ВНУТРИЛИЧНОСТНЫЙ КОНФЛИКТ КАК ФАКТОР СОЦИАЛИЗАЦИИ СТУДЕНЧЕСКОЙ МОЛОДЕЖИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми та обраного напряму дисертаційної роботи, сформульовано об’єкт, предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, розкрито теоретико-методологічні основи; викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі роботи “Теоретичні передумови дослідження внутрішньоособистісного конфлікту в контексті соціалізації” висвітлено головні підходи до розуміння феномену “внутрішньоособистісний конфлікт” в сучасних психологічних дослідженнях. Розкрито психологічний зміст взаємозв’язку понять “внутрішньоособистісний конфлікт” та “соціалізація”, розглядаються аспекти вивчення внутрішньоособистісного конфлікту як психологічного механізму соціалізації особистості та як її результату. Визначаються теоретичні засади дослідження внутрішньоособистісного конфлікту в контексті соціалізації, окреслюються шляхи подальшої розробки проблеми та конкретизуються завдання емпіричного дослідження.

Внутрішньоособистісний конфлікт визначається як феномен інтрапсихічної природи, який має різноякісні та різнорівневі прояви.

В якості теоретичного конструкту, що пояснює психологічні особливості процесу соціалізації, внутрішньоособистісний конфлікт розкриває специфіку суб’єктивного відображення нерівномірності особистісного розвитку (Т.М. Титаренко).

Виходячи з аналізу основних психологічних теорій особистісного розвитку, можна відзначити, що розуміння внутрішньоособистісного конфлікту в контексті соціалізації є неоднозначним. Систематизація теоретичних підходів до проблеми внутрішньоособистісного конфлікту як фактору соціалізації дозволила класифікувати їх за такими ключовими положеннями – “зміст вихідного протиріччя” та “імовірність конструктивного вирішення конфлікту”. За результатами проведеного теоретичного аналізу виділено шість психологічних моделей внутрішньоособистісного конфлікту: психоаналітична (З. Фрейд, Е. Фромм, К.Хорні, А.Адлер), когнітивна (К. Левін, Р. Лазарус, Л. Фестингер, С. Фолкман), гуманістична (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг, В. Франкл), рольова (І.С. Кон, Я.Л. Коломінський, Р. Мертон, Т. Парсонс, Т. Шибутані), вікова (Л.С. Виготський, Л.І. Божович, Е. Еріксон), мотиваційно-смислова (В.М. Мясищев, В.В. Столін, С.Л. Рубінштейн, В.С. Мерлін).

Сучасний стан вивчення проблеми внутрішньоособистісного конфлікту як фактора соціалізації характеризується розглядом взаємозв’язку цих категорій у двох площинах: внутрішньоособистісний конфлікт вивчається як рушійна сила, джерело саморозвитку в процесі соціалізації та як провідний індикатор ускладнень соціалізації.

Більшість сучасних досліджень присвячена вивченню внутрішньоособистісного конфлікту в аспекті деструктивного перебігу соціалізації: концепції життєвих криз (В.В. Козлов, Є.В. Головаха, Р.А. Ахмеров, Т.М. Титаренко); теоретичні та емпіричні дослідження соціальних, психологічних девіацій (С.А. Белічева, Н.В. Ківенко, О.О. Донченко); численні роботи, присвячені віковим кризам (Т.В. Драгунова, Н.В. Калініна, С.Б. Кузіков, К.Н. Поліванова, Л.А. Регуш, О.С. Тарновська, Н.Н. Толстих, В.І. Ілійчук, Г.М. Прихожан, І.С. Кон, М. Кле). В рамках цих досліджень внутрішньоособистісний конфлікт розглядається як психологічне явище, що сигналізує про серйозні порушення соціально-психологічної адаптації особистості. Проте в сучасній психології активно розглядається ідея доцільності і необхідності фази внутрішньої конфліктності, дезінтегрованості для переходу на якісно новий рівень особистісного розвитку (В.В. Козлов, П.В. Лушин, К. Роджерс, В.В. Столін, Т.М.Титаренко, Б.І. Хасан, Т.С. Яценко). В рамках підходів, що акцентують увагу на позитивному потенціалі психологічних конфліктів, в центр вивчення висувається їх трансформуюча, розвивальна функція. Формування нової внутрішньої позиції в ситуації нових соціальних вимог та очікувань відбувається в свідомості людини за умови “смислового вибуху” (Ю.М. Лотман), розв’язання задачі на конфліктний смисл “Я” (В.В.Столін).

