшу долю людини.

Хуліганство належить до злочинів, що вчинюються лише умисно. Але  складність змістовної сторони хуліганства призводить до того, що в юридичній літературі немає єдиної думки з питання, які види умисної вини можливі при його вчиненні. Більшість науковців стверджують, що хуліганство може бути вчинене лише з прямим умислом, тобто особа передбачає, що в результаті її діяння настануть шкідливі наслідки, але при цьому бажає поводитися саме так, а не інакше (Даньшин І.М., Яценко С.С. та ін.). Інші ж вважають, що хуліганство може бути вчинене i з непрямим умислом (Наклович М.Л., Кидиралієва С.К. та ін.), оскільки винний далеко не завжди бажає настання шкідливих наслідків, а його дії спрямовані проти тієї чи іншої особи, а не проти громадського порядку.

Помилковість останньої точки зору зумовлюється нехтуванням того, що хуліганство – злочин із формальним складом, тобто його вчинення є процесом, що не потребує настання наслідків: вони знаходяться поза межами необхідних ознак складу злочину, але ця обставина не виключає умисної вини, оскільки суб’єкт бажає (вольовий аспект) вчинити конкретне діяння і добре це розуміє (інтелектуальний аспект). Окрім того, наслідки вчинення хуліганства завжди існують, хоча вони й не матеріальні, а психологічні: це демонстрація своєї вищості над присутніми, безкарності, вседозволеності.

Разом із цим, ми вважаємо дискусійною точку зору, згідно з якою суб’єкт вчинення хуліганства завжди розуміє суспільну небезпечність вчинюваного діяння. Психологічна готовність до здійснення певного вчинку (злочину) далеко не завжди означає усвідомлення його суспільної небезпеки. Розуміння фактичних обставин можливе на рівні побутової свідомості, але їх правова та моральна оцінка – лише на рівні розвиненого абстрактного мислення, наявного далеко не у всіх правопорушників. Особа може вчиняти хуліганські діяння і цілком віддавати собі звіт у цьому, не оцінюючи їх ні з позицій загальнолюдської моралі, ні з позицій права: якщо вона визнана осудною, цього цілком достатньо для її кримінального покарання.

Важливим для характеристику умислу при вчиненні хуліганства є погроза застосування насильства, що передує діянню або супроводжує його. Не створюючи реальних матеріальних наслідків, погроза значною мірою впливає на перебіг хуліганства, оскільки здатна видозмінити психічний стан потенційної жертви, призвести до виникнення у неї астенічних емоцій (тривоги, нерішучості, страху) чи, навіть, до її повної деморалізації. Погроза – психологічне насильство, що складається з низки ознак, взятих у сукупності (залякування застосуванням фізичного насильства; реальність такого застосування та його інтенсивність).

В розділі 3 “Психологічна природа системи детермінант та механізмів вчинення злочинів у виді хуліганства” надається психологічна характеристика мети та мотивів вчинення хуліганства, аналізуються його усвідомлені та неусвідомлені компоненти.

Розділ 3.1. “Психологічний аналіз мети та мотиву хуліганства” – базується на розгляді відмінностей між юридичним та психологічним розумінням мети і мотиву поведінки особи.

Мотив явної неповаги до суспільства може проявлятися в широкому спектрі посягань – це демонстративне нехтування існуючими соціальними нормами, що не поглинається насильством проти особи чи ушкодженням майна. В юридичній літературі з проблеми мотивів хуліганства (хуліганських мотивів) вживається також поняття “хуліганські спонукання”, які можуть реалізовуватися в різних формах поведінки. Їм притаманна швидкоплинність, незначність і легковажність мотивації, наочність, коли хуліган прагне продемонструвати зневагу до особистої гідності певної людини (групи людей, оточуючих, до суспільства загалом), свою вищість та безкарність, протиставити свою поведінку вимогам громадського порядку, познущатися над беззахисним, кинути виклик громадській моральності. Такі спонукання передбачають відсутність особистих відносин ворогування, заздрощів, неприязні та ін., вони можуть бути адресовані будь-якій сторонній, незнайомій людині.

На нашу думку, хибним є твердження, нібито хуліганство може розпочинатися завдяки мотивам особистої неприязні, які потім переростають у мотив явної неповаги до суспільства (Яценко С.С.), чи що особисті мотиви присутні в процесі вчинення хуліганства, але вони носять другорядний, слабко виражений характер (Куц М.Т.). Особиста неприязнь може виникнути у будь-кого й через різноманітні причини, але існує так само багато способів її “задоволення”, в тому числі – некримінальних. Хуліганські діяння за наявності особистої неприязні вчиняють лише певні особи: адекватною сатисфакцією для себе вони вважають таку поведінку, в якій проявляються елементи явної неповаги до суспільства. Суб’єктивна сторона хуліганства загалом характеризується не міжособистісними відносинами особи, що вчиняє певні дії, а її ставленням (“підходом”) до норм громадського співжиття.

