ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ В РІЗНОВІКОВИХ ГРУПАХ ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено сучасний стан розробки проблеми; визначено предмет, об’єкт, мету, завдання та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення дослідження; подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації за темою дисертації.

Перший розділ ”Теоретико-методологічні основи проблеми спілкування особистості ” присвячено розгляду різних підходів вітчизняних і зарубіжних фахівців до визначення сутності спілкування як специфічного виду діяльності, його основних структурних компонентів, акцентовано увагу на вікових та статевих психологічних особливостях спілкування дошкільників (однолітків і дітей різного віку), обґрунтовано виховний вплив різновікового спілкування на розвиток позитивних сторін особистості дитини.

В основу роботи покладено розуміння спілкування як специфічної форми взаємодії індивіда з іншими людьми (К.О. Абульханова-Славська, І.О. Джидар’ян, О. В.  Запорожець,  В. В. Знаков, О. В. Киричук, М. С. Коган, Я. Л.  Коломінський,

М. І.  Лісіна,  Б. Ф.  Ломов, О. В.  Мудрик,  С. В.  Сергєєва,  М. Г. Субханкулов,

Т. Шибутані ). Наголошено, що будь-яке людське спілкування відбувається на глибинній діалектиці відмінностей партнерів та їхнього прагнення до єдності, яке повинно привести не до усунення цих відмінностей, а до єдності різноманітностей  (М.С. Коган).

На думку провідних психологів, розвиток особистості дошкільника можливий лише в умовах діалогу (І.Д. Бех, В.Н. Панфьоров, Є.О. Родіонова). Характерною особливістю спілкування є ставлення його учасників один до одного як до суб’єктів активності, а не фізичних об’єктів (М.І. Лісіна).

Проблема різновікового спілкування дітей тісно переплітається з іншими проблемами теоретичного та методологічного характеру і, зокрема, з дослідженнями психологічних особливостей спілкування однолітків дошкільного віку.   Важливою   для   нашого   дослідження   є   думка   відомих   українських

(О.Л. Кононко,  Ю.О. Приходько) і російських (М.І. Лісіна) психологів, що потреба дітей у спілкуванні між собою має єдину природу незалежно від віку партнера. При цьому мотивами спілкування виступають: потреба у враженнях і активній діяльності, потреба у визнанні і підтримці(Л.І. Божович, Д.Б. Ельконін, В.К. Котирло, В.В. Холмовська, І.С. Четвертухіна). Суттєвими елементами спілкування, які впливають на характер спільної діяльності дошкільників, визначено: комунікацію (обмін інформацією між учасниками спілкування), інтеграцію (взаємодію партнерів), соціальну перцепцію (сприйняття, розуміння, оцінку себе й інших дітей, яка дає можливість більш надійно визначити успішність і перспективи спільної взаємодії) (О.Л. Кононко, Є.В. Субботський).

Доведено, що на успішність спілкування дітей дошкільного віку впливає “комунікативна компетентність”, складовими якої є: емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти. Особлива роль у розвитку спілкування відводиться активності  дітей,  яка   залежить  від  їх успішності в діяльності ( О. О.  Смірнова,

Є.В. Калягіна). Підкреслюється, що  дошкільники надають перевагу тим  партнерам, які проявляють готовність не тільки пропонувати свої дії, а й приймають дії іншої дитини (Р.К. Терещук). На вибір партнерів у спілкуванні впливає наявність у них різноманітних моральних якостей: позитивні моральні якості роблять дитину більш бажаним партнером у спілкуванні, негативні – можуть   призвести   до   відмови   від   контактів  ( Г. М.  Счастна, О. В. Булатова,

В.У. Кузьменко).

