ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ ПІДЛІТКІВ

summary

У вступі обгрунтована актуальність проблеми та доцільність її вивчення, визначені об¢єкт, предмет, мета, завдання, методи, теоретико-методологічна основа дослідження, сформульовані його головні гіпотези, встановлена наукова новизна та практична цінність дисертації, відображена апробація і впровадження здобутих результатів дослідження та наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі - ¢¢Теоретико-методологічні основи розвитку особистості¢¢ - здійснено теоретичний аналіз проблеми дослідження: розкриваються класичні та сучасні методологічні парадигми зарубіжних і вітчизняних психологів щодо розв¢язання проблеми розвитку та зростання особистості, висвітлюються з позицій гуманістичної психології стратегії особистісно орієнтованого підходу як провідного у вирішенні питань морально-духовних змін і зростання особистості, інтерпретуються психологічні моделі та на їх основі визначаються компоненти і критерії морально-духовного зростання підростаючої особистості.

Психологічна наука в сучасних умовах гуманізації освіти здійснює пошук нових ефективних шляхів особистісного зростання людини. В науковому просторі психології концентруються проблеми, вирішення яких спрямоване на те, щоб забезпечити виховання у підростаючої особистості морально-духовних якостей як найсуттєвіших у ціннісній сфері людини.

Однак відображення сутності розвитку людини нерозривно пов¢язане з науковими позиціями класичних представників психології. Перша «класична лінія», яка дала поштовх для появи особистісного підходу в психології, була накреслена Л.С.Виготським. Вчений утвердив категорію переживання у своєму аналізі онтогенезу і прагнув завдяки їй осмислити розвиток підростаючої особистості. Найсуттєвішим при цьому було відмовлення від абсолютних показників середовища, оскільки дитина є частиною соціальної ситуації і її ставлення до середовища та середовища до неї подається через процес переживання. Ці ідеї у подальшому були реалізовані вченими у створенні теоретичних принципів розвитку особистості.

Друга «класична лінія» у психології представлена С.Л. Рубінштейном. В його концепції суттєвим є розуміння розвитку як становлення особистості – виникнення у неї нових якостей, нових вищих рівнів буття – як рух до духовного сходження. Загальна філософсько-психологічна позиція вченого, згідно з якою зовнішні чинники діють через внутрішні умови, є визначальною у вивченні генезису особистості. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості, за його положенням, - це внутрішні закони і з них повинно виходити справжнє рішення проблем розвитку, навчання і виховання.

В результаті розгорнутої теоретичної і практичної діяльності психологів різних наукових шкіл (Виготського – Леонтьєва, Рубінштейна) у психології окремо виділився особистісний підхід, який спирався на тезу: кожна властивість у динамічному розвитку особистості повинна вивчатися з позиції цілісності. У зв’язку з цим у межах даного підходу прагнули інтерпретувати розвиток особистості з урахуванням: а) вікових особливостей; б) чинників (детермінант); в) джерел; г) рушійних сил; д) закономірностей; ж) структури; з) центральних вікових новоутворень (Л.І.Божович).

Вивчення різних психологічних моделей розвитку особистості дає можливість стверджувати, що стрижень у його розумінні залежить від обраного вченим провідного положення, а саме: чому надається перевага – детермінізму чи свободі. Відповідно до цього існує три основні тенденції вирішення проблеми розвитку особистості.

У традиційній психології у зв’язку з тим, що в ній переважає зовнішній детермінізм, генезис особистості зумовлюється зовнішніми чинниками. Закони соціогенезу домінують у першій тенденції і вказують на залежність розвитку особистості від розвитку суспільства. Становлення особистості в канві цієї тенденції пов’язане з процесом інтеріоризації суспільних взаємин, завдяки чому поняття «розвиток особистості» конкретизується як «засвоєння суспільного досвіду» (О.О.Бодальов, О.М.Леонтьєв, Б.Ф.Ломов), як «оволодіння нормами, зразками та еталонами суспільства» (М.І.Бобнєва, М.І.Воловікова, Л.І.Рувінський, В.Е.Чудновський), як «перетворення суспільних мотивів в особистісні» (Л.І.Божович, П.М.Якобсон), як «входження у соціальне середовище та інтеграція в ньому» (О.Г.Асмолов, А.В.Петровський).

