ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, форми її апробації та впровадження наукових результатів у практику.

У першому розділі дисертації “Теоретичні засади дослідження процесу становлення самостійності особистості дитини раннього онтогенезу” здійснено теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних джерел з теми дослідження, обґрунтовано теоретико-методологічні засади проблеми самостійності в ранньому онтогенезі, визначено специфіку особистісного розвитку в ранньому віці, обґрунтовано феномен самостійності як провідного новоутворення вказаного вікового етапу, визначено психолого-педагогічні умови ефективного становлення самостійної поведінки в ранньому дитинстві.

Зазначено, що проблема розвитку особистісних якостей, зокрема самостійності як базової якості дитини раннього віку, є актуальним питанням  педагогічної та вікової психології. Підкреслено, що у психології процес розвитку самостійності обґрунтовується у контексті діяльнісного підходу, згідно з яким  вказана якість особистості є результатом інтеріоризації продуктів співробітництва в системі “дорослий – дитина”, актуалізовано роль взаємодії дитини з навколишнім середовищем (О.В.Запорожець, Д.Б.Ельконін, Г.С.Костюк, Г.О.Люблінська). Саме ідеальна форма дорослості є центральною категорією, що надає  цінності дитинству.

Згідно цілісного підходу до психологічного вивчення дитини (Н.І.Непомняща), процес набуття нею особистісної якості самостійності уможливлює виділення й усвідомлення себе, свого “Я” як суб’єкта предметно-практичної діяльності та спілкування. За такого тлумачення самостійні поведінкові акти задовольняють реалізацію потреби дитини раннього віку в незалежності у знайомих життєвих ситуаціях.

У дослідженнях Н.Н.Авдєєвої, С.Л.Новосьолової, С.Ю.Мєщерякової, Л.Ф.Обухової та ін. визначено, що важливим особистісним утворенням дитини раннього віку є активна позиція, що визначає її ставлення до людей, предметного світу й самої себе. Саме активність, яка є фундаментом психічного розвитку, актуалізує подальший процес її особистісного становлення.

Серед зарубіжних дослідників у ракурсі діалектичної логіки розглядав питання особистісного розвитку дитини А.Валлон, який в ранньому онтогенезі виокремлював емоційну (6міс.-1 рік) та сенсомоторну (1-3роки) стадії. Він відзначав, що спочатку дитина повністю заглиблена в свої емоції, а надалі з’являється соціальна активність, спрямована на інших (дорослих та однолітків), яка актуалізує їх незалежність, усвідомлення себе, свого внутрішнього життя, спонукає до виникнення потреби у ствердженні й “завоюванні” власної самостійності. В контексті психосоціальної теорії Е.Еріксона на перших двох стадіях розвитку (0-4 роки) дитина первісно проникається почуттям довіри до оточуючих. На основі відчуття любові дорослих у неї розвивається позитивне самовідчуття та елементарна форма ціннісного ставлення до себе. Потому вона усвідомлює свою індивідуальність, яка своєрідно реалізує її життєву активність, незалежність і автономність. Прагнення до автономності виявляється в самоствердженні й самоконтролі. На їх основі у дитини з’являються дійові навички, зумовлені бажаннями й хотінням щось зробити самій (умиватися, одягатися, їсти, обстежувати й маніпулювати предметами), оформляється такий мотив як прагнення до самостійності: “Я сам” і “Я – те, що я можу”.

Згідно результатів досліджень відомих дитячих психологів виявлено, що існують розбіжності у поглядах на зміст та структуру поняття “самостійність”. Так, М.І.Лісіна, Г.О.Люблінська, В.С.Мухіна трактують вказану характеристику особистості як прагнення реалізувати власні потреби у предметній та пізнавальній діяльності; О.Л.Кононко В.У.Кузьменко, Ю.О.Приходько, О.В.Проскура визначають її як якість особистості, що дозволяє проявляти незалежність, ініціативу, творчість; В.К.Котирло, Н.Д.Левітов кваліфікують її як тенденцію поведінки, пов’язану з певним характером і рівнем її діяльності та спілкування. Ці наукові позиції вчених засвідчують, що самостійність є складним особистісним утворенням, інтегральною характеристикою, проявом її сутнісних сил.

