АКСІОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГУМАНІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з державними науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічну основу та гіпотезу дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, наведено дані про апробацію та структуру роботи.

У першому розділі – “Проблема гуманізації професійної освіти соціальних педагогів у ціннісному вимірі” – здійснено міждисциплінарний аналіз теоретико-методологічних засад дослідження проблеми гуманізації професійної освіти взагалі та професійної підготовки соціальних педагогів зокрема.

Було розглянуто поняття та еволюцію гуманізму в європейській суспільній свідомості, культурно-історичні джерела й аксіопсихологічні передумови гуманізації вищої освіти в Україні; чинники гуманізації соціально-педагогічної професійної підготовки з погляду синергетики, зміст гуманності як складової професіоналізму соціального педагога і як інтегральний аксіопсихологічний критерій професійно-особистісного становлення соціального педагога.

Дослідження аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів спирається на концептуальні засади суб’єктного підходу (К. О. Абульханова-Славська, В. А. Брушлинський, С. Л. Рубінштейн, В. О. Татенко) та гуманістичної психології (К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу, Г. О. Балл). В основу концепції дослідження покладено моделі самоактуалізації А. Маслоу, ієрархії цінностей Н. Гартмана, аксіогенезу особистості З. С. Карпенко, уявлення про ідентифікацію як основний механізм встановлення аксіопсихіки особистості (В. В. Абраменкова, А. Адлер, А. Бандура, Е. Еріксон, Д. О. Леонтьєв, Дж. Мід, З. Фройд, К. Юнґ, Т. С. Яценко).

Гуманність ми розглядали як ціннісно-смислове (диспозиційне) утворення (Т. де Шарден, А. Швейцер, Дж. Лавлок), яке виявляє тенденцію до змістового розширення з перебігом історичного часу (Т. Рощак, Ю. Данилів). Вона нерозривно пов’язана зі зміною наукових парадигм (Т. Кун) та соціально-економічних систем господарювання (М. Вебер, Е. Фромм, Е. Дюркгайм, Ю. Габермас, Л. Е. Орбан-Лембрик, А. Фернхем, П. Хейвен).

Аксіопсихологічний потенціал гуманізації розкривався з використанням теоретичних засад синергетики, а співпраця викладача та студента розглядалася як інтерперсональна синергія, без якої неможливе професійно-особистісне становлення соціального педагога. Необхідною умовою професійного аксіогенезу особистості визнана інтерналізація загальнолюдських цінностей, комплементарних природі людини й магістральному напряму суспільного прогресу.

Професіоналізм соціального педагога асоціюється з гуманністю, антиподом якої є авторитарність як втілення безсуб’єктної маніпулятивної педагогіки (П. Фрейре, Е. Фромм, К. Роджерс, Д. Джонсон, Ф. Зімбардо, Р. Мей). Зважаючи на багатогранність проблеми гуманізації, розкрито зміст основного поняття “гуманність” та його сучасні дефініції, які охоплюють площину взаємин на рівнях – міжособистісному та універсальному.

Більшість психологів солідаризується у визнанні гуманності як інтегральної диспозиції особистості, ознаки її психологічного здоров’я (Б. С. Братусь, Г. О. Балл, І. Д. Бех, Д. Джонсон). Значну роль для гуманізації освіти має посттоталітарний спадок суспільства, яке досі не подолало диспропорцію між розвитком технології та демократії (В. О. Сухомлинський, С. Батракова, С. І. Подмазін, В. Франкл).

Професійна підготовка соціальних педагогів виконує психотерапевтичну функцію, оскільки в її процесі особистість набуває здатності бути вільною та відповідальною за використання свободи (А. Камю, К. Роджерс, Ж.-П. Сартр, Г. Сковорода, М. Хайдеггер), долаючи обмеження соціокультурного, біологічного та фізичного контексту (К. Левін, Ф. Перлз).

Аксіопсихологічний потенціал гуманізації – це система цінностей, які не вповні усвідомлюються та функціонують у суспільній свідомості, частиною якої є освіта. Гуманоцентрична освітня парадигма передбачає повноцінне функціонування гуманності як інтегрального втілення аксіопсихологічного потенціалу на всіх рівнях свідомості – від індивідуальної до колективної.

Як свідчить наше дослідження, в історичній перспективі відбулося розширення змісту поняття “гуманність”, нерозривно пов’язаного з ампліфікацією змісту термінів “ідентичність” та “суб’єктність”. Релігійний фанатизм, класова та расова ненависть, сугеровані за посередництва освіти цілим поколінням, спричинювали набуття окремою особистістю фальшивої ідентичності, безсуб’єктності людини як суспільного “гвинтика”.

Підключеність майбутніх соціальних педагогів України до планетарного поля свідомості передбачає центрування на гуманістичних цінностях свободи, відповідальності, любові, доброзичливості, співпраці. Набуті під час навчання у ВНЗ теоретичні знання мають підкріплюватися суб’єкт-суб’єктною практикою стосунків викладачів та студентів, яка є моделлю майбутніх стосунків соціальних педагогів зі своїми підопічними.

У другому розділі – “Експериментально-діагностичне дослідження аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів” – обґрунтовано концептуально-методичне забезпечення емпіричного дослідження, виокремлено основні тенденції актуалізації аксіопсихологічного потенціалу професійної підготовки соціальних педагогів, висвітлено динаміку кореляційних взаємозв’язків у структурі аксіопсихологічного потенціалу професійно-особистісного становлення соціальних педагогів, охарактеризовано генеральні фактори аксіопсихологічного потенціалу гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів, накреслено перспективи гуманізації навчально-виховного процесу у ВНЗ щодо спеціальності “Соціальна педагогіка”.

Аксіопсихологічний потенціал гуманізації професійної підготовки соціальних педагогів, розглянутий з боку особистісної структури, уявляється посферним розгортанням онтогенетично вихідної здатності до афіляції (базової просоціальної потреби) індивіда, спроектованої на контекст інтерперсональних взаємодій і далі – у простір індивідуальної життєтворчості й професійної самореалізації. Аксіопсихологічні концентри інтра-, інтер- і метаcуб’єктної професіоналізації представляють перехід ситуативної, мінливої мотивації соціальної поведінки індивіда у більш стійкі особистісні атитюди, а також ціннісні орієнтації, спрямованості, стратегії життєздійснення, репрезентовані індивідуальними рисами (поведінковими диспозиціями високого рівня узагальнення і стійкості).

У зв’язку з цим було обрано такий комплекс основних психодіагностичних методик: тест-опитувальник афіляції А. Меграбяна, призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: прагнення до прийняття навколишніми людьми (ПП) і страху бути відторгнутим іншими (СВ); тест-опитувальник Т. Лірі, спрямований на дослідження комунікативно-характерологічних тенденцій; методика визначення “Типу особистості та імовірних розладів даного типу” Дж. Олдхема й Л. Морріса; додаткових методик – “Шкала макіавеллізму” Р. Кріста і Ф. Гайса, “Шкала авторитаризму - бунтарства” П. Кона, “Шкала правого авторитаризму” Б. Альтемейєра.

Організаційний формат збору емпіричних даних становило крос-культурне експериментально-діагностичне (кореляційне) дослідження, що проводилося у ВНЗ північно-західного (Івано-Франківськ, Луцьк) і північно-східного (Ніжин) регіонів України, а також у Польщі (Ягеллонський університет м. Кракова); загальний об’єм вибірки – 366 осіб віком від 18-ти до 28-ми років. Емпіричне дослідження проводилося у березні – квітні 2004 року в Україні та жовтні 2004 року в Польщі.