Психологічні засоби корекції міжособистісних стосунків у підлітків з агресивною поведінкою (спеціальність 19.00.07 – педагогічна і вікова психологія)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження проблеми прояву агресії в підлітковому віці, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження. Розкриваються наукова новизна, теоретична та практична значущість результатів дисертаційного дослідження, подано дані про апробацію та впровадження цих результатів.

У першому розділі “Теоретичні передумови дослідження агресії у підлітків” здійснено теоретичний аналіз основних концепцій і підходів до тлумачення агресії, її природи, механізмів та форм проявів у підлітковому віці.

Надзвичайна складність феномену агресії та різноманітність форм його вияву призводять до того, що нині в науці відсутня його однозначна трактовка, існують різні визначення агресії й агресивності (А.Бандура, А.Басс, Д.Доллард, К.Лоренц, Н.Міллер, О.Ю.Михайлова, А.Маслоу, Ч.Райкрофт, М.Раттер, А.А.Реан, Т.Г.Румянцева, М.Сірс, З.Фрейд, С.Г.Шебанова та ін.). Частіше за все агресія визначається як індивідуальна або колективна дія чи поведінка, спрямована на заподіяння фізичної або психологічної шкоди, збитків або на знищення іншої людини чи групи людей. Схильність суб’єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості – агресивність.

Агресивність є інтегральною властивістю особистості, що виступає як стійка основа її поведінки і мотивації.

Вивчення проблематики агресивної поведінки підлітків знайшло своє відображення в працях українських та російських учених (В.А.Аверін, Н.В.Алікіна, Б.Н.Алмазов, С.Я.Бєлічева, П.Г.Бельский, І.А.Горьковая, З.Н.Григорова, С.Н.Єнікопов, П.А.Ковальов, Н.Ю.Максимова, І.А.Невський, Е.В.Ольшанська, А.А.Реан, Л.М.Семенюк, В.О.Татенко, Д.І.Фельдштейн, І.А.Фурманов та ін.) та зарубіжних психологів (А.Бандура, Й.Берг, Р.Дженкінс, І.Джосселіні, Р.Уолтерс, А.Фрейд, З.Хевітт, Е.Еріксон, Д.Мунн та ін.). Дослідження агресивних проявів у підлітковому віці передбачає врахування того, що цей вік є перехідним від дитинства до дорослості, характеризується анатомо-фізіологічною перебудовою організму, пов’язаною зі статевим дозріванням, виникненням почуття дорослості, а також зміною соціальної ситуації розвитку: провідної ролі набуває інтимно-особистісне спілкування з однолітками.

Звернення до специфіки підліткового віку свідчить про кризовий його перебіг (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, І.В.Дубровіна, Т.В.Драгунова, А.В.Захарова, О.М.Леонтьєв, М.І.Лісіна, А.М.Прихожан, Л.М.Семенюк, Е.Т.Соколова, Н.Н.Толстих, І.Г.Чеснокова, Дж.Адельсон, Й.Берг, І.Джосселіні, Е.Доуван, Д.Оффер, А.Фрейд, З.Фрейд, Ст.Холла). Особливий інтерес становлять праці, автори яких з’ясовують соціальні чинники кризи підліткового віку, пов’язані передусім із середовищем, в рамках якого перебуває підліток.

У низці досліджень (Я.Л.Коломінський, Т.В.Драгунова, В.Н.Лозовцева, І.Є.Фокіна) розкривається значення стосунків з іншими людьми, які відіграють  важливу роль у формуванні особистості підлітка. Спілкування з іншими людьми постає головним чинником розвитку особистості в підлітковому віці – зважаючи, крім іншого, на пріоритет інтимно-особистісного спілкування як провідної діяльності (Л.І.Божович, Т.С.Гурлева, В.Р.Кисловська, Д.Б.Ельконін).

Агресивні дії підлітків виступають: 1) як засіб досягнення значущої мети; 2) як спосіб психологічної розрядки, заміщення блокованої потреби і переключення діяльності; 3) як спосіб задоволення потреби в самореалізації і самоствердженні (О.В.Ольшанська, А.А.Реан, І.А.Фурманов).

