ОСОБЕННОСТИ СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ АДАПТАЦИИ ОФИЦЕРОВ-ВЫПУСКНИКОВ К ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В ОСОБЫХ УСЛОВИЯХ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження,  її  зв'язок  з  науковими  програмами і планами, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито методологічну і теоретичну основи роботи, вказано використані методи  дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичну значущість  дослідження, надано дані про його апробацію. 

У  першому  розділі  “Теоретичне дослідження проблеми соціально-психологічної адаптації офіцерів до діяльності в особливих умовах” викладено результати аналізу психологічної літератури з проблеми яка вивчалась, розглянуті  основні теоретико-концептуальні  підходи до  дослідження  соціально-психологічної адаптації.

Проведений аналіз дозволив виділити три основні напрямки досліджень, пов’язані з проблемою адаптації. До першого належать переважно клініко-психологічні дослідження стресу, предметом яких є, головним чином, інтрапсихічна адаптація суб’єкта, зміна потребово-мотиваційної сфери особистості  (Ю.А. Олександровський, Ф.Б. Березін, P.S. Lasarys, S. Folkman). При цьому адаптація вивчається поза контекстом конкретної предметної діяльності. Хоча адаптація підлягаючи негативному впливу з боку  стресогенних ситуацій, є водночас потужним потенціалом для їх подолання і в силу цього особливий інтерес являє розуміння механізмів адаптації. Другий напрямок досліджень адаптації представлений роботами фізіологів та психологів, які вивчали реакцію окремих органів (систем органів) або психічних процесів на робоче навантаження або на несприятливі умови діяльності (шум, гіпоксія та ін.). Адаптація в цих умовах розуміється як процес перебудови різноманітних функцій організму, спрямований на підтримку внутрішнього гомеостазу (В.І. Медведєв, І.Г. Скотникова, А.Ж. Юр’євіц, В.С. Аверьянов та ін.). До третього напрямку належать комплексні дослідження психічних і функціональних станів людини в трудовій діяльності (Л.І. Анциферова, Л.М. Балабанова, Л.Г. Дика, А.Б. Леонова, P.A. Hancoch, N. Meskati).

Проведені військовими психологами дослідження дозволяють визначити відсутність єдності у вивченні соціально-психологічної адаптації в особливих умовах діяльності, зумовлених впливом стрес-факторів високої інтенсивності. Серед військових психологів склались два головні підходи щодо сутності соціально-психологічної адаптації. В межах першого підходу соціально-психологічну адаптацію розглядають як пристосування військовослужбовця до соціального оточення під час проходження військової служби. Саме так розглядають цей процес М.І. Дьяченко, Я.В. Подоляк, Л.Ф. Желєзняк та ін. Основним змістом даного процесу є звикання військовослужбовця, зміна його динамічного стереотипу. Другий підхід характеризується визначенням сутності соціально-психологічної адаптації не тільки як пристосування, але і як взаємодії з військовим оточенням. Цей підхід знайшов втілення в дослідженнях В.С. Афанасенка, М.П. Коробейникова,   І.І. Ліпатова, С.С. Муцинова, Ж.Г. Сенокосова, Л.Ф. Шестопалової, В.Я. Яблонька та дозволив розглядати військовослужбовця не як пасивний об’єкт, на який впливає зовнішнє оточення, а як активний суб’єкт адаптаційної взаємодії з цим оточенням.

Враховуючи усі викладені вище теоретико-концептуальні підходи, можливо визначити соціально-психологічну адаптацію офіцерів-випускників як складне динамічне утворення, що має розгорнуті часові характеристики, проходить під впливом особливих умов та індивідуально-психологічних  особливостей, при системній взаємодії її структурно-функціональних компонентів (потребово-мотиваційних, когнітивних, емоційно-вольових, комунікативних та ін.) та дозволяє їм без тривалих внутрішніх та зовнішніх конфліктів (при збереженні психічного і фізичного здоров’я) продуктивно здійснювати військову діяльність.

  Особливі умови  повною мірою притаманні військовим професіям. Так, діяльність офіцерів при виконанні службових обов’язків  характеризується різкою зміною функціонального стану від монотонії і оперативного покою до екстремальних умов. Екстремальність може бути зумовлена не тільки дією зовнішніх факторів (температурою, шумом, вібрацією та ін.), але і змістовними характеристиками діяльності (напругою, тривожністю, монотонністю, наявністю обмеженості інформації, яка змінюється інформаційним перевантаженням, порушенням ритмів роботи та відпочинку при виконанні навчально-бойових задач та ін.). Досить широке осмислення ця проблема отримала в роботах  В.С. Афанасенка, О.В. Іванової, В.В. Конопльова, І.І. Ліпатова, В.М. Невмержицького, О.В. Тімченка, Л.Ф. Шестопалової, В.Я. Яблонька та інших, аналіз яких дозволив зробити висновок, що виконання функціональних обов’язків офіцерами-випускниками належить до діяльності в особливих умовах. Наслідком впливу стрес-факторів різної інтенсивності при діяльності в особливих умовах є психічні стани офіцерів-випускників, які можуть впливати на їх соціально-психологічну адаптацію  позитивно або негативно.

