ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; розкрито методи дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі "Розвиток професійної ідентичності та її детермінант як психологічна проблема" висвітлено передумови дослідження означеної проблеми, здійснено аналіз підходів до визначення поняття, що досліджується, як в історичній ретроспективі, так і в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі; проаналізовано основні напрями у поглядах на структуру ідентичності, її компонентний склад, чинники розвитку; розглянуто місце професійної ідентичності в структурі особистості, вивчені її зв’язки з певними властивостями особистості.

Аналіз науково-психологічної літератури показує неоднозначність і суперечливість тлумачень досліджуваного феномена. У ході теоретичного дослідження нами було проаналізовано низку різноманітних наукових підходів зарубіжних та вітчизняних вчених, що розглядають структуру, генезис, умови та особливості становлення і розвитку ідентичності, маючи при цьому власну предметну сферу аналізу і роблячи акцент на окремі структурні компоненти ідентичності. Такими підходами виступають: психоаналітичний підхід (Е. Еріксон, Дж. Марсіа, А. Ватерман, З. Фрейд), де найчастіше ідентичність визначається як процес організації життєвого досвіду індивідуального "Я" протягом всього життя людини, як внутрішня, самостворююча, динамічна структура, що забезпечує відчуття цілісності, безперервності і тотожності особистості і пов’язується з наявністю у людини чіткого самовизначення, що включає вибір цілей, цінностей і переконань; біхевіористичний (Д. Кемпбелл, М. Шеріф), в рамках якого проблему ідентичності дослідники вивели на соціальний рівень, розглядаючи її не як результат взаємостосунків між окремими індивідами, а як наслідок міжгрупових відносин; інтеракціоністський (Е. Гоффман, Р. Дженкінс, Дж. Мід, Р. Фогельсон, Ю. Хабермас, Б. Шефер, Б. Шледер), де ідентичність постає в якості результату соціальної інтеракції та як здатність людини сприймати свою поведінку і життя як пов'язане, єдине ціле, а особистісна і соціальна ідентичності розглядаються в контексті двох вимірів, в яких реалізується балансуюча Я-ідентичність; когнітивний (Г. Брейкуелл, Г. Теджфел, Дж. Тернер, М. Яромовіц), що передбачав аналіз динаміки особистісної і соціальної ідентичностей в контексті їх актуалізації та трактував ідентичність як когнітивну систему, що виконує роль регулятора поведінки людини у відповідних умовах; екзистенційно-гуманістичний (Д. Бьюдженталь, А. Маслоу, А. Мінделл, Е. Мінделл), що розглядає ідентичність як внутрішнє усвідомлення індивідом зв'язку зовнішнього світу і самого себе та як спосіб сприйняття світу; структурно-динамічний підхід вітчизняних учених (В. Агеєв, Н. Антонова, П. Гнатенко, В. Зливков, Н. Іванова, О. Ічанська, І. Кон, К. Коростеліна, О. Леонтьєв, С. Максименко, В. Москаленко, Т. Румянцева, В. Павленко, В. Столін, Т. Титаренко, Л. Шнейдер, В. Ядов і ін.), де ідентичність трактується як відповідність образу Я його життєвому втіленню, як динамічна система, що розвивається нелінійно протягом всього життя людини, має складну ієрархічну структуру та передбачає усвідомлення і оцінювання особистістю своєї приналежності до соціальної групи.

Аналіз основних підходів у дослідженні структури ідентичності виявляє різноманітні погляди на типи та види ідентичності. Зокрема, виокремлюється "психосоціальна", "позитивна" і "негативна" ідентичність (Е. Еріксон); пропонуються різні моделі ідентичності, такі як "дифузія", "передвизначена ідентичність", "мораторій", "досягнута ідентичність", (А. Ватерман, Дж. Марсіа); вивчаються "усвідомлювана" й "неусвідомлювана" (Дж. Мід), "актуальна" і "віртуальна" (Е. Гоффман, Л. Путілова), "реальна", "ідеальна", "негативна" і "пропонована ідентичність" (Р. Фогельсон), "об'єктна ідентичність", "індивідуальна ідентичність" і "групова ідентичність" (Б. Шефер, Б. Шледер), "особистісна" і "соціальна ідентичність" (Г. Брейкуелл, Р. Дженкінс, У. Дойс, Ю. Хабермас, Г. Теджфел, Дж. Тернер, М. Яромовіц), "психофізіологічна", "соціальна" та "особиста" (В. Агеєв, Н. Іванова, І. Кон, В. Павленко), "проспективна ідентичність" (С. Мінюрова, Л. Плеханова) та багато ін.