Більшість психологів і педагогів як минулого (К.Д. Ушинський, Є.І. Тіхеєва, А. С.  Симонович, А. С.   Макаренко,  В. О.  Сухомлинський ),  так  і  сьогодення

( М. І.  Алексєєва, С. М.  Гаврилюк, І. А.  Дідук, Т. І.  Думитрашку, А. В.  Іванова,

М.Р. Кошонова, Н.М. Манжелій, Т.В. Мдзелурі, М.В. Покатаєва) переконані, що найскладніші виховні завдання успішно вирішуються саме в різновіковому об’єднанні, коли діти вчаться уважно ставитися до старших, турбуватися про менших, набувають комунікативних навичок. Встановлено, що у дітей, які мають досвід різновікового спілкування (у багатодітних сім’ях), формується більш точне, повне і різнобічне уявлення про себе, ніж у дітей, які не мають такого досвіду (М.Р. Кошонова). Виховними функціями різновікового спілкування визначено: нормативну (освоєння дітьми норм соціально типової поведінки), пізнавальну (набуття індивідуального досвіду), емоційну (спілкування як афективний процес), актуалізуючу (реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості ( Г.Л. Коберник).

Доведено, що різновікове спілкування сприяє вільному застосуванню дітьми способів поведінки у випадку морального вибору. Накопичення такого досвіду є важливим   етапом   соціалізації   особистості   ( Є. І.   Димов, В. І.   Журавльов,

О. Л. Кононко, Г.Б. Тришневська, Н.Ю. Олійник). У процесі спілкування дитина виконує різні соціальні ролі: і молодшого, і старшого товариша, і рівного з дорослим партнера, тобто вибирає лінію поведінки в різних  нерегламентованих життєвих ситуаціях (І.П. Печенко).

Встановлено, що спілкування дітей в різновікових об’єднаннях зорієнтоване не на віковий потенціал особистості, а насамперед на її соціальний досвід і може здійснюватися як „на рівних” і до відносно рівних суб’єктів ( при цьому паспортний вік може не мати принципового значення), так і у взаємодії, коли суб’єкти   усвідомлюють  своє   положення   старшого   і    молодшого    партнера

(В.В. Абраменкова, М.О. Попов, Б.Л. Тевлін). Молодшу дитину в різновіковій взаємодії приваблює сам факт спілкування зі старшими, можливість ідентифікації себе з більш досяжним зразком, ніж дорослий (О.О. Вовчик – Блакитна). Вона значно більше зацікавлена у різновіковому спілкуванні  і зорієнтована на старшу  дитину, ніж навпаки. Тому її поведінка характеризується більшою гнучкістю та варіативністю (І.А. Дідук).

При спілкуванні молодших дітей зі старшими створюються сприятливі умови для    розвитку     мовної      активності     молодших     дітей   (  Т. І.  Думитрашку,

Л.О. Пєньєвська, Т.О. Піроженко). В процесі спілкування старша дитина займає позицію   ведучого   по   відношенню   до відомої   молодшої   дитини  ( А.  Берже,

О.О. Вовчик-Блакитна, Є. Герасимова, Д. Зіглер, Р. Мей, Л.Хьелл). Доведено, що різкий перехід з позиції опікуваного в позицію опікуна викликає швидкі зміни в особистості дитини (М. Мід). Старша дитина потребує особливого визнання поваги, емоційної підтримки з боку молодшого (І.А. Дідук). Досягнутий рівень розвитку інтелектуальних і вольових якостей старших дошкільників є “зона найближчого розвитку” молодших дітей, яка формується завдяки спілкуванню і допомозі з боку старших (Л.С. Виготський, М.А. Попов).

Теоретичний аналіз проблеми дозволив констатувати, що особливості спілкування старших і молодших дітей певним чином залежать від їх статі. Встановлено, що дівчата краще сприймають молодшого чи старшого партнера, прагнуть   до   конструктивного   спілкування  з  ним  ( Р.   Річардсон,  І. С.   Кон,

Є.В. Суботський). В той же час у них спостерігається вдвічі вища, ніж у хлопчиків, критичність суджень і негативних характеристик іншим людям. Ці характеристики значно ширші та загальніші, ніж у хлопчиків ( І.А. Дідук ).