У другій тенденції утверджується активність особистості та особлива роль свідомості в її генезисі, водночас наголос ставиться на  постулаті рівноцінності зовнішньої і внутрішньої детермінації (самодетермінації). Інформаційно-значущий контекст поняття «розвиток особистості» у цій тенденції презентується як-от: «визначення суспільного способу життя і способів індивідуальної реалізації себе» (С.Л.Рубінштейн, Г.С.Костюк), «накопичення нових суспільних можливостей та індивідуальних потенціалів» (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, А.Б.Брушлінський), «зміни процесуального, потенційного та  змістовного, актуального» (Т.І.Артєм’єва, В.Г.Асєєв), «здатність до соціальної активності та самоактивності» (М.Й.Боришевський,  В.І.Слободчиков, Т.С.Яценко), «сходження до морально-духовного і набуття персонального» (І.Д.Бех, Б.С.Братусь, В.П.Зінченко, М.В.Савчин).

В межах третьої тенденції розвиток людини як суб’єкта власної психічної активності розглядається в єдності з власною психікою. У такому випадку сутність буття людини знаходиться в ній самій, а розвиток особистості визначається на основі уявлень про саморух, спонтанність, самоактивність. При цьому свобода особистості виступає в ролі регулятивного початку, центру її життя. Особистість первісно є відповідальною за своє власне становлення і функціонування, тим самим покладаючи в основу розвитку саму себе як цінність вищого порядку (З.С.Карпенко, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко).

Сучасне десятиріччя позначилося тим, що у вітчизняній психології помітно зросла апеляція до гуманістичних позицій вчених (А.Адлер, Е.Ангьял, Р.Ассаджолі, К.Гольдштейн, Р.Мей, А.Менегетті, Г.Оллпорт, В.Фракл, Е.Фромм, К.Г.Юнг та ін.), згідно з якими відтворюються основні стратегічні положення особистісного розвитку і зростання людини. Ці положення розроблялися в межах особистісно орієнтованого підходу, який активно пропагувався такими відомими представниками гуманістичної психології, як А.Маслоу та К.Роджерс.

Аналіз теорій гуманістичної психології показав, що взаємозв’язок понять «розвиток особистості» та «особистісне зростання» тісний, але смислові акценти в них різні.

«Розвиток особистості», за А.Маслоу, це динамічний процес («змінювання», «постійний напрям руху протягом життя»), який триває безперервно. І саме в цьому динамічному процесі, коли задовольняються базові потреби, пріоритету починає набувати «мотивація зростання», точніше відмічається активне особистісне зростання. Останнє фактично залежить від внутрішнього стану, від «психології свободи» особистості, а не від зовнішнього світу, впливи якого на процес її зростання відносні.

За позицією К.Роджерса, «Я-концепція» є ядром особистості, в якому сконцентрована здорова і конструктивна «тенденція до самоактуалізації» як головна рушійна сила життя. Особистісне зростання – це прагнення перебудувати чи змінити власне «Я» і своє ставлення до життя, зробити його  зрілим. На думку вченого, зростання особистості визначають зміни, які актуалізують здібності людини відчувати себе і бути відкритою тому, що відбувається усередені неї, розуміти і приймати себе такою, якою вона є. По-іншому, що в динамічному процесі розвитку людини особистісне зростання пов’язане зі зміною способів сприйняття власного внутрішнього світу.

Відповідно до наукових положень більшості вчених (Р. і Д. Байярд, А.Бандура, Б.С.Братусь, М.Кле, М.Ю.Кондратьєв, Г.Крайг, А.Є.Лічко, П.Массен, Ф.Райс, Л.А.Регуш, Х.Ремшмідт, Д.Й.Фельдштейн, Г.А.Цукерман та ін.), котрі вивчають генезис особистості у віковій та педагогічній психології, для періодів дитинства, підлітковості та юності характерним є тісний взаємозв’язок особистісного зростання з моральним. Як стверджують психологи, особистісною передумовою морального зростання виступає процес становлення самосвідомості, зокрема її ядра – образу Я. 

