СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНИХ ЗЛОЧИНІВ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зв’язок роботи з науковими планами та проблемами, формулюється мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження, його новизна та практичне значення.

Перший розділ: „Психологічні і правові основи віктимності” містить теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми у вітчизняній і зарубіжній науці та практиці. Проблемою віктимності займались юристи, медики, психологи та інші фахівці і під віктимністю найчастіше розуміють особливості дій конкретної людини, чия поведінка може бути провокаційною, тобто небезпечною для неї самої і привести до скоєння злочину (Д.В.Рівман, 2002).  Але на одне з головних питань про джерела розвитку віктимності, особливо у неповнолітніх, загальноприйнятої, чіткої відповіді у науковій літературі немає. Існує думка, що цей процес являється результатом особистісних якостей жертви (В.В.Гольберт, 1994). 

Інші дослідники стверджують, що чинниками формування віктимності являються умови ранньої соціалізації неповнолітніх (І.С.Кон, 1988).  Медики підкреслюють врахування у формуванні віктимності патологічних змін в психіці підлітків, а юристи, за головний чинник даного феномена, вважають правосвідомість та правову компетентність (Є.Т.Соколова, 1997; А.Ф.Зелінський, 1999; В.Є.Коновалова, 1997; О.М.Джужа, 2000). 

Водночас слід зазначити, що більшість дослідників, незалежно від їх фаху, сходяться до думки про те, що витоки цього процесу треба розглядати в системі „злочинець – жертва – ситуація” (В.Веселуха, 1999). 

При постанові питання: які чинники, психологічні чи юридичні мають домінуюче значення у формуванні віктимності неповнолітніх, однозначної відповіді в літературі теж немає. В зв’язку з цим стає зрозумілим, що тільки інтегрований підхід до вивчення жертв зґвалтування допоможе зрозуміти суть віктимності неповнолітніх. Саме цьому віктимність особистості постраждалих від сексуального насилля найбільше вивчається з позиції юридичної психології.

Таким чином, підводячи підсумок сучасного стану дослідження проблеми, можна підкреслити наступне:

- проблема віктимності вивчається в різних галузях науки і відповідно по-різному висвітлюється в дослідженнях;

- з психолого-правових позицій одностайної думки про чинники формування та механізми прояву віктимності неповнолітніми жертвами  зґвалтувань немає;

- нерозв’язаними лишаються питання: за допомогою яких методів можна виявити віктимність неповнолітніх, які не являються жертвами насилля; які існують підходи для прогнозування та контролю процесу віктимізації неповнолітніх?

В розділі робиться висновок про вивчення згаданих питань.

У другому розділі „Віктимність неповнолітніх жертв сексуальних злочинів” спочатку мова йде про організацію та методи дослідження. Для формування вибірки, за допомогою анонімного анкетування, опитування та індивідуальної співбесіди були відібрані дівчата 14-18- літнього віку, які були жертвами зґвалтування. Всі вони були учнями шкіл, інтернатів, профтехучилищ, ліцеїв та ВУЗів м. Харкова. З цієї групи, яка стала експериментальною, було виділено три підгрупи, які відрізнялись за часом, що пройшов після скоєння злочину. Такий поділ переслідував мету виявити ступінь прояву посттравматичних стресових розладів в різний час після зґвалтування. Перша підгрупа в кількості 41 чоловік – це дівчата, які перенесли сексуальне насилля 3 місяці тому; друга підгрупа – 31 дівчина – шість місяців тому і третя підгрупа – 25 осіб, стали жертвою зґвалтування 12 місяців тому.

Крім того, враховуючи інтенсивні зміни у формуванні особистості неповнолітніх, ми ділили осіб експериментальної групи на підгрупи 14-15 і 16-17- літніх.

 Для дослідження особливостей соціалізації з експериментальної групи були відібрані дівчата з різними умовами життя. Перша підгрупа – 32 особи – це дівчата, які жили в сім’ях з низьким рівнем матеріального забезпечення, освіти та культури батьків. Це родини, де панувала атмосфера ворожби, брутальності, розбоїв і п’янства.

Дівчата другої підгрупи в кількості 23 особи жили в сім’ях з високим матеріальним достатком. Але у їхніх батьків був відсутній інтерес до того, чим займаються їхні діти, домінувала недостача душевної теплоти, проявлявся високий рівень автономності.

В контрольну групу увійшло 95 дівчат того ж віку, що і з експериментальної групи, які були довільно відібрані зі школярів та студентів з урахуванням відсутності (як і в експериментальній групі) психосоматичних захворювань. Ці особи не були зґвалтовані.

З метою виявлення дійсних умов та чинників віктимізації та віктимних властивостей особистості неповнолітніх, які не були зґвалтовані, було вивчено велику кількість (n=261) школярів жіночої статі. При цьому їх ділили на підгрупи 14-15 (n=65) та 16-17 (n=62) - літніх і підгрупи з низьким (n=70) та високим (n=64) рівнем матеріального забезпечення, культури та освіти їхніх батьків.

Реалізація задач дослідження здійснювалась наступними методами: група методів, де підлітки оцінюють свою особистість і відношення до батьків „Підлітки про батьків” (А.І.Подільський, 2004), САМОАЛ, Р.Б.Кетела  форма С, опитувальник FPI та методика діагностики потреби в пошуках відчуттів М.Цукермана. Для визначення посттравматичних стресових розладів, які виникли у дівчат після зґвалтування, використовувались: методика напівструктурованого інтерв’ю неповнолітніх (Н.В.Тарабріна, 2001), шкала оцінки впливу травматичної події, YES-R (Н.В. Тарабріна, 2001), шкала особистісної тривожності (А.М.Прихожан, 1994). Розуміючи, що Я-концепція – це система уявлень особистості про себе, на основі якої вона будує свої взаємовідносини з оточуючими, свою поведінку, з метою її діагностики, ми використали методику спеціально розроблену для неповнолітніх Е.Пірсом та Д.Харрісом та адаптовану і нормовану А.М.Прихожан. Виявлення особливостей мотиваційної сфери зґвалтованих неповнолітніх здійснювалось за допомогою методики Е.Д.Спілбергена, яка була адаптована та нормована за статтю та віком А.М.Прихожан.

З метою обґрунтування можливості діагностики рівня віктимності та визначення чинників віктимізації у неповнолітніх, які не були зґвалтовані (що можна примінити для профілактики цього акту) ми користувались методикою програмованого спостереження (карта Д.Стотта) (А.М.Прихожан, Н.Н.Толстих, 2005). У цих осіб також виявляли особистісну тривожність, відношення між батьками і дітьми та особливості особистості за методиками, які використовували і для зґвалтованих дівчат.