Вплив внутрішньоособистісного конфлікту на перебіг соціалізації залежить від самовизначення особистості в умовах складної взаємодії зовнішніх (соціально детермінованих) і внутрішніх (індивідуально-особистісних) чинників. Питання чіткого виділення ролі внутрішніх та зовнішніх чинників виникнення внутрішньоособистісного конфлікту, переходу його у негативну критичну фазу залишаються малодослідженими. Перспективним для дослідження внутрішньоособистісного конфлікту як фактору соціалізації є ситуаційний підхід (А. Анцупов, Л.Ф. Бурлачук, Н. Ендлер, Є.Ю. Коржова, Д. Магнуссон, А. Шипілов), який передбачає розгляд системи “людина-соціум” з точки зору ситуаційної взаємодії. Основу розуміння сутності ситуаційної взаємодії складає ідея про вирішальне значення саме суб’єктивного ставлення до ситуації, яке специфічно визначає її зміст і дозволяє класифікувати життєву ситуацію як складну, проблемну, конфлікту, кризову.

За даними літературних джерел виокремлено декілька рівнів, на яких проявляється внутрішньоособистісна конфліктність як характеристика ситуаційної взаємодії: внутрішньоособистісні ускладнення, власне внутрішньоособистісні конфлікти, внутрішньоособистісні кризи (А.Я. Анцупов, А.І. Шипілов). Психологічні змісти внутрішньоособистісних конфліктних переживань мають високий ступінь індивідуальної диференціації і тим самим визначають унікальність їх сприйняття та інтерпретації конкретною людиною. Індикатором переходу з одного рівня внутрішньоособистісних ускладнень на інший виступає вразливість системи самоставлення перед конфліктним контекстом внутрішнього досвіду. Характер соціалізації студента визначається тими внутрішніми моделями переживання та вирішення внутрішньоособистісних ускладнень, які формуються у свідомості та складають основу індивідуального досвіду.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження внутрішньоособистісних конфліктів студентів” - викладається загальна стратегія та логіка емпіричного дослідження, проаналізовано його результати. Представлено емпіричну модель вивчення внутрішньоособистісного конфлікту як фактору соціалізації студентської молоді, визначено сукупність емпіричних параметрів, показників та критеріїв оцінки, що відповідають компонентам моделі, підібрано відповідні методики їх діагностики.

Дослідницька схема вивчення внутрішньоособистісного конфлікту як фактора соціалізації базується на тезі про суб’єктивне відображення у переживанні внутрішньої конфліктності об’єктивних протиріч, які виникають в процесі взаємодії особистості та соціокультурної дійсності.

 Структурними складовими емпіричної моделі вивчення внутрішньоособистісного конфлікту виступають два взаємозалежні компоненти індивідуального досвіду особистості: когнітивно-емоційний та когнітивно-мотиваційний.

Зміст когнітивно-емоційного компоненту виражається смисловим наповненням та інтенсивністю конфліктних переживань, обумовлених труднощами дорослішання, системою самоставлення; когнітивно-мотиваційного – мотиваційною спрямованістю особистісної активності в студентському віці.

