ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД У ПРАЦІВНИКІВ ДОРОЖНЬО-ПАТРУЛЬНОЇ СЛУЖБИ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ: ПРОФІЛАКТИКА, ПСИХОЛОГІЧНА ДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано мету, сформульовано завдання дослідження, його об’єкт та предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значимість роботи. Наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

Перший розділ: “Явище посттравматичного стресового розладу в сучасній психології” містить два підрозділи, присвячені: розкриттю змісту поняття посттравматичного стресового розладу та з’ясуванню впливу психотравми на його розвиток, аналізу основних сучасних напрямків його дослідження.

У роботі дотримуючись історичного принципу вивчено результати основних наукових досліджень явища, що на даний час визначається як ПТСР. Систематизація та узагальнення результатів попередніх наукових досліджень дозволили зробити висновок, що виникнення ПТСР у кожної конкретної людини залежить і визначається взаємним впливом особливостей травмуючої події, індивідуальних особливостей особистості, а також від соціальних та соціально-психологічних факторів.

Неоднозначно визначеним виявилося питання травматичної ситуації, що призводить до виникнення ПТСР. Аналітичне опрацювання результатів досліджень провідних науковців (І.М. Боєв, Ф.І. Іванов, В.С. Медведєв, Х. Резнік, Г.М. Румянцева, Н.В. Тарабріна, О.В. Тімченко, С.І. Яковенко та ін.) дозволило створити класифікацію психотравмуючих ситуацій залежно від їх раптовості, тривалості, інтенсивності, частоти, характеру наслідків, включеності особи, наявності підсилюючих чинників. Оцінка всього травматичного досвіду особи за вищевказаними ознаками дозволяє всебічно вивчити особливості психотравми і розробити ефективну систему подолання її наслідків у вигляді ПТСР.

Аналіз основних сучасних наукових праць в галузі вивчення ПТСР, дозволяє зробити висновок, що ця проблема стає дедалі актуальнішою і потребує нових досліджень, особливо в галузях діяльності, які мають підвищений рівень психічного травматизму. На цій підставі обґрунтовується доцільність проведення власного дослідження, в межах якого реалізується системний підхід до вивчення ПТСР серед працівників ДПС ДАІ та створення методики його мінімізації.

Другий розділ: “Психологічна діагностика посттравматичнго стресового розладу у працівників дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції” складається з двох підрозділів, які присвячені аналізу психічного травматизму в роботі особового складу підрозділів ДПС ДАІ, обґрунтуванню вибору методів психологічної діагностики ПТСР, проведенню та аналізу результатів його психодіагностики у працівників ДПС ДАІ.

Дослідження умов діяльності особового складу, фізичного травматизму, захворюваності, напруженості та конфліктності службових ситуацій та власний досвід роботи в Державтоінспекції, дозволили зробити висновок, що діяльність працівників ДПС ДАІ характеризується постійним накопиченням стресу. На основі проведення опитування 350 працівників ДПС ДАІ (емпірична вибірка відповідає математико-статистичним вимогам на рівні р < 0,05) були виділені наступні найбільш психотравмуючі фактори службової діяльності:

• поранення та отримання фізичних травм під час несення служби;


• загроза особистому життю або пораненню (каліцтву);


• загибель або поранення напарника під час несення служби;


• загибель або поранення цивільних осіб, учасників дорожнього руху (вид спотворених тіл);


• втрати серед особового складу підрозділу (природна смерть, самогубство або вбивство);


• застосування вогнепальної зброї;


• тиск з боку керівництва;


• проблеми, що виникають через недостатнє грошове утримання;


• недостатня соціальна захищеність;


• конфлікти з учасниками дорожнього руху та негативне відношення з боку населення;


• великі фізичні навантаження та перевтома на службі;


• відсутність вільного часу.

В залежності від змісту та походження психічних травм, що мають місце в професійній діяльності працівників ДПС ДАІ запропоновано виділити їх типові види:

1) психічна травма, як наслідок екстремальної події, що обмежена в часі і створює негативний вплив на психіку інспектора (наприклад: отримання травм внаслідок ДТП, застосування вогнепальної зброї тощо);

2) довготривала психотравма або така, що виникає в результаті повторюваності чисельності незначних психотравмуючих подій, повсякденних ситуацій професійного стресу (а саме: конфлікти з учасниками дорожнього руху, негативне відношення до працівників ДПС ДАІ з боку пересічних громадян, тиск з боку керівництва тощо);

3) “кумулятивна” психотравма, що виникає в результаті накопичення та примноження екстремального і повсякденного травматичного досвіду, і характеризується тим, що попередня психотравма посилює вплив наступної.

В другому підрозділі проаналізовано сучасні методи діагностики ПТСР та обґрунтовано вибір методик для проведення діагностики у працівників ДПС ДАІ, до складу яких увійшли: анкета визначення найбільш психотравмуючих ситуацій та факторів службової діяльності державтоінспекторів, опитувальник оцінки стану адаптації “ОСАДА” С.І. Яковенка, шкала визначення рівня реактивної та особистісної тривоги (ШРОТ) Ч. Спілберга - Ю. Ханіна, опитувальник травматичного стресу (ОТС), розроблений І.О. Котєнєвим.