Н.Ю.Максимова вважає, що відхилення в розвитку особистості підлітка є результатом багатоступеневого процесу порушення взаємодії дитини з навколишнім світом. Незадоволеність підлітка стосунками з оточуючими, ставленням оточуючих до нього, порушення стосунків підлітка із соціальним середовищем частіше за все є передумовою виникнення агресивної поведінки. Агресія виступає засобом психологічного захисту від уже існуючих негативних стосунків підлітків з дорослими і однолітками, є неконструктивним способом самоствердження.

У другому розділі “Емпіричне дослідження агресії у підлітків”  обґрунтовано програму емпіричного дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці, подано його результати та здійснено їх аналіз.

Враховуючи складність феномену агресії, при проведенні дослідження ми використовували методики, спрямовані на виявлення різноманітних рис особистості. Це, зокрема:

-  методика „Неіснуюча тварина” для виявлення рис агресивності і асоціальності;

-  методика „Незакінчені речення” для діагностики морально-психологічних особливостей важких підлітків;

-  методика „Сюжетні картинки” для діагностики морально-психологічних особливостей важких підлітків;

-  тест „Рука” для виявлення рівня агресивності;

-  опитувальник багатостороннього вивчення самоставлення (С.Р.Пантелєєв) для діагностики ставлення підлітка до себе за трьома факторами: самоповага, аутосимпатія, самознищення;

-  варіант методики Дембо – Рубінштейн для визначення самооцінки (СО) і рівня домагань (РД) підлітків;

-  тест М.Люшера для діагностики психічних станів підлітків;

-  метод мотиваційної індукції (МІМ) Ж.Нюттена для дослідження мотиваційних утворень підлітків;

-  метод збору незалежних характеристик;

-  анкета для батьків, розроблена З.О.Зімелєвою;

-  опитувальник призначений для аналізу сімейного виховання (АСВ) Ейдеміллера – Юстицького;

-  опитувальник для визначення рівня агресивності Басса – Даркі для підлітків;

-  методика соціально-психологічної самоатестації колективу (Р.С.Нємов).

Для виявлення кола і характеру взаємодії підлітків з оточуючими його однолітками застосовувалася графічна бесіда „коло спілкування” (Р.Жиль).

Для опису й вимірювання основних характеристик міжособистісних стосунків нами застосовувалась група соціально-психологічних методів. До неї увійшли соціометрія та її модифікації (аутосоціометрія і аутосоціоматриця). У запитаннях ми фіксували число виборів: кожен досліджуваний повинен був вибрати трьох однокласників, ставилися два запитання одне з позитивним і одне з негативним вибором. Досліджувані: 1) здійснювали рангування всіх однолітків за їх положенням у системі особистих взаємостосунків; 2) виражали своє уявлення про їхні стосунки один з одним; 3) визначали своє положення в системі особистих стосунків; 4) виражали своє ставлення до однолітків; 5) виявляли своє уявлення про їхнє ставлення до себе.

Емпіричне дослідження проходило в кілька етапів.

1. Діагностичне обстеження особистості підлітків з наступним психологічним аналізом. На цьому етапі кількість обстежених складала 147 підлітків.

2. Дослідження агресивності підлітків, що перебувають у різних освітніх середовищах, із наступним порівняльним аналізом. На другому етапі кількість досліджуваних склала 120 підлітків.

3. Дослідження впливу особливостей батьківського виховання на поведінку підлітків. Обстежено 50 батьків.

4. Дослідження стосунків агресивних підлітків з однолітками (всього 126 осіб – 63 в експериментальному і 63 у контрольному класах).

На першому етапі ми застосували методичну програму, яка складалася з трьох методик: 1) проективної методики „Неіснуюча тварина”; 2) методики Басса – Даркі (в модифікації А.К.Осницького); 3) методики „Шкала самооцінки” Дембо – Рубінштейн.

Первинний аналіз засвідчив, що основні показники, за якими визначався рівень агресивності досліджуваних, пов’язані між собою. У 70 % підлітків було виявлено схильність до агресивної поведінки. Аналіз гендерних відмінностей на всій вибірці підлітків свідчить про те, що рівень агресивних настановлень дещо вищий у хлопчиків.

Виходячи з отриманих даних, підлітки були поділені нами на дві групи: а) схильні до агресивної поведінки (високоагресивні); б) ті, що не мають такої схильності (низькоагресивні).