Слід зазначити, що в літературі зустрічається не лише трактування поняття "ідентичність", але й поняття "ідентифікація", яка виступає механізмом формування ідентичності в онтогенезі та процесом самоототожнення з іншою людиною, групою та цінностями, що існують у суспільстві, а також розглядається як механізм соціалізації індивіда, формування його особистості, який впливає на розвиток самосвідомості.

Дане поняття можна аналізувати у контексті кількох основних напрямів. Зустрічається розумінням ідентифікації як механізму особистісного розвитку та в якості захисного механізму (Р. Адамек, А. Бандура, О. Бондаренко, М. Герберт, Е. Еріксон, М. Кляйн, Т. Нікуліна, Ю. Орлов, А. Фрейд, О. Харламенкова та ін.), як центрального механізму самосвідомості (В. Мухіна, В. Столін). Інший напрямок розкриває роль ідентифікації в процесі соціалізації (В. Агеєв, Г. Андрєєва, О. Дубовська, Р. Кричевський, В. Москаленко, А. Налчаджян, М. Обозов, Н. Сарджвеладзе). Існують дослідження, у яких висвітлюється емоційно-мотиваційний аспект процесу ідентифікації та її зв'язок з емпатією (В. Вілюнас, В. Кан-Калік, А. Петровський, Т. Шибутані). Аналіз літератури дав змогу визначити суттєві ознаки ідентифікації, а також розглядати дане явище як емоційно-когнітивний процес ототожнення (в т. числі неусвідомлюваного) суб'єктом себе з іншим суб'єктом, групою або взірцем в контексті реалізації прагнення набути чи засвоїти відповідні цінності, норми, ідеали, моральні якості іншої особи.

У розділі також проаналізовано різні підходи до вивчення професійної ідентичності у контексті професіоналізації особистості взагалі (А. Деркач, Е. Зеєр, Є. Климов, Т. Кудрявцев, А. Маркова, Л. Мітіна, Ю. Поваренков, Д. Сьюпер, В. Шадріков та ін.) та професійного становлення майбутнього практичного психолога зокрема (Г. Абрамова, О. Бондаренко, Ж. Вірна, Т. Данилова, Л. Долинська, І. Дубровіна, С. Максименко, В. Панок, Н. Пов’якель, В. Семиченко, Л. Терлецька, Л. Уманець, Н. Чепелєва, Н. Шевченко, Л. Шнейдер та ін.). На базі узагальнення ідей та висновків, які містяться у працях вітчизняних вчених, можна стверджувати, що професійна підготовка майбутніх психологів повинна здійснюватись у новій особистісно орієнтованій, гуманістичній парадигмі та передбачати створення відповідних умов для особистісного зростання, актуалізації професійно важливих особистісних якостей, формування професійного мислення, компетентності, рефлексії психолога у поєднанні з гуманістичним світоглядом. У наукових працях зазначається, що професіоналізм практичного психолога вимагає цілеспрямованого та планомірного формування професійної ідентичності як такого інтеграційного психологічного феномену, який є результатом когнітивно-емоційно-поведінкового процесу ототожнення себе з професією та професійною спільнотою, інтегрує професійні знання, структуровані в певні програми професійних дій, і знання людини про саму себе як про представника певної професії та здатний забезпечити перспективи самовираження, самореалізації та професійного зростання.