Констатовано, що для багатьох дослідників самостійність виступає комплексною, інтегрованою характеристикою особистості, основними складовими якої є: незалежність – здатність власними силами, без підказки і керівництва зовні, приймати і втілювати в життя свої рішення, досягати поставленої мети; ініціативна активність, тобто готовність реалізувати власний почин, власну ідею, наміри; творчість –  вміння проявляти вигадку, бажання виконувати завдання по-своєму, за власним задумом; цілеспрямованість – здатність передбачити результати і досягати своєї мети; оптимізм – позитивний настрій, переконання в можливості досягти кінцевої мети (Н.М.Авдєєва, Л.І.Божович, Л.А.Венгер, І.С.Кон, О.Л.Кононко, В.К. Котило, Г.О.Люблінська, С.Ю.Мєщерякова, В.С.Мухіна, В.І.Селіванов та ін.).

Ми дотримуємося позиції, що поняття “самостійна поведінка” дитини раннього віку слід використовувати для позначення епізодичних проявів активності, що виникають в тих чи інших ситуаціях і виступають свого роду „одиницею виміру самостійності”. Самостійна поведінка кваліфікується як спосіб дій, що засвідчує характер ініціативності, незалежності, оптимістичного ставлення зростаючої особистості до труднощів. “Самостійність” розглядається як відносно стійке особистісне утворення, тенденція поведінки, прояв активності, що набуває сталої форми, перетворюється на особистісну якість, засвідчує повторюваність певного стилю і стратегії.

Психологічний аналіз праць Л.М.Галігузової, Г.М.Годіної, Л.Г.Голубєвої, Д.Б.Ельконіна, С.А.Козлової, М.І.Лісіної, С.Л.Новосьолової, Л.М.Павлової, О.О.Смірнової свідчить про те, що розвиток взаємодій дитини з дорослими виявляється у зміні їх форм, зумовлених різними потребами у спілкуванні та діяльності. Хоча роль дорослого залишається провідною в розвитку особистості дитини раннього віку, проте паралельно зростає роль її власної самостійності. Відбувається розпад спільної діяльності дитини з дорослим, стає явною тенденція до самостійної поведінки. Як зазначають фахівці, психолого-педагогічними чинниками становлення самостійності в ранньому віці є довільна регуляція власних рухів і дій, вміння активно відстоювати в ігровій діяльності побудовані власні конструкції; емоційно-ціннісне ставлення як результат переживання почуття гордості за власні успіхи у взаємодіях; власна ініціативність і елементи творчості в ігровій діяльності й спілкуванні, на основі чого відбувається усвідомлення себе як “Я” та з’являється дійовий мотив “Я сам”.

Спираючись на здійснений теоретичний аналіз проблеми, розроблено авторську програму експериментального дослідження, спрямовану на  виявлення психологічних та педагогічних умов становлення самостійності у дітей раннього віку.

У другому розділі “Експериментальне вивчення особливостей прояву самостійності дітьми раннього віку” обґрунтовано методику та результати констатувальної частини дослідження. Схарактеризовано інструментарій, здійснено якісно-кількісний аналіз експериментального вивчення самостійності досліджуваних, описано критерії і показники, визначено рівні сформованості в дітей другого й третього років життя елементарних форм самостійності як особистісної якості; розкрито особливості самостійної поведінки хлопчиків та дівчаток; обґрунтовано умови ефективного формування самостійності в сім’ї та суспільному закладі.

Дослідно-експериментальна робота виконувалася впродовж 2000-2007 років на базі дошкільних навчальних закладів м. Переяслав-Хмельницький  Київської області. Експериментальну групу становили 86 дітей другого і третього років життя, 196 батьків та інших членів родини, 25 вихователів. Дослідження проводилося в ДНЗ №9“Сонечко” та №7“Берізка” м. Переяслав-Хмельницького.

Програмою констатувального експерименту передбачено три напрями роботи: з досліджуваними експериментальної групи, представниками родин та вихователями дошкільних навчальних закладів.

