ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЛІДЕРСТВА В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, вказано методи дослідження, подано дані щодо апробації дисертаційної роботи та впровадження здобутих результатів у практику.

Перший розділ – “Наукові погляди на проблему лідерства в органах внутрішніх справ” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Розвиток наукових підходів до вивчення психології лідерства в системах управління” міститься теоретичний аналіз існуючих підходів щодо дослідження лідерства, яким встановлено, що цей феномен викликає широкий дослідницький інтерес на різних рівнях пізнання: філософському
(Г.В. Атаманчук, Р.Л. Кричевський), загальнонауковому (С.О. Лозінський, Е.А. Аркін, А.С. Залужний, Н.С. Жеребова, Б.Д. Паригін), конкретно-науковому (П.П. Блонський, І.П. Волков, Д.П. Кайдалов, Б.Ф. Ломов, Р.С. Немов, М.М. Обозов, Л.Е.Орбан-Лембрик).

В результаті вивчення існуючих теорій та концепцій лідерства в рамках характерологічного (теорія лідерських рис, теорія “парадоксального менеджменту”), поведінкового (модель “Управлінська решітка” Р. Блейка та Й. Мутона) і ситуативного (моделі керівництва Ф. Фідлера, Т. Мітчела, Р. Хауса; теорія П. Херсі, К. Бланшара, модель В. Врума, П. Оттона) підходів та покладених в їх основу теорій атрибуції (Ф. Хайдер, Н. Келлі, Т. Мітчел, Р. Вуд), харизматичного лідерства (теорія Р. Хауса, Я-концепція Б. Шаміра), трансакційного (Б. Басс) і трансформаційного лідерства (Т. Тічі, М. Декане, В. Беніс) встановлено, що питання лідерства як умови високої ефективності самокерування групою не визначене повною мірою, а еволюції концепцій лідерства свідчать, що на даний час відсутня загальна теорія лідерства.

У підрозділі 1.2. “Психологічні аспекти лідерства в поліцейських організаціях зарубіжних країн та в органах внутрішніх справ України” основна увага звертається на порівняльний аналіз особливостей лідерства. Світовий досвід показує (Т. Андерсен, Е. Лунч, Е. Трібаут, Х. Кноотса), що керівник повинен вміти впливати на людей, тобто активно діяти в напрямку досягнення ними усвідомленої цілі, організації необхідних в даний момент дій і поведінки.
В поліцейських організаціях розвинутих західних країн та в США набув поширення новий вид лідерства – трансформаційне лідерство, що дозволяє реалізувати сучасну концепцію проактивного управління персоналом.

На підставі узагальнення наукових позицій В.Г. Андросюка, Г.І. Ашина,
О.М. Бандурки, В.І. Барка, Ю.К. Васильєва, Т.Т. Джамгарова, Р.Л. Кричевського, Б.Г. Паригіна, В.М. Плішкіна, О.М. Столяренка, С.І. Яковенка здійснено змістовне розмежування лідера і керівника та дається визначення лідерства в органах внутрішніх справ як неофіційного управлінського впливу керівника на підлеглих, який є результатом внутрішньої соціально-психологічної організації колективу (команди ОВС), що здійснюється лідером як суб’єктом спонтанно сформованих у міжособистісних відносинах групових норм і очікувань.

Аналіз психологічних проблем лідерства в органах внутрішніх справ України (Д.О. Александров, В.І. Барко, Є.Г. Запорожцев, Ю.Б. Ірхін) свідчить, що для оптимізації діяльності міліцейського підрозділу доцільним є поєднання функцій керівництва та лідерства, яке передбачає застосування в процесі діяльності статусної влади та неформального особистого впливу керівника на підлеглих та визначається як управлінське лідерство.

Проведений аналіз дав можливість встановити низку чинників, які визначають його ефективність. До них належить: суб’єктивні чинники – лідерська спрямованість керівника, наявність професійно-значимих якостей, що є умовою трансформації керівника в лідера та його професійної компетентності; об’єктивні чинники – відповідність соціальної ролі очікуванням підлеглих та професійним задачам, що ставляться перед колективом, структура лідерства, міжособистісна взаємодія лідера і послідовників, стиль лідерської поведінки, що обумовлений особливістю ситуації, в якій здійснюється лідерство, та рівнем розвитку колективу.