Констатовано значущу кореляцію між індексом агресивності підлітка і характеристиками його самоставлення, які визначалися за методикою С.Р.Пантєлєєва. Було виявлено також істотні відмінності у структурі самоставлення між високоагресивними й низькоагресивними підлітками. Для перших особливо значущим є уявлення про себе як про людину, відповідну цінностям актуального соціального середовища (про що свідчать, зокрема, такі показники як очікувана увага до себе з боку оточуючих, уявлення про високий авторитет у однолітків). Водночас власна цінність з точки зору оточення і прийняття себе як особистості виявляються в уявленні цих підлітків різними стратегіями соціальної адаптації. Натомість для групи низькоагресивних підлітків прийняття себе виявляється міцніше включеним до загальної структури самоставлення. Разом з тим, у цих підлітків має місце пряма залежність між самоприйняттям і почуттям провини: чим вище самоприйняття, тим вище почуття провини, пов’язане з переживанням певної своєї невідповідності соціальним нормам і цінностям, що є чинними в оточенні підлітка.

Аналіз змісту мотиваційних об’єктів (за методом мотиваційної індукції Ж.Нюттена (МІМ)) дозволив визначити деякий набір ціннісних орієнтацій підлітків за такими напрямами, як спрямованість особистості „Я – МИ”, альтруїзм, саморозвиток. Цікаво, що 88% підлітків надто критично оцінили свою вікову групу, вважаючи (мабуть, під впливом вчителів і батьків) сучасного підлітка негативним елементом суспільства. Крім цього, суперечливість самооцінки підлітків простежується у співвідношенні зовнішніх виявів мотивів (описів типової поведінки) і внутрішніх відчуттів і переживань того, що відбувається зовні.

На другому етапі було проведено порівняння агресивності підлітків, що перебувають у різних освітніх середовищах. Для цього були обрані учні загальноосвітньої школи, школи з корекційно-розвивальним навчанням (КРН) та вихованці дитячого будинку. Виявлено достовірно значущі відмінності між групами підлітків, які виховуються у сім’ях і поза сім’єю, причому серед вихованців дитячого будинку було зафіксовано найменший рівень агресивності й водночас – найвищі показники за шкалою „почуття провини”. Мабуть, саме такий емоційний стан дітей підкріплюється вихователями (разом із гальмуванням агресії). Підлітки загальноосвітньої школи продемонстрували вищі показники агресивності, ніж вихованці дитячого будинку, а учні школи з корекційно-розвивальним навчанням – ще вищі.

На третьому етапі дослідження вивчався вплив сімейного виховання на вияв агресивності підлітків. В анкетуванні взяли участь 50 батьків учнів віком від 12 до 17 років. Те, як батьки оцінювали поведінку своєї дитини, дозволило умовно поділити їх на дві групи:

-  до першої групи були віднесені батьки, які мають значні претензії до способу поведінки дітей (70% від загальної кількості опитаних);

-  до другої групи – батьки, які загалом задоволені поведінкою своєї дитини (30% батьків).

Узагальнивши результати анкетування, ми одержали характеристику батьків, складену на підставі стилів їхньої взаємодії з дітьми і певних тенденцій у поглядах на виховання агресивних і неагресивних дітей відповідно. Батьки, що фіксують агресивність дитини, на відміну від батьків, що не фіксують її, виявляють незгоду одне з одним у поглядах на методи виховання (85% і 35% відповідно), частіше є непослідовні у своїх вимогах до дитини (14% проти 0%), рідко хвалять дитину за гарну поведінку (9% проти 18%),  а за погану – частіше карають (77% проти 46%); дитина практично не звертається до батьків за порадою (0% проти 13%) і рідше звертається за допомогою (27% проти 54%).

Отже, нами були визначені чинники, що породжуються внутрішньосімейними стосунками і впливають на агресивність у поведінці дітей. Головними серед них є: по-перше, згода або незгода між батьками у питаннях виховання; по-друге, схильність або несхильність до використання покарань і заборон.

