Формування адекватної поведінки працівниками ОВС у ризиконебезпечних ситуаціях виконання оперативно-службових завдань

summary

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульована мета та завдання роботи, визначено об'єкт, предмет дослідження, наукова новизна й практичне значення, висвітлено структуру дисертації.

Перший розділ “Сучасні наукові уявлення про діяльність працівників ОВС при виконанні складних оперативно-службових завдань” складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Формування поведінки, як психологічна проблема” проведено аналіз наукової психологічної літератури, що стосується проблеми формування адекватної поведінки та розглянуті теоретичні концепції формування поведінки (І.П. Павлов, Д. Уотсон, А. Вейс, Д.М. Узнадзе, П.К. Анохін, Є.П. Ільїн, О.В. Тімченко, В.О. Лефтеров та ін.).

Відзначено, що проблема формування адекватної поведінки є предметом психологічної теорії діяльності (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, О.В. Запорожець, П.Я. Гальперин та ін.), теорії функціональних систем (П.К. Анохін, К.В. Судаков та ін.).

На основі узагальнення наведених теорій зроблено висновок про залежність формування поведінки від психологічної структури особистості, її мотивації та рівня розвитку вольових якостей. Визначено, що психологічні закономірності формування адекватної поведінки проявляються при зміні збалансованості системи “людина-середовище”, що призводить до розвитку стану психоемоційного напруження працівника ОВС в ситуації виконання оперативно–службових завдань.

На основі теоретичних узагальнень уточнено поняття адекватної поведінки працівника ОВС, під якою розуміється цілеспрямована система послідовно виконуваних дій, які направлені на усунення стану психологічної та фізичної загрози, що виникає у процесі виконання оперативно-службового завдання.

У підрозділі 1.2 “Ризиконебезпечні ситуації в оперативно-службовій діяльності працівників ОВС ” розглянуті характерні ознаки діяльності працівників ОВС. На основі аналізу досліджень О.В. Тімченка, В.О. Лефтерова та інших вчених розкрито поняття “ризиконебезпечна ситуація” яка визначається наявністю: а) надзвичайних обставин (обставини природного, біологічного, техногенного та іншого характеру, які характеризуються підвищеним ступенем загрози для життя та здоров'я громадян); б) особливих умов (умови діяльності, в яких виникає потреба здійснення додаткових, на рівні законодавчих і виконавчих органів влади, заходів правового, організаційно-тактичного та іншого характеру, необхідного ресурсного забезпечення для нормалізації надзвичайної обстановки в мінімально стислі терміни і з якнайменшими витратами); в) критичних ситуацій (що характеризуються наявністю безпосередньої загрози здоров'ю та життю працівника ОВС).

У підрозділі 1.3 “Формування адекватної поведінки до умов несення служби у працівників ОВС” розглянуті наукові дані щодо особливостей прояву адекватної поведінки працівниками ОВС у ризиконебезпечних ситуаціях. На основі аналізу психологічної теорії діяльності (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, О.В. Запорожець, П.Я. Гальперін та ін.) та теорії функціональних систем (П.К.. Анохін, К.В. Судаков та ін.), показано, що формування адекватної поведінки є складним динамічним процесом, який має розгорнуті часові характеристики та визначається індивідуально-психологічними особливостями працівників ОВС. Відзначено що при системній взаємодії структурно-функціональних компонентів (потребово-мотиваційних, когнітивних, емоційно-вольових, комунікативних та ін.) процес формування адекватної поведінки супроводжується подоланням внутрішніх конфліктів і зовнішніх перешкод. Показано, що формування адекватної поведінки є внутрішньою діяльністю та складається з трьох етапів: 1) оцінка наявної ситуації; 2) програмування діяльності; 3) прийняття рішення та ініціація програми дій.

Другий розділ “Психологічні закономірності формування адекватної поведінки працівниками ОВС при виконанні оперативно-службових завдань” складається з 4 підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Організація та методи дослідження” висвітлено методи дослідження, обґрунтована доцільність їх використання та наведена характеристика груп досліджуваних. Дослідження проводилося протягом 2001-2004 рр. у Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ, Центрі бойової підготовки при УДСО при ГУ МВС України в АР Крим, спецпідрозділі “Беркут” УМВС України в м. Сімферополі.

Досліджено 414 чоловіків віком від 18 до 40 років, які мають досвід роботи в підрозділах ОВС від 1 до 15 років та різний рівень професійного досвіду виконання оперативно–службових завдань у ризиконебезпечних ситуаціях.

Основними методами дослідження були: анкетування за спеціально розробленими нами анкетами у відповідності до мети та завдань дослідження; психологічні тести: “Теппінг-тест” (Є.П. Ільїн), “Сила мотиваційної настанови”(Т. Елерс), “Самооцінка сили волі” (М.М. Обозов), “Інтелектуальна лабільність”; констатуючий експеримент; контент-аналіз. Математична обробка була стандартною з використанням статистичного критерію: метод кутового перетворення – j критерій Фішера, критерій знаків G.

У підрозділі 2.2 “Обгрунтування етапів процесу формування адекватної поведінки працівниками ОВС” проводиться аналіз етапів процесу формування адекватної поведінки у працівників ОВС, їх взаємозв'язок та вплив кожного з них на кінцевий результат: адекватну поведінку міліціонера.

Показано, що формування адекватної поведінки починається з оцінки наявної ситуації та залежить від суб’єктивної здатності працівника ОВС розпізнавати у зовнішньому середовищі джерела небезпеки. Суб’єктивна категоризація зовнішнього середовища, як ризиконебезпечного, призводить до зміни психоемоційного стану працівника ОВС, у результаті чого формується потреба в адекватному реагуванні.

На основі проведених нами модельних побудов виявлені чинники, які впливають на процес формування адекватної поведінки на різних етапах діяльності (таблиця 1). З’ясовано, що процес формування адекватної поведінки працівника ОВС може бути здійснений за однією з шести стратегій: 1) “стереотипною”; 2)  “настановно-стереотипною”; 3) “інсайтовою”; 4) “ідеомоторною”; 5) “комбінованою”; 6) “інтроективною”.

Показано, що формування адекватної поведінки визначається наявністю у працівника ОВС попереднього досвіду адекватного реагування в ситуаціях класифікованих як ризиконебезпечних та його відповідністю наявному просторовому, психофізіологічному та психоемоційному стану. За таких умов формування поведінки відбувається за “стереотипною” стратегією.

У разі відсутності відповідності наявного стану працівника ОВС умовам реалізації попереднього практичного досвіду, формування адекватної поведінки відбувається за “настановно-стереотипною” стратегією, характерною ознакою якої є здійснення додаткової діяльності по приведенню наявного стану у відповідність до умов реалізації попереднього практичного досвіду.