ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

summary

У вступі подається загальна характеристика роботи: обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначається ступінь її наукової дослідже-ності, об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; його методологічна, теоретична основа. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про емпіричну базу дослідження та апробацію його результатів.

Перший розділ “Делінквентність неповнолітніх як юридико-психологічна проблема” присвячений дослідженню проблем соціальних відхилень в поведінці та особливостей підліткового віку в контексті делінквентної поведінки.

У підрозділі 1.1. “Теоретичний аналіз проблеми соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх”, проаналізувавши погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, автор доходить висновку, що вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості може виявлятися в тих чи інших формах поведінкових розладів, зокрема, у вигляді девіантної поведінки. При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають набувати антигромадського характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особи, що становить погрозу для людей через порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку як одну з форм девіантної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересів громадян, але не досягає тяжкості злочину.

Окреслено три групи чинників ризику делінквентної поведінки: біологічні, психологічні і соціальні. Ключовими моментами для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є процес статевого дозрівання і нестійкість віці різних фізіологічних систем, в першу чергу, – нервової. До основних психологічних чинників, що визначають делінквентну поведінку, відносяться мотиви і потреби. Делінквентна поведінка підлітків детермінується або прагненням задовольнити наявні потреби, або реакцією на фрустрацію значущих потреб. До соціальних чинників, що відіграють значну роль в генезисі девіантної поведінки, слід віднести, насамперед, несприятливі умови оточення і виховання, соціальну нерівність. Морально-етичний чинник девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, психології накопичувальності й відчуженні особистості.

У підрозділі 1.2. “Особливості підліткового віку в контексті делінквентної поведінки” на основі вибіркового вивчення матеріалів кримінальних справ визначено кримінологічні характеристики неповнолітніх делінквентів, об’єктивні чинники загострення криміногенної ситуації стосовно неповнолітніх та суб’єктивні чинники, що формують так званий “симтомокомплекс делінквентності”: вікові та індивідуально-психологічні особливості.

Аргументовано, що підлітковий вік сам по собі є значним девіантним чинником у житті неповнолітнього. Розкрито взаємозв’язок негативних властивостей різних типів темпераменту та особливостей характеру; доведено, що ймовірну делінквентну значимість мають певні типи акцентуацій характеру (гіпертимний, епілептоїдний, істероїдний, лабільний, нестійкий, конформний), а також затримки психічного розвитку та межовий розумовий розвиток, соціально дезадаптована та адиктивна поведінка.

Надається характеристика індивідуально-психологічним чинникам, що роблять підлітка підвищено вразливим для шкідливих зовнішніх впливів: емоційна лабільність; необ’єктивна оцінка своїх можливостей; схильність до ризику; навіюваність; агресивність як одна з найважливіших детермінант делінквентності підлітків.

Другий розділ “Причини та психологічні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх” присвячений дослідженню причин делінквентної поведінки неповнолітніх, а також висвітленню принципів та методів її діагностики.

У підрозділі 2.1. “Феномен агресії як складова делінквентної поведінки підлітків: особливості прояву та соціально-психологічні чинники” здійснено аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних науковців, які досліджували проблеми підліткової агресії.

Відповідно до існуючих концепцій етіології агресії, виділені наступні чинники агресивної поведінки підлітків: виховання в офіційних інститутах соціалізації (в сім’ї та в системі освіти, де можуть відбуватися заохочення, сприяння та провокація агресії); вплив групи однолітків, а саме – агресивних неформальних молодіжних об’єднань, що базуються на культі сили та протиставленні себе іншим групам; вплив підліткової та юнацької субкультури, де можна зустріти досить чіткі „відбитки” агресії; вплив засобів масової комунікації та комп’ютерних технологій, в яких пропагується культ насильства; соціальні фрустратори сучасності як конкретні перешкоди на шляху самореалізації молоді; ситуативні чинники агресивної поведінки.

У підрозділі 2.2. “Загальні принципи та методи психологічної діагностики схильності неповнолітніх до делінквентної поведінки” запропонована система психодіагностичних методів для визначення схильності неповнолітнього до делінквентної поведінки, серед яких провідне місце належить систематизації даних, одержаних при аналізі випадків реальної делінквентної (дозлочинної) поведінки. Для цього використовувався ідеографічний та біографічний методи, із дотриманням принципу контекстуальності та за допомогою виокремлення в біографії людини епізодів, схожих за поведінковими, змістовими характеристиками з фактами кримінальної агресії.

