Судово-психологічна експертиза в цивільному процесі України (проблеми теорії та практики)

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначається мета і завдання дослідження, наукова новизна дисертації, розкривається теоретичне і практичне значення, апробація основних положень і структура дисертації.

У першому розділі – “Правові та методологічні засади застосування судово-психологічної експертизи в цивільному процесі України” аналізуються теоретичні аспекти судової експертизи та її суттєві ознаки, що дають право відмежовувати даний вид дослідження від інших засобів доказування.

Підрозділ перший “Становлення судово-психологічної експертизи як окремого інституту юридичної психології” має загалом теоретичний характер. Тут визначаються концептуальні засади самої судової експертизи, а також окремого її виду – судово-психологічної експертизи.

Становлення та розвиток інституту судово-психологічної експертизи зумовлюється потребами практики і відбувається на теренах загальної теорії юридичної психології, що досліджує і систематизує індивідуально-психологічні властивості психіки людини, що не виходять за межі норми (особливості сприйняття певних явищ у даних умовах, здатність адекватно їх оцінювати, особливості реагування на екстремальні ситуації тощо).

Історичний шлях розвитку судової експертизи поділяється на чотири етапи: зародження елементів судової експертизи; формування її основ; утворення системи знань судової експертизи; розвиток судової експертизи, як самостійного інституту.

Судово-психологічна експертиза, як складова інституту судової експертизи в юридичній психології, розвивається паралельно з розвитком прогресу наукового знання, що обумовлено її природою, внутрішнім змістом, місцем в системі інших наук, функціями експертизи та іншими обставинами.

У підрозділі другому “Правові основи призначення та проведення судової експертизи” проведено науково-теоретичний аналіз окремих норм Цивільного процесуального кодексу України, положень Закону України “Про судову експертизу”, Інструкції “Про призначення та проведення судових експертиз”, а також ряду інших підзаконних актів та рекомендаційних роз’яснень Пленуму Верховного суду України та Вищого Господарського суду України з питань, що регулюють порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи.

В результаті такого аналізу було виявлено ряд прогалин, неузгодженостей, суперечливих положень тощо. Зокрема, на законодавчому рівні не визначено поняття “спеціальні знання”. Піддається критиці дефініція поняття “судова експертиза”, що дається в Законі. Неповним є і обсяг прав та обов’язків експерта, що визначені в Інструкції. В Інструкції не врегульовано питання статусу піддослідного, а також не визначені підстави призначення повторної та додаткової експертиз. Прогалини законодавчого регулювання мають місце також при визначені методики судово-експертного дослідження.

З урахуванням цих недоліків, дисертантом аргументовано необхідність внесення змін та доповнень до нормативних актів, що регулюють порядок призначення та проведення судової експертизи, а також запропоновано власні проекти таких змін.

Підрозділ третій “Поняття, об’єкт, предмет, принципи і методи судово-психологічної експертизи” починається з аналізу ознак, що характеризують судово-психологічну експертизу, як окремий вид експертного дослідження. Узагальнюючи наведені ознаки, дисертант сформулював власну дефініцію поняття судово-психологічної експертизи. Судово-психологічна експертиза – це регламентована законом діяльність експерта-психолога, якого суд з допомогою відповідних процесуальних документів залучає до проведення дослідження психологічних проявів людини, а одержані результати у формі висновку експерта є засобом доказування, що забезпечує встановлення об’єктивної істини по справі.

Об’єктом судово-психологічної експертизи є людина, що має соціальну роль учасника судового процесу (позивач, відповідач, свідок тощо). Загальним предметом даного виду експертизи є психіка такої людини. Психічні факти, закономірності, явища та механізми, що протікають в такому “соціально забарвленому об’єкті”, складають окремі предмети судово-психологічної експертизи в залежності від мети, поставленої перед експертом-психологом в ухвалі суду.

В роботі проаналізовано основні засади призначення та проведення судово-психологічної експертизи. Загальні та спеціальні принципи судово-психологічного дослідження, що сформувалися в процесі практичної роботи експертів та працівників судових органів. Частина з них закріплена у чинному законодавстві.

Методи психологічної експертизи є похідними від методів, що використовуються в загальній психології (методи психологічного дослідження), на їх основі також розробляються окремі методи (методики) судово-психологічної експертизи.

Четвертий підрозділ “Ознаки судово-психологічної експертизи. Її відмінність від інших засобів доказування в цивільному процесі” є логічним продовженням попереднього підрозділу, але присвячений аналізу ряду ознак, що відмежовують висновок експерта від інших засобів доказування в судовому процесі. Однак наявність всіх цих ознак не дає переваги висновку експерта над іншими видами доказів, а також не дає підстави вважати висновок експерта “особливим” засобом доказування.