Природа моральних уявлень підростаючої особистості інтерпретується як: звичка виконувати «належне» (Д.Болдуїн), автономна система цінностей  (Р.М.Грановська, В.Хоффман), особистісні цінності (І.Д.Бех, Б.С.Братусь, Н.І.Непомняща), моральні судження (Л.Кольберг, Ж.Піаже, О.І.Раєв), моральні норми та самооцінка (О.Т.Соколова, С.Г.Якобсон), емоційно-ціннісні переживання (М.І.Воловікова, П.Массен,  М.В.Савчин, Дж.Снайдер та ін.).

Як виявилося, змістовно-смислові контексти понять «особистісне зростання» та «моральне зростання» є синонімічними і прихильники особистісного підходу однаковою мірою використовують їх у процесі побудови психологічних моделей особистісного розвитку людини. Кожна модель вирізняється базовими компонентами, які займають у ній домінантне положення. Згідно з теоретичними положеннями того чи іншого вченого на передній план висувається провідне утворення: спрямованість (Л.І.Божович), емоція (В.В.Бойко, М.В.Боуен, О.Я.Чебикін, О.О.Яковлєва), переживання (Л.С.Виготський, Ф.Ю.Василюк), мотив (В.К.Вілюнас, Є.П.Ільїн), самосвідомість (В.А.Аверін, Б.Г.Ананьєв, Р.Бернс, В.П.Зінченко, І.С.Кон, А.М.Прихожан, К.Роджерс, В.В.Столін, П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова та ін.).

Основні лінії нашого підходу витримані в ракурсі теоретичної позиції С.Л.Рубінштейна, за якою постулюється наступне: питання психологічного вивчення особистості – це питання про її самосвідомість, про особистість як Я, котре як суб’єкт свідомо привласнює собі всі похідні від нього справи та вчинки і приймає на себе за них відповідальність як їх автор і творець. Отже, самосвідомість, задаючи імпульс розвитку людини, безпосередньо включаючись у процес формування її чуттєво-образної сфери та поведінки, виступає в процесі особистісного становлення провідною силою.

Аналітичне вивчення критеріїв розвитку і зростання особистості показало, що в науковому доробку персонологів вони мають універсальний характер, визначаючи тим самим ознаки становлення швидше зрілої, ніж підростаючої особистості. Серед цих критеріїв слід виокремити наступні: відкритість, як можливість вийти за межі себе і стати іншою особистістю (Г.С.Батіщев, О.А.Радіонова, Т.О.Флоренська), суб’єктивні ставлення (В.Н.М’ясіщев, Н.А.Побірченко, Ю.О.Приходько), смисл життя (Б.С.Братусь, В.Франкл), новоутворення (Л.І.Анциферова, В.В.Давидов, Н.К.Роджерс), особистісні цінності ( Б.С.Братусь, З.С.Карпенко, Н.І.Непомняща, Г.Оллпорт, Я.Рейковський), вчинок (І.Д.Бех, Л.І.Божович, В.П.Зінченко, К.Оллред, В.А.Роменець), відповідальність (А.Маслоу, Р.Мей, К.Муздибаєв, М.С.Пек, К.Роджерс, М.В.Савчин, Т.М.Титаренко), вільний вибір (О.Г.Асмолов, І.С.Кон, В.А.Петровський, В.І.Слободчиков, В.О.Татенко). Взагалі критерії особистісного зростання за багатьма параметрами у смисловому полі  узгоджуються з критеріями морального зростання.

Отже, синтезуючи розглянуті моделі процесу особистісного зростання та виокремлюючи в них синонімічний контекст морального зростання, ми відмітили значущість для цього процесу ціннісного пізнання особистістю самої себе. За своєю суттю особистісне зростання людини базується на пізнанні нею власного «Я» як носія моральних цінностей.

У другому розділі - «Психологічні основи особистісного розвитку в підлітковому віці» - на основі теоретичного аналізу та результатів пілотажного дослідження визначається специфіка особистісного зростання у підлітковий період онтогенезу, обгрунтовується провідне психологічне утвореня підлітка - самосвідомість як базова основа його особистісного зростання, інтерпретуються складові цього утворення, аналізується природа такого конструкту як нормативне «Я», що закономірно структурується у самосвідомості підлітка та визначаються моральні витоки особистісного зростання у підлітковому віці.