В ході дослідження встановлено, що лідерство в ОВС має власну структуру у вигляді горизонтального (інструментальне лідерство) і вертикального (емоційне лідерство) зрізів. Тому, основним завданням управлінського лідера є їх поєднання в процесі реалізації лідерських функцій, найбільш синтезованими з яких є організаційна функція, що включає постановку цілі, організацію прийняття рішень, планування шляхів, способів і засобів досягнення актуальних (ситуативних) і перспективних цілей команди та полягає в координації, узгодженні, організації зовнішніх спільних зусиль членів колективу відносно цілі в просторових і часових характеристиках діяльності, інформаційна функція, яка передбачає збір, переробку, збереження інформації, формування на її основі актуальних і відстрочених цілей і задач колективу та розподіл ролей, обов’язків і відповідальності в виконуваній діяльності, і функція соціалізації, спрямована на формування соціально значимих і схвалюваних норм, ціннісних орієнтацій, соціальних диспозицій, стійких мотивів поведінки.

Другий розділ “Психологічні особливості лідерства в системі ОВС України” складається з трьох підрозділів і спрямований на вивчення суб’єктивних детермінант лідерства.

У підрозділі 2.1. “Психологічна модель управлінського лідера в системі ОВС”, з урахуванням основних аналітичних напрямів наукових досліджень (О.М. Леонтьєв, К.К. Платонов, В.В. Рибалка), розроблено інтеграційну модель управлінського лідера органів внутрішніх справ. В запропонованій моделі виділено такі значимі компоненти структури особистості управлінського лідера: лідерська спрямованість, професійна компетентність та лідерський потенціал особистості (комплекс особистісних якостей).

Лідерська спрямованість розглядається як складне системне утворення, що детермінує саме лідерську поведінку особистості, ставлення до себе як до лідера певної групи людей, до послідовників та охоплює систему мотивів, їх взаємодію і стосунки, які проявляються у мотивах, інтересах та цілях. Лідерська спрямованість має цілісну, багаторівневу структуру та включає 6 компонентів, а саме: специфічність, стійкість, інтенсивність спрямованості, широта мотивації, дієвість спрямованості та рівень задоволеності статусом.

Професійна компетентність – компонент структури особистості лідера, який розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для ефективних дій у визначеному колі ситуацій, а також як досконале знання своєї справи, сутності виконуваної роботи, розуміння складних зв’язків, явищ і процесів, можливих способів і засобів, знання можливих наслідків конкретного способу впливу, досвід практичного використання різних методів керівництва. При побудові інтеграційної моделі управлінського лідера органів внутрішніх справ враховувалися наступні складові професійної компетенції: спеціальна, соціальна, особистісна та індивідуальна.

Комплекс особистісних якостей та психологічних характеристик утворює лідерський потенціал особистості, що включає: емоційну гнучкість – набір регулятивних якостей особистості керівника, а саме особливості емоційних і вольових процесів, які безпосередньо беруть участь у організації професійної діяльності; поведінкову гнучкість, тобто комплекс комунікативних та організаторських якостей, які сприяють ефективній роботі з людьми; когнітивну гнучкість, що розуміється як процесуальна властивість інтелекту та проявляється,
з одного боку, в умінні перебудувати, переоцінити вже наявні способи дії, багатопланово підходити до можливості їх змін, з іншого – сприяти вибору певної стратегії вирішення задачі управлінським лідером органів внутрішніх справ.

Експертне вивчення думки співробітників органів внутрішніх справ
(150 експертів з різним стажем керівної роботи) та ранжування за рівнем значущості професійно-значимих якостей управлінського лідера дало
підстави зробити висновок, що до таких належить: комунікабельність (84%), цілеспрямованість (82%), відповідальність (79%), наполегливість (74%), мотивація до успіху (73%), врівноваженість (65%), розсудливість (63%), компромісність (57%), емпатія (49%), позитивна самооцінка (47%), впевненість у собі (43%), щирість (41%), рішучість (40%), розвинута інтуїція (35%), чутливість (32%), готовність до ризику (іноваційність) (28%), критичність до себе та до інших (26%).

У підрозділі 2.2. “Психологічна діагностика лідерських якостей управлінця органу внутрішніх справ” запропоновано психодіагностичний комплекс, побудований на основі теорії домінуючих тенденцій Л. Собчик. Лідерство розглядається як якість, що формується на стику домінуючих тенденцій: “спонтанність” і “агресивність” за умови збалансованості і помірної вираженості інших типологічних якостей. Запропонований психодіагностичний комплекс лідерського потенціалу керівника включає індивідуальний-типологічний опитувальник (ІТО), стантартизований багатофакторний метод вивчення особистості (СМДО) – адаптований і модифікований варіант ММРІ, метод кольорових виборів (МКВ), метод діагностування міжособистісних відносин (ДМВ) – модифікований тест Лірі, тест Равена.

