Психолого-педагогічні засоби оптимізації особистісних утворень старшокласників із розладами дихальних шляхів

summary

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, окреслюються методологічні засади та методи, характеризуються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Психологія особистості старшокласника із розладами психосоматичного розвитку" подається огляд наукових досліджень з психології ранньої юності, аналізуються основні підходи до психолого-педагогічної корекції особистості старшокласника. Розглядаються питання психологічного здоров'я особистості в ранньому юнацькому віці, особливості динаміки особистісних якостей під впливом соматичних, зокрема респіраторних розладів різного ґенезису, характер психосоматичних співвідношень при цих розладах та можливості використання психологічної корекції у запобіганні деформацій психічного розвитку. Докладно окреслюються теоретичні засади вивчення в процесі психокорекції динаміки особистісних характеристик учнів старшого шкільного віку, що мають психологічні проблеми, спричинені соматичним розладом.

Соматичні розлади розглядаються як несприятливі умови психічного розвитку, особливо у випадках хронізації останніх, що негативно відбивається на психічних станах, особистісних властивостях та успішності навчання. Оптимізація психічного статусу уможливлює попередження хронізації розладів й тим самим сприяє досягненню належної готовності старшокласників до самовизначення та самореалізації.

Центром психолого-педагогічної корекції постає характеристика особистості в період ранньої юності, яка охоплює основні суперечності її розвитку, специфіку становлення психологічних новоутворень, уявлення старшокласників про майбутнє, що набувають певного спотворення в разі соматичного порушення.

Основні суперечності особистості старшокласника співвідносяться зі специфічними новоутвореннями ранньої юності (саморефлексією, усвідомленням власної індивідуальності, побудовою життєвих планів, готовністю до самовизначення, налаштуванням на свідому побудову власного життя), що містять заперечення та часткове збереження надбань попередньої вікової стадії і уособлюють рушійну силу розвитку.

Вказані суперечності розглядаються в контексті вікової кризи, перебіг якої супроводжується негативним афектом (пов'язаним з порушенням життєвих планів, розчаруваннями у помилкових життєвих виборах, втратою перспектив у житті), поглиблюючи розвиток особистісних дисгармоній (Т.М.Титаренко) та імовірність неадекватної поведінки (Б.С.Братусь, Н.Ю.Максимова, О.Т.Соколова). У зазначених випадках застосування корекції особистості набуває виразного психолого-педагогічного спрямування (І.А.Баєва, А.А.Осіпова, Т.С.Яценко), що сприяє вчасному подоланню особистісних протиріч, зумовлених закономірностями нормального вікового розвитку (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Д.І.Фельдштейн). Особливість психолого-педагогічної корекції старшокласників полягає насамперед у врахуванні специфіки суперечностей, психологічних новоутворень та кризових явищ, характерних для раннього юнацького віку (М.І.Алєксєєва, О.Б.Дарвиш, І.С.Кон, І.Ю.Кулагіна, А.В.Мудрик, К.Н.Поліванова).

В аналізі проблеми суперечностей особистісного розвитку старшокласників окремо акцентується увага на психологічних чинниках та наслідках розладів здоров'я. У випадках хронізації останніх створюються ті специфічні умови, за якими розвиток особистості набуває рис кризового характеру та спотворення (Н.Д.Володарська, В.І.Гарбузов, Б.В.Зейгарнік, Ю.Г.Зубарєв, Д.І.Ісаєв, А.В.Квасенко, Д.Н.Крилов, А.Є.Лічко, В.В.Ніколаєва, Н.Ф.Шевченко), що потребує спеціальних психолого-педагогічних, психотерапевтичних, реабілітаційних та профілактичних заходів. Окреслене коло питань аналізується крізь призму психології здоров'я як нової галузі психології, зосередженої на вивченні психологічних причин здоров'я, методів його збереження та зміцнення (В.В.Авдєєв, В.А.Ананьєв, С.І.Болтівець, І.В.Дубровіна, С.Д.Максименко, Г.С.Нікіфоров, А.М.Прихожан, Л.В.Тарабакіна).

У цьому контексті особливу увагу привертають темпи поширення серед населення, зокрема серед підростаючої молоді, різноманітних бронхолегеневих розладів, у тому числі туберкульозу, щодо яких сьогодні існують несприятливі епідеміологічні дані. За винятком бронхіальної астми, котра віддавна слугує моделлю вивчення психосоматичних співвідношень (Ф.Александер, Ф.Б.Березін, С.І.Купріянов, А.Ю.Лотоцький, Г.Б.Федосєєв, В.Л.Філіппов), у тому числі у дітей та підлітків (Ю.Ф.Антропов, Д.Н.Ісаєв, Ю.С.Шевченко), бронхопневмонії, особливо туберкульоз легенів у віковому медико-психологічному аспекті залишаються практично не вивченими. Спроби застосування психокорекції при згаданих розладах мають характер лише перших наукових розвідок (А.Л.Гройсман, В.Т.Волков, А.К.Стреліс та інші), у яких практично не враховується віковий аспект психосоматичних співвідношень.