Особистісно орієтований підхід, що був покладений в основу нашого дослідження, поставив перед необхідністю, по-перше, визначити специфіку особистісного зростання підлітків у сучасній ситуаціїї розвитку, по-друге, конкретизувати мету, завдання та перевірити на валідність і надійність психодіагностичні методи, які використовувалися у нашій роботі.

За результатами пілотажного дослідження виявлено показниики різних  структурних компонентів (особистісних рис, мотивації, ціннісної та особистісної спрямованості, самоактуалізації тощо) особистості підлітка і проаналізовано феномен зростання, зокрема його специфічні особливості.

Поряд з типовими характеристиками (егоцентризм, амбівалентність почуттів, емансипація та ін.) особистісного розвитку підлітків виявлено такі закономірності їх зростання, як: глобальний інтерес до самого себе, особистісна рефлексія, усвідомлення світу нових власних емоцій і почуттів, особистісна саморегуляція, амбівалентне ставлення до власного Я, осмислення своїх моральних якостей та їх самооцінка, усвідомлення особистісних мотивів вчинків. Констатовано, що у період дорослішання відбувається надзвичайне розширення умов буття особистості як у соціальному просторі, так і в особистісному – у плані розширення діапазону духовних випробувань самого себе.

Зазначені специфічні властивості як самовартісні смислові утворення є цінностями сучасного підлітка. Вони переструктуровують форми його свідомості (мислення, волевиявлення, переживання) та самосвідомості  (самопізнання, самооцінне ставлення, саморегуляцію), надаючи тим самим останній домінантного статусу серед вимірів особистісного зростання.

Відзначимо, що у структурі компонентів особистості підлітка самосвідомість є верхньою і останньою перебудовою, якій підлягає його психологія  (Л.С.Виготський). У подальшому вивчення особистісного розвитку підлітка приводило багатьох психологів (В.І.Абраменко, В.А.Аверін, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, М.Й.Боришевський, О.Т.Соколова, В.О.Татенко, П.Р.Чамата та ін.) до висновку про суттєву роль генезису самосвідомості у період дорослішання.

Апелюючи до конкретних наукових фактів, виявлених підліткознавцями, та врахувавши результати нашого емпіричного дослідження, ми узагальнили наукову інформацію і визначили наступні закономірності становлення самосвідомості підлітка: 1) уявлення про себе, самосприйняття набувають особливої афективної значущості; 2) ускладнюється і поглиблюється нормативно-ціннісне самопізнання; 3) підсилюються процеси диференціації та інтеграції психологічних утворень у структурі самосвідомості (рефлексивний аналіз як здатність пізнавати власну особистість з різних боків, синтезування-узагальнення «Я-утворень» у глобальне уявлення про себе та ін.); 4) гостра потреба в емоційно-ціннісному ставленні до себе (позитивне самоставлення, поява негативних висловлювань про себе, неприйняття себе, висока і низька самооцінка, прийняття себе); 5) тенденція до адекватної реакції на успіх або невдачу, що визначає динаміку розвитку рівня домагань – показника регулятивної складової самосвідомості.

Загальна закономірність становлення самосвідомості підлітка полягає у настуному: якщо у самопізнанні (когнітивна складова) та емоційно-ціннісному самоставленні (емоційна складова) визначається тенденція до все більшої цілісності, самототожності, інтегрованості, то в саморегуляції (поведінкова складова) визначається диференційованість – здатність адекватно усвідомлювати і розрізняти результати (успішні та неуспішні) власних дій, вчинків, поведінки у цілому.

Отже, самосвідомість виступає центральним структурним компонентом зростання особистості в період підлітковості. Це психологічне утворення характеризують узагальнені уявлення підлітка про власну особистість через осмислення своїх думок, почуттів, якостей та поведінки в цілому.

Епіцентром феномену самосвідомості стає усвідомлення власного Я. Без включення в «буття» самосвідомості її внутрішньої сутності – Я, буде не зрозумілим не лише цей феномен, але й зникне сам суб’єкт взаємодій (В.П.Зінченко).