Узагальнення юридико-психологічних досліджень дозволило встановити, що вчинення хуліганства може спонукатися наступними мотивами: самоствердження (статусні), захисні, заміщення (компенсаторні), ігрові. Цим мотивам у дисертації надана розгорнута характеристика.

Ми вважаємо дискусійною думку, що метою дій винного при хуліганстві є порушення громадського порядку, а також прояв неповаги, демонстрація зневаги до суспільства та встановленого у ньому порядку. Метою не може бути родовий і безпосередній об’єкт хуліганства, оскільки складова суб’єктивної сторони складу злочину і об’єкт складу злочину – величини неспіврозмірні. Мета не може також співпадати з мотивом, бо мотив – спонукання до дії, а мета – образ бажаного результату цієї дії. Можна стверджувати, що винний, грубо порушуючи своєю поведінкою громадський порядок і проявляючи явну неповагу до суспільства, має мету: привнести в свідомість інших осіб, поза їх волею і бажанням, уявлення про власну значимість, причому коло цих осіб може бути як визначеним (за наявності публічності), так і безадресним.

В розділі 3.2. “Усвідомлені та неусвідомлені компоненти в механізмі вчинення хуліганства” – здійснена спроба висвітлити психологічні механізми злочинної поведінки хулігана.

Узагальнення одержаних емпіричних результатів дозволяє визначити найбільш характерні для хуліганів властивості особистості та говорити про якісні відмінності їх ціннісно-нормативної системи порівняно з законослухняними громадянами. Хуліганство – злочин чоловічий (93,2%) і молодіжний: 18-25 років – 69,7%, 25-29 років – 13,1%. Серед хуліганів багато непрацюючих (48,6%), тих, хто має тимчасову роботу чи працює без укладення трудового договору. В  останньому випадку проблеми з визначенням соціального і професійного статусу призводять до маргінальності особистості, далі – до внутрішньоособистісного конфлікту, що потребує своєї нейтралізації.

Хуліганство, як правило, є першим злочином у злочинній біографії людини (лише 10,0% злочинців у минулому притягалися до кримінальної відповідальності). Значна кількість хуліганств вчинюється в стані алкогольного сп’яніння: за офіційними статистичними даними – 42,0%, за результатами вивчення кримінальних справ – 47,4%; працівники ОВС вважають, що таких осіб насправді більше – понад 70,0%. Поведінка людини в такому стані втрачає складноопосередкований характер, особа перестає керуватися засвоєними в процесі соціалізації нормами й правилами; вивільняються її особистісні комплекси, а нічим не стримувані негативні емоції відразу реалізуються.

За результатами вивчення кримінальних справ, підтверджена інформація про наявність у злочинців-хуліганів психічних аномалій практично відсутня (до 5,0% осіб). При опитуванні переважна більшість працівників ОВС схиляється до думки, що психічні аномалії впливають на вчинення хуліганства значною мірою, і тільки 8,0% категорично відкидають такий зв’язок. Неспівпадіння між матеріалами кримінальних справ та реальним станом речей вони пояснюють тим, що процедура розслідування хуліганства спрощена, відповідні судові експертизи проводяться рідко (за нашими даними – не призначалися взагалі).

Оскільки хуліганство є “безадресним” злочином, воно може бути спрямоване на будь-яку особу: для хулігана важливо, щоб існував об’єкт для вербальної чи фізичної агресії, поведінка якого може бути цілком соціально позитивною чи нейтральною. Тому в 46,0% випадків у поведінці потерпілого будь-які ознаки віктимності були відсутні; приблизно стільки ж потерпілих (43,8%) своїми діями фактично провокували неправомірну поведінку (перебували в стані алкогольного сп’яніння, демонстрували неадекватні ситуації грубість, агресивність, конфліктність тощо).

Загалом хуліганів відрізняє недостатня соціальна пристосованість, невдоволеність своїм положенням у суспільстві. У них знижений самоконтроль поведінки, типовими є необдумані вчинки, емоційна незрілість та інфантилізм. Такі люди звичайно або ж не розуміють, чого від них вимагає суспільство, або ж розуміють, але не бажають ці вимоги виконувати. Оскільки у них порушений або деформований нормативний контроль, вони оцінюють соціальну ситуацію не з позицій морально-правових вимог, а базуючись на особистих переживаннях, бажаннях, тобто наявні стійкі порушення соціальної адаптації. Їм властиві також порушення в сфері спілкування: невміння стати на точку зору іншого, побачити себе зі сторони. Це, в свою чергу, знижує можливість адекватної соціальної орієнтації, продукує виникнення афективно насичених ідей, пов’язаних із уявленням про ворожість оточуючих людей і суспільства в цілому. Як наслідок, формується агресивність та підозрілість, правильна оцінка ситуації ускладнюється, а поведінка детермінується афективними установками.

У конфліктних ситуаціях таким особам притаманна: нездатність стримувати перше агресивне спонукання, прогнозувати розвиток конфлікту і наслідки агресивних дій, неволодіння системою адекватних поведінкових засобів. Єдиним засобом вирішення конфліктів для них є насильство з наступним самовиправданням та перекладенням вини на потерпілого та/чи зовнішні обставини.