В результаті аналізу та узагальнення відповідних літературних джерел було визнано за доцільне здійснити експериментальне дослідження психосоматичних співвідношень при респіраторних порушеннях у старшокласників, а також ролі психологічних чинників у розвитку соматичного розладу, впливу цих розладів на особистісні якості з урахуванням вікових особливостей, а також динаміки психосоматичних змін в процесі корекції.

У другому розділі "Емпіричне дослідження особистісних утворень старшокласників із респіраторними розладами" викладена організація дослідження, його методичне забезпечення та процедура, аналіз емпіричних даних, типологія психотілесних фіксацій при різних видах респіраторного розладу, особливості особистісних змін, психодіагностичні передумови корекційних заходів.

Дослідженням було охоплено загалом 283 старшокласники середніх шкіл м. Києва і Київської області, а також дитячого санаторного комплексу, віком 16-17 років. Серед них контрольну групу склали 141, експериментальну – 142 старшокласника. У складі експериментальної було виокремлено підгрупи: з бронхіальною астмою (34 особи), з діагнозом "пневмонія" (37 осіб), з різними формами бронхіту (42 особи), з ознаками легеневого туберкульозу (29 осіб). Контрольну групу утворили 141 старшокласник загальноосвітніх закладів м. Києва. Дослідження здійснювалося впродовж 2004 – 2006 навчальних років.

Процедура емпіричного дослідження полягала в тому, щоб простежити:

а) особливості впливу психологічних чинників на розвиток респіраторних розладів,

б) зворотній вплив соматичного порушення на особистісні якості,

в) можливості оптимізації особистісного розвитку з врахуванням встановлених особливостей.

Кожний з виокремлених аспектів емпіричного дослідження мав своє методичне забезпечення. Оскільки у процесі реалізації експерименту використовувалися стандартизовані психодіагностичні методики, що відповідають задачі кваліфікації діагностичних показників, то організація дослідження в цілому набувала експериментально-діагностичного спрямування.

В розділі наводяться докладні емпіричні дані та характеристики психосоматичних співвідношень у віковому розрізі, на основі яких були встановлені певні закономірності впливу емоційних чинників на розвиток порушення органів дихання, а також тенденції до певних порушень особистісного розвитку в умовах соматичних порушень.

Контент-аналіз одержаних матеріалів інтерв'ю та опитування за схемою Пезешкіана у співставленні з даними психологічного анамнезу дозволили виокремити у старшокласників емоційні чинники, що сприяли формуванню у ранні періоди дитинства певних стереотипів психотілесного реагування на стрес та їхнього подальшого виявлення у розвитку респіраторних розладів. Дія вказаних чинників співвідносилася з певними стресогенними ситуаціями, а також зі специфічними для різних респіраторних розладів особливостями психотілесної фіксації.

Стресогенними ситуаціями, в яких досліджувані відзначали виникнення порушення дихання, вважалися: хвилювання перед опитуванням на уроці та на екзаменах, конфлікти з батьками, вчителями та однокласниками, побоювання агресивних дій від незнайомих людей, страх отруїтися, заразитися інфекцією. В таких ситуаціях виникали суб'єктивні відчуття "утиснутості", "перенавантаження", "стримування емоцій", бажання "звільнитися", "зняти напругу", "скинути тягар з плечей", "виразити гнів на словах або в "діях", які вважалися наслідком "тиску", "покрикування", "глузування" або "мовчазного дорікання” та "ігнорування" з боку значущих осіб.

Різним видам респіраторних порушень відповідали специфічні особливості психотілесної фіксації в умовах переживання стресу. При бронхіальній астмі переважали відчуття, що виникали раптово й пов'язувалися з такими вербалізаціями, як "задуха", "стиснення в грудях", "придушення грудної клітини", "дихальні спазми", що поєднувалися з відчуттями "тремтіння", "оніміння тіла", "обважніння рук та ніг" (загальна кількість таких висловлювань становить 56,7 ± 6,2 %).

