Психологічні особливості шахрайства

summary

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, сформульована мета та завдання роботи, визначено об’єкт, предмет дослідження, наукова новизна й практичне значення, висвітлено особистий внесок автора, структуру дисертації.

Перший розділ «Кримінально – правова та соціально – психологічна характеристика шахрайства» містить історико-правовий аналіз шахрайства, проведено аналіз динаміки боротьби із шахрайством за різних соціальних умов у різних державах.

На сьогодні існують деякі розходження у поглядах на сутність цього небезпечного явища з точки зору правової та психологічної науки. З погляду юриспруденції шахрайство – це заволодіння індивідуальним майном громадян або надбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою. З погляду ж юридичної психології під шахрайством розуміється уміле маніпулювання поведінкою людини для отримання від неї швидкого й максимального прибутку.

Визначено, що шахрайство належить до одного з найдавніших суспільно небезпечних діянь. Тому не випадково, що за багатолітню історію людства у законодавстві постійно удосконалювалася норма, яка встановлювала відповідальність за цей вид злочину, посилюючи покарання за такі дії.

Уперше в російському праві поняття „шахрайство” було застосовано в 1550 р., де шахрай ставиться в один ряд із розбійником (татем). І все ж чіткого поняття шахрайства, як способу здійснення злочину, не було. Термін „шахрайство” визнається складником карного законодавства в Указі Єлизавети 1753 року як один із видів обманного привласнення чужого майна, а потім у Статуті Катерини II 1781 року, у якому уперше було роз'яснено, що до шахрайства необхідно відносити: а) кишенькову крадіжку; б) раптове викрадення чужого майна, що ґрунтується на спритності, швидкості дій винного; в) заволодіння майном шляхом обману.

На відміну від багатьох інших типів корисливих злочинців, шахраї вважалися елітою, „аристократією” злочинного середовища, що в свою чергу зумовлено двома основними причинами: по-перше, специфіка шахрайства вимагала певного інтелекту й навіть здібностей; по-друге, шахраї відносно рідко знаходилися в місцях позбавлення волі - вони підкуповували служителів царської Феміди.

Кримінальний кодекс 1922 року досить широко трактував поняття шахрайства (його різновидами, зокрема, визнано фальшування деяких документів, фальсифікацію предметів). Іншими словами, шахрайство визначалося як будь-яке одержання майна з корисливою метою шляхом обману (у тому числі й торгового) чи зловживання довірою.

Перший кримінальний кодекс України 1922 р. вперше провів диференціацію кримінальної відповідальності за шахрайство залежно від форми власності, віддавши перевагу державній. КК України визначив шахрайство як присвоєння з корисливою метою майна чи права на нього шляхом зловживання довірою чи обману. Законодавець визнав за необхідне увести до складу злочину як спосіб здійснення, крім обману, і зловживання довірою.

Подальшим етапом у розвитку карного законодавства стало прийняття „Основ карного законодавства Союзу РСР і союзних республік” 1958 р. і Кримінального кодексу УРСР 1960 р. Шахрайство визначалося у КК УРСР як заволодіння індивідуальним майном громадян чи придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

У 2001 році прийнятий новий Кримінальний кодекс України, у якому шахрайство визначається як заволодіння чужим майном чи придбання права на чуже майно шляхом обману чи зловживання довірою і карається позбавленням волі на різні терміни.

Таким чином, у законодавстві постійно удосконалювалася норма, що встановлює відповідальність за шахрайство, посилюючи суворість покарання за такі дії.

Більшість злочинів, які кваліфікуються, як шахрайство, здійснюють професійні злочинці. Починаючи з 60-х років ХХ століття, ґрунтуючись на різних ознаках, дослідники здійснили спроби структуризації й типології осіб, що здійснюють шахрайські зазіхання. Однак, на сьогодні в кримінології і в юридичній психології немає визначеної класифікації шахраїв.

Розкрито кримінально – психологічний портрет сучасного шахрая розглянуті особливості поведінки представників однієї кримінальної «професії» – шахраїв.

Прийнятою в кримінології та юридичній психології є така класифікація ознак, що характеризують особу злочинця: соціально-демографічні ознаки; кримінально-правові ознаки; соціальні виявлення в різних сферах життєдіяльності (іноді говорять про соціальні зв'язки); моральні властивості; психологічні ознаки; фізичні (біологічні) характеристики. Такі ознаки в різних співвідношеннях зустрічаються в роботах Ю.М. Антоняна, Б.С. Волкова, П.С. Дагеля, О.Б. Сахарова та інших.

Деякі автори (О.А. Герцензон, О.В. Рудзитіс, І.М. Даньшин, В. Шепітько, О.В. Лисодєд) виходячи з проведених у 60-80-і роки ХХ сторіччя досліджень, запропонували способи структуризації й типології осіб, що здійснюють шахрайські зазіхання. Але на сьогодні немає єдиної, загальновизнаної визначеної класифікації шахраїв. Найчастіше шахраїв класифікують, ґрунтуючись на різних ознаках.

Шахраї відносяться до осіб, що мають стійку антигромадську спрямованість і становлять підвищену небезпеку для суспільства, про що свідчить досить тривала злочинна діяльність.

Шахраїв об'єднує декілька загальних рис: широке використання злочинцями психологічних методів дії на свої жертви; жертва не знає про справжню мету злочинця; жертва добровільно, без жодного усвідомлюваного нею примусу, віддає необхідні злочинцю цінності; використання шахраями так званих „підставних” - начебто випадкових людей, які опинилися „випадково” на місці скоєння злочину; у більшості випадків шахраї „працюють” групою з чітким розподілом ролей; нечасте використання шахраями додаткових складних пристроїв, речей і т. ін.; часто ставлення до шахраїв не завжди однозначне, адже вони „покарали” людину, яка хотіла ”на халяву” одержати якусь вигоду.

Здійснений нами аналіз кримінальних справ (у кількості 895), що стосуються шахрайства, вивчення засуджених за ці види злочину уможливили створення узагальненого соціально-психологічного, демографічного та кримінально-правового портрету сучасного шахрая.

Більшість злочинців має неабиякий дар уяви, використовує сугестивний вплив і вміння переконувати людей. До особистих якостей належать хитрість, брехливість, уміння зацікавити собою, знання способів фальшування документів. Шахраї вміють себе подати, мають певні знання в галузі психології; уміють добре спостерігати, мають швидку реакцію на швидкозмінну обстановку. Шахраї використовують можливості перевтілення, можуть встановлювати контакти з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки. Зовнішньо – це комунікабельні, балакучі люди, спроможні швидко привернути до себе увагу інших людей, зацікавити їх, увійти в довіру, створити приємне враження надійної або потрібної людини. Деякі володіють навіть елементами своєрідного артистизму і влаштовують цілі „спектаклі” для досягнення злочинного результату; майстерності виконуваної ролі могли б позаздрити і професійні актори.

Ця категорія злочинців, як правило, старша за віком злодіїв, грабіжників. Лише 22,4% засуджених учинили злочин у віці до 30 років. У цьому виявляється специфіка даного виду злочину: складність підготовки й виконання, необхідність завоювати довіру потерпілого - усе це є доступнішим для злочинця у відносно зрілому віці.

Рівень розумового розвитку сучасного шахрая вищий середнього (більшість із них мають вищу й середню спеціальну освіту); помітним є досить значний обсяг знань, широта поглядів, розмаїтість інтересів. Тому вони можуть швидко розробити нові, не відомі практиці, способи кримінального обману чи удосконалювати колишні. Вони постійно підвищують рівень знань, особливо в тих сферах, з якими пов'язана їхня злочинна діяльність.

За темпераментом шахраї належать в основному або до сангвініків, або до холериків. Характерним для них є рухливість, легка пристосовність до швидкозмінних умов життя, контактність, комунікабельність, відсутність скутості під час зустрічі з новими людьми, відсутність афектних дій. Вони мають сильно виражені вольові якості, що виявляється, зокрема, у терплячості й заповзятості в досягненні мети, активності, наполегливості й рішучості, енергійності; характеризуються постійним пошуком тих видів діяльності, у яких найповніше зможуть проявитися їхні здібності, уміння й навички.

Використання типового психологічного портрету сучасного шахрая допомагає забезпечити найбільш ефективне проведення оперативно-слідчих заходів під час розкриття злочинів та визначення злочинців.

В цьому ж розділі розглянуті кримінально-правова специфіка способів скоєння шахрайства, основні способи впливу шахраями на своїх жертв. Основним складником шахрайських маніпуляцій є обман - свідомий вольовий акт, спрямований на досягнення визначеної мети. Психічна діяльність шахрая характеризується тим, що в його свідомості одночасно співіснують два суперечливі комплекси уявлень. Один із них – комплекс правильного відображення дійсності, який необхідно приховати, інший – комплекс неправильних уявлень, який, навпаки, треба оприлюднити жертві злочину. Відсутність першого комплексу свідчить про те, що особа не обманює, а помиляється (отже, не є шахраєм). Шахрай, усвідомлюючи хибність повідомлюваної жертві злочину інформації, свідомо вводить її в оману, використовуючи при цьому різноманітні, але найбільш ефективні в даному випадку, не тільки форми шахрайського обману (які розглядає як юридична, так і психологічна науки), а й інші маніпулятивні техніки (що є предметом розгляду лише психологічної науки).

Сьогодні у кримінальному праві обман розуміється як інформаційно-інтелектуальний вплив однієї людини на свідомість і волю іншої. На відміну від життєвого обману заради, скажімо, хвастощів, шахрайський обман завжди розрахований на відповідну поведінку, тобто обманюють, головним чином, не стільки, щоб увести в оману, як для того, щоб схилити обманюваного до визначеної поведінки.

Аналіз юридичної літератури дає можливість визначити обман як спосіб впливу на людську психіку, що полягає в навмисному введенні в оману іншої особи чи в підтримці вже наявної в неї омани шляхом передачі невідповідної дійсності інформації чи умовчання про різні факти, речі, явища, дії і т.ін. з метою схилити до визначеної поведінки.

Іншим способом шахрайства ст. 190 КК України називає зловживання довірою. Зловживання довірою відрізняється не меншою, ніж обман, різноманітністю у своєму змістовому вияві, до певної міри саме цим можна пояснити разючу відмінність у визначенні цього поняття.

Зловживання довірою як способом шахрайства, на наш погляд, необхідно розуміти навмисні дії злочинця, спрямовані на введення потерпілого в оману з використанням виниклих чи існуючих на основі особистих чи інших довірчих із ним відносин з метою вилучення й спрямування на свою користь чи користь інших осіб його майна чи придбання права на майно.

За нашим переконанням, сукупність понять, використовуваних для позначення способів і проявів таємного (неявного) примусу людини, можна розділити на три основні групи:

1.     Поняття, що в основному сформувалися й використовуються в повсякденній мові.

2.     Поняття, що сформувалися й використовуються в практиці соціального керування.

3.     Поняття, розроблювані й використовувані в наукових дослідженнях.

Цілком очевидно, що деякі з понять можуть використовуватися в різних галузях і в такий спосіб уходити до різних груп. Тобто в такому поділі є певний ступінь умовності. Означений розподіл, з одного боку, відбиває динамізм і розвиток понятійного апарату, а з іншого - різноманіття й складність такого соціально-психологічного феномену, як таємний (неявний) психологічний примус людини.

Отже, до першої групи понять, що сформувалися й використовуються в повсякденній мові, можна віднести такі: "афера", "махінація", "шахрайство", "блеф", "інтрига", "крутійство", "маніпуляція", "обман" тощо. Аналіз змісту понять, об’єднаних у першу групу, дозволяє зробити деякі висновки, важливі для нашого дослідження.

До другої групи можна віднести такі поняття, як “макіавеллізм”, “стратагеми” і “стратагемна політика”, “політичні інтриги” й “містифікації”, “психологічні й таємні операції”, “пропаганда” і “психологічна війна”, “політичні ігри” й “несумлінна реклама” (політична й комерційна), “дезінформація” і т. ін.

Сьогодні найуніверсальнішим із понять, що відображають механізм прихованого психологічного примусу, виступає маніпуляція. Це поняття має два основних значення - пряме й переносне чи метафоричне. Як не парадоксально, але останнім часом саме переносне значення маніпуляції стає основним і провідним змістом цього поняття, що привертає до себе все більшу увагу дослідників. У своєму переносному значенні воно має досить високу диференціацію, тобто можна говорити про систему понять, для яких родовим виступає маніпуляція. У систему цих понять входять: “маніпулятивний вплив”, “психологічні маніпуляції”, “маніпулювання” (маніпулювання суспільною думкою, суспільною свідомістю і т. ін.), “міжособистісні маніпуляції”, “маніпуляції особистістю” тощо.

Автором розроблена робоча класифікація мішеней маніпулятивного впливу на особистість, яка складається з 5 пунктів: спонукачі активності людини; регулятори активності людини; когнітивні структури; операційний склад діяльності; психічні стани. Також структуровані джерела погроз інформаційно-психологічній безпеці людини під час здійснення на неї маніпулятивного впливу.

Вважаємо за доцільне в межах дослідження визначити поняття маніпуляції як процес цілеспрямованого використання різних специфічних способів і засобів зміни (модифікації) поведінки жертви злочину, її мети, бажань, намірів, відносин, установок, психічних станів й інших її психологічних характеристик в інтересах шахрая, які могли б не відбутися, якби потерпілий знав у достатньому обсязі дані, що характеризують ситуацію, зокрема - які способи застосовувалися щодо нього, чи з якою метою їх використовували.

Другий розділ «Психологічні механізми маніпулювання свідомістю жертв в загальній схемі шахрайської операції» містить спробу визначення сучасних підходів щодо проведення психологічного аналізу, упорядкування схеми шахрайської операції й детально розглянуті особливості поведінки представників деяких “основних спеціалізацій” сучасних шахраїв.

Для того, щоб потенційна жертва повірила в обман, шахраю потрібні такі передумови: необхідно придумати й утілити в життя сценарій, який може здаватися достовірним будь-кому чи хоча б об’єктові уваги шахрая; артистично розіграти сцену обману, щоб змусити жертву повірити шахраю.

Результат дослідження свідчить, що кожна схема шахрайської операції складається з таких компонентів: 1) підготовка, вивчення; 2) пошук і заманювання жертви; 3) виконання прийому й відволікання уваги жертви; 4) вихід із гри.

Дії шахрая полягають в тому, щоб знайти потенційну жертву, відокремити із натовпу і, по суті, “обробити” її. Пошук жертви здійснюється методом візуальної психодіагностики, простіше – через зовнішній вигляд людини, встановлення внутрішніх властивостей і настроїв. Шахрай визначає такі особливості потенційної жертви: - тип людини (візуаліст, аудіаліст, кінестетик); - стратегію поведінки (агресивна, пасивна); - мова комунікації з жертвою (тип, темперамент, характер, настрій).

Візуальну психодіагностику шахрай переважно здійснює на інтуїтивному рівні, тому така не підлягає системному описові.

Як зазначав О.О. Данилов, і це підтверджено нашим дослідженням, шахрай, спілкуючись із жертвою, для досягнення успіху завжди тримається таких основних правил: 1) говорить про те, що його жертва хоче слухати; 2) говорить менше, аніж слухає, але інколи, навпаки, значною кількістю слів маскує свої наміри; 3) ніколи не сперечається; 4) легко визнає свою неправоту, якщо це може призвести до успіху; 5) старається зразу добитися від співрозмовника згоди у незначних питаннях, переходячи потім до серйозних; 6) демонструє щиру радість і зацікавлення спілкуванням, називаючи людину на ім’я, усміхаючись, виражаючи своє добре ставлення; 7) підтримує в людині усвідомлення її значимості.

Проведення психологічного аналізу схеми шахрайської операції та розкриття особливостей поведінки суб’єктів злочину можливе лише на основі дослідження представників конкретної шахрайської спеціалізації.

Для визначення схеми шахрайської операції та розгляду особливостей поведінки представників “конкретної спеціалізації” сучасних шахраїв найбільш ефективним психологічним методом є, на наш погляд, метод включеного спостереження. У межах методу включеного спостереження ми використовували методику Є.Л. Доценко, завдяки якій фіксували основні методи психологічного впливу, що найбільш часто застосовують професійні шахраї.

Також викладені результати аналізу поведінки вуличних шахраїв, так званих “лохотронщиків”. Один із поширених видів вуличного шахрайства - азартна гра. “Лохотронщики” в переважній більшості працюють групою з добре засвоєними ролями.

Переважна більшість ігор здійснюється у декілька етапів.

„Заманювання” – початок, який ніби абсолютно нешкідливий, мета якого – непомітно для неї втягнути людину в гру. Так, на вулиці можуть зупинити нібито на секунду - крутнути барабан "експрес-лото", кинути гральні кістки, розсудити суперечку - терміново потрібен хтось справедливий і незацікавлений. Найзагальніші ознаки цієї ситуації - видима відсутність небезпеки, добре розіграна випадковість. На даному етапі людині здається, нібито вона повністю контролює події і в будь-який момент може з них вийти.

„Спонукання” - метою є спонукати людину взяти участь в дійстві, зацікавити жертву, переконати її в близькому успіху. Дозволивши зупинити себе на вулиці, перехожий тут же виявляється свідком того, як така ж, як він, випадкова людина раптом просто так одержує чималу суму коштів. Все відбувається стрімко: перехожий ще роздумує про те, чи прийняти цю пропозицію, а „щасливець” уже віддає гроші "старшому" і зникає – він свою роль зіграв. Інші учасники, що “раптом” опинилися поряд, підсовують перехожому картку з цифрами й кубики, кваплять його зробити кидок, і він виявляється вдалим: випадає щасливе число.

„Гра”. Сценаріїв розвитку подій на цьому етапі досить багато. Основним для даного періоду гри є те, що дії злочинців спрямовано на приспання пильності жертви й виманювання в неї якомога більшої кількості грошей.

„Розставання”. Жертві весь час здається, що ось-ось вдасться відіграти хоча б частину. На цьому етапі, залежно від дій жертви, можуть вступити інші учасники злочинної групи, які раніше себе не виявляли (їх іноді називають «групою прикриття»). Ця група складається з декількох міцної статури й „переконливого” виду молодих людей, які всім своїм виглядом демонструють рішучість до активної фізичної протидії.

Схем подібних ігор безліч, але етапність у всіх однакова, відмінності виявляються тільки в техніці виконання тих або інших дій, у деталях.

Далі розкриті основні етапи та методи впливу на жертв більш досвідченими шахраями, так званими „юридичними особами”. Розглянуті найбільш поширені сценарії поведінки таких злочинців, але більш докладно висвітлена «робота» по заманюванню громадян до так званих «валютних закритих клубів» і деяких туристичних компаній.

Цілий пласт аферистів складають шахраї, що запрошують людей „заробляти стільки, скільки хочеш” в спеціально створених структурах, які часто називають фінансовими пірамідами. Шахрайські фінансові “піраміди” ввели в оману тисячі довірливих вкладників, а помилкова галаслива реклама сприяє нечесній наживі ділків.

Як конкретний приклад, наведені результати дослідження, яке було здійснено в 2004 році у м. Харкові за допомогою методу включеного спостереження про діяльність так званої «валютної піраміди».

Проведення презентації закритого клубу було організовано дуже ретельно, із залученням фахівців у галузі соціальної психології. Часто жертви такого маніпулювання самі не могли зрозуміти, як вони „погодилися на це”, іноді вважаючи, що стали жертвами гіпнозу (хоча гіпноз у класичному розумінні не використовувався).

Звичайна людина, запрошена на зустріч, через 5 годин спілкування зі „старожилами” клубу добровільно їхала додому, привозила й віддавала деяку суму грошей (приблизно еквівалент 1500 - 3500 доларів США); потім ще приблизно стільки ж віддавала тому, хто запросив її на цю зустріч (саме така схема є основним і єдиним джерелом доходів членів клубу).

Дія на людей під час проведення таких зустрічей відбувалася із застосуванням прийомів психологічного маніпулювання свідомістю людини, яке здійснювалась у декілька етапів. На кожному з етапів («заманювання», «презентація», «співбесіда») була своя мета і застосовувались свої методи.

Третій розділ «Залежність динаміки оцінного судження жертв шахрайських дій від форми мовного впливу» містить окреме експериментальне дослідження. Проведений аналіз використання різноманітних маніпулятивних технік, прийомів і засобів впливу шахрая на потенційну жертву на прикладі діяльності закритих клубів і фірм, що займаються таймшером, не дозволив нам виявити найважливіший компонент впливу – залежність динаміки оцінного судження потенційних жертв шахрайської операції від форми мовного впливу.

В умовах безпосереднього спостереження за діями шахраїв це фактично зробити було неможливо, тому й було прийнято рішення провести окреме експериментальне дослідження.

Гіпотеза та завдання цієї частини дослідження:

·        визначити ефективність мовного впливу залежно від його форми і змісту;

·        перевірити відповідність теоретичних уявлень про ефективність різних видів мовного впливу експериментальними даними;

·        виявити ставлення випробовуваних (населення, що потерпіло від шахрайських дій вищезгаданих трастових компаній) до змісту поняття "пуританство";

·        порівняти інтуїтивне уявлення випробовуваних про поняття "пуританство" з уявленням, що може сформуватися після прочитання словникової статті;

·        визначити ставлення до поняття "пуританство" в експериментальних групах й оцінити статистичну значущість розходження в оцінках.

Досліджувані повинні були визначити семантику терміну «пуританство». Наводяться інструкції для груп досліджуваних, які були розроблені з урахуванням різної спрямованості мовного впливу.