ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАВЛЕННЯ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ДО СУЇЦИДІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, показано зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість отриманих результатів.

У першому розділі „Історія та сучасний стан проблеми суїцидів у психології” здійснено історико-теоретичний аналіз проблеми суїцидальної поведінки, розглянуто поняття та види суїцидальної поведінки, її мотиви, причини, приводи, чинники ризику та антиризику, висвітлено стан проблеми психопрофілактики та психокорекції суїцидальної поведінки, проаналізовано особливості суїцидальної поведінки персоналу органів внутрішніх справ.

Під суїцидом суїцидологи розуміють акт позбавлення себе життя, під час якого людина діє навмисно, цілеспрямовано й усвідомлено.

Тривалий час суїцид вважався приналежністю психічно хворих людей, тому проблему самогубства вивчали з погляду психопатологічних підходів. Однак показовим є ряд публікацій того часу, в яких суїцид розглядався й як суто свідома дія, що виключає будь-яку психопатологію. Самогубство як соціальний феномен розглядали у свої роботах Е.Дюркгейм, Ф.М.Достоєвський, А.Ф. Коні. Психологічна теорія самогубства розкрита у роботах З.Фрейда, К.Юнга, К.Хорні та інших.

          Дослідження останніх років, які були проведені А.Г.Амбрумовою, В.А.Тихоненко, Л.Л. Бергельсон та іншими провідними суїцидологами, висунули проблему про неоднозначне розуміння самогубства як суто аутоагресивного акту психічно хворої людини, переконливо вказав на те, що значна частина самогубств вчиняється психічно здоровими людьми в результаті соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту.

На поширення суїцидальної поведінки впливають різні чинники, одним з яких є ставлення людей до суїциду. Це ставлення може виступати як потужним суїцидальним, так і антисуїцидальним фактором. Позитивно суїцид оцінювався деякими скандинавськими племенами, а також набував ефекту естетизації у ритуальних формах Харакірі (Японія) і Саті (Індія). Ідеологія скептиків, епікурейців, стоїків виконувала роль особливого провокатора суїциду за принципом розуміння індивідуальної волі в якості права на смерть. Християнський світ також знає варіанти позитивного або терпимого ставлення до суїциду (захист права на самогубство Ж.Ж.Руссо, М.Монтенем, поява «клубів самовбивць»).

Однак негативна оцінка явища суїциду все-таки має більш стійкий і масовий характер у порівнянні з позитивною. Так, народи Ближнього Сходу - Давньої Персії і Вавилону - суворо засуджували самогубство; стародавній іудейський світ взагалі практично не знав такого роду насильства; і донині Ізраїль займає  одне з останніх місць у світі за кількістю самогубств.

          При діагностиці суїцидальної поведінки враховують вплив як групових,  так й індивідуальних факторів суїцидального ризику. Групові фактори поділяють на соціально-демографічні, середовищні та медичні, а індивідуальні фактори особистості - на предиспозіційні, позиційні, статусні та інтенційні. В роботах сучасних суїцидологів показано, що ризик виникнення суїцидальних тенденцій і вчинків значно зростає, якщо у суб’єкта виникає один з наступних варіантів суїцидальної поведінки: протест, заклик, запобігання, самопокарання, відмовлення. Мотиви і приводи суїцидальних вчинків (у порядку послідовного зменшення їхньої питомої ваги) поділяють на наступні групи: особисто-сімейні конфлікти, стан психічного здоров'я, стан фізичного здоров'я, конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, конфлікти в професійній або навчальній сфері, матеріально-побутові труднощі та інші мотиви і приводи.

Працівники правоохоронних органів входять до професійних груп з найбільшим рівнем суїцидальної активності. Причинами цього є: висока стресогенність професії, великі психічні й фізичні навантаження, професійне почуття підвищеної відповідальності, невелика оплата праці та ін. Профілактика суїцидальної поведінки серед працівників ОВС включає міри психологічного, медичного, соціального та правового характерів. До них належать: створення «телефонів довіри»; проведення занять фахівцями-психологами в системі службової підготовки з персоналом і керівниками підрозділів; створення належного морально-психологічного клімату у підрозділі; впровадження заходів щодо поліпшення взаємодії й обміну інформацією медичних установ з керівниками ОВС, кадровим апаратом по виявленню і своєчасному обстеженню, наданню допомоги морально-нестійким, психічно неврівноваженим працівникам; проведення комплексних заходів щодо поліпшення індивідуально-виховної роботи серед персоналу; поліпшення якості відбору кандидатів на службу в ОВС; психологічний супровід кожного працівника правоохоронних органів протягом усієї служби.

В цілому проблема попередження самогубств на сьогодні залишається нерозв’язаною. Головним напрямком попередження самогубств є вплив на причини цього негативного явища, а оптимальним результатом - мінімізація числа самогубств.

          У другому розділі „Індивідуально-типологічні особливості ставлення персоналу органів внутрішніх справ до суїцидів” висвітлено методи емпіричного дослідження ставлення персоналу ОВС до суїцидів на свідомому та підсвідомому рівні, проаналізовано психологічні особливості та види цього ставлення.