 Емпіричними показниками внутрішньоособистісного конфлікту на когнітивно-емоційному рівні є: стан емоційного дискомфорту, внутрішня напруженість, втрата позитивного самоставлення. Критерії оцінки: змістовно-смислові особливості конфліктних переживань щодо проблем у значущих сферах життєдіяльності (навчанні, відносинах з батьками, викладачами, одногрупниками, особами протилежної статті, виборі професії, внутрішньому Я, проведенні дозвілля, репрезентації комунікативного досвіду), направленість самоставлення, вираженість індивідуально-психологічних емоційних характеристик особистості.

Емпіричними показниками внутрішньоособистісного конфлікту на когнітивно-мотиваційному рівні є: мотиви уникнення невдачі; конфлікт мотивів досягнення-уникнення. Критерії оцінки: особливості мотиваційної спрямованості особистісної активності.

В дослідженні застосовано три групи методик. Методики, спрямовані на вивчення когнітивно-емоційних реакцій на завдання та протиріччя соціальної ситуації розвитку в період студентства: методика “Проблемна анкета” Л.О. Регуш, методика “Кольорових тест ставлень” (КТС) О.М. Еткінда, тест-опитувальник “Самоставлення” В.В. Століна. Методики вивчення особливостей мотиваційної спрямованості особистісної активності студентів: опитувальник мотивації успіху та страху невдач А.О. Реана та авторська анкета “Моє сприйняття студентства”. Методики вивчення індивідуально-психологічних характеристик студентів: 16-факторний опитувальник Р. Кеттела (16-PF R.Cattal), методика О.О. Кроніка “Психологічний вік”.

Обробка емпіричних даних проводилася із застосуванням статистичних методів одномірного та багатомірного аналізу: підрахунку абсолютних величин, їх процентного розподілу, визначення середнього арифметичного та стандартного відхилення, Т-критерія Стьюдента; багатофункціонального  критерію φ^*-кутове перетворення Фішера, множинного кореляційного аналізу за критерієм F-Фішера; кластерного, дискримінантного аналізу. Обробка даних виконувалася на основі пакету програм SPSS “STATISTSCA’8”.

Здійснено кількісний і якісний аналіз результатів емпіричного дослідження особливостей когнітивно-емоційних та когнітивно-мотиваційних компонентів внутрішньоособистісного конфлікту: інтерпретуються результати дослідження змісту, структури конфліктогенного поля соціалізації студентів; визначається рівень вразливості системи самоставлення при внутрішньоособистісних ускладненнях та мотиваційна спрямованість особистісної активності у період студентства, визначаються типи соціалізації студентів в залежності від впливу внутрішньоособистісного конфлікту.

За результатами дослідження самозвітів студентів про переживання суб’єктивного комфорту/дискомфорту, пов’язаного із значущими сферами соціалізації в студентському віці: навчанні, відносинах з викладачами, одногрупниками, батьками, протилежною статтю, виборі професії, проведенням дозвілля, станом “внутрішнього Я” та проявами “Я-комунікативності”, виявлено смислові і структурні особливості “конфліктогенного поля” соціалізації студентів на усвідомлюваному (методика “Проблемна анкета” Л.О. Регуш) і неусвідомлюваному (методика “Кольорових тест ставлень” О.М. Еткінда). Як свідчать результати дослідження, докорінних відмінностей між ієрархіями конфліктогенів на усвідомленому і неусвідомленому рівнях немає (r=0,67, ρ=0,05).

З’ясовано, що сфери «навчання» та «відносини з викладачами» характеризуються найбільшою інтенсивністю конфліктних переживань на середньогруповому рівні; “відношення з одногрупниками”, “вибір професії”, “відношення з особами протилежної статі” та “Я-комунікативність” – найменшою.

Встановлено, що в структурі конфліктогенного поля студентської соціалізації існують два взаємопов’язані блоки проблем: зовнішньодетерміновані внутрішньоособистісні ускладнення, пов’язані з професіоналізацією (навчання, відносини з викладачами) та внутрішньодетерміновані, пов’язані із збереженням внутрішньої гармонійності: “внутрішнє Я”, “Я-комунікативне”, “відносини з особами протилежної статі”.