ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, сформульовано припущення, висвітлено наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено відомості про апробацію й впровадження результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності” представлені результати теоретико-методологічного аналізу проблеми психологічної готовності, зокрема, розкривається сутність поняття психологічної готовності до професійної діяльності як інтегрованої характеристики особистості майбутнього юриста, її структура; здійснюється психологічний аналіз професійної діяльності сучасного юриста; проаналізовано особливості та специфіку процесу формування психологічної готовності до професійної діяльності студентів-юристів на етапі навчання у ВНЗ.

За результатами проведеного аналізу наукової літератури розкрито зміст понять “готовність”, “установка”, “психологічна готовність до діяльності”, “психологічна готовність до професійної діяльності”: 

- “Готовність” розуміється як категорія сформованості самосвідомості людини і конгруентності Я та трактується як наявність здібностей, набуття певних якостей особистості, їх своєрідний синтез (Б.Г.Ананьєв, Г.С.Костюк, В.Н.Мясищев, К.К.Платонов, С.Л.Рубінштейн та ін.).

- “Установка”, яка здійснює регулюючий вплив на всю життєдіяльність особистості, є модусом суб’єкта в кожний момент його діяльності, конституюючим фактором внутрішньої психічної організації індивіда, що виражаючи собою порядок, організацію, є основою визначеності поведінки особистості (О.Г.Асмолов, О.В.Імедадзе, О.Н.Леонтьєв, Д.О.Леонтьєв, О.С.Прангішвілі, Д.М.Узнадзе та ін.).

- “Психологічна готовність до діяльності” є істотною передумовою будь-якої цілеспрямованої діяльності, її регуляції, стійкості та ефективності (М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, В.А.Крутецький, С.І.Равікович та ін.).

- “Психологічна готовність до професійної діяльності” є цілісним утворенням психіки людини, що інтегрує в собі ряд психологічних феноменів, які знаходяться в тісному взаємозв’язку, має складну динамічну структуру, між компонентами якої існують функціональні зв’язки (Д.К.Войтюк, П.П.Горностай, Л.М.Карамушка, С.М.Кучеренко, О.Ф.Ліненко, С.Д.Максименко та ін.).

Аналіз літератури з проблеми дослідження засвідчує існування двох основних підходів до визначення змісту та структури психологічної готовності: функціонального, прибічники якого розуміють психологічну готовність до професійної діяльності як психічний стан (О.Н.Асмолов, Т.В.Іванова, Н.В.Кузьміна, М.Д.Левітов, Е.О.Мілерян, К.К.Платонов, Л.С.Нерсесян, Є.А.Фарапанова), особистісного, в рамках якого дана готовність розглядається як особистісне утворення (К.М.Дурай-Новікова, Л.В.Долинська, М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, С.Д.Максименко, В.О.Моляко, О.В.Скрипченко).

Специфіка психологічної готовності до професійної діяльності зумовлюється певною діяльністю, тому був проведений аналіз особливостей професійної діяльності сучасного юриста.

Вивчення психологічних особливостей професійної діяльності юриста здійснювалося С.С.Алексеєвим, І.В.Бенедиком, М.В.Костицьким, О.В.Тімченко (вивчення сутності феномену юридичної професійної діяльності), В.В.Бедьом, В.Л.Васильєвим, М.І.Єникеєвим (виокремлення видів професійної діяльності юриста), О.Є.Жалінським, Ю.В.Чуфаровським (визначення особливостей професійної діяльності юриста та структурної моделі цієї діяльності), А.С.Кобліковою, О.В.Опалєвим (соціальна роль юриста та вимоги до його особистості), В.І.Медведєвим, С.С.Сливкою, В.Ю.Шепітько (функціональна модель професійної діяльності юриста та дослідження системи професійно важливих якостей), В.І.Барко, Ю.Б.Ірхіним, С.І.Яковенко (розробка конкретних методик та технологій психодіагностики рівня розвитку професійно важливих якостей юриста), В.С.Венедиктовим, В.А.Єловим (чинники та психологічні умови оволодіння професійною діяльністю майбутніми юристами).    

Видова класифікація професійної діяльності юриста передбачає зведення різних сторін та напрямків юридичної роботи до типових ознак, серед критеріїв класифікації виділяються наступні: соціальна сфера застосування праці юристів, спрямованість професійної діяльності, функції діяльності юриста, психологічні особливості здійснення діяльності юристів, сфера здійснення професійної діяльності юриста тощо.  