На четвертому етапі вивчалися міжособистісні стосунки підлітків. Про порушення таких стосунків у високоагресивних підлітків свідчать дані, одержані за методикою незакінчених речень. Так, у 64% представників цієї групи відзначається негативна модальність по відношенню до однокласників, невизначене ставлення виявлено у 26,5%, і тільки 9,5% високоагресивних підлітків ставляться позитивно до однокласників. Вищенаведену тенденцію підтверджують і результати графічної бесіди „коло спілкування”. Для більшості досліджуваних цієї групи найбільш привабливим є спілкування з друзями у дворі, а найменш цікавою є сфера спілкування у навчальному закладі. Негативні стосунки складаються у високоагресивних підлітків також із багатьма вчителями.

Дані аутосоціометрії свідчать про те, що більшість (59%) високоагресивних підлітків мають несприятливий соціометричний статус. Зіставивши об’єктивне положення таких підлітків у класі (їхній реальний статус) і їхнє суб’єктивне ставлення до свого положення серед ровесників (передбачуваний статус), ми констатували, що 68% високоагресивних підлітків з агресивною поведінкою ставляться неадекватно як до сприятливого, так і несприятливого положення в колективі, тоді як тільки 8% низькоагресивних підлітків мають подібні характеристики. На нашу думку, неадекватність уявлень про своє реальне положення в колективі однолітків є свого роду призмою, яка, викривляючи негативні сигнали, що надходять з навколишнього соціального середовища, перепиняє шлях нормальному формуванню стосунків підлітка з однокласниками.

За допомогою аутосоціоматриці була виявлена тенденція високоагресивних підлітків до заниження положення однокласників і завищення свого положення. Крім цього, у високоагресивних підлітків рефлексивні й перцептивні показники нижчі, ніж у їхніх низькоагресивних однолітків.

Групові показники стосунків свідчать про низький рівень розвитку досліджених груп як колективів, негативний психологічний клімат у класі.

Таким чином, можна зробити висновок, що агресивна поведінка підлітків великою мірою зумовлена характерними для середовища вадами й порушеннями системи стосунків, притаманними йому негативними чинниками. Серед них – холодність, а часом і жорстокість батьків у спілкуванні з дітьми, часті конфлікти, відсутність допомоги у навчанні, нетактовність педагогів, нехтування з боку однолітків тощо.

У третьому розділі “Умови формування в підлітків з агресивною поведінкою позитивних стосунків з однокласниками” описано формувальний експеримент, спрямований на визначення можливостей психокорекційної роботи з подолання агресивних проявів у міжособистісних стосунках підлітків.

На підставі проведеного нами дослідження стосунків підлітків з агресивною поведінкою з однолітками в класі ми розробили програму, яка сприяє формуванню позитивних стосунків між підлітками. Основним засобом корекції порушених стосунків виступало продуктивне розвивальне середовище. Теоретичний аналіз дозволив визначити його як частину освітнього простору, в якому передбачається: створення атмосфери взаємної доброзичливості та взаємодопомоги; організація спільної діяльності, результуючим параметром якої є спільне емоційне переживання; побудова і регулювання педагогом системи ділових стосунків у класі; утвердження демократичного стилю спілкування, який ґрунтується на принципах безумовного прийняття, конгруентності, емпатії в рамках індивідуальної та групової роботи з підлітками; діалогізація міжособистісних стосунків у неформальному спілкуванні підлітків з однолітками. Саме таке середовище ми намагалися утворити за допомогою розробленої програми.

Програма впроваджувалася в освітній простір за трьома напрямками. Перший напрямок – це робота з педагогами з розвитку навичок конструктивної взаємодії з агресивними підлітками. Другий напрямок – робота з батьками з підвищення рівня їхньої психолого-педагогічної компетентності. Третій напрямок – це робота безпосередньо з підлітками. Можна сказати, що кожен із названих напрямків передбачав розширення й поглиблення взаємодії відповідно у системах: „психолог – педагоги”, „психолог – педагоги – батьки”, „психолог – педагоги – підлітки”.

У першому напрямку, який охоплював сферу стосунків у системі „психолог – педагоги”, проводилася психодіагностична, психопрофілактична, розвивальна і консультативна робота. Визначався ступінь готовності педагогів до взаємодії з підлітками з агресивною поведінкою. Виявилося, що на початковому етапі 38% вчителів не мали знань з проблеми агресивної поведінки; 36% володіли знаннями про агресивну поведінку, але не знали конструктивних методів виходу з ситуацій, де така поведінка має місце; лише 26% вчителів мали достатній рівень поінформованості з проблеми агресії.

