ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ СЛІДЧИХ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку з проблеми, яка досліджується, визначено його предмет, об’єкт, методологічні засади, сформульовано мету і завдання роботи. Відзначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Подано відомості про апробацію результатів, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі – „Теоретичний аналіз проблеми емоційного вигорання в професійній діяльності” проаналізовано дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми ЕВ, акцентовано увагу на тих, які розкривають чинники та психологічну симптоматику ЕВ, висвітлено зміст основних понять дослідження.

На підставі аналізу наукової літератури констатовано, що на сучасному етапі розвитку психологічної теорії та практики існують різноманітні підходи до тлумачення поняття „ЕВ”: як стан фізичного, психічного й емоційного виснаження, зумовленого довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, тобто „вигорання” як синдром „хронічної втоми” (Е. Аронсон, А. Пайнс та ін.); як двовимірна модель, що складається з емоційного виснаження і деперсоналізації (Д. Дірендонк, М. Лейтер, В. Шафуелі та ін.); як трикомпонентна система, яка складається з емоційного виснаження, деперсоналізації і редукції власних особистісних досягнень (В. Бойко, С. Джексон, К. Маслач, Т. Форманюк та ін.); як чотиривимірна конструкція, елементами якої є емоційне виснаження, деперсоналізація (деперсоналізація пов’язана з роботою і деперсоналізація пов’язана з реципієнтами тощо), редукція особистісних досягнень (Дж. Mімс, Р. Шваб та ін.); як динамічний процес, що розвивається у часі та має певні фази або стадії (М. Буріш, Дж. Грінберг, Б. Перлман, Е. Хартман та ін.). Виявлено, що визначення ЕВ та його симптоматики закордонні дослідники здійснюють у межах результативного (П. Брілл, Д. Грін, С. Джексон, К. Maслач, A. Пайнс та ін.) або процесуального (M. Буріш, C. Черніс та ін.) підходів.

У ході наукового пошукування доведено, що розвиток ЕВ зумовлюють як особливості професійної діяльності, так і особистісні якості фахівця. Визначено, що однією з таких особливостей роботи слідчих СБУ є наявність частих професійних стресів середньої інтенсивності. Розкрито поняття, якими користуються вчені (К. Абульханова-Славська, В. Бодров, Л. Бороздіна, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, Н. Наєнко, Ю. Олександровський, Г. Сельє, Ч. Спілбергер,  М. Франкенхойзер та ін.) для позначення психічних станів людини у важких умовах (психічна напруга, емоційні переживання, емоційне збудження, нервово-психічна напруга, стрес, емоційна напруга, тривога та ін.). Зазначено, що найбільш розповсюдженим поняттям є стрес (К. Альбуханова-Славська, Т. Березіна, У. Берінг, Л. Бороздіна, О. Грегор, Г. Гельб, П. Зігель, Е. Залученова, Л. Китаєв-Смик, Р. Лазарус, Н. Наєнко, Ю. Олександровський, Г. Сельє, Ч. Спілбергер, Н. Хренов, М. Франкенхойзер, Дж. Еверлі та ін.). Ступінь виразності й прояви стресу у конкретної людини залежить від особливостей емоційно-особистісної сфери, індивідуального досвіду, контексту групової та організаційної взаємодії, в межах якої здійснюється професійна діяльність (В. Бодров, К. Купер, Т. Кох, А. Леонова, К. МакКей, Дж. Маршал, Г. Салвенді, Р. Холт та ін.). Це стало підставою для вивчення організаційних форм та умов здійснення діяльності слідчими СБУ, а також аналізу характерних особливостей прояву стресу залежно від змістової специфіки професії.

У роботі виокремлено та проаналізовано низку різноманітних підходів, у межах яких здійснюються дослідження стресу в психології: як реакція організму у відповідь на шкідливі подразники (Г. Сельє, А. Каган, Л. Леві та ін.);
як характеристика зовнішнього середовища з точки зору стимулів, що турбують або руйнують – стрес-факторів (Дж. Вайтц, Г. Франкенхайзер, Р. Лазарус та ін.); як модель взаємодії людини й середовища (Т. Кокс, Дж. Макей та ін.). Кожен напрямок проаналізовано з точки зору теоретичних і практичних здобутків і обмежень. Відтак, виходячи з позицій теорії стресу, одні науковці (В. Бойко та ін.) проводили дослідження ЕВ як механізму подолання стресу, а інші вчені (А. Леонова, А. Качіна та ін.) – як один із компонентів у його структурі.

Результатом проведеного дослідження є визначення поняття „емоційне вигорання у слідчих СБУ”, що розглядається як складний психофізіологічний феномен, зумовлений тривалим перебуванням у ситуаціях, що пов’язані із специфічним середовищем та виконанням у ньому професійних завдань, містить високі емоційні вимоги (часті професійні стреси середньої інтенсивності), спричинює зміни у мотивації (тривала відсутність можливості кар’єрного росту, невідповідність очікуванням у своїй професійній діяльності), характеризується порушенням міжособистісної взаємодії у відділі (відсутність підтримки колег та наявність директивного стилю керування) і відсутністю особистісних навичок саморегуляції власного емоційного стану.

За результатами теоретичного аналізу визначено вихідні позиції для створення методичної бази діагностування рівнів сформованості ЕВ у слідчих СБУ та окреслено психологічні чинники, що сприяють його розвиткові.

У другому розділі „Емпіричне дослідження емоційного вигорання у слідчих Служби безпеки України” окреслено загальну стратегію експериментального дослідження, описано методики, які використані для дослідження рівнів сформованості ЕВ та визначення його складових, охарактеризовано групи досліджуваних осіб. Представлено кількісний і якісний аналіз результатів експерименту з використанням методів математичної статистики.

Використані методики можна поділити на два блоки. Перший блок: методики, спрямовані на визначення компонентів ЕВ, стадій та рівнів його сформованості у слідчих СБУ: 1) „Діагностика рівня емоційного вигорання” (В. Бойко), 2) „Синдром „вигорання” у професіях системи „людина-людина” (Н. Водоп’янова). Другий блок: методики, метою яких є діагностика психічних станів і особистісних властивостей особистості, типу взаємин у відділі, норм і стилів поведінки, їх ролі при виконанні службових обов’язків: 1) багатофакторний особистісний опитувальник FPI (І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел); 2) „Діагностика стилів керівництва” (А. Журавльов), 3) „Діагностика комунікативної установки” (В. Бойко), 4) анкета з оцінки організаційної культури (К. Камерон, Р. Куінн).

Згідно результатів проведеного дослідження з’ясовано, що в 2, 5 та 6 вікових групах найвищі показники рівнів сформованості ЕВ у слідчих СБУ. Однак цього не можна відстежити у фахівців 1, 3 та 4 вікових груп. З’ясовано, що низькі показники рівнів сформованості ЕВ у 1 віковій групі пов’язані із активним засвоєнням обраної професії досліджуваними та їхніми особистісними змінами інформаційного спрямування, а в 3 і 4 вікових групах відповідно – із самостійно, безпомилково і успішно виконуваними професійними функціями, майстерністю їх реалізації, широкою орієнтацією у професійній галузі