СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ

summary

У „Вступі” представлені відомості про актуальність досліджуваної проблеми, сформульовані мета і задачі роботи, визначені її об’єкт, предмет, а також новизна і практичне значення, наведено дані про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі „Сучасний стан дослідження проблеми становлення особистості неповнолітніх правопорушників” здійснено теоретичний аналіз проблеми, що вивчається. Розглядаються уявлення дослідників про умови та особливості формування особистості підлітків, які, порушуючи юридичні вимоги суспільства, становляться злочинцями (R.O’Sullivan, 1990; R.A.Baron et.al., 1994; В.В.Королев, 1992; С.А.Кулаков, 1998; H.Parker et. al., 1998; Т.Д.Молодцова, 1999; В.Д.Менделевич, 2001 та ін.).

Оскільки Я-концепція являється „ядром” особистості, то зроблено аналіз літератури, яка присвячена Я-концепції, її складових і ролі в регуляції поведінки. У більшості досліджень виділяють такі блоки Я-концепції: когнітивний, емоційно-оціночний і регулятивно-поведінковий (Р.Уайли, З.Бернс, С.Д.Максименко, І.С.Кон, В.В.Столін та ін.).

Далі розглядаються літературні джерела, присвячені дослідженню самосвідомості неповнолітніх і її значення в девіантній поведінці. Слід зазначити, що є достатня кількість досліджень де аналізуються питання особливостей самосвідомості, самопізнання, осмислення результатів поведінки, а також критерії поведінки, яка відхиляється від норм суспільства. Але слід зауважити, що, незважаючи на велику кількість досліджень, проблему першоджерел такої поведінки підлітків не вирішено, як і єдиної платформи в поглядах на неї психологів не знайдено. Не беручі до уваги безліч різних факторів, на які наголошують автори, що вивчали делінквентну та девіантну поведінку у підлітків, можна відмітити наступне. Цю поведінку розглядають і як відхилення від норм моралі, культури та потреб суспільства, і як зміни в психічному здоров’ї, і як не виконання юридичних вимог, тобто пряме порушення законів, яке класифікують вже як кримінальну поведінку.

В цьому ж розділі є матеріали аналізу досліджень особистісних рис підлітків з девіантною поведінкою. Їх автори дійшли до висновку, що в перелік таких рис обов’язково входить низька самоповага, порушення саморегуляції та локусу самоконтролю.

Разом з тим, незважаючи на велику кількість робіт, присвячених проблемі формування девіантної поведінки, багато її аспектів залишаються не з’ясованими. Так більшість авторів, які вивчали психологію неповнолітніх правопорушників, розглядають їх як цілісну групу, без врахування виду злочину скоєного конкретною особою, не враховуються також умови його здійснення та стан злочинця в цьому діянні. Не знайшли також обґрунтування такі питання, як роль правової свідомості та усвідомлення міри відповідальності за скоєний злочин. Не піддавалися аналізу особливості агресивності, конфліктності і взагалі Я-концепції у неповнолітніх правопорушників, які мають різний тип кримінальної поведінки і скоїли злочини, що відрізняються між собою.

Другий розділ „Понятійний апарат, організація і методи дослідження” розпочинається з наведення робочих визначень і понять, які використовуються в дисертаційному досліджені. В матеріали розділу також увійшли дані про досліджуваних осіб з характеристикою їх вікових, соціальних та юридичних вимірів: статтей, за якими їх засуджено, та об’єднання в групи відповідно стану, в якому були скоєні злочини і умови їх здійснення.

Так, було виділено 4 групи неповнолітніх правопорушників віком 15-18 років, чоловічої статі, які утримувались в Куряжській  виправно-трудовій колонії. З них було сформовано експериментальну групу кількістю 84 особи, яка була розділена на 4 групи відповідно до статей Кримінального Кодексу України, які вони порушили: група З – злодії, в яку увійшли засуджені за крадіжку особистого та державного майна (ст. 115); група Х – хулігани, яка об’єднувала неповнолітніх, що скоїли різні хуліганські вчинки (ст. 121); група В – вбивці, складалася з засуджених за вбивство або за нанесення тяжких тілесних ушкоджень з літальним результатом (ст. 185); група Г – ґвалтівники, яка об’єднала ґвалтівників (ст. 187). Ці групи в залежності від того, в якому стані був скоєний злочин (в тверезому – т, чи в стані сп’яніння – а), а критерієм подальшого поділу було визначення чи був злочин скоєний в групі (г), чи індивідуально (і). Таким чином було виділено 16 підгруп: Зга, З іа, Згт, Зіт; Хга, Хіа, Хгт, Хіт; Вга, Віа, Вгт, Віт; Гга, Гіа, Ггт, Гіт. За медичними показниками всі учасники експерименту були соматично та психічно здоровими.

Паралельно була сформована контрольна група (n=80), яка складалася з учнів шкіл м. Харкова, які за статевими, віковими та медичними показниками відповідали своїм перевесникам  з експериментальної групи.

Для реалізації мети і задач дослідження були використані наступні методи.

Методику колірних виборів ми використовували для визначення особистісних характеристик неповнолітніх правопорушників з метою створення групового психологічного портрету з врахуванням скоєного ними типу злочину.

Методика діагностики міжособистісних відношень дала можливість з’ясувати особливості кожного оптанта у відношеннях до оточуючих.

Методика визначення рівня суб’єктивного контролю дозволяла виявити рівень інтернальності досліджуваних і встановити її значення в скоєнні саме того злочину, який був притаманний конкретній особі.

За допомогою самоактуалізаційного тесту ми визначили рівень розвитку особистості правопорушників, їх потенційні можливості само актуалізації та фактори, які заважають цьому процесу.

Крім того були використані тести на проникливість, рефлексивний тест „Хто Я?”, а для визначення зв’язку агресивних ворожих реакцій з типом скоєного злочину використовувалась методика А.Баса і А.Даркі.

Для нас важливим було визначення і адаптивних можливостей засуджених підлітків, для цього була застосована методика експрес-діагностики адаптивності.

Визначення міри впливу соціальних і юридичних факторів на протиправну поведінку неповнолітніх правопорушників здійснювалося за допомогою цільових бесід, інтерв’ювання та розробленою з цією метою анкети.

Психологічну корекцію виконували з врахуванням вимог до застосування прийомів, розроблених спеціально для засуджених неповнолітніх (R.Howells, 1986). Враховувались також рекомендації для оволодіння прийомами саморегуляції та самоконтроля (А.А.Реан, 2003), а також підходи до когнітивного реконструювання (Р.Блекборн, 2004) і структурованих тренінгів навчання, контролю гніву і моральної розсудливості (D.Farrington, 1992).

Математична обробка кількісних даних та встановлення кореляційних зв’язків між дослідженими чинниками здійснювалася за рекомендаціями О.В.Сидоренко (2001).

Третій розділ „Роль соціальних, індивідуально-психологічних і правових чинників в прояві Я-концепції неповнолітніх правопорушників” вміщує матеріали, які дають відповідь на такі питання: якими рефлексивними особливостями відрізняються правопорушники і законослухняні підлітки, як ці особливості змінюються в групах правопорушників в залежності від типу скоєного ними злочину і особистісних якостей. Вивчалися також особливості їх самопізнання, самоповаги, самосприйняття, самооцінки і здатності до саморегуляції психічних станів. Всі ці показники одержані у підлітків 16 підгруп з аналізом стану, в якому скоєно злочин, його типом (за статтею КК України) та умов злодіяння.

Перш за все, використовуючи методику колірних виборів, ми з’ясовували особистісні особливості засуджених підлітків в залежності від типу злочину. Так, по-перше, показано, що від законослухняних підлітків їх відрізняє наявність яскраво вираженого протесту проти існування їх у навколишніх умовах: вони мають труднощі з адаптацією, слабко контрольоване поводження з вираженою агресією, тривожністю і відчуттям дискомфорту.

Специфіка протиправної поведінки багато в чому пояснюється типом зроблено ними злочину. Для злодіїв, наприклад, характерні порушення ідентифікації власного Я, підкреслений індивідуалізм. Хуліганам більше властива напруженість фізичних потреб і тілесний дискомфорт. Вбивці більшою мірою проявляють імпульсивність, агресивність і слабкий самоконтроль дій. Ґвалтівники відрізняються ірраціональністю намірів, вираженим індивідуалізмом і високими домаганнями на тлі емоційної нестиглості.

Визначення особистісних профілів (за методикою самоідентифікації особистості) дало можливість переконатися в наявності загальних для усіх досліджених правопорушників чинників (Табл.1). До них можна віднести показники 8 шкали (індивідуалістичності): вони максимальні для всіх груп – злодіїв (82 Т-бала), ґвалтівників (76 Т-балів), хуліганів (75 Т-балів) і вбивць (72 Т-бала). При цьому у хуліганів за цією шкалою максимальна кількість балів у тих з них, які скоїли злочин у групі і в стані алкогольного сп’яніння (86 Т-балів). Такі показники співпадають з даними інших авторів, які підкреслюють, що більшість злочинів скоєних підлітками відбувається в групі п’яних делінквентів. В нашій вибірці такі умови скоєння злочину та стану неповнолітніх більшою мірою спостерігалися в групі хуліганів і вбивць (від 65 % до 70 %), найменшою – в групах злодіїв і насильників (від 57 % до 62 %).