Схильність до пневмонії характеризувалася "всеохопною" дихальною активністю без чіткої локалізації на тілесних зонах та сенситивністю до температурних відчуттів у тілі ("кинуло в жар", "похололо в грудях", "спалахнуло обличчя" — 19,2 ± 3,1 %) з виразним акцентом на відчуттях "вивільнення", "розширення", "наповнення", "розповсюдження по усьому тілу" (35,5 ± 5,7 % висловлювань).

При бронхітах виявлялося своєрідне інтегративне реагування, утворене з ознак, властивих бронхіальній астмі та пневмонії: "покашлювання", "тремтіння", "оніміння", "занурення в жар", "зупинки дихання".

При ознаках на туберкульоз легенів реагування на стрес мало вигляд комплексних дихальних актів у сполученні з глибинними м'язовими скороченнями по усьому тілу (12,8±3,5 %), шкіряними (7,1±1,8 %), больовими (9,5 ± 3,6 %), а також пов'язаними з видільними функціями (12,8±3,5 %) відчуттями. За наведеними показниками опитані достовірно відрізнялися від контрольної групи (відмінність достовірна на рівні р<0,05). Від 1/2 до 2/3 опитаних старшокласників з бронхіальною астмою, пневмонією та бронхітами відзначила у ранні періоди їхнього дитинства вказані вище особливості психотілесного реагування на стрес.

В розділі наводяться також докладні дані, отримані з допомогою патохарактерологічного діагностичного опитувальника (ПДО А.Є.Лічко) та особистісного опитувальника Бехтєрєвського інституту (ООБІ), за якими виявлені певні закономірності у типах реагування на хворобу, співвіднесених з акцентуаціями характеру.

При бронхіальній астмі найбільш характерними типами реагування на розлади визначилися сенситивний (середній показник 4,7 ± 0,5), обсесивно-фобічний (5,6 ± 0,4) та егоцентричний (2,3 ± 0,2), що достовірно відрізняє даних досліджуваних від інших порівнюваних груп.

При пневмонії переважали неврастенічний (5,3 ± 0,4), анозогностичний (5,2 ± 02) та ергопатичний (6,7 ± 0,4) типи реагування. Варіанти реагування на хворобу при бронхітах різного генезису представлені переважно неврастенічним (5,03 ± 0,4), ергопатичним (7,2 ± 0,5), обсесивно-фобічним (4,7 ± 0,3), егоцентричним (3,3 ± 0,2) та сенситивним (3,1 ± 0,2) типами. При туберкульозі легенів домінуючими виявилися ергопатичний (7,7 ± 0,5), анозогнозичний (4,8 ± 0,3), апатичний (3,5 ± 0,2), ейфоричний (5,5 ± 0,4) та егоцентричний (3,1 ± 0,2) типи. В останньому випадку привертає увагу зростання фактора "некритичності" до захворювання за рахунок показників "апатії", "анозогнозії" та "ейфорії".

Встановлені типи реагування на соматичні розлади зіставлялися з найбільш виразними для кожної підгрупи досліджуваних акцентуаціями характеру: сенситивним (9,3 ± 0,44), психастенічним (7,9 ± 0,5), істероїдним (7,5 ± 0,4) - при бронхіальній астмі, гіпертимним (8,5 ± 0,6), нестійким (8,04 ± 0,3), істероїдним (7,74 ± 0,2) та психастенічним (7,5 ± 0,1) - при пневмоніях, гіпертимним (7,9 ± 0,3), астено-невротичним (8,3 ± 0,4), психастенічним (6,8 ± 0,2), істероїдним (7,2 ± 0,14) - при бронхітах, гіпертимно-нестійким (9,4 ± 0.2), істероїдним (6,9 ±0,3), психастенічним (6,8 ± 0,6) та шизоїдним (6,04 ± 0,2) - при ознаках на туберкульоз легенів.

Між типами реагування на хворобу і акцентуаціями характеру були визначені відповідні кореляційні зв'язки за обчисленими коефіцієнтами рангової кореляції Спірмена. При аналізі вказаних взаємозв'язків звертається увага, з одного боку, на специфічні для кожного різновиду респіраторного розладу типи реагування на хворобу, з другого боку - на вплив акцентуацій характеру на типи реагування. У цьому контексті враховувалося, що формування акцентуацій відбувалося ще у більш ранні періоди дитинства, і це, очевидно, справило свій вплив на тип реагування на хворобу. Проте зважаємо й на ту обставину, що завершення формування характеру відбувається в юнацькому віці, отже, наявність соматичного порушення та особливості реагування на нього відбиваються певним чином на формуванні індивідуальних характеристик особистості старшокласника.