У п’ятому підрозділі “Види судових експертиз” вивчаються теоретичні основи класифікації судових експертиз. Поділ судово-експертного дослідження за різними критеріями дає змогу систематизувати структуру інституту судової експертизи. В свою чергу така чітка структура допомагає виявити прогалини в її системі і заповнити ці прогалини, виправити недоліки новими науковими дослідженнями та врегулювати їх проведення правовими нормами.

Практичне значення такої класифікації полягає в тому, що розмежування видів судової експертизи і чітке визначення їх предмету допомагає працівникам суду правильно визначити предмет дослідження, орієнтує їх при підготовці матеріалів для дослідження і формулювання запитань.

Шостий підрозділ “Межі застосування судово-психологічної експертизи” присвячено аналізу компетенції судово-психологічної експертизи. Встановлено, що неможливо дати вичерпний перелік питань, які можна було б віднести до компетенції даного виду дослідження. Проведення судово-психологічної експертизи можливе у всіх випадках, де мають місце людські стосунки. Однак компетенція цього виду експертного дослідження окреслена певними рамками. Ці рамки, що є межами предмету судово-психологічної експертизи, можна визначити трьома критеріями: юридичний, гносеологічний і моральний.

Розділ другий “Загальнонаукові та спеціальні підстави призначення судово-психологічної експертизи судом” присвячено аналізу порядку призначення та проведення судово-психологічної експертизи в цивільному процесі.

Так, підрозділ перший “Правові підстави призначення та проведення судово-психологічної експертизи в цивільному процесі” має загальнотеоретичний характер і присвячений аналізу процесуальних положень, що регламентують підстави і умови призначення та проведення судово-психологічної експертизи в цивільному процесі.

Зокрема, критикується положення, згідно з яким проведення судової експертизи можливе лише за наявності ухвали суду. Доводиться, що така норма обмежує можливість учасників процесу провести експертне дослідження перед тим, як вони приймуть рішення звертатися в суд за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу. Це, в свою чергу, не лише затягує строки розгляду справи по суті, а й не дає змоги аргументувати свої позовні вимоги при зверненні в суд з позовною заявою, посилаючись при цьому на висновок експерта.

Керуючись вищенаведеним запропоновано статтю 57 Цивільного процесуального кодексу України викласти в новій редакції.

У підрозділі другому “Висновок експерта, як окремий засіб доказування в цивільному процесі” окрему увагу приділено оформленню результатів судово-психологічної експертизи. Закон містить ряд вимог, які повинні бути дотримані в процесі складання висновку експертом. Не маючи істотних застережень, щодо нормативних положень, дисертант запропонував власний зміст висновку проведеного експертного дослідження, що складається з чотирьох частин:

1. Наукова методика дослідження, яка застосовується експертом;

2. Фактичні дані, виявлені експертом на основі спеціального дослідження або отримані ним з пояснень сторін, показань свідків чи письмових доказів і використані як фактична підстава свого висновку.

3. Наукове положення, що пояснює суть і причини виникнення виявлених експертом фактів і виступає в якості наукової підстави його висновку.

4. Висновки експерта щодо наявності чи відсутності тих обставин, встановлення яких цікавить суд.

Власне така логічна і послідовна форма викладення результатів проведеної експертизи спрощує порядок дослідження і оцінки висновку в суді як джерела доказів.

У третьому підрозділі “Оцінка висновку експерта судом”, керуючись рекомендаційними положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах” детально розглянуто критерії оцінки, а також положення, які повинен з’ясувати суд при оцінці висновку експерта.

Звертається увага також на те, що хоча й більшість висновків мають категоричний зміст, є й такі, що лише припускають наявність чи відсутність обставини, яка має значення для справи і є предметом дослідження. Причиною цьому можуть бути як об’єктивні обставини — недостатній рівень розвитку науки і техніки, так і суб’єктивні — низький рівень кваліфікації експерта. Законодавець не висловив своєї однозначної думки про оцінку ймовірних висновків експертизи. Судова практика в більшості випадків їх відхиляє, вважаючи за недоцільне будувати рішення на фактах, які не є абсолютно доведеними. Хоча, на нашу думку,  ймовірні висновки повинні оцінюватися судом на рівні з вірогідними. Ми вважаємо, що відхилення ймовірного висновку як доказу у справі є безпідставним, якщо суд причиною відхилення вважає недопустимим виносити рішення суду на основі ймовірного висновку.

Третій розділ “Застосування судово-психологічної експертизи в окремих категоріях справ” має суто прикладний характер і присