ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ РЕДАКТОРІВ У ВЗАЄМОДІЇ З АВТОРАМИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора, методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретично-методологічні засади вивчення комунікативної компетентності редактора” – представлено дані теоретичного аналізу наукової літератури з проблеми спільної діяльності і спілкування як сфер прояву комунікативної компетентності, психологічних особливостей діяльності редактора. Визначається сутність та специфіка комунікативного аспекту професійної майстерності редактора та аналізуються теоретичні підходи до проблеми професійного спілкування редактора з автором.

Здійснений теоретичний аналіз, спрямований на з’ясування сутності спілкування, свідчить про поступове підвищення методологічного статусу цієї категорії у психологічній науці. Спочатку воно розглядалося як умова і чинник людської діяльності, потім – як особливий вид діяльності.

У контексті дослідження комунікативної підготовки майбутнього редактора розглядаються такі ключові поняття, як спільна діяльність, професійна майстерність, психологічна готовність до діяльності, комунікативна культура, комунікативна компетентність.

Вивчення зазначених феноменів проводиться з урахуванням таких важливих методологічних принципів і підходів, як діяльнісне опосередкування та гуманістично-ціннісне ставлення до суб’єктів міжособистісного спілкування.

Спираючись на ідеї О.О. Леонтьєва, Б.Д. Паригіна, Г.М. Андрєєвої, О.О. Бодальова, О.О. Брудного, Б.Ф. Ломова, Л.А. Карпенко,                             В.М. Панфьорова, визначено роль спілкування  редактора з              автором, як форму співробітництва; особистісно і соціально зорієнтовану взаємодію, яка одночасно реалізує комунікативну, перцептивну й інтерактивну функції. Особливого значення набуває тут аналіз мовного спілкування, його основних форм, продукту          спілкування – тексту, що дозволяє розкрити особистісні особливості, культурний рівень редактора.

Теоретичне осмислення структури і функцій спілкування                        (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, О.О. Брудний, О.О. Леонтьєв,                   Б.Ф. Ломов, В.М. М’ясищев, В.М. Панфьоров, Б.Д. Паригін тощо), дослідження психологічних аспектів спілкування у працях Г.О. Балла, Ю.М. Ємельянова, Л.А. Петровської, В.А. Семиченко, А.У. Хараша, Н.В. Чепелєвої, Т.С. Яценко дозволяють нам стверджувати, що комунікативні процеси відіграють велику роль в діяльності редактора. Це пов’язано з самою природою редакторської діяльності, з її суб’єктивним характером, який передбачає великий обсяг спілкування. У понятті “комунікація” необхідно розрізняти кілька аспектів.

По-перше – комунікативну функцію як одну з основних у діяльності редактора в цілому. По-друге – комунікативну поведінку редактора, скеровану на реалізацію комунікативної функції. По-третє – комунікативні явища й закономірності, психологічні ефекти, що виникають під час спілкування з автором. По-четверте – власне комунікативні процеси, що є психологічними механізмами забезпечення спілкування.

Аналіз психологічних досліджень свідчить про те, що саме аспект спілкування редактора з автором мало досліджений. Професійна діяльність редактора вивчалась лише у психолінгвістиці в аспекті розуміння та інтерпретації опрацьовуваних текстів, та у філології –                в граматичному аспекті.

Будь-які форми спілкування можна розглядати як специфічні форми спільної діяльності людей. Можна стверджувати, що люди не просто спілкуються, а спілкуються в межах певної  діяльності. Діяльність однієї людини завжди перетинається з діяльністю іншої. Спілкування і комунікативна діяльність постають невід’ємними процесами редакційної взаємодії і виконують певні функції.

Теоретичним конструктом, що може презентувати спілкування редактора з автором, виступає „комунікативна компетентність”. Комунікативна компетентність, особливо у професійному    аспекті, – це взаємна готовність партнерів до певного типу переживань та дій. Готовність – це система настанов, орієнтацій та очікувань, що визначаються емоційними оцінками процесу та результатів спілкування, яка забезпечує професійну майстерність спеціаліста.