Особистісно орієнтований підхід надає нам можливості уточнити категоріальний статус Я. Образ Я розглядається як своєрідна установка, розвиток якої детермінований зовнішніми і внутрішніми умовами (І.Кон, А.А.Налчаджян, А.О.Реан, Н.П.Рязанова, Л.А.Флегонтова). У такому разі образ  Я слід вважати інтегральним утворенням різних образів самого себе (де акцент ставиться на когнітивному компоненті) та соціальною установкою (диспозицією), пов’язаною з системою загальнолюдських цінностей і засобів їх досягнення (де акцент робиться на емоційному та поведінковому компонентах). Таким чином, у понятті Я будемо виділяти уявлення особистості про себе, що засновані на реальних та бажаних (ідеальних і нормативно-ціннісних) якостях.

Пізнання особистістю підлітка своїх різних якостей відображає різнопланові її уявлення про себе – реальні та ідеальні. Більше того, в генезисі самосвідомості у період підлітковості актуалізуються значущі в особистісному розвитку компоненти цього утворення: реальне Я, ідеальне Я та нормативне Я. Наявність останнього доведена у дослідженнях виявленою здатністю підлітків з нормативно-ціннісної позиції аргументувати, мотивувати й пояснювати критичні чи складні ситуації взаємин, конфліктність у спілкуванні, проблематичність поведінки (Н.І.Гуткіна, М.Кирай-Деваі, В.Н.Лозоцева, Ф.Патакі, А.М.Прихожан, Н.М.Толстих, Г.А.Цукерман та ін.).

Генезис нормативного Я зростаючої особистості пов’язаний із засвоєнням соціальної норми. Остання є нероздільною цілісністю трьох сторін: по-перше, це компонент суспільної свідомості, по-друге, індивідуальної свідомості, по-третє, вона є результатом асоціації особистістю своїх індивідуальних правил життя з правилами, що панують у суспільстві. У свідомості підлітка соціальні норми існують у формі традицій, правил, цінностей, моди, заборон та дозволів (М.І.Бобнєва, С.К.Нартова-Бочавер, М.В.Осоріна та ін.).

У підлітковому віці соціальні норми починають виступати важливими регуляторами дій і вчинків. Інтерналізовані норми, досягаючи у самосвідомості підлітка певної структурної «ніші», створюють особливий нормативно-ціннісний конструкт, під яким і розуміють нормативне Я. Змістовну сторону цього поняття визначають як: почуття «належного дотримування порядку, правил, зразків» (Д.Болдуїн); уявлення індивіда про нормативні очікування референтних осіб відповідно до того, яким він повинен бути у певному оточенні, щоб його дії та вчинки схвалювали, а його поважали (М.Раусте фон Вріхт); здатність використовувати принцип справедливості та рівності для досягнення взаєморозуміння у кооперативній спільноті (С.Г.Якобсон); провідник різних «Я - утворень» особистості, що означає те, якими нам належить бути або очікують від нас інші, що ми будемо такими (Т.Хіггінс); нормативно-ціннісна регуляція інстанцій Я в просторі особистісного ризику (Б.М.Мастєров). Таким чином, нормативне Я у феноменальному полі самосвідомості виступає у найрізноманітніших якостях, а саме: «коректора», «регулятора», «провідника», «установки на належне», «рефлексії очікувань», «уявлення ціннісного», «антиципації», «повинного».

Результати психологічних досліджень зарубіжних (К.Гілліган, Ф.Дольто, Л.Кольберг, Р.Лазарус, Х.Маркус, П.Нуріус, Ж.Піаже, Г.Томе, Р.Хевігхерст) та вітчизняних (Л.Е.Орбан-Лембрик, М.В.Савчин, Л.А.Татомир, С.П.Тищенко та ін.) психологів показали, що в процесі особистісного розвитку підлітків відбувається трансформація нормативного, належного у ціннісне, морально-духовне. Соціальна норма з ціннісним змістом виступає як моральна норма. В основі кожної такої норми лежить акт безпосереднього ціннісного ставлення до іншої людини (М.Н.Аплєтаєв, Р.Г.Апресян, В.С.Біблер, Б.С.Братусь, М.А.Віслоузова, М.С.Каган, О.А.Кисильова, Л.А.Коч, Л.А.Регуш).

У цілому здійснений нами теоретико-емпіричний аналіз процесів особистісного та морального зростання у підлітковий період онтогенезу підвів до утвердження у роботі наступних положень: 1) тісне співвідношення смислового поля конструктів «особистісне зростання» і «моральне зростання» дає підстави визначити психологічною основою особистісного зростання підлітка процес становлення його моральної самосвідомості; 2) особистісне зростання підлітка, акумулюючи в своїй основі процес становлення його моральної самосвідомості, має моральні витоки; 3) моральні витоки особистісного зростання  підлітка представлені в аксіологічному вимірі, як безумовне ціннісне ставлення до іншого.

Отже, специфіка особистісного зростання в період підлітковості полягає у тому, що процеси самоусвідомлення, самоствердження й самореалізації підлітка набувають нового якісного змісту. Для цього періоду онтогенезу характерне розширення смислових меж складного особистісного утворення – моральної свідомості. Остання є засадою якісно нової рефлексивної субдомінанти – морально-духовної самосвідомості підлітка. У подальшому основна мета нашого дослідження полягатиме у теоретичному обгрунтуванні та експериментальному вивченні моральної самосвідомості підлітка як основи його особистісного зростання.

У третьому розділі - «Генетико-моделююча парадигма становлення моральної самосвідомості особистості підліткового віку» - презентується концепція особистісного зростання підлітка, обгрунтовуються генезис, механізми та принципи дослідження моральної самосвідомості підлітків як вихідної засади їх особистісного зростання, визначаються закономірності цього процесу.

У сучасній психології актуальною є проблема створення такої психологічної моделі виховання підростаючої особистості, яка базувалася б не стільки на описовій процедурі реалій особистісного зростання, скільки на теоретичному осмисленні прихованих механізмів її внутрішнього світу. В  побудові концепції ми виходимо з основного постулату особистісно орієнтованого  підходу, а саме: відтворення таких психологічних механізмів виховання й моральної саморегуляції підростаючої особистості, які будуть активізувати процес її зростання.

В межах зазначеного підходу в нашому дослідженні реалізуються положення особистісно зорієнтованого виховання, в яких робиться наголос на розвитку в підростаючої особистості моральної самосвідомості. За цими положеннями, чим раніше (наскільки це дозволяють вікові особливості) спеціально організуються виховні впливи для осмислення моральних норм як життєвих цінностей і з цієї позиціїї усвідомлюється сутність власного Я (якості, вчинки, ціннісні ставлення до інших і самого себе), тим оптимальнішою стає орієнтація на моральну творчість вихованця, його особистісне зростання.

Спираючись на визначення особистості як автора вільних і відповідальних вчинків, доводимо його у контексті осмислення поняття «особистісне зростання підлітка».

Особистісне зростання підлітка є процесом самоусвідомлення та ціннісного ставлення до власного Я, що актуалізує нові рівні відкриття у самого себе моральних якостей і моральних почуттів та піднімає особистість до осмисленого переживання власних дій як вільних і відповідальних вчинків.

Процес узагальнення результатів наших теоретичних та емпіричних досліджень дав змогу запропонувати цілісну модель (рис.1.) становлення моральної самосвідомості підлітка як основи його особистісного зростання.

Особистісне зростання підлітка невідривне від процесу його входження у соціальний простір («Підліток і суспільство» та «Підліток у суспільстві») і прийняття у ньому певної життєвої позиції. В цьому просторі зростаюча особистість підлітка, включаючись у моральні взаємини і моральну діяльність, одночасно опановує суспільну моральну свідомість та відкриває для себе нові знання про світ, інших людей і саму себе. З одного боку, суспільна моральна свідомість виступає як результат включення підлітка у міжособистісні взаємодії (діяльність, взаємини), з іншого, вона є передумовою соціалізації, оскільки бути суб’єктом моральних взаємин і діяльності можна лише за умови володіння певним рівнем суспільної моральної свідомості.