ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВЗАЄМИН З ДОРОСЛИМИ І ОДНОЛІТКАМИ НА САМООЦІНКУ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію роботи і її впровадження в практику системи дошкільної освіти.

У першому розділі – «Стан проблеми і теоретичні засади дослідження» – розкрито теоретико-методологічну базу дослідження, здійснено аналіз теоретичних положень з проблеми самооцінки особистості у структурі самосвідомості, розглянуто основні підходи вітчизняних і зарубіжних вчених до визначення структури, ґенези та умов розвитку самооцінки особистості, висвітлено проблему взаємин дітей з дорослими і однолітками як чинника розвитку їх самооцінки.

У розділі констатовано, що у психологічній літературі самооцінка переважно інтерпретується як важлива складова структури самосвідомості. Самооцінка розглядається як: стрижень самосвідомості особистості, показник її розвитку (Л. І. Божович, І. С. Кон, С. Л. Рубінштейн та ін.), механізм саморозвитку особистості (М. Й. Боришевський, О. І. Киричук, О. Г. Спіркін), основний регулятор поведінки й діяльності (А. В. Захарова, І. І. Чеснокова). Найчастіше самооцінка ототожнюється з емоційно-ціннісним ставленням особистості до себе, з афективним компонентом самосвідомості (М. І. Лісіна, В. В. Столін, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.). Водночас деякі дослідники не згодні з таким підходом, вважаючи самооцінку спеціальною функцією самосвідомості, її автономною ключовою характеристикою (Л. В. Бороздіна), елементом самопізнання (Л. Терлецька).

Як найскладніший компонент самосвідомості самооцінка є системним утворенням: має основні структурні компоненти (раціональний та емоційний); різні види (прогностична, актуальна і ретроспективна); показники (адекватність, стійкість, висота); виконує дві основні функції: регуляційну, на основі якої відбувається розв’язання задач особистісного вибору та саморегулювання поведінки й діяльності; захисну, що забезпечує стабільність і незалежність особистості. Самооцінка може функціонувати на усвідомленому та неусвідомленому рівнях; виявляється в різних формах, які постійно переходять одна в одну: загальна (цілісне емоційне ставлення людини до себе, що є наслідком інтеграції уявлень про себе) і конкретна (оцінка своїх умінь у конкретній діяльності, що складається на основі результатів власної діяльності).

Багатоаспектність та складноструктурованість феномену самооцінки породжує неоднозначні погляди дослідників на його ґенезу. Найбільш поширеною є думка про те, що самооцінка формується у другій половині дошкільного віку, що збігається з етапом кризи трьох років (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, В. В. Столін та ін.). Однак, існує припущення, згідно з яким самооцінка зароджується значно раніше (А. І. Сілвестру, О. О. Смирнова). Розвиток самооцінки в дошкільному віці пов’язують з її переходом від нереалістично високої загальної самооцінки (у молодшому дошкільному віці) до більш адекватної конкретної самооцінки у різних видах діяльності (в старшому дошкільному віці), на основі чого відбувається подальший процес формування цілісної самооцінки особистості, яка включає в себе як адекватне ставлення до своїх вмінь, досягнень, невдач, так і до всієї особистості в цілому.

Дослідження детермінант становлення самооцінки у дошкільному віці здійснюється у руслі різних підходів. Відомо, що розвиток самооцінки пов’язується з процесом спілкування дитини з дорослими і однолітками (Л. І. Божович, Л. С. Виготський, М. І. Лісіна, С. П. Тищенко та ін.). При цьому наголошується, що інтенсивний розвиток самооцінки здійснюється у ігровій діяльності (Дж. Мід, Л. І. Уманець, П. Р. Чамата та ін.). Чинниками розвитку самооцінки дитини виступають також її індивідуальна діяльність, усвідомлення предметних дій, самостійність, самопізнання, виникнення рефлексії у старшому дошкільному віці (Б. Г. Ананьєв, М. Й. Боришевський, Л. С. Виготський, М. І. Лісіна, К. О. Островська, І. І. Чеснокова та ін.). Вказується, що процес становлення самооцінки дітей відбувається у зв¢язку з усвідомленням власних умінь в різних видах діяльності: малюванні, розповіді та ін. (Н. Є. Анкудинова); з переживанням свого успіху у практичній діяльності (К. Д. Серебрякова); на основі оцінок дорослого і аналізу дітьми робіт один одного у художній діяльності (К. А. Архіпова). Виняткова роль у розвитку самооцінки дошкільників надається процесу спільної діяльності з дорослими і однолітками (В. В. Абраменкова, Т. В. Дуткевич, О. В. Запорожець, Я. Л. Коломинський, В. К. Котирло, М. І. Лісіна, В. С. Мухіна, Ю. О. Приходько, М. М. Поддьяков, Т. А. Рєпіна, Є. В. Субботський та ін.). Перелік ракурсів означення дослідниками чинників розвитку самооцінки у дошкільному віці дає змогу констатувати наявність різних варіантів вирішення порушеної проблеми, однак більшістю з них підкреслюється соціальність феномену самооцінки дитини.

