Психологічні особливості рефлексивних компонентів у професійному становленні практичного психолога

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюються його об’єкт, предмет, мета, завдання та гіпотеза, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, описані основні напрямки апробації.

У першому розділі – «Методологічні та теоретичні засади психологічного дослідження рефлексії у професійному становленні практичних психологів» – викладено концептуальні засади та основні підходи до досліджуваної проблеми.

У розділі показано, що проблема рефлексії має багатоаспектний характер та носить міждисциплінарний статус. Її історія в рамках філософії багато в чому співпадає з розвитком уявлень людини про себе, включаючи принаймні три основні напрямки: а) принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм та передумов; б) предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; в) діяльність самопізнання, що розкриває внутрішню будову та специфіку духовного світу людини.

Аналіз досліджень проблеми рефлексії свідчить про наявність, щонайменше, таких основних аспектів її вивчення у вітчизняній психології: кооперативного (Н.Г.Алексєєв, В.В.Рубцов, А.Т.Тюков, Г.П.Щедровицький), де рефлексія забезпечує проектування спільної діяльності індивідів з урахуванням координації їх професійних позицій та групових ролей, а також розглядається як звільнення суб’єкта з процесу діяльності, як його вихід у зовнішню позицію щодо неї; комунікативного (Г.М.Андрєєва, Я.Л.Коломінський, Л.А.Петровська, В.А.Петровський), де рефлексію розглядають як істотну складову розвинутого спілкування та міжособистісного сприймання, як специфічну якість пізнання іншої людини; інтелектуального (Є.В.Бодрова, В.В.Давидов, В.Е.Мільман, Н.І.Поліванов), де рефлексія досліджується як вміння виділяти, аналізувати і співвідносити з предметною ситуацією власні дії, як психологічний механізм теоретичного мислення; особистісного (О.Г.Асмолов, М.Й.Боришевський, І.С.Кон, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн, О.Т.Соколова, А.В.Столін, П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова), де рефлексія забезпечує самоорганізацію та самомобілізацію особистості у різних умовах життєдіяльності. Останній аспект – а саме він відповідно до завдань дослідження нас найбільше цікавить – знаходить своє вираження, з однієї сторони, у побудові нових образів себе в результаті спілкування з іншими людьми та активної діяльності, а з іншої, він виявляється у створенні більш адекватних знань про світ.

Охарактеризовано сучасний стан досліджень щодо механізмів та рушійних сил розвитку рефлексії в онтогенезі. Серед них можна виділити вивчення розвитку рефлексивності в структурі мислительних процесів особистості (Ж.Піаже, Л.С.Виготський, З.О.Зак, Н.І.Люрья та ін.). Другий підхід (Н.Г.Алексєєва, М.Й.Боришевський, А.В.Карпов, І.С.Кон, В.С.Мухіна, В.І.Слободчиков, П.Р.Чамата та ін.) пов’язаний з розглядом рефлексії як особистісного утворення, включаючи дослідження рефлексії в структурі самосвідомості та самооцінки особистості та вивчення генезису рефлексії як самостійного феномену. Інтелектуальна, кооперативна, комунікативна та особистісна рефлексія, про які йшла мова вище, дозрівають у різні періоди онтогенезу. Формування особистісної рефлексії найбільш інтенсивно відбувається в підлітковому та юнацькому віці, при цьому в період пізньої юності вирішуються завдання вибору життєвого шляху, остаточного, дієвого самовизначення та інтеграції в суспільство дорослих людей.

У розділі також дано характеристику різних підходів до вивчення рефлексії у контексті професіоналізації особистості взагалі (О.М.Борисова, М.Ю.Варбан, С.В.Васьківська, Л.М.Карнозова, В.М.Козієв, С.В.Кондратьєва, Н.В.Кузьміна, Ю.М.Кулюткін, С.Д.Максименко, О.С.Михайлова, Г.Ф.Похмєлкіна А.О.Реан, І.М.Семенов, В.А.Семиченко, Г.С.Сухобська, В.Д.Шадріков, О.П.Фірсова та ін.) та професійного становлення майбутнього практичного психолога зокрема (Г.С.Абрамова, О.Ф.Бондаренко, Ю.Г.Долінська, І.В.Дубровіна, Ю.М.Ємельянов, С.Д.Максименко, П.А.М’ясоїд, М.М.Обозов, В.Г.Панок, Л.А.Петровська, Н.І.Пов’якель, Є.І.Рогов, Л.Г.Терлецька, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва, Н.Ф.Шевченко, С.І.Яковенко Т.С.Яценко та ін.). Показано, зокрема, що професійне становлення особистості є однією з форм особистісного розвитку людини, багатоплановим, складно детермінованим, зі своєю специфічною структурою та динамікою розвитку процесом перетворення людини в суб’єкта професійної діяльності та життя в цілому. З’ясовано, що професійна підготовка практичних психологів вимагає цілеспрямованого та планомірного формування професійної свідомості як того психічного утворення, що інтегрує професійні знання, структуровані в певні програми професійних дій, та знання людини про саму себе як про представника певної професії. Проаналізовані найбільш розповсюджені підходи до дослідження професійної свідомості та самосвідомості особистості. Встановлено, що провідним фактором цього процесу є власна активність особистості, її рефлексія.