В ході констатуючого експерименту високоефективні співробітники з високим рівнем професійної придатності (управлінські лідери) виявили низку якостей, що відрізняли їх від менш ефективних керівників, а саме: за методом СМДО: стенічний тип реагування, висока активність і рівень домагань, самоконтроль (для 55% профілів характерною ознакою є наявність провідної
9 шкали, у 20% обстежених 9 шкала не домінує, натомість провідними є 4 та
6 шкали); за методикою ІТО: екстравертованість, самостійність прийняття рішень, розкутість поведінки, цілісний та інтуїтивний спосіб сприйняття інформації (у 35% досліджуваних найбільш вираженою є І шкала – екстраверсія, у 31% – ІІ шкала – спонтанність); за методикою ДМВ: оптимістичність, швидкість реакцій, висока активність, виражена мотивація досягнень, тенденція до домінування, легкість та швидкість прийняття рішень, орієнтованість на власні судження і мінімальна залежністю від зовнішніх факторів (“владно-лідируючий тип” виявлено у 36% досліджуваних); за методикою МКВ: активність, цілеспрямованість, самостійність, домінантність, спонтанність поведінки, комунікабельність, незалежність вчинків
та суджень, висока пошукова активність, евристичний стиль мислення (червоно-жовте поєднання – 29%, жовто-червоне – 18%); за методикою Равена: рівень інтелектуаль­н­ого розвитку високий та вище середнього (відмінності суттєві
при р£0,05).

Таким чином, результати експерименту у поєднанні з даними, отриманими в ході вивчення експертної думки співробітників, дали можливість побудувати “психологічний портрет” управлінського лідера органів внутрішніх справ.

Підрозділ 2.3. “Розвиток лідерських якостей управлінського лідера міліцейського підрозділу” присвячений характеристиці комплексної тренінгової програми, що спрямована на гармонійний розвиток керівника, формування лідерської спрямованості та розвиток професійно-значимих якостей. Аналіз результатів вивчення учасників експерименту за методикою СМДО дав підстави зробити висновок, що в експериментальній групі після її впровадження спостерігалося зростання кількості осіб з нормативним значенням 4 шкали (з 85 до 102 осіб), 6 шкали (з 80 до 87 особи), 9 шкали (з 96 до 98 осіб) і зменшилася кількість осіб із несприятливими низькими значеннями за 4 шкалою (з 88 до
51 особи), за 6 шкалою (з 59 до 39 осіб), за 9 шкалою (з 68 до 41 особи).

Аналіз результатів вивчення індивідуально-типологічних властивостей за методикою ІТО (t_сп – спостережуване значення критерію Стьюдента – за шкалою екстраверсії у експериментальній групі становить 2,88, у контрольній – 1,84, за шкалою спонтанності у експериментальній групі – 3,46, у контрольній – 1,27), дав підстави зробити висновок, що застосування тренінгової програми дає позитивний результат у формуванні таких якостей як відкритість у спілкуванні, комунікативність, соціальна активність, прагнення до самоствердження, інтуїтивність, самостійність у прийнятті рішень та формування позитивної самооцінки.

Математичний аналіз результатів вивчення за методикою ДМВ (за І октантом t_сп становить 2,82 у експериментальній групі та 1,1 – у контрольній) свідчить, що в процесі застосування комплексної тренінгової програми змінився тип міжособистісної взаємодії керівників експериментальної групи в напрямку формування таких якостей особистості як впевненість у собі, підвищення організаторських здібностей, оптимістичність, висока активність, виражена мотивація досягнень, тенденція до домінування, легкість та швидкість прийняття рішень, спонтанна самореалізація.

Результати діагностування, значимість відмінностей яких доведено окремо за кожною методикою на початку і в кінці експерименту, а також результати самозвітів учасників тренінгової програми дали підстави зробити висновок, що запропонована програма формування лідерських якостей є ефективною.

Третій розділ “Напрями формування лідерства в органах внутрішніх справ” присвячений дослідженню ефективності підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ на основі принципу оптимізації, особливостей психологічного відбору та трансформації керівника органу внутрішніх справ в управлінського лідера в процесі міжособистісної взаємодії.

У підрозділі 3.1. “Психолого-педагогічні особливості підготовки управлінських лідерів органів внутрішніх справ” встановлено, що основними завданнями підготовки управлінського лідера органів внутрішніх справ є: накопичення досвіду професійної самореалізації, формування професійно-значимих лідерських якостей, мобілізація внутрішніх ресурсів особистості управлінського лідера та формування готовності до управлінської діяльності.

З метою реалізації вказаних завдань запропоновано модель процесу підготовки управлінських лідерів до практичної діяльності, в основу якої покладено діяльнісний підхід. Модель навчання управлінського лідера передбачає поєднання загальної, базової та спеціальної (конкретно-прикладної) психологічної підготовки. Під загальною підготовкою розуміється рівень знань, умінь та навичок, особистісних характеристик, набутих в період здобуття середньої освіти, до того як сформувалася професійна визначеність та мотивація до майбутнього виду професійної діяльності. Базова підготовка являє собою єдність фундаментальної та загальногуманітарної підготовки, що реалізується у відповідності зі спеціальністю і вимогами відповідної державної кваліфікаційної характеристики та здійснюється в процесі навчання у вищих навчальних закладах системи МВС. Спеціальна (конкретно-прикладна) підготовка передбачає набуття безпосередньої готовності офіцера органів внутрішніх справ до здійснення управлінських функцій і реалізується в процесі навчання у магістратурі управління, а також в процесі безпосереднього виконання функціональних обов’язків.