У процесі роботи психолога з класними керівниками обговорювалася не тільки сфера стосунків підлітків з агресивною поведінкою, але й життєва позиція самого педагога. З цією метою ми зіставили дві картини стосунків: справжню, яка є результатом проведення соціометричного дослідження серед підлітків, і уявну, одержану на підставі опитування вчителів. Виявлено, що педагоги характеризувалися низькою соціальною спостережливістю в 48% випадків, у 32% випадків педагоги недооцінювали кількість ізольованих підлітків, тим самим не могли об’єктивно оцінити стосунки в класі, 20 % вчителів досить точно описали структуру стосунків у класі, виділили положення підлітків з агресивною поведінкою.

Таким чином, зіставлення результатів соціометичного дослідження із соціально-психологічними спостереженнями класних керівників спонукало їх аналізувати стосунки з однокласниками підлітків з агресивною поведінкою, змусило замислитися над власним ставленням до цих підлітків, змінити свою позицію щодо класу. Адже до того класний керівник часом сам погіршував стосунки підлітків, демонструючи свої негативні емоції щодо них, акцентуючи увагу на афективних рисах їх характеру, обговорюючи вчинок підлітка перед усім класом й підсилюючи через це напруженість у конфліктних ситуаціях. На спільних заняттях класних керівників були прийняті правила, які дозволяли уникати конфронтації та знижувати у стосунках підлітків ступінь напруги і конфліктів. Відтак класні керівники цілеспрямовано створювали на уроках ситуації, які спонукали підлітків з агресивною поведінкою аналізувати свої стосунки з однолітками, усвідомлювати власні можливості, підвищувати відповідальність за свої вчинки. Педагоги опановували довірливий, колегіальний стиль спілкування з учнями, створювали у підлітків почуття включеності до групи і особистої відповідальності за її діяльність.

Результати емпіричного дослідження, описаного у другому розділі дисертації, свідчать про те, що на стосунки підлітків з однолітками накладають відбиток стосунки з батьками, що і визначило напрямок консультативної роботи психолога в рамках системи „психолог – педагоги – батьки”. Метою консультативної роботи було підвищення поінформованості батьків про характеристики агресивної поведінки, причини її виникнення, основи конструктивного спілкування в сім’ї. Ця робота виявилася дуже складною, оскільки багато батьків, які мають агресивну дитину, відчували до неї неприязнь. Їм було нецікаво аналізувати причини агресивної поведінки своєї дитини, вони часто виявлялися фрустрованими і незадоволеними життям людьми. Багато батьків відрізнялися завищеним рівнем домагань щодо успіхів дитини. Робота психолога була спрямована на зміну настановлень батьків щодо дитини. Психолог пояснював механізм агресивної поведінки, її детермінанти, показував, що вияви агресивної поведінки підлітків залежать від ставлення до них батьків. У результаті роботи психолога і педагогів з батьками агресивних підлітків відзначено виникнення зацікавленості батьків особливостями особистісного розвитку підлітків, більш уважного ставлення до проблем цього віку.

Робота в системі „психолог – педагоги – підлітки” здійснювалася в рамках як формального, так і неформального спілкування. Мета роботи полягала у формуванні позитивних стосунків підлітків, схильних до агресивної поведінки, з однолітками у навчальній групі.

Головними принципами при роботі з агресивними підлітками виступили:

1)    наявність позитивного настановлення щодо дитини;

2)    правильне врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей фізичного і психічного розвитку;

3)    розуміння того, що поява нових властивостей і нової спрямованості особистості замість старих можливі тільки в ході розвитку відповідної нової діяльності, а жодним чином не шляхом одного проповідування нових поглядів та інтересів;

4) розуміння того, що передумовою корекції несприятливих варіантів розвитку особистості є досягнення певного рівня самосвідомості.

Дослідження проводилося на базі Рівненської загальноосвітньої школи № 28. В якості експериментальних та контрольних класів для забезпечення достатньої достовірності результатів виступали паралелі 5-9 класів. В експериментальних класах (5Е, 6Е, 7Е, 8Е, 9Е) протягом року проводилася спеціальна робота з формування позитивних стосунків в умовах продуктивного розвивального середовища. Інші п’ять класів (5К, 6К, 7К, 8К, 9К) виступали протягом всього навчального року як контрольні.