Серед площин професійної діяльності юриста виділяється соціальна (необхідність приймати соціально значущі рішення в процесі трактування і реалізації правових норм, виступати як захисник прав і законних інтересів громадян, організатор боротьби з правопорушниками, включаючи їх профілактику, проведення правової пропаганди серед населення, а також перевиховання потенційний правопорушників та злочинців); пошукова (застосування юристом професійних навичок по встановленню фактів, що мають юридичне значення, в зборі інформації, необхідної для вирішення юридичних справ); реконструктивна (аналіз і узагальнення всієї зібраної юристом інформації з юридичної справи з метою побудови мисленнєвої моделі ситуації, що вимагає правової оцінки); комунікативна (постійне спілкування з колегами, клієнтами, учасниками справи і всіма тими, хто має до неї відношення); посвідчувальна (правильне документальне оформлення правових актів: рішення, постанови, протоколи, приговори тощо); організаційна (ефективна реалізація юристом посадових повноважень, що виражаються в вольових діях з організації власної праці і роботи колективу); технічна (проявляється спочатку на рівні свідомості у вигляді знань формально-юридичних “параметрів” права, його структури, процедури, потім в процесі цієї діяльності як невід’ємний “технічний” аспект, що проявляється в юридично-технічній якості акту, системі законодавства).

Психологічна готовність до професійної діяльності юриста розглядається нами як інтегроване структурне особистісне утворення, що є передумовою успішного виконання діяльності в сфері правознавства та включає такі компоненти:   мотиваційний (система ставлень особистості до професійної діяльності); операційний (система регуляції професійної діяльності); емоційно-вольовий (система регуляції активності особистості як суб’єкта професійної діяльності); особистісний (система ставлень особистості до себе і прийняття себе як суб’єкта професійної діяльності).

Процес формування психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності розглядається як необхідна передумова розвитку спеціаліста у вищому навчальному закладі, що обумовлює якість, ефективність його підготовки та забезпечує результативність навчально-професійної діяльності.  

Теоретичний аналіз дозволив визначити основні чинники формування психологічної готовності до професійної діяльності, які можна віднести до двох груп: “ внутрішні” (індивідуально-особистісні) (мотивація особистості, потреба у постійному самовдосконаленні, уявлення про сутність майбутньої професійної діяльності, рефлексія професійного становлення, ідентифікація з професійними зразками, вік, стать) (Л.М.Карамушка, А.М.Король, С.В.Моторіна та ін.) та “зовнішні” (психолого-педагогічні) (активна і різноманітна діяльність, сприятливий емоційний клімат; тип, особливості функціонування, структура навчального закладу; професійно-педагогічна підготовка педагогічних кадрів, творчий підхід до навчання та підготовки майбутнього спеціаліста) (Н.І.Ковальська, О.А.Макаренко, О.А.Філь та ін.).

Формування психологічної готовності особистості до професійної діяльності в системі фахової підготовки визначають принципи проблемності (І.Ю.Василенко, О.П.Щотка), комплексності (В.І.Фадєєв, Я.О.Чаплак), інтенсифікації (С.В.Моторіна), цілеспрямованості (А.С.Сіцінський) та ін.   

Важливу роль у формуванні психологічної готовності до професійної діяльності майбутніх юристів відіграє навчальна практика й стажування студентів-юристів та співпраця з “юридичною клінікою”, оскільки сучасна юридична освіта повинна органічно поєднувати доктринальні знання і практичний досвід. 

Теоретичний аналіз наукової літератури засвідчив соціальне значення проблеми формування психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності, її недостатне дослідження та дозволив визначити теоретико-методичні підходи до експериментального вивчення проблеми психологічної готовності до професійної діяльності майбутніх юристів.   

У другому розділі – “Особливості та рівень розвитку психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності” обґрунтовано методичні підходи до вивчення проблеми формування психологічної готовності юристів до професійної діяльності в процесі фахової підготовки. Охарактеризовано психодіагностичний інструментарій, описано якісно-кількісний аналіз отриманих результатів вивчення рівнів сформованості компонентів психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності, розглянуто гендерні особливості розвитку психологічної готовності до професійної діяльності у студентів-юристів та визначені структурні особливості психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності. 

Проведене пілотажне дослідження та експертне оцінювання дозволили нам структурувати та адаптувати діагностичний інструментарій, визначити критерії та параметри сформованості психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності. Критеріями сформованості психологічної готовності майбутніх юристів до професійної діяльності виступили якісні ознаки змістових структурних компонентів даної готовності, які визначаються наступними параметрами: професійні нахили, професійна спрямованість, задоволеність професією, мотиви навчання у вищому навчальному закладі (мотиваційний компонент); креативність, інтелектуальна лабільність, комунікативні вміння (операційний компонент); саморегуляція, психічні стани, локус контроль (емоційно-вольовий компонент); самоставлення (самовпевненість, самоприйняття), професійна самооцінка (особистісний компонент).