Психологічні особливості розвитку самосвідомості особистості в період підліткової кризи

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; сформульовано гіпотезу дослідження, названо методи дослідження, вказано експериментальну базу; розкрито наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Загальнотеоретичні та методологічні основи розвитку самосвідомості особистості як проблема вікової психології” здійснено аналіз наукового визначення самосвідомості у її зв’язках та залежностях; розкрито складові самосвідомості – „Я-образу” і „Я-концепції”; проаналізовано підліткову кризу та пов’язані з кризою психологічні особливості розвитку самосвідомості особистості.

У першому параграфі „Визначення дефініції „самосвідомість” у вітчизняній та зарубіжній психології” розглянуто наукові підходи до розуміння категорії свідомості і самосвідомості як суттєвих ознак розвитку особистісного „Я” в період підліткової кризи.

Проведений загальнотеоретичний аналіз проблеми засвідчив наявність різних підходів до визначення поняття „самосвідомість”, психологічних особливостей розвитку цього феномену в період  підліткової кризи. Можна стверджувати, що в психологічній науці не існує чіткого визначення та єдиного розуміння поняття „самосвідомість особистості.” Свідченням цього є розмаїття трактувань структури самосвідомості і таких пов’язаних з нею характеристик як: „Я”, „Я-концепція”, „Я-образ”, „Я-ідеал”, „самість”, „самоідентичність”, „Я-система”, „Я-конструкт” тощо. Відсутнє як таке й розуміння особливостей структури цього психологічного конструкта, специфіки його функціонування в період вікової підліткової кризи.

Основою визначення поняття „самосвідомість” в нашій роботі стали дослідження І.Кона та І.Чеснокової. З нашої точки зору, психологічний зміст цього поняття утворюють психічні процеси, які беруть активну участь в осмисленні, прийнятті та визнанні, а також зміні людиною самої себе. Ці процеси припускають різні форми внутрішнього зв’язку індивіда з собою. Мова йде про когнітивну форму, у якій зв’язок із собою здійснюється в процесі самопізнання; про емоційне самопереживання, оцінювання як синтез знань та ставлення до себе, що виражається в самооцінці людини; а також про дієво-практичну самодіяльність, яка в кінцевому розумінні виступає самокерованим механізмом саморозвитку особистості.

В роботі виявлено, що у період вікових криз розвиток самосвідомості особистості стає доволі інтроектним процесом. Зокрема, у теоретичному дослідженні проблеми не виявлено результатів, на основі яких можна було б стверджувати, що розвиток самосвідомості у ці періоди детермінується певними зовнішніми чинниками. Це означає, що у підлітковому віці розвиток самосвідомості особистості відбувається  насамперед за рахунок активної динаміки дотичних психічних процесів. У зв’язку з цим виникає необхідність розширення концептуальної бази дослідження та введення до базового переліку структури елементів самосвідомості таких узагальнених за змістом її компонентів як самооцінка, самоповага, особистісний успіх, „Я-образ” і „Я-концепція” .

У другому параграфі „”Я-образ” і „Я-концепція” як складові структури  самосвідомості” теоретично аналізуються погляди зарубіжних і вітчизняних вчених на зміст і відмінності двох вищеназваних компонентів самосвідомості особистості у підлітковому віці (М.Боришевський, Є.Ісаєв, І.Кон, Ф.Райс, В.Слободчиков). Узагалі ж „Я-образ” у психологічних дослідженнях часто ототожнюється з „Я-концепцією”. Проте ми вбачаємо, що у співвідношенні понять „Я-образ” – „Я-концепція” має місце різний рівень узагальнення: „Я-концепція” більш глобальна, оскільки містить у собі „Я-образ” поряд із самоставленням. Поняття „Я-концепції” уявляється як глобальний, організуючий початок, що забезпечує наступність і цілісність активності особистості, у той час як „Я-образ” є частковим проявом „Я” в конкретних ситуаціях. Нарешті, „Я-концепцію” можна розглядати і як сукупність безлічі конкретних „Я-образів”, кожен з яких сформований людиною стосовно своєї певної особистісної ролі.