Доведено, що дівчата проявляють більший інтерес до спілкування з дорослими, а хлопчики – з іншими дітьми (Р. Міллер, А. Тампін). У дівчат яскравіше виражене вибіркове спілкування, вони більше орієнтовані на моральні якості партнера, зміст взаємодії для них має менш суттєве значення, ніж емоційна забарвленість стосунків. У хлопчиків взаємність виборів бажаних партнерів для спілкування більш висока, вони найчастіше обирають саме тих дітей, які їм надають   переваги,   більше   орієнтовані    на    успіхи   партнера   в    діяльності

(Ю.О. Приходько, Т.О. Репіна, Г.М. Счастна).

Результати теоретичного дослідження спілкування дітей дошкільного віку як психологічного феномену стали основою для розгляду особливостей спілкування дітей у різновікових групах дошкільного навчального закладу.

У другому розділі „Експериментальне вивчення особливостей спілкування дітей в різновікових групах дошкільного навчального закладу” описано методику проведення констатувального дослідження, обґрунтовано критерії визначення здатності дітей до спілкування в різновікових групах, виявлено рівні його розвитку, проаналізовано психологічні особливості та закономірності даного спілкування.

У ході дослідження було проведено 960 сеансів спостережень, 350 зрізів актів вільного спілкування дітей в діяльності, що не регламентована педагогом, одержано 1920 відповідей дітей у соціометричному методі „Вибір партнера для визначеної діяльності”, який реалізовувався в бесіді, та 2400 відповідей при застосуванні проективного методу незакінчених речень, проведено анкетування 120 батьків, діти яких відвідують різновікові групи (720 відповідей), змодельовано п’ять експериментальних ситуацій.

Визначення психологічних особливостей спілкування дітей в різновікових групах дошкільного навчального закладу здійснювалося за допомогою комплексної методики, в основу якої покладено наступні критерії: 1) потреба  дітей в різновіковому спілкуванні (показники: наявність бажання вступати у різновікове спілкування; інтенсивність і екстенсивність спілкування з дошкільниками іншого віку; вибірковість різновікових контактів); 2) емоційне ставлення дитини до партнера іншого віку (показники: позитивна чи негативна реакція на партнера іншого віку; розкутість дітей у процесі спілкування; емоційний комфорт); 3) ініціатива дітей у процесі спілкування з партнером іншого віку (показники: прояви ініціативних дій; бажання звернути на себе увагу партнера; намагання розвивати тему спілкування); 4) прояви уваги до партнера іншого віку, чутливості до його дій (показники: зорова увага до партнера; зосередженість на спільній діяльності; чутливість до дій партнера, адекватна реакція на них; наслідування партнера). За цими критеріями визначено рівні розвитку здатності дошкільників до спілкування в різновікових групах.

Високий рівень: дошкільники прагнуть до інтенсивного спілкування з  більшістю дітей різного віку (як старших, так і молодших за себе), позитивно ставляться до них. У процесі спілкування розкуті, ініціативні, активно підтримують спілкування вербальними і невербальними засобами. Постійно проявляють увагу до партнера іншого віку, зосереджені на спільній з ним  діяльності, чутливі до дій партнера, часто наслідують їх (25%).

Оптимальний рівень: у дошкільників періодично проявляється прагнення до спілкування з дітьми різного віку. Інтенсивність і екстенсивність спілкування має середні характеристики. В процесі спілкування діти інколи проявляють скутість, безініціативність, не намагаються активно підтримувати увагу партнера до себе, наслідувати його дії. Час від часу не зосереджені на спільній діяльності з дитиною іншого віку (45,8%).

Низький рівень: у дошкільників спілкування з дітьми іншого віку обмежене чи вкрай низьке. Часті прояви негативного ставлення до дій молодшого чи старшого партнера, відсутня увага до нього. Досліджувані рідко бувають зосереджені на спільній діяльності з партнером іншого віку, надають перевагу власним потребам, не зацікавлені розвитком теми спілкування (29,2%).

У процесі спостережень встановлено, що діти шостого року життя краще пристосовані до умов різновікового спілкування (ніж діти 7-го і 5-го року), оскільки водночас можуть бути як старшими, так і молодшими партнерами у взаємодії, тому їхня поведінка відрізняється більшою гнучкістю.