В ході психологічної діагностики було протестовано 30 працівників полку ДПС ДАІ та 100 працівників спецпідрозділу ДАІ “Кобра”. Для встановлення усередненого профілю діагностичних показників, що є нормою психічної напруженості, обстежено контрольну групу, яку склали 30 курсантів 3-го курсу Київського інституту внутрішніх справ України при НАВС України. Всі вибірки було 100% сформовано на основі формальних груп, що виключає їх випадковість.

За результатами психологічної діагностики працівників полку ДПС ДАІ було виявлено, що окремі симптоми посттравматичного стресового розладу діагностувалися майже у 13,3% респондентів. У 6,67% інспекторів ДПС спостерігався чітко виражений ПТСР (в межах 65-70 Т-балів за опитувальником травматичного стресу) та високий рівень тривоги (за ШРОТ), за опитувальником “ОСАДА” відповідно до інтерпретації автора у вказаних працівників спостерігається рівень “нормального” напруження без загрози для здоров’я особистості, якщо таке напруження не є хронічним. В зв’язку з тим, що психологічна діагностика проводилася через рік після загибелі інспектора ДПС ДАІ, що служила в їхньому взводі, а також з випадками травмування інспекторів ДПС ДАІ в наслідок ДТП, у близько 20% працівників спостерігалися симптоми вторгнення: повторні переживання травмуючої події, нав’язливі негативні спогади та сновидіння, симптоми уникання спогадів про психотравмуючу подію: уникання думок і почуттів, пов’язаних з травмуючою ситуацією, неможливість пригадати деталі травмуючої події, зменшення інтересу до діяльності та симптоми гіперактивації: роздратованість та надмірне збудження, труднощі засинання.

Аналіз результатів психологічної діагностики працівників спецпідрозділу ДАІ “Кобра” показав підвищення проявів гострого стресового розладу (ГСР) порівняно з посттравматичним. Так, середній профіль за шкалою ГСР ОТС становив 49,9 Т-балів (за ОТС) порівняно з середнім значенням ПТСР (49,39 Т-балів). Такий результат свідчить про наявність нещодавньої психотравмуючої події, яка створила вплив на особовий склад (дійсно, тестування проходило протягом тижня після втрати товариша по службі). Суттєвого вираження у респондентів набувають симптоми уникання думок і почуттів, пов’язаних з травмуючою ситуацією, нав’язливі спогади, безсоння, тривожність, підвищене почуття вини та самодокори.

В ході проведення дослідження, а саме на етапі аналізу отриманих результатів психологічної діагностики спецпідрозділу ДАІ “Кобра” та підготовки до проведення психокорекційної роботи, ми розділили вибірку на три підгрупи залежно від виразності показників за шкалою ПТСР опитувальника травматичного стресу.

До першої підгрупи увійшли сім працівників (7% загальної вибірки), які мають показники за шкалою ПТСР від 65 Т-балів і вище, середній показник ПТСР в підгрупі склав 67,57 Т-балів, а показник ГСР виявився більшим – 67,71 Т-балів, що свідчить про актуальність травмуючої ситуації та наявність у членів підгрупи ГСР (всі його симптоми набули суттєвого вираження). Зокрема, вказані працівники скаржилися на: труднощі з засинанням; підвищену збудженість, спалахи роздратованості і, як наслідок – певне погіршення взаємовідносин з оточуючими; відчуття “перепони” коли сідаєш в автомобіль – уникання діяльності, пов’язаної з подією; зосередженість на думках, пов’язаних з певними подіями, страхи; підвищене почуття вини; труднощі концентрації уваги, збіднення емоцій, швидку втомлюваність, загальмованість реакції та зменшення продуктивності праці й мислення, прагнення емоційного спокою та відновлення сил. Найбільшого виразу в структурі ПТСР набули симптоми уникання та гіперактивації. Подальший поіменний аналіз показав, що першу підгрупу складають працівники, які постраждали внаслідок ДТП протягом останніх сорока днів (з них троє – протягом останніх двох тижнів) до проведення психодіагностики, що зумовило у них особисто та в цілому по загальній вибірці більшу виразність симптомів ГСР порівняно з ПТСР.

Друга підгрупа складається з сорока шести працівників (46% вибірки), які мають за критерієм ПТСР методики ОТС значення в діапазоні від 50 до 64 Т-балів. Виразність симптомів ГСР порівняно з ПТСР для вибірки другої підгрупи виявилась дещо більшою, середні значення склали 54,67 та 54,56 Т-балів відповідно. Критерії ОТС вказують на те, що мають місце окремі незначно виражені симптоми постстресових станів. Відмічається зменшення інтересу до діяльності, що раніше була значимою та важливою, втома, збіднення почуттів, у окремих працівників мають місце повторні нав’язливі негативні спогади, роздратованість, спостерігаються певні порушення в соціальних контактах. До другої підгрупи, як показав подальший аналіз, частково увійшли працівники, які зазнали впливу психотравми, зумовленою професійною діяльністю, в період від трьох місяців до трьох років тому.

Третя підгрупа налічує сорок сім працівників (47% вибірки), характеризується показниками за шкалою ПТСР ОТС до 49 Т-балів включно та середнім значенням 41,9 Т-балів. Усереднений профіль діагностичних показників схожий на профіль контрольної групи, що не вказує на наявність травматичного розладу.

Отримані в ході аналізу результатів психологічної діагностики дані об’єктивно засвідчують, що ризик виникнення ПТСР значно вищий у віці від 30 до 40 років та у працівників ДПС ДАІ, що мають стаж 9-12 років роботи на посаді. Існує висока ймовірність виникнення симптомів ПТСР у працівників ДПС ДАІ, що мають сенситивні, сентиментальні, тривожні риси особистості, інтровертовані, займають пасивну життєву позицію. Знайшло підтвердження припущення про те, що наявність ПТСР обумовлюється кумулятивним психотравмуючим досвідом службової діяльності конкретного працівника ДПС ДАІ. Виразність симптомів ГСР і ПТСР залежить від здатності особистості до адаптації і подолання психотравми, давності перебування її під впливом психотравмуючої ситуації, значимості події, наявності попереднього екстремального психотравмуючого досвіду, що зумовив появу кумулятивної психотравми.

Третій розділ: “Профілактика психічного травматизму та мінімізація проявів посттравматичного стресового розладу у працівників дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції” містить два підрозділи, присвячені проведенню та аналізу ефективності психокорекційної роботи, що здійснювалася з урахуванням природи психотравми, її давності й інтенсивності проявів симптомів ПТСР та розробленню методичних засад мінімізації проявів ПТСР, як реакції на дію психотравмуючих умов несення служби, розробленню практичних рекомендацій щодо надання психологічної допомоги працівникам ДПС ДАІ, які зазнали впливу психотравми.

В першому підрозділі описано хід психокорекційної роботи. Зважаючи на те, що психодіагностика в спецпідрозділі ДАІ “Кобра” проводилася впродовж тижня після втрати товариша по службі, що зумовило підвищення середніх показників за шкалою ГСР порівняно зі шкалою ПТСР, з метою запобігання в подальшому виникнення і розвитку ПТСР перший етап психокорекційної роботи було проведено з усім особовим складом, тобто з трьома підгрупами.

На етапі надання першої допомоги ефективним виявилося застосування дебрифінгу стресу критичного інциденту, що при повторному діагностуванні виявило зменшення проявів симптомів ГСР у майже двох третин працівників.

На другому етапі психокорекція застосовувалася до працівників першої підгрупи та 14 працівників другої (у 32 працівників із 46 цієї підгрупи після проведення дебрифінгу симптоми ГСР вдалося зменшити до рівня “норми”). У 14 працівників другої підгрупи після проведення дебрифінгу вдалося зменшити симптоми ГСР, пов’язані з недавньою психотравмою. Проте ще спостерігалися коливання показників ПТСР від 50 до 64 Т-балів (середнє значення за шкалою ПТСР склало 53,4 Т-балів), що свідчить про кумулятивний характер психотравми у працівників ДПС ДАІ. Серед симптомів ПТСР переважають дистрес, повторне переживання травмуючої події та гіперактивація.

Співставлення та порівняння результатів вивчення ПТСР у працівників полку ДПС ДАІ та спецпідрозділу “Кобра” виявило, що в обох вибірках після впливу психотравмуючої події спостерігаються симптоми ГСР, що з часом у близько 20-21% особового складу, за умов відсутності психологічної корекції, набувають посттравматичного характеру. З них майже у 7% спостерігається ПТСР, а 13-14% відчувають вплив окремих симптомів ПТСР.

Психокорекція здійснювалась паралельно з наданням соціальної допомоги і проводилася за наступною схемою: 22 групових сеанси тривалістю 55-60 хвилин та до 10 індивідуальних консультацій тривалістю не менше 10 хвилин кожна. Загальний термін психокорекційної роботи склав 30 днів.

В ході групової корекції використовувались:

-        техніки аутогенного тренування з цільовими самонавіюваннями – 20-30 хвилин;

-        нервово-м’язова релаксація за Джейкобсоном – 15 хвилин;

-        психогігієнічний комплекс за О.М. Морозовим – 20 хвилин.

Диференційований підхід в психокорекції забезпечувався індивідуальними цільовими самонавіюваннями в ході аутогенного тренування та індивідуальними консультаціями, в ході яких в залежності від індивідуальних якостей працівника, його відношення до травмуючого випадку, ступеня усвідомлення наявної проблеми з метою переробки травматичного досвіду, зміни ірраціональних установок та відношення до власного психічного стану застосовувалися прийоми когнітивної та раціональної психокорекції: раціонально-емоційна терапія А. Елліса, когнітивна психокорекція емоційних розладів А. Бека, пояснення, переконання, переорієнтація, психагогіка.