Показано, що найбільш істотними рефлексивними компонентами у професійному становленні практичного психолога є особистісна рефлексія та рефлексія професійної діяльності. Причиною рефлексії, як правило, виступає проблемно-конфліктна ситуація, що виникає або в діяльності, або в особистісному просторі суб’єкта, а умовою здійснення рефлексії є децентрація, вихід у надситуативну активність. Особистісна рефлексія є рефлексією у сфері самосвідомості, усвідомленням самого себе як суб’єкта професійної діяльності, наявності в себе професійно значущих особистісних якостей, рівня їх сформованості, визначення способів їхнього розвитку та корекції. Рефлексія фахової діяльності є складним процесом, який включає, передусім, інтелектуальний та міжособистісний аспекти рефлексії. Це усвідомлення основ та структури ефективної професійної діяльності, її професійних цінностей та перспектив, особливостей професійної взаємодії та позицій суб’єктів цієї взаємодії, на основі чого здійснюється адекватна регуляція діяльності.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження рефлексивних компонентів у професійному становленні майбутніх практичних психологів» – описано методологічні засади дослідження рефлексивних компонентів у професійному становленні практичних психологів, обґрунтовано вибір конкретних методик дослідження, представлено та обговорюються отримані емпіричні дані щодо особливостей (та розгортання за роки навчання у ВНЗ) особистісної рефлексії та рефлексії професійної діяльності майбутніх практичних психологів як відносно самостійних психологічних феноменів.

Для дослідження особливостей особистісної рефлексії студентів-психологів були використані: модифікована методика Куна-Макпартленда для з’ясування характеру та загальних тенденцій розвитку образу Я (когнітивна підструктура самосвідомості), методика С.Р.Пантелєєва для вивчення структури і специфіки ставлення до свого Я (емоційно-оціночна підструктура самосвідомості). Вибірку склали 92 студенти-психологи першого та 75 випускного курсів Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського.

З’ясовано, що за специфікою когнітивної підструктури самосвідомості виділяється, по-перше, група осіб, які характеризуються позитивним характером образу Я, його високою когнітивною складністю і диференційованістю, вираженою професійно-рольовою ідентифікацією, відносною стійкістю уявлень про себе як про особистість та майбутнього спеціаліста, узгодженістю між собою окремих модальностей образу Я, адекватною самооцінкою, домінуванням моральних суджень та конструктів, пов’язаних зі взаємодією з людьми. Серед першокурсників таких виявилося 27,1%, серед випускників – 46,7%. Решту студентів склали особи з негативними тенденціями розвитку образу Я: низький рівень соціально-професійної ідентичності, когнітивна спрощеність, внутрішня суперечливість та неузгодженість між собою окремих модальностей, домінування серед самопрезентацій зовнішньо-атрибутивних суджень, нерідко з негативним емоційним відтінком.

Отримані дані про особливості самоставлення студентів-психологів презентовані на діаграмі (див. рис. 1). До загальних тенденцій його розвитку можна віднести: поєднання у структурі самоставлення найвищих значень за шкалами «самовпевненість», «самоцінність» і «самоприйняття» з найнижчими за шкалами «самоприхильність» та «відкритість»; виражені індивідуальні варіації, притаманні більшою чи меншою мірою як першокурсникам, так і випускникам, особливо за шкалами «внутрішня конфліктність», «відкритість», «самозвинувачення», «самовпевненість», «самоцінність» та «самоприхильність»; дисгармонійний характер самоставлення значної частини студентів, коли низький рівень особистісної рефлексії поєднується з вираженим прагненням давати соціально-бажані відповіді при загальній тенденції до високої оцінки багатства свого внутрішнього світу, а зростання рівня самопізнання та розвиток інтернальності локусу контролю – зі схильністю до збереження образу Я, що у більшості випадків виступає як специфічний захисний механізм; наявність статистично достовірних змін (p<0,05) за роки професійної підготовки лише за шкалами «віддзеркалене самоставлення» та «самозвинувачення».