Емоційне ставлення дошкільників до партнера іншого віку більшою мірою залежить від характеру спілкування старшої дитини. Якщо вона не нав’язує своїх дій та думок, прислухається до бажань і пропозицій молодшого партнера, дає більше порад, позитивних оцінок, ніж зауважень та негативних оцінок, у молодшої дитини емоційне ставлення до партнера буде позитивним. Старші дошкільники надають перевагу тим молодшим партнерам, з якими можна діяти на рівних. У цьому випадку заперечень щодо розвитку спільної діяльності не виникає, відмічається погодженість у діях, адекватна реакція на зауваження і пропозиції дитини іншого віку, виникає пізнавальний інтерес до партнера і його дій. Найбільш поширеними способами привертання уваги партнера іншого віку слугували: міркування дитини вголос; зацікавлення партнера корисною інформацією; оцінка дитиною власних дій. Саме самооцінка молодшого викликає у старшого дошкільника інтерес до партнера, бажання дати корисну пораду.

На бажання дітей вступати в різновікове спілкування чи відмовитися від нього впливає наявність у партнерів невербальних засобів налагодження контактів: посмішок, погляду, жестів, міміки, які є стимулом для прийняття рішення про подальшу участь у спільній діяльності з даним партнером. З’ясовано, що проявами уваги у старших дошкільників найчастіше виступають такі невербальні засоби як: тримання молодшого партнера за руку, плечі, у молодших дошкільників і у дівчат (незалежно від віку) переважає бажання пригорнутися до голови партнера. Хлопчики як невербальний засіб спілкування  частіше  використовують  жестикуляцію  рук, насуплений  вираз обличчя.

Встановлено, що кількісні показники здатності до спілкування в різновікових групах у дітей різної статі суттєво не відрізняються. Якісні ж відмінності полягають у тому, що хлопчики частіше, ніж дівчата неадекватно оцінюють можливості молодшого партнера. Вони менш активні при застосуванні вербальних засобів спілкування з партнером іншого віку (середня кількість висловлювань за 20 хвилин у хлопчиків становить 38 звернень до партнера та відповідей на його репліки, у дівчат - 48), надають перевагу питанням, а дівчата порадам.

Аналіз даних, отриманих за методикою „Одномиттєвих зрізів структури групи” в процесі вільного спілкування дітей, показав, що потреба у спілкуванні між дітьми різного віку є характерною для дошкільників і відзначається у всіх дітей, що в середньому становить 48,1%, тоді як спілкування тільки з однолітками – 32,2%. Потреба у спілкуванні з усіма дітьми групи дорівнює 80,3%. Причому перевага віддається спілкуванню зі старшими (25,6%) чи молодшими (25,2%) на один рік дошкільниками. Показник інтенсивності спілкування дітей у середньому складає (в 10 зрізах) 19 контактів, 10 з яких припадає на спілкування з однолітками і 9 – з дітьми іншого віку. З дітьми, старшими на один рік – 3,5 контакти, молодшими на один рік – 4 контакти, зі старшими на два роки – 0,77 контактів, з молодшими на два роки – 0,72 контактів.

У досліджуваних чітко простежуються прояви прагнення до спілкування з широким колом дітей, як дошкільників іншого віку, так і однолітків, тобто до реалізації себе як суб’єкта спілкування. Показник екстенсивності спілкування дорівнює 78%. З однолітками – 32%, з дітьми різного віку – 46%. З них зі старшими і молодшими на один рік дошкільниками – по 18%, зі старшими і молодшими на 2 роки – по 5%. Показник вибіркових контактів на одну дитину в середньому становить 2.06. З них : на різновікове спілкування припадає 1.18 контактів і на одновікове - 0.88.

З’ясовано, що досвід спілкування дошкільників в сім’ї, в системі „дитина-дитина” достатньо обмежений, оскільки переважна більшість сімей мають одну дитину (63,5%). В той же час у досліджуваних є певний соціальний досвід у системі „ дитина – дитина іншого віку” поза дошкільним закладом і сім’єю. Так, 67% батьків (за даними анкетування)  відмітили наявність товариських стосунків у своєї дитини з дітьми іншого віку.