Перший напрям передбачав проведення цілеспрямованого спостереження для  з’ясування характеру самостійної поведінки дітей раннього віку в процесі предметно-практичної та ігрової діяльності. Здійснено 507 сеансів спостережень, що дало можливість одержати відомості щодо типової поведінки дітей під час зіткнення з труднощами. Робота з дітьми другого і третього років життя проводилась індивідуально, що дозволило одержати відомості про специфіку активності кожної з вікових груп. Увага фіксувалася на  вміннях дітей діяти незалежно від підтримки та допомоги дорослого, виявляти елементарні форми ініціативи, елементи самодіяльності, найпростіші форми творчості. У протоколах окрім означених вище характеристик активності фіксувалося вміння дитини оптимістично ставитися до труднощів  та стабільність цих проявів.

З метою одержання даних про самостійність дітей при виконанні посильних завдань конструктивного характеру використано метод моделювання ситуацій, який включав три завдання. Перше виконувалося за зразком експериментатора (конструювання здійснювалося зі звичних у досвіді дітей дерев’яних цеглинок). Друге завдання пропонувалося в ускладненій формі (конструкції доводилося будувати з плоских форм). Третє завдання передбачало виконання роботи в умовах відсутності зразка експериментатора, що підвищувало вимоги до здатності дитини раннього віку покладатися на власний досвід. При оцінюванні характеру самостійної поведінки досліджуваних враховувалися їх реальні можливості діяти самостійно, за власним розсудом, у разі необхідності звертатися до дорослого за допомогою і конструктивно використовувати останню. Фіксувалося  також те, на якому етапі діяльності зверталася до дорослого за допомогою дитина другого-третього років (вчасно чи передчасно), чи зверталася взагалі.

Для визначення особливостей становлення самостійності дитини раннього віку використано такі критерії: незалежність (уміння діяти власними силами, звертатися до дорослого за допомогою лише в разі об’єктивної необхідності); ініціативну активність (здатність ініціювати певні дії, продукувати власні рішення); оптимістичне ставлення до труднощів (уміння виконувати предметно-практичне завдання власними силами, не губитися, не кидати розпочате на півдорозі). Фіксувалася повнота та стабільність проявів зазначених форм активності в різних видах та умовах організації діяльності.

На основі вказаних критеріїв досліджуваних було розподілено на три групи, що відрізнялися між собою рівнями розвитку самостійності.

До високого рівня розвитку самостійності було віднесено досліджуваних, які характеризувалися високим прагненням досягати мети, виконувати завдання самостійно, автономно, незалежно від дорослого. У разі об’єктивної необхідності вони зверталися за допомогою, конструктивно її використовували, діяли ініціативно та  оптимістично, доводили розпочате до логічного завершення. Цих дітей вирізняє схильність до вияву елементів самодіяльності й творчості в різних видах діяльності – ігровій  та предметно-практичній. Характер проявів самостійної активності був стабільний, ознаки самостійності збалансовані. Таких дітей нараховувалося 7 %.

До середнього рівня увійшли досліджувані другого і третього років життя, які характеризувалися нестійкістю й незбалансованістю проявів самостійності. В залежності від умов організації виду діяльності, власного емоційного стану, наявного інтересу вони демонстрували нестабільні форми самостійності. На відміну від представників високого рівня, вони виявляли меншу впевненість в успіху, більшою мірою залежали від підтримки й допомоги дорослого. Поодинокими були спроби виявити самодіяльність. Таких дітей нараховувалося  44 % .

Низький рівень розвитку самостійності склали досліджувані, схильні до залежної поведінки. В різних видах і умовах організації діяльності вони потребували керівництва, допомоги й контролю з боку дорослого. За його відсутності втрачали до роботи інтерес, залишали діяльність незавершеною, нервували. Діяли виключно за вказівками і за емоційної підтримки ззовні. Виявляли стабільну нездатність вчиняти самостійно. Характеризувалися одноманітними маніпулятивними діями, низькою пізнавальною активністю, деструктивними переживаннями. Таких дітей раннього віку виявилося 49 %.