У розділі докладно розглядаються також особливості змін мотивації досягнення, системи особистісних ставлень та самоповаги старшокласників при респіраторних порушеннях. Якщо представники умовної "соматичної норми" (контрольної групи) виявили за стандартизованим опитувальником досить високий рівень мотивації досягнення (середній бал становить 16,3 ± 0,5 балів), то старшокласники з респіраторними розладами мали переважно середній рівень з тенденцією наближення до низького рівня мотивації досягнення.

Відповідні показники становлять: 12,4 ± 0,5 - при бронхіальній астмі, 14,6 ± 0,5 - при пневмонії, 13,5 ± 0,3 - при бронхітах, 12,7 ± 0,6 - при ознаках туберкульозу легенів, відмінність між кожним з них і показником контрольної групи, за критерієм Стьюдента, статистично достовірна на рівнях р<0,02 і р<0,05. Натомість відмінності за показниками рівня мотивації досягнення при різних видах респіраторних розладів виявилися статистично не достовірними, що свідчить, очевидно, про відсутність специфічних характеристик мотивації досягнення для представників кожного зі згаданих видів соматичних розладів.

Здійснений аналіз системи особистісних ставлень дозволив встановити такі характерні для старшокласників з порушеннями дихальних функцій особливості, як виразна конфліктність у сприйманні життєвих цілей (від 1,16 ± 0,07 до 1,46 ± 0,08 балів по групам обстежених) та власного майбутнього (від 1,27 ± 0,06 до 1,65 ± 0,09 бала) і конфліктність переживань, пов'язаних зі сприйманням особистістю самої себе: ставлення до себе (від 1,15 ± 0,08 до 1,32 ± 0,07), схильності до страхів (від 0,95 ± 0,02 до 1,39 ± 0,14), почуття провини (від 0,72 ± 0,01 до 1,16 ± 0,09). "Конфліктними зонами" окреслилися також ставлення у сфері міжособистісних взаємин: ставлення до осіб протилежної статі. Старшокласники з соматичними захворюваннями свій сенс життя пов'язували насамперед з "лікуванням та одужанням" (обмежуючи свою життєву перспективу очікуваним часом перебігу порушення), а "стимул, мета, мотив, життєвий план" у цьому контексті визначилися як другорядні (опитування за методом Пезешкіана).

Аналіз емпіричних даних виявив також, що наявність соматичного порушення відбивається й на такій специфічній для раннього юнацького віку характеристиці, як самоповага, яка, за шкалою Розенберга, у кожній групі старшокласників з респіраторними розладами визначилася як істотно занижена (від 23,71 ± 0,04 до 26,13 ± 0,07) у порівнянні з відповідним діагностичним показником контрольної групи (28,54 ± 0,02). Відмінності між середніми показниками умовної норми і кожної з інших груп, обчислені за критерієм Стьюдента, є статистично достовірними.

Враховуючи відносно низький рівень самоповаги при бронхіальній астмі, припускається зв’язок цього явища з досить виразними зовнішніми ознаками порушення (астматичними нападами), які не можна приховати від оточуючих, що виявляється і в характерних для цього захворювання сенситивному та обсесивно-фобічному типах реагування. Зовні не виразні прояви пневмонії та ознаках туберкульозу, очевидно, дають змогу відповідним категоріям досліджуваних за допомогою компенсаторно-захисних механізмів "приховати" від оточення та від власної свідомості наявність розладів, про що свідчать і властиві цим розладам типи реагування на хворобу: ергопатичний ("втеча в роботу"), анозогностичний (заперечення розладу) - при пневмоніях, ергопатичний, анозогнозичний, апатичний (байдуже ставлення до порушення) та ейфоричний (необґрунтовано підвищений настрій) — при ознаках туберкульозу легенів.

Підсумковий аналіз діагностичних даних дозволив зробити висновок про те, що психологічні чинники, сформовані у віддалені періоди дитинства старшокласників відіграють вагому роль у проявах таких соматичних порушень, як бронхіальна астма, пневмонії, бронхіти та, частково, легеневий туберкульоз. Водночас констатуємо, що внаслідок переживань, пов'язаних з наявністю соматичного порушення, відбуваються істотні зміни негативного плану в таких специфічних для ранньої юності особистісних якостях, як завершення формування характеру, рівень мотивації досягнення, система особистісних ставлень, ступінь самоповаги, які в цілому обумовлюють низьку готовність старшокласників з респіраторними розладами до самовизначення та до самостійного життя. Отримані дані та зроблені висновки слугували основою для визначення основних напрямів подальшої корекційної роботи.