Нами виявлені чинники, що перешкоджають різновіковому спілкуванню дошкільників.  Спілкування не відбувається в тому випадку, коли старша дитина недооцінює або навіть занижує можливості молодшої. Якщо молодша дитина невпевнена у собі, то контакт взагалі не відбувається. Якщо дитина активна, то вона намагається переконати старшого, навіть піти на конфлікт із ним, щоб довести свою правоту. Перешкодою для спілкування виступає така позиція старшої дитини, коли молодший партнер сприймається тільки як об’єкт спілкування – потрібний або такий, що заважає. Якщо заважає, то його взагалі можна усунути від діяльності. Якщо потрібний, то ним варто оволодіти. У цьому разі спілкування відбувається за заданою наперед старшою дитиною схемою, в якій молодшій дитині не дається можливості висловлюватись, її постійно перебивають, нав’язують свою думку, впливаючи на її свідомість. Старша дитина всіляко підкреслює свою виключність і залишає за собою право на першість. Спілкування не відбувається і тоді, коли старша дитина висуває вимоги, яких молодша виконати не може. Тому ми вважаємо, що в різновікових групах видів діяльності, які передбачають змагання, повинно бути якомога менше, бо молодші діти здатні розуміти, що конкурувати зі старшими вони не можуть і обов’язково програють.

Таким чином, результати констатувального експерименту дозволяють стверджувати, що високий рівень різновікового спілкування забезпечується гармонійним поєднанням проявів потреби дитини у спілкуванні з партнером іншого віку, позитивному емоційному ставленні до нього, ініціативі дітей, проявами уваги до партнера. Проте переважна більшість дошкільників (75%) не досягають високого рівня розвитку здатності до різновікового спілкування. Більше ніж у третини дітей (29,2%) проявляється негативне ставлення до партнера іншого віку, відсутність уваги до нього, невміння зосередитися на спільній діяльності, надання переваги власним потребам, що потребувало розробки відповідної програми розвитку здатності дітей до спілкування в різновікових групах.

У третьому розділі „ Розвиток здатності дітей до спілкування в різновікових групах” обґрунтовано систему методичних засобів з розвитку різновікового спілкування дошкільників та програму розвитку здатності дітей до спілкування в різновікових групах дошкільного навчального закладу, представлено дані порівняння експериментальної та контрольної груп після завершення формувального експерименту.

Відповідно до мети дослідження завданнями формувального експерименту визначено: 1) теоретично обґрунтувати систему методичних засобів щодо розвитку різновікового спілкування дошкільників; 2) розробити та експериментально апробувати програму, яка сприяє розвитку здатності дітей до різновікового спілкування в умовах дошкільного навчального закладу; 3) запровадити цю програму у практичну діяльність різновікових груп, перевірити її ефективність.

Було створено експериментальну і контрольну групи. Контрольну групу склали 48 дітей різновікових груп дошкільного навчального закладу № 432, школи дитячого садка „Сяйво” м. Києва, до експериментальної групи увійшло 72 дитини різновікових груп дошкільних навчальних закладів №№ 225, 409, 425 м. Києва.

Робота здійснювалася диференційовано та поетапно за різних форм організації досліджуваних експериментальних груп (групової, підгрупової, індивідуальної). Програма розвитку здатності дітей до спілкування в різновікових групах передбачала насиченість повсякденного життя вихованців спеціально організованими іграми, розвагами та продуктивною  предметно – практичною діяльністю.

Перший етап формувального експерименту передбачав вирішення наступних завдань: послабити вплив на спілкування дошкільників різного віку таких рис характеру, як сором’язливість, невпевненість, замкненість, пасивність, егоїзм, демонстративність; розширити уявлення дітей з оптимальним рівнем здатності до спілкування в різновікових групах про молодших чи старших партнерів у спілкуванні, сприяти розвитку в них стійкого інтересу до дітей іншого віку; активізувати взаємодію дітей з низьким рівнем здатності до спілкування в різновікових групах, сприяти розвитку в них бажання спілкуватися з партнерами іншого віку, проявляти увагу та добре ставлення до них.

