РОЛЬ САМОРЕГУЛЯЦИИ В ОПТИМИЗАЦИИ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ РАБОТНИКОВ ПРАВОСУДИЯ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок роботи з науковими планами та проблемами, об’єкт та предмет дослідження, формулюється гіпотеза та зазначаються методи дослідження, висвітлюється новизна та наукове і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Сучасний стан проблеми саморегуляції психічних станів” містить теоретичний аналіз стану досліджуваної проблеми саморегуляції психічних станів у психологічній літературі.

Цю проблему в різних аспектах розглядали багато дослідників: С.Ю.Денисов (1992), E.Deci (1994), A.Fu ham (1997), С.Д.Максименко (2000), А.В.Порицький (2003), О.В.Тімченко (2003) та інші. Аналіз наукових праць дозволив виявити різні підходи та рівні розробки цієї проблеми. Це служить платформою і дозволяє розглядати саморегуляцію психічних станів працівників суду з позиції вирішення питання, чи є зв’язок між використаними способами саморегуляції та особистісними особливостями, і шукати шляхи оптимізації їх професійної діяльності за рахунок більш широкого використання різних способів саморегуляції.

Аналіз юридичної літератури та джерел з юридичної психології показав, що досліджень щодо психологічних аспектів професійної діяльності працівників суду дуже мало. Хоча деякими авторами висвітлюється специфіка професійної діяльності працівників суду; вони одностайно стверджують, що цей вид діяльності має багато стресогенних факторів, які викликають негативні зміни в психіці суддів (А.Р.Ратінов, 2000). Причому в останні роки навантаження на працівників суду різко зросло. Тому стає зрозумілим, що необхідно науково обґрунтоване вирішення проблеми психологічної корекції та профілактики психічних напружень і негативних змін, які виникають у психіці працівників суду.

Але, на жаль, і дотепер проблему розробки способів зниження  нервово-психічних перевантажень, зменшення психічної напруги конкретно для працівників суду з урахуванням специфіки їх професійної діяльності не вирішено.

З огляду на велике робоче навантаження суддів, особливу увагу слід  приділити розробці принципів та ефективних способів саморегуляції. Аналіз літератури дозволяє зробити висновок що проблема саморегуляції психічних станів у працівників суду поки що тільки ставиться і, безумовно, далека від вирішення.

Другій розділ „Проблема взаємозв’язку між особистісними особливостями працівників суду і застосовуваними ними способами саморегуляції”    присвячений пошуку зв’язків між ступенем прояву інтро- та екстровертованості, інтернальності та екстернальності, а також рівнем емоційної стійкості та специфіки професійної діяльності працівників суду.

Перш за все у цьому розділі подано дані про організацію та методи дослідження. У дослідженні брали участь працівники судів Автономної Республіки Крим в кількості  92 особи чоловічої і жіночої статі. Серед них чоловіків було 75 осіб, а жінок - 27. Вік досліджуваних осіб від 29 до 35 років; стаж роботи у системі правосуддя – від 5 до 7 років. 53 особи займали посаду судді, 39 – помічник судді.

У дослідженні використовували наступні методи: дослідження рівня суб’єктивного контролю; тест смисложиттєвих орієнтацій; опитувальник Г.Айзенка для діагностики рівня екстраверсії-інтроверсії й емоційної стійкості; опитувальник способів саморегуляції психічних станів. Для вивчення рівня стресогенності професійної діяльності працівників суду використовувалась „Шкала професійного стресу” А.К.Маркової.

Для аналізу впливу спеціально відібраних та засвоєних працівниками суду методів саморегуляції на психіку обстежених суб’єктів протягом року, вико-ристовувались наступні методи: діагностика рівня емоційного вигоряння В.В.Бойко, експрес-діагностика адаптивності та методика „Загальне здоров’я”. Рівень про-фесійної успішності перевірявся за допомогою методики „Успішність професійної діяльності” М.В.Пряхіної. Крім того, використовувались методи цілеспрямованої бесіди, вивчення особистих справ та ділової документації працівників суду. Всі первинні кількісні дані опрацьовувались математичними методами.

В емпіричній частині дослідження за допомогою опитувальника «Шкала професійного стресу», розробленого А.А.Деркачем, аналізувалися професійні фактори, що ведуть до виникнення негативних психічних станів у працівників суду. Встановлено, що найбільш значимими у виникненні негативних психічних станів є причини, що залежать від специфіки змісту професійних задач (39,7 %); на другому місці – загальні умови роботи, що перешкоджають продуктивній професійній діяльності (35,3 %); і, нарешті, причини, що залежать від способу виконання роботи (25 %), займають третє місце.

Загальними факторами виникнення негативних психічних станів у працівників суду є «організаційні проблеми» і «професійна відповідальність». Встановлено, що працівники суду - екстернали мають показники вищі, ніж інтернали. Розходження  також полягають у тім, що екстернали бачать головну проблему в загальних джерелах організації професійної діяльності, а інтернали – у специфіці професійних задач, тобто для них менш значимі локальні стресори, властиві не стільки самій роботі, скільки способу, за допомогою якого вона виконується.