Таким чином, проведений у першому розділі теоретичний аналіз проблеми дозволив стверджувати, що професійна ідентичність практичного психолога характеризується прийняттям індивідом провідних професійних ролей, ціннісних позицій і норм, сприяє конструюванню свого професійного майбутнього та постає багатокомпонентним і багаторівневим утворенням, структура якого є єдністю трьох компонентів: а) когнітивний компонент, що є уявленнями особистості про особливості певної професійної групи і усвідомлення себе її членом на основі професійних ознак, що диференціюються. Складовими частинами когнітивного компоненту виступають: уявлення особистості про себе, що формують образ "Я", професійні знання і переконання, що формують образ професії; б) емоційно-оцінний компонент, в структурі якого можна виокремити самооцінку своїх професійних якостей, ставлення до професійних знань, самоставлення індивіда як професіонала; в) поведінковий компонент професійної ідентичності, що являє собою реальний механізм активного прояву себе членом професійної групи, засвоєння відповідних професійних ідей, норм, цінностей, зразків професійної поведінки, побудову системи цілей та перспектив, ставлення до професійного становлення в контексті загальної осмисленості життя.

Серед чинників розвитку професійної ідентичності науковці виокремлюють професійну обізнаність (поінформованість), емоційно-позитивне сприйняття інформації про професію та себе як майбутнього професіонала, ідеальні образи вибраної професії, усвідомлення своєї приналежності до професії, очікування індивіда та можливості соціальних перспектив, які дає дана професія, сформованість образу "Я", професійне спілкування та взаємодію студентів з фахівцями професійної спільноти тощо.

Відповідно, здійснені наукові пошуки зумовили побудову нашого експериментального дослідження.

У другому розділі "Емпіричне вивчення психологічних чинників розвитку професійної ідентичності майбутніх психологів у вищому навчальному закладі" на основі узагальнення теоретичних досліджень визначено основні напрями і методичну процедуру емпіричного дослідження; визначено репрезентативність вибірки; обґрунтовано вибір кожної психодіагностичної методики; підібрано адекватні методи математичної обробки даних.

Узагальнення науково-методичної літератури і відповідних досліджень з цієї проблематики дозволили виокремити структурні компоненти професійної ідентичності, які відображають її сутність: когнітивний, емоційно-оцінний та поведінковий. Запропонований компонентний склад формально-динамічної та якісної структури ідентичності, що традиційно розглядається дослідниками, не є вичерпним і остаточним, проте наведені показники є репрезентативними, оскільки характеризують найбільш типові прояви досліджуваного явища.

Емпіричним дослідженням, яке проводилось впродовж 2005-2006 р.р., було охоплено 205 студентів-психологів перших-третіх курсів психолого-природничого факультету Рівненського державного гуманітарного університету.

Дослідження складалося із двох етапів: на першому етапі здійснювалось обстеження студентів з метою вивчення особливостей розвитку визначених компонентів професійної ідентичності в залежності від курсу навчання, а на другому етапі шляхом застосування множинного регресійного аналізу виявлялись психологічні чинники, що здійснюють найбільший вплив на  розвиток професійної ідентичності.

Для дослідження когнітивного компоненту професійної ідентичності та динаміки його розвитку на різних курсах навчання ми використали методику "Хто Я?" М. Куна і Т. Макпартленда.

При аналізі співвідношення об'єктивних, емоційних та професійних складових образу "Я" студентів-психологів виявлено наступні тенденції: у своїх самохарактеристиках студенти 1-го, 2-го та 3-го курсів частіше використовують поняття, що становлять зміст емоційного компоненту (51%, 45% і 48% відповідно). Рідше зустрічаються об’єктивні поняття (22% на 1-му курсі, 25% та 24% – на 2-му і 3-му курсах). Поняття, що відображають зміст професійної складової, зустрічаються ще рідше. Співвідношення по курсах відповідно становить 6%, 8% і 13%.  Разом з тим, розміщення професійних самохарактеристик у 63% описів серед перших шести відповідей свідчить про те, що навчання у ВНЗ дозволило студентам-психологам сформувати у себе, хоча ще і не достатньо виражений, образ "Я в професії".