Проведення днів народжень з усією групою дітей сприяло  культивуванню емоційної єдності життя різновікової групи, зближенню молодших і старших дітей, активізації їх спілкування поза заняттями, задовольняло потребу дошкільників у нових приємних враженнях, схильності до наслідування.

У повсякденному житті дітям з оптимальним рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах пропонували ігри, що спрямовані на розвиток умінь проявляти добре ставлення до дошкільників іншого віку, ініціативні дії. Ігри давали можливість досліджуваним без використання прямих оцінок дізнатися, що відчуває і що думає про них дитина іншого віку, якими вона їх бачить, сприяли проявам уваги, доброго ставлення, стійкого інтересу до молодших і старших дітей. З дітьми з низьким рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах організовували більш прості ігри, які сприяли розвиткові потреби дітей у різновіковому спілкуванні, позитивному емоційному ставленні до партнера, дозволяли створити ситуації, що допомогли  досліджуваним подолати невпевненість, егоїзм, байдужість до партнера іншого віку.

На другому етапі вирішувалися завдання: активізувати ділове та особистісне спілкування дітей різного віку в спеціально організованих іграх; у дошкільників з оптимальним рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах розвивати навички співпраці з молодшими та старшими партнерами, проявів ініціативи у веденні вербального і невербального діалогу, сприяти усвідомленню ігрових правил, як правил спілкування; максимально включати дітей з низьким рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах у вирішення ігрових проблемних ситуацій спілкування, формувати у них вміння взаємодіяти з молодшими та старшими дошкільниками, наслідувати їх, проявляти ініціативу, увагу до партнера іншого віку.

Ігри пропонувалися в певній послідовності, в порядку зростання вимог до організованості поведінки досліджуваних і вимагали від них узгодженої участі та ігрового партнерства з молодшою чи старшою дитиною.

На третьому етапі вирішувалися завдання: активізувати ділове та пізнавальне спілкування дошкільників різного віку в спільній продуктивній діяльності; у досліджуваних з оптимальним рівнем здатності до спілкування в різновікових групах розвивати відносну рівність партнерів різного віку, вміння домовлятися та разом управляти спільною діяльністю, робити конструктивні пропозиції дітям іншого віку, аргументувати заперечення; переорієнтувати досліджуваних з предметних дій, які замикаються на самій дитині, на предметні дії, що адресовані партнеру; у досліджуваних з низьким рівнем здатності до спілкування в різновікових групах формувати вміння розуміти старшого чи молодшого партнера, позитивно реагувати на його дії та пропозиції; переорієнтувати дітей з позиції уникнення спільної діяльності з партнером іншого віку на позицію активної взаємодії з ним; змінити позицію зневажливого ставлення старших дошкільників по відношенню до молодших  дітей.

У ході контрольного експерименту встановлено, що запропонована програма виявилася ефективною, оскільки після завершення формувального експерименту діти, що брали у ньому участь, (у порівнянні з дітьми контрольної групи) продемонстрували вищий рівень розвитку  здатності до спілкування в різновікових групах дошкільного навчального закладу (Рис.1).

В експериментальній групі 48,6% дітей характеризуються високим рівнем розвитку здатності до  спілкування в різновікових групах ( проти 23,6% до початку формувального експерименту), в контрольних групах - 33,3% (проти 27,1%). Відповідно до цього кількість дітей з оптимальним рівнем розвитку здатності до спілкування в різновіковій групі в експериментальній групі збільшилася від 44,4% до 45,8%, в контрольних групах від 47,9% до 54,2%. Дітей з низьким рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах в експериментальних групах стало значно менше - від 32% до 5,6%, в контрольних - від 25% до 12,5%.

Кількісні дані були опрацьовані за допомогою методів математичної статистики (за t критерієм Стьюдента). Результати підтвердили значущість змін у розвитку здатності дітей до спілкування в різновікових групах (при ймовірності похибки біля 5%, р<0,05). Найбільш ефективною виявилася методика щодо дітей  з низьким рівнем розвитку здатності до спілкування в різновікових групах.