У працівників суду – керівників на першому місці серед негативних факторів стоїть «професійна відповідальність». Вони вважають, що відповідальність за невірні рішення службових задач у судочинстві, прийняті підлеглими, лягає і на їхні плечі. Працівники суду - виконавці вважають, що один з ведучих факторів, що перешкоджає професійній ефективності, є «нечітке визначення рольових і функціональних обов'язків». Таким чином, джерелом виникнення негативних психічних станів у працівників суду є сукупність факторів формуючих робочі проблеми.

Використання конкретних способів саморегуляції психічних станів працівниками суду визначається сукупністю індивідуально-психологічних характеристик особистості. Так інтроверти користуються наступними способами саморегуляції: аналіз ситуації, міркування; сон, пасивний відпочинок; самоконтроль і вольові зусилля.  Екстраверти частіше використовуют гумор і жарти, спілкування, сон і пасивний відпочинок, фізичні навантаження.

Крім того, отримані дані свідчать, що працівники суду із зовнішнім локусом контролю (екстернали) віддають перевагу пасивному відпочинку і сну, а  в інтернали він на п'ятому місці. Екстернали рідше використовують раціоналізацію і корекцію відносин і свідоме керування ситуацією, що є особливими психічними характеристиками інтерналів.

Керівники суду  частіше, ніж їхні підлеглі, прибігають до таких способів саморегуляції, як «використання лік», «самоконтроль і вольові зусилля», «контроль стану голосом». Використання саме цих способів саморегуляції психічних станів є відображенням специфічних особливостей їхньої професійної діяльності, таких як публічність, необхідність бути «на висоті», відповідальність за підлеглих і т.д.

Використовуючи показники співвідношення рівня суб'єктивного контролю ми виділили чотири психологічних типи саморегуляції психічних станів працівників суду: екстровертовано-екстернальний, екстровертовано-інтернальний, інтроверто-вано-екстернальний, інтровертовано-інтернальний. Показано, що найбільше число керівників суду складають групу екстраверти-інтернали, а службовці – виконавці – групу інтроверти-інтернали.

Використання способів саморегуляції психічних станів є результатом вольових зусиль, реалізацією визначеної особистісної активності. Тільки в цьому випадку досягається повноцінний  особистісний розвиток і високий рівень професіоналізму.

Третій розділ „Вплив відібраних способів саморегуляції на психоемоційну сферу і ефективність професійної діяльності працівників суду” присвячений обґрунтуванню можливості впливу саморегуляції на корекцію негативних психічних станів, які виникли у працівників суду. Для цього із 17 способів саморегуляції було відібрано 5: м’язова релаксація, аутогенне тренування, рухова, фізична активність, дихальна гімнастика та самонакази і самоконтроль. З усієї вибірки було відібрано 35  осіб чоловічої статі, зі стажем роботи 5-7 років. Вони склали експериментальну групу. Контрольна група складалась з 32 осіб з такими ж характеристиками.

Представників експериментальної групи впродовж двох місяців навчали застосовувати відібрані способи саморегуляції. Глибину впливу цих способів на психіку досліджуваних провіряли за допомогою трьох методів: діагностики рівня емоційного вигоряння, рівня загального здоров’я та експрес-діагностики адаптивності.

Результати, одержані за допомогою методики емоційного вигоряння, свідчать про те, що завдяки застосуванню цих способів впродовж року у осіб з експериментальної групи стресогенні фактори професійної діяльності не викликали таких негативних змін у психіці, як у представників контрольної групи. Наприклад, фаза „напруга” у осіб з експериментальної групи в кінці експерименту була сформована тільки у 14,0 % його учасників, а в контрольній групі – у 84,8 % осіб. Тобто, на 70,8 % більше людей з цієї групи реагували на стресогенний вплив підвищеною психічною напругою.

Враховуючи показники у фазі „резистенція”, можна стверджувати про стійкість психіки. У кінці року у осіб з контрольної групи ця фаза була сформована у 82,7 % учасників, а в експериментальній групі – тільки у 14,6 % досліджуваних. Це означає, що у останніх 85,4 % учасників експерименту мали підвищену стійкість до дії стресогенних факторів.

Відносно третьої фази „виснаження” можна констатувати, що виснаження психіки в контрольній групі спостерігалось у 30,8 % осіб, водночас в експериментальній групі цей показник дорівнював всього 6,9 %.

Таким чином, можна підкреслити, що використання способів саморегуляції працівниками суду експериментальної групи дало їм можливість протистояти психотравмуючим факторам професійної діяльності. Внаслідок цього вони в меншій мірі впливали на їх психоемоційну сферу, і працівники суду з цієї групи мали менше, ніж в контрольній групі, психосоматичних та психовегетативних порушень.