Умовами ефективності спеціальної підготовки під час навчання в магістратурі управління є застосування сучасних систем підготовки, а саме: модульності, монопредметності підготовки, міждисциплінарної інтеграції та самостійності підготовки та системи контролю, що включає “вхідний” контроль (психологічний відбір абітурієнтів), поточний (заліки, екзамени, моніторинг знань) та “вихідний” контроль (діагностика сформованості лідерського потенціалу керівника).

Спеціальна психологічна підготовка управлінських лідерів органів внутрішніх справ в процесі практичної діяльності здійснюється у формах: роботи з молодими спеціалістами, відбору резерву керівних кадрів; роботи з резервом; роботи з керівниками середньої та вищої ланки. Вказані форми роботи реалізуються шляхом здійснення індивідуальної роботи з керівниками (індивідуальні бесіди, консультації), проведення циклу семінарів-тренінгів (тренінг самореалізації, тренінг самоорганізації, тренінг особистісного росту, тренінг ділового спілкування), організації активного обміну досвідом між керівниками, проведення регулярних семінарів для вирішення поточних проблем.

У підрозділі 3.2. “Психологічний відбір керівників органів внутрішніх справ за критеріями професійно-значимих лідерських якостей” встановлено, що умовою ефективності спеціальної підготовки управлінських лідерів є здійснення професійного психологічного відбору керівників з врахуванням рівня розвитку їх лідерського потенціалу. В дослідженні обґрунтовано доцільність здійснення двохетапного (пролонгованого) відбору, перший етап якого полягає у попередньому вивченні особового складу і встановленні осіб, які мають в структурі особистості домінуючі тенденції, необхідні для управлінського лідера, зарахування їх до резерву кадрів на висунення, що дає можливість на другому етапі розвивати професійно-значимі якості, які є недостатньо вираженими. Така форма відбору дає можливість: розвитку професійних якостей в процесі тривалого навчання, виявлення здібностей та їх корекції при поступовій підготовці до управлінської діяльності; застосування отриманих знань, умінь і навичок в процесі виконання службових обов’язків.

В ході дослідження визначено рекомендовані тестові параметри для професійно-психологічного відбору при зарахуванні в резерв керівних кадрів та призначення на керівну посаду, в основу яких покладені результати констатуючого експерименту. Найбільш значимими з них є: шкала 9 за методикою СМДО –
60-63 Т-бали, шкала 1 за методикою ІТО – 4-5 балів, І октант за методикою ДМВ – 6-10 балів, за методикою МКВ прогностично сприятливим є вибір червоного кольору в якості найбільш привабливого, середньо-високий і високий рівень інтелектуального розвитку за тестом Равена.

У підрозділі 3.3 “Особливості формування лідерства в процесі міжособистісної взаємодії управлінського лідера органів внутрішніх справ та групи” основна увага звернена на об’єктивні чинники лідерства та встановлено, що важливою умовою ефективного управлінського лідерства в органах внутрішніх справ є врахування задач діяльності, ситуації та групи (колективу) міліцейського підрозділу.

В ході дослідження виявлено дві групи факторів (загальні та індивідуальні), що визначають ефективність міжособистісної взаємодії управлінського лідера та підлеглих. До числа загальних факторів віднесено: стадію розвитку колективу та ступінь його внутрішньої інтеграції, прийняті норми і цінності, ступінь професійної підготовленості колективу як суб’єкта діяльності і кожного його члена як складового елементу у груповому механізмі взаємодії. Індивідуальні фактори включають: характеристики особистості лідера, рівень його професіоналізму, відповідність соціальної ролі очікуванням підлеглих, вибір оптимального стилю лідерства у відповідністю з динамікою групового розвитку колективу, застосування адекватних ситуації методів впливу, врахування як об’єктивних факторів діяльності (цілі і задачі групи в конкретній ситуації) так і суб’єктивних критеріїв (інтереси, потреби, індивідуально-типологічні особливості членів групи).

Ефективність управлінського впливу керівника та трансформація його в управлінського лідера органів внутрішніх справ забезпечується застосуванням в процесі діяльності методів впливу, до яких належать методи мотивації і активізації уваги, методи організації діяльності і взаємовідносин, методи контролю за результатами діяльності і спілкування.