Дослідження проводилося на базі Інституту післядипломної освіти ХНУВС. У ньому взяли участь працівники різних підрозділів міліції з різних областей України у кількості 264 осіб у віці від 20 до 45 років, з них: 166 чоловіків, 98 жінок; 169 працівників мали власну сім’ю, 95 осіб не були одруженими; працівників зі стажем роботи до п’яти років – 104, більше п’яти років – 160 осіб.

Для дослідження ставлення персоналу ОВС до суїцидів на свідомому рівні було використано розроблену нами анкету, для визначення неусвідомлюваних параметрів ставлення – колірний тест ставлень Є.Ф.Бажина, О.М.Еткінда. Дослідження ставлення персоналу ОВС до суїцидів проводилося з урахуванням соціально-демографічних характеристик, відповідно до чого досліджувані були розділені на групи за статтю, віком, стажем та сімейним станом.

            Дослідження особливостей ставлення персоналу ОВС до самогубства показало, що практично всі працівники незалежно від статі негативно ставляться до самогубства в цілому. Найчастіше негативне ставлення висловлюється чоловіками (90,4%-96,4%) і жінками (87,8% - 96,0%) до релігійного самогубства та суїцидів, пов’язаних із матеріальними та професійними труднощами, самотністю, проблемами в особистому житті. Самогубство заради урятування життя іншої людини найчастіше викликає у досліджуваних позитивне ставлення, більш виражене у жінок (39,3% та 49,4%; р<0,01), та нейтральне ставлення, більш притаманне чоловікам (19,3% та 9,2%; р<0,01). Неоднозначно-негативне ставлення персоналу ОВС, з припущенням можливості скоєння суїциду, найчастіше викликають самогубства, пов’язані із тяжкою хворобою, своєю або іншої людини (27,1%-37,8%). Чоловіки вірогідно частіше, ніж жінки, висловлюють негативне ставлення до самогубств через фізичне каліцтво, смерть значущої людини та заради запобігання кримінальної відповідальності, в той час як жінки до цих видів самогубств частіше, ніж чоловіки виявляють неоднозначно-негативне ставлення.

Аналіз ставлення до різних видів самогубства працівників ОВС в залежності від сімейного стану, віку та стажу в ОВС показав, що найчастіше негативне ставлення реєструється до релігійного самогубства (відповіді коливаються у діапазоні від 94,7% - 97,0%) та самогубства через самотність (93,4%-95,2%), до самогубств через проблеми в особистому житті (94,0% - 96,8%) та пов’язаних із матеріальними труднощами (91,7%-93,7%). Позитивне ставлення найчастіше викликає у досліджуваних самогубство заради урятування життя  іншої людини (31,7%-46,3%): це ставлення більш виражене у несімейних працівників ОВС (р<0,05) та у працівників зі стажем більше 5 років (р<0,01). А неоднозначно-негативне ставлення з припущенням можливості скоєння частіше за все реєструється до самогубства тяжко хворої людини заради позбавлення своїх близьких від клопоту або себе - від страждань (31,7% - 45,6%).

Таким чином, ставлення персоналу ОВС до різних видів самогубств в залежності від їх мотивації коливається від однозначно-негативного, яке діагностується частіше за все, через неоднозначно-негативне з припущенням можливості скоєння самогубства (середні відсоткові показники) до позитивного та нейтрального, які реєструються рідше за все, але все ж таки є в наявності.

Аналіз емоційного ставлення працівників ОВС до суїцидентів показав, що реальний суїцидент викликає у досліджуваних, насамперед, жалість (21,1%-27,9%), співчуття (17,8%-25,0%) та тривогу (15,2%-22,7%), а потенційний суїцидент – тривогу (31,1%-39,7%) та жалість (15,4%-19,3%). По відношенню до молодого суїцидента працівники ОВС найчастіше відчувають здивування (18,8%-25,2%), жалість (18,7%-27,3%) та тривогу (19,8%-22,9%), а до старого - співчуття (22,1% - 32,7%) та жалість  (20,2% - 44,9%). Треба виокремити наявність серед емоцій, що відбивають ставлення персоналу ОВС до суїцидентів, емоцій позитивного ряду (розуміння, інтересу), а також відсутність емоцій взагалі («нічого не відчуваю»). Ці емоції реєструються у невеликій кількості (0,7%-10,2%), але вони є в наявності.

Аналіз ставлення працівників ОВС до суїцидів на підсвідомому рівні показав, що до понять „самогубство”, „самогубець” та „смерть” реєструються найвищі середні ранги (6,1-6,8), що відбиває негативне ставлення персоналу ОВС до цих явищ. Ці поняття  асоціюються частіше за все з чорним, сірим та коричневим кольорами, хоча є й інші колірні асоціації, однак в меншій кількості. Такі поняття як „життя” і „Я сам” мають найменший середній ранг (2,5-3,1) та асоціюються, насамперед, з трьома головними кольорами; це свідчить про позитивне ставлення більшості досліджуваних до себе і до життя. У одружених, молодших працівників ОВС та з меншим стажем служби в ОВС вірогідно частіше, ніж у інших, до самогубця реєструється негативне ставлення, що відбивається у приписуванні йому соціально небажаних особистісних характеристик.