У третьому розділі "Оптимізація особистісних утворень старшокласників засобами психокорекції" викладаються методологічні засади організації корекційного процесу, що містять визначення локалізації корекційної роботи, побудову її моделі з відповідним методичним забезпеченням, формулювання принципів організації та опис процедури корекції, наводяться докладні емпіричні дані та інтерпретація результатів дослідження психологічних якостей старшокласників з респіраторними розладами в процесі корекції.

Подані в основній експериментальній частині роботи закономірності психосоматичних співвідношень при респіраторних розладах окреслили основні фокуси психокорекційної роботи, а саме: психоемоційні чинники впливу на перебіг порушення дихальних шляхів, а також особливості зворотного впливу соматичного розладу на особистісні утворення старшокласників.

Визначені мішені корекційної роботи обумовили побудову психолого-педагогічної моделі психокорекції, яка постала як засіб реалізації єдиної психолого-педагогічної, розвивальної корекційної стратегії. Її основною метою було сприяння старшокласникам в усвідомленні змісту психосоматичних співвідношень при респіраторних розладах, джерел та психологічних механізмів їх розвитку, впливу на особистісні зміни і на основі вказаного усвідомлення - оволодіння способами саморегуляції психосоматичних співвідношень та особистісного самовдосконалення відповідно віковим особливостям.

Програма корекції поведінки старшокласників з респіраторними розладами містила наступні рівні: психофізіологічний (уособлює психофізіологічні механізми впливу емоційних чинників на соматичні фіксації), індивідуально-психологічний (охоплює механізми впливу минулого досвіду на особливості нинішнього стресового реагування, на саме порушення, на характерологічні, мотиваційні властивості, систему особистісних ставлень та самооцінку) і соціально-психологічний (відповідно очікуваним змінам у сфері соціальних ставлень, орієнтацій та майбутньої життєвої перспективи старшокласників).

Методичне забезпечення програми корекції склали: аналітичні процедури, що здійснювалися в індивідуальній формі; психогімнастичні вправи у поєднанні з психорелаксацією та техніками оволодіння "вільним диханням", тематично структуровані та вільні групові дискусії, рольовий тренінг, дотримування принципів діяльності сучасних психокорекційних та тренінгових груп. Динаміка особистісних змін в процесі корекції фіксувалася тими самими психодіагностичними засобами, які були використані в основній (констатуючій) частині емпіричного дослідження. Психодіагностичні зрізи в процесі корекції проводилися тричі: на початку корекції, приблизно в середині корекційного процесу і після його завершення.

Групові заняття проводилися 2-3 рази на тиждень, кожне з яких тривало 1,5-2 години. Процедура корекції здійснювалася протягом 20 днів. У кожному груповому занятті брало участь 8-12 осіб.

В розділі докладно подається викладення та аналіз психодіагностичних характеристик особистісної динаміки, що простежувалася протягом психокорекції.

Досягнуті, зокрема, зміни в усталених способах соматизації афекту в стресових ситуаціях: виявилися у зменшенні показників фіксації (за кількістю відповідних висловлювань, визначених контент-аналізом) на блокуванні дихання у вигляді "спазмів", "затримки" (від 20,0 % до 14,3 % фіксацій), на його частоті (від 21,8 % до 10,2 % фіксацій), на інтероцептивних ("тремтіння", "оніміння", "обважніння" - від 16,4 % до 10,2 % фіксацій), температурних (14,5-8,2 %), шкіряно-дотикових (12,7-10,2 %) відчуттях, у виразному зростанні показника "оволодіння вільним диханням" (від 5,5 % до 22,5 %). Звичні способи соматизації афекту таким чином поступово замінювалися навичками його відреагування у соціально прийнятних формах.

В процесі корекції була досягнута позитивна динаміка в особливостях реагування старшокласників на соматичний стан та переоцінки власних можливостей по його усуненню. За показниками опитувальника ООБІ здобули послаблення обсесивно-фобічні (від 4,8 ± 0,43 до 3,2 ± 0,15 балів), неврастенічні (від 5,3 ± 0,29 до 3,5 ± 0,07), егоцентричні (від 2,8 ± 031 до 1,6 ± 0,12), ергопатичні (від 6,7 ± 0,41 до 3,8 ± 0,32), анозогностичні (від 3,3 ±0,18 до 1,4 ± 0,02) та ейфоричні (від 3,6 ± 0,20 до 2,4 ± 0,09) настанови. Виразно зріс показник гармонійного ставлення до порушення (від 4,7 ± 0,35 до 6,3 ± 0,32), відбиваючи тверезе її оцінювання та активну позицію старшокласників у корекційному процесі.