Одержано своєрідні ретроспективно-лонгітюдні результати дослідження проявленої агресії, представлені об’єктивними і суб’єктивними даними, важливими для розуміння динаміки і розвитку мотивації делінквентної поведінки. Для діагностики різних форм девіантної поведінки була використана методика Ю. Клейберга, призначена для вимірювання готовності (схильності) підлітків до реалізації різних форм девіантної поведінки, та сукупність експериментально-психологічних методів: методики по дослідженню уваги (обсяг, концентрація), пам’яті (запам’ятовування 10 слів, опосередковане запам’ятовування) та мислення (порівняння і узагальнення понять, розуміння переносного значення прислів’їв), особистісних особливостей (MMPI, визначення рівня домагань, методика Розенцвейга, шкала Баса-Даркі), нормована шкала діагностики вольових розладів (НШДВР), адаптована для роботи з неповнолітніми у модифікації В.А. Іванникова.

Узагальнивши ознаки, що характеризують психологію підлітків-правопорушників у різних групах, можна запропонувати наступні групові портрети неповнолітніх.

Група 1 - Неповнолітні правопорушники з дисоціальним розладом особистості. Їм властиві: завищена самооцінка, виражена особова незрілість, схильність до демонстративної поведінки, егоїзм, виражене бажання домінувати в групі, висока агресивність, особливо – фізична, вербальна агресія і негативізм, високий рівень моторних автоматизмів.

Група 2 - Неповнолітні правопорушники з іншими формами розладів особистості. Для них характерні субдепресивні реакції на ситуацію притягнення до відповідальності, що позначається на працездатності і продуктивності тривалий час, виражена особова незрілість, демонстративність, дратівливість. Вони також схильні домінувати, роблять все можливе для самоутвердження, готові обстоювати свою думку, переконання, важко переносять суб’єктивно складні ситуації. У них високий рівень агресивності, але виражене відчуття вини.

Група 3 - Неповнолітні правопорушники з розумовою відсталістю. Вони є важким об’єктом для дослідження, оскільки часто не засвоюють інструкцій експериментатора. У них понижена пам’ять, спостерігається неадекватність в поведінці і в процесі експерименту, дуже низька самооцінка.

Група 4 - Неповнолітні правопорушники з органічним ураженням головного мозку. Специфічних ознак для цієї групи не виявлено.

Група 5 - Здорові неповнолітні правопорушники. Їм властиві рівний настрій, хороша увага, особистісна зрілість (принаймні – відповідність зростання), відсутність протиставлення себе суспільству, згода з суспільними стандартами в загальному плані, низький рівень агресивності, відсутність зовнішньо звинувачуючих установок, здатність до альтруїстичних вчинків.

У підрозділі 2.3. “Аналіз результатів психологічного вивчення підлітків-делінквентів” надана характеристика дослідження, спрямованого на з’ясування причин, що зумовлюють делінквентність. Джерелом одержання й уточнення відомостей стала так звана „суб’єктивна інформація”, тобто інфор-мація, яка повідомляється самим суб’єктом. Ретроспективні звіти були представлені особистими письмовими поясненнями підлітків про проявлену ними агресію, словесними поясненнями, зробленими в процесі експериментально-психологічного вивчення, а також доповнені матеріалами незалежних характеристик.

Загалом, характеризуючи причини та психологічні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх, можна стверджувати:

1) у значної кількості підлітків досліджуваної нами категорії не сформо-ване правильне поняття благополучної родини. Їх добрі спогади неадекватні за своєю позитивною наповненістю. В автобіографіях є також вказівка, що на злочинний шлях їх підштовхнули саме члени сім’ї;

2) всі опитані нами підлітки-делінквенти мали проблеми в загальноосвітній школі: відвідували школу нерегулярно, деякі – не відвідували зовсім чи й не починали вчитися. Дві третини їх спогадів про школу – негативні; вони не мали улюбленого навчального предмета, інтересу до перебування в школі в позаурочний час, не були учасниками гуртків тощо;

3) частіше за все перший кримінальний досвід підлітки отримували під впливом кримінальних друзів.