Крім того, останнім часом велика кількість досліджень присвячена вивченню окремих індивідуально-психологічних особливостей особистості в діяльності. Встановлено, що вони, як професійно важливі якості, можуть значно впливати на   успішність, надійність та інші об’єктивні показники діяльності. Ця закономірність підтверджена для самих різнорідних видів діяльності (Л.М. Балабанова, О.К. Дусавицький, О.О. Назаров, О.Г. Солодухова та ін.). В ході дисертаційного дослідження встановлено,  що  на процес соціально-психологічної адаптації в  особливих умовах діяльності впливають такі індивідуально-психологічні  особливості: особистісний адаптивний потенціал, нервово-психічна стійкість, комунікативні здібності, моральна нормативність (В.В. Конопльов, А.Г. Маклаков, Н.І. Наєнко, С.В. Черм’янин); тривожність (Ч. Спілбергер, Ю.Л. Ханін); самопочуття, активність, настрій (В.А. Доскін, Н.А. Лаврентьєва, М.П. Мірошников); акцентуації характеру (Е.А. Афонін, В.М. Невмержицький, Г. Шмішек) та інші,  однак  чітких  уявлень  про  ступені  впливу  їх  рівнів  на соціально-психологічну адаптацію офіцерів-випускників  досі  не  існує. 

Дослідження  соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників до умов служби у підрозділі доцільно проводити з позицій системного аналізу з метою визначення взаємодії різних підсистем цього процесу. При цьому необхідно враховувати, що принциповою відмінністю функціональної системи соціально-психологічної адаптації особистості від усіх інших систем, які саморегулюються, є наявність механізмів свідомого саморегулювання. Завдяки цьому здійснюється координаційне, спрямовуюче втручання свідомої інтелектуальної активності у саморегулюючі процеси адаптації.

Системний аналіз робіт В.І. Буянова, Г.С. Дуніна, М.Ф. Феденка та результати особистого дослідження дозволили виділити у процесі соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників ряд підсистем: підсистему пошуку і переробки інформації; підсистему емоційного реагування; мотиваційну підсистему; підсистему практичної діяльності.

Водночас на основі результатів досліджень Р. Грігаса, О.В. Іванової, В.В. Конопльова, І.І. Ліпатова, Г.А. Слесарєва, А.Д. Субочевої, О.О. Телічкина нами  виділено  три  якісно  різних  рівні соціально-психологічної адаптації,  характерних  для  діяльності  офіцерів в  особливих  умовах:  високий, середній та низький.

Високий рівень характеризується: – наявністю стійких мотивів у діяльності та задоволення її результатами; – позитивними психічними станами офіцера;                 – низьким або середнім рівнем тривожності; – відсутністю акцентуацій характеру або наявністю акцентуацій, які позитивно впливають на діяльність; – високою оцінкою професійних якостей з боку командирів і начальників; – стабільною наполегливістю в отриманні практичних навиків, вмінь, досвіду роботи на техніці;  – активністю в службовій діяльності, впевненістю в роботі з особовим складом. Для середнього рівня характерними є: – наявність відносно стійких мотивів у діяльності та задоволення її результатами; – в основному позитивні психічні стани офіцера;      – середній рівень тривожності; – наявність акцентуацій характеру без ознак їх прояву; – позитивною оцінкою професійних якостей з боку командирів і начальників; – впевненість у роботі з підлеглим особовим складом; – непостійна наполегливість і бажання отримати знання, навики та вміння для застосування їх на практиці; – малоактивне ставлення до службової діяльності. Низький рівень визначається: – різноплановими мотивами в діяльності з частковим задоволенням її результатами; – наявністю як позитивних, так і негативних психічних станів у офіцера; – середнім або високим рівнем тривожності; – наявністю акцентуацій характеру з ознаками їх негативного прояву; – задовільною оцінкою професійних якостей з боку командирів і начальників; – епізодичною наполегливістю в опануванні практичним досвідом роботи на техніці; – в основному пасивним ставленням до службової діяльності, низькою активністю в подоланні виникаючих труднощів; – невпевненістю при роботі з підлеглим особовим складом або прагненням від неї ухилитися.

Соціально-психологічній адаптації, адекватній вимогам діяльності офіцерів-випускників в особливих умовах, сприяють вміння блокувати стреси та негативні психічні стани за допомогою прийомів та методів психічної саморегуляції. Психічна саморегуляція станів при соціально-психологічній адаптації до діяльності в особливих умовах з позиції застосування внутрішніх засобів здійснення діяльності  з самокерування забезпечує, по-перше, повноцінність процесу засвоєння (формування) цих засобів і, по-друге, ефективність їх використання за наявності сформованих навичок.

Таким чином, проблема соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників в  особливих  умовах  діяльності  досліджена  недостатньо;  задача  формування  та  удосконалення  рівнів соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників, адекватних вимогам  діяльності в  особливих  умовах,  залишається  актуальною.

У другому розділі “Експериментальне дослідження процесу соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників до діяльності в особливих умовах” викладена  програма  дослідження  динаміки соціально-психологічної адаптації офіцерів-випускників в особливих умовах діяльності, дана загальна характеристика  методів дослідження і груп обстежених. 

Дослідження проводилося протягом трьох періодів: на стажуванні, при входженні до посади, в ході виконання навчально-бойових завдань. Найбільш  складним і специфічним був третій період, тому що саме в процесі несення офіцерами вартової служби та бойового чергування  створювались особливі умови  з  відповідними обмеженнями, наближені до екстремальних. До дослідження залучалось 316 офіцерів-випускників ХВУ. Особливі умови в  процесі  проведення  дослідження характеризувалися напруженістю, тривожністю, монотонністю  діяльності; обмеженістю інформації, яка змінювалась інформаційним перевантаженням, а також порушенням ритмів роботи та відпочинку. Такі  умови  призводили до проявів у офіцерів ознак нервово-психічного напруження та стомлення, зростання кількості негативних психічних станів, що впливало на  рівень  їх соціально-психологічної адаптації та знижувало якість виконання навчально-бойових  завдань.