Узагальнення результатів теоретичного дослідження дозволяє використовувати для потреб дослідження самосвідомості особистості, яка переживає підліткову кризу, більш повну структуру самосвідомості, порівняно з традиційно встановленою тріадою компонентів, передбачати рівневий характер розвитку такої структури та прогнозувати, що феноменологія самосвідомості підлітка у цей період не обмежується замкненим простором дії процесів самоусвідомлення, а через формування та активність компонентів самосвідомості: змістового („Я-образ”, „Я-концепція”), ціннісно-рефлексивного (самооцінювання, самоповага), саморегулятивного (особистісний успіх-невдача, тривожність), виходить у зовнішній план дій, набуває виразності та внутрішньо особистісної представленості для суб’єкта – носія самосвідомості.

Підтвердженням висновків про сенситивність особистості до  формування складових самосвідомості у підлітковому віці та доцільність їх корекції виступили результати психологічного аналізу особливостей розвитку вікової кризи підлітків, представлені у третьому параграфі першого розділу роботи „Психологічний аналіз особливостей підліткової кризи”. Аналіз сучасних психологічних джерел показав, що, з одного боку, дослідники роблять акцент на тому, що криза викликає раптовість змін у процесі розвитку самосвідомості. Це явище впливає на поведінку, спрямованість, уявлення підлітків про себе (Л.Божович, Н.Гуткина). З іншого боку, психологи розкривають кризу як наслідок виникнення психологічних порушень невротичного характеру – особистість переживає стан тривожності, пригніченості, дезадаптованості в повсякденному житті. Найбільш типовими проявами підліткової кризи вчені вважають переживання емоційного стресу, високу афективність учнів. Підлітки перебувають у стані невпевненості у власних діях. У них нестійка самооцінка, розмитість або відсутність „Я-образу” тощо.

Дослідники зазначеного вікового періоду звертали увагу на феномен підліткової кризи в контексті особливостей розвитку самосвідомості підлітків. Провідною умовою аналізу самосвідомості підлітка є визнання того факту, що самосвідомість особистості у цей віковий період є важливою стадією становлення, що продовжує цілісну онтогенетичну лінію розвитку самосвідомості людини. Особистість у період кризи підліткового віку відрізняється істотними й помітними змінами самосвідомості, а саме в самооцінці, самоставленні, „Я-образі”, що спонукає деяких дослідників вважати кризу рушійною силою розвитку самосвідомості. У свою чергу, характер і зміст підліткової кризи зумовлюються гостротою протиріч, що домінують у соціальній ситуації розвитку підлітка(Л.Виготський, Е.Ериксон, К.Поливанова).

Отже, у теоретичній частині роботи зроблено спробу узагальнити існуючі підходи до дослідження проблематики розвитку самосвідомості особистості у період підліткової кризи, уточнити зміст поняття „самосвідомість особистості підліткового віку”, виявити його структурні компоненти та змістові складові. Зокрема показано, що особистість у період кризи підліткового віку відрізняється істотними й помітними змінами в самооцінці, самоставленні, „Я-образі”, пов’язаних з ними ознаками нерівномірності розвитку і дисгармонійності процесів внутрішньо психологічної динаміки людини, які доцільно дослідити емпірично. Передбачається, що прогнозовані рівневі переходи дозволять вважати дію психологічних механізмів подолання підліткової кризи дієвими чинниками розвитку самосвідомості особистості.

У другому розділі „Емпіричне дослідження психологічних особливостей розвитку складових компонентів самосвідомості особистості в підлітковому віці” розкрито організаційну процедуру, методи і методики констатувального дослідження; розкриваються психологічні особливості розвитку структурних компонентів самосвідомості особистості; обґрунтовано психодіагностичне забезпечення емпіричного вивчення змісту структурних компонентів самосвідомості особистості.

Для проведення порівняльного емпіричного аналізу загальну вибірку досліджуваних (183 учні) було розділено на експериментальну та контрольну групи. До експериментальної увійшло 124 підлітки (74 дівчат та 50 хлопців), до контрольної групи – 59 підлітків (35 дівчат та 24 хлопці).

Констатувальне дослідження проводилось у два етапи.

 Перший етап було присвячено виявленню у досліджуваних наявності ознак кризи за допомогою проективної малюнкової методики „Автопортрет”. Використовуючи її ми намагалися знайти „приховані”, тобто неусвідомлювані, аспекти життя або „засимволізовані” теми (установки суб’єкта на себе як на символічний образ). Інтерпретація малюнків передбачала аналіз і врахування не тільки їхнього змісту, а й інших показників: розташування, стилю малювання, деталізації, конкретності або абстрактності зображень, повторення малюнків у групі.