У рамках формального спілкування консультативна й формувальна робота здійснювалася за допомогою бесід, уроків-дискусій, лекцій-диспутів, відкритих класних годин, тренінгових занять. Залучення підлітків з агресивною поведінкою до активної участі в навчальній діяльності (підлітки виконували роль вчителя, а вчитель – роль учня; вони спільно обирали форми закріплення матеріалу) сприяло зміні ставлення підлітка до себе та інших, усвідомленню ним власних можливостей, підвищенню відповідальності за свої вчинки, самоствердженню підлітків, які належали до категорії „ізольованих”. Було запроваджено етикет спілкування, розроблений учителем та учнями і прийнятий ними, мета якого – формування позитивного ставлення підлітків один до одного.

Крім того, класний керівник проводив гру-твір „Напиши мені”. Підлітки анонімно писали за бажанням листи про своє ставлення до людей, про те, що вони бажають змінити у стосунках з іншими, з ким хотіли б дружити тощо. Ці листи вони адресували будь-якій людині в класі, у тому числі й вчителеві.

Для побудови ділових стосунків педагоги використовували на заняттях „систему взаємних оцінок”. Це дозволило включити до виховного процесу самооцінку своєї діяльності і оцінку подібної діяльності своїх однокласників, що спонукало підлітків з агресивною поведінкою до активного пошуку еталонної оцінки, до об’єктивного аналізу діяльності однокласників і своєї власної. Поряд з цим класні керівники вводили „Табель поведінки”, завдання якого – спонукати підлітків до самоконтролю, самоаналізу й самооцінки.

Для використання групових методів психологічного впливу були створені тренінгові групи учнів; при цьому була використана технологія комплексної корекції агресивної поведінки І.А.Фурманова. Спочатку проводилося навчання підлітків вправам саморегуляції, починаючи від дихальних вправ до більш складних форм аутогенного тренування. Здійснювався розвиток навичок саморегуляції, рефлексії та емпатії. На наступному етапі провадилася корекція порушених стосунків, обговорювалися проблеми, які викликали конфлікти, програвалися відповідні ситуації. На завершальному етапі підлітки усвідомлювали значущість нових позитивних стосунків, їх необхідність у взаємодії з однолітками.

У рамках неформального спілкування проводилися позакласні заходи, через які підлітки з агресивною поведінкою залучалися до соціально корисної діяльності. Було констатовано, що при взаємодії з підлітками, які належать до різних статусних категорій і віддають перевагу різним формам агресивної поведінки, найбільш придатними є різні способи залучення до спільної діяльності. Для статусної категорії „зірки” (для представників якої є характерним фізичний спосіб агресивної поведінки) доцільно було спиратися на такі якості особистості, як енергійність, наполегливість, прагнення до престижу, першості. Підліткам другої статусної групи (їм здебільшого притаманна вербальна агресія) доручалося не тільки керівництво групою своїх товаришів, але й виконавча діяльність. Підлітків, які належали до третьої статусної категорії (й були схильні до непрямої агресії) ми залучали до пошукової роботи, що спонукало інтерес до самоствердження, прояву свого „Я”, формування позитивного ставлення до однолітків. Підліткам четвертої статусної категорії (схильним до непрямої агресії та негативізму) неформальне спілкування допомогло увійти до системи позитивних стосунків, спонукало інтерес до діяльності, позитивні переживання, знаходження значущих перспектив.

Рівень організованості колективу є одним з основних чинників включення до нього підлітка з агресивною поведінкою і, відповідно, формування в нього позитивних стосунків з однолітками. У кожному експериментальному класі була офіційно створена організаційна структура, із розподілом функціональних ролей серед учнів класу; при цьому ми враховували структуру особистих взаємостосунків підлітків, а також особливості поведінки агресивних підлітків.

Нижче викладаються найважливіші результати формувального експерименту.

Зміна модальності стосунків підлітків з агресивною поведінкою з’ясовувалася за допомогою методики „незакінчених речень” і методики „коло спілкування” на початковому і завершальному етапі експериментального дослідження. У результаті проведеної роботи модальність ставлень підлітків, що були схильні до агресивної поведінки, до однолітків у експериментальних класах, на відміну від контрольних класів, змінилася від негативної до позитивної (р<0,001).