У руслі системного підходу взаємини розглядаються як складний процес, що включає: спілкування і взаємодію між членами групи (поведінковий компонент); соціальну перцепцію, або взаємооцінки членів групи (когнітивний компонент); їх переживання, які носять вибірковий характер, тобто відносини, що складаються в групі (афективний компонент) (Л. В. Артемова, О. О. Бодальов, Я. Л. Коломинський, Т. А. Рєпіна та ін.). Такий підхід є провідним для нашого дослідження, оскільки дає можливість розглядати взаємини як інтегративний процес і досліджувати особливості його впливу на самооцінку зростаючої особистості.

У старшому дошкільному віці активізується процес інтенсивного включення дітей у спільну діяльність з дорослими і однолітками, яка має спільну мету, мотивацію, операціональну систему та результат. У структурі спільної діяльності виділяються компоненти: спілкування, взаємодія, взаємооцінки та емоційні переживання учасників такої діяльності. Отже, спільна діяльність, з одного боку, є складовою процесу становлення взаємин, з другого – включає в себе всі його компоненти. У такій діяльності відбувається «саморух» дитини (Г. С. Костюк), підвищується її пошукова активність (Д. Б. Годовикова, О. В. Запорожець, Н. О. Козирєва, Л. О. Парамонова, М. М. Поддьяков та ін.), що є основним механізмом розвитку дитячої особистості. Діяльність, що виконується разом з дорослими або однолітками, сприяє вдосконаленню процесів рефлексування дитиною власних умінь та вчинків, тому доцільним є з’ясування перебігу становлення й розвитку самооцінки дітей у спільній діяльності з оточуючими людьми.

У підсумку проведеного огляду теоретичних підходів до досліджуваної проблеми зазначимо, що основна тенденція розвитку самооцінки у старшому дошкільному віці зазнає суттєвих змін, які виявляються у підвищенні питомої ваги її раціонального компоненту в процесі взаємин з оточуючими людьми. Тому було припущено, що під впливом цілеспрямованого розвитку конкретної самооцінки загальна самооцінка набуває більшої адекватності, в чому і полягає процес їх гармонізації. Детермінантою здійснення цього процесу є проектування спільної діяльності дітей з дорослими і однолітками, яке передбачає активізацію поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин.

З’ясування змістовних характеристик зазначених вище компонентів взаємин старших дошкільників у спільній діяльності з однолітками, визначення характеру взаємодії батьків з дітьми та його зв’язку з типами прояву самооцінки дітей становить зміст другого (емпіричного) розділу нашого дослідження.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження самооцінки старших дошкільників у контексті їх взаємин з дорослими і однолітками» – викладено загальну процедуру організації експериментального дослідження, обґрунтовано закладений у його зміст комплекс діагностичних методик, здійснено аналіз одержаних на констатувальному етапі дослідження даних.

Констатувальний експеримент проводився протягом 2007 року на базі дошкільних навчальних закладів № 30, № 16 та № 36 м. Чернігова. У дослідженні взяли участь 152 особи: із них 52 (26 дітей та 26 батьків) – група досліджуваних експериментальної вибірки і 100 (50 дітей та 50 батьків) – дві групи досліджуваних контрольної вибірки. Включення у експеримент двох контрольних груп дітей та батьків дозволило перевірити вірогідність висунутої на початку дослідження гіпотези та виявити специфіку прояву самооцінки старших дошкільників у процесі їх взаємин з дорослими і однолітками в умовах суспільного виховання.

Емпіричне дослідження здійснювалося в два етапи.

На першому етапі в результаті використання методики «Сходинки» (В. Г. Щур) та ігрового прийому «Склади картинку» за аналогією до гри «Склади фігурку із кубиків» (С. П. Тищенко) було встановлено співвідношення рівнів розвитку загальної та конкретної самооцінки дітей старшого дошкільного віку.

Якісний аналіз результатів дослідження показав, що у старших дошкільників спостерігалася відмінність між оцінкою своєї особистості в цілому і оцінкою своїх умінь у конкретній діяльності. Так завищений рівень розвитку загальної самооцінки був зафіксований у 62 % дітей, а завищений рівень розвитку конкретної самооцінки – у 43 %. Водночас спостерігалася певна відмінність між високим, середнім і низьким рівнями розвитку загальної і конкретної самооцінки.

Загалом констатовано, що розбіжність між рівнем розвитку загальної та конкретної самооцінки проявляється у тенденції до завищення загальної самооцінки дітьми старшого дошкільного віку та у більшій адекватності їх конкретної самооцінки. Отримані результати дали можливість зробити висновок, що процес гармонізації конкретної та загальної самооцінки дошкільників має починатися з вдосконалення їх вмінь оцінювати власну конкретну продуктивну діяльність, що більш властиво дітям цього віку, а не з розвитку їх загальної самооцінки. Тому на другому етапі констатувального експерименту доцільно було вивчати особливості впливу взаємин дітей з дорослими і однолітками на їх конкретну самооцінку.

На другому етапі було досліджено особливості прояву взаємин старших дошкільників з однолітками; виявлено зв’язок рівнів розвитку конкретної самооцінки з мірою сформованості поведінкового, когнітивного та афективного компонентів взаємин дітей зазначеного віку у спільній діяльності з однолітками; встановлено залежність типів прояву самооцінки дітей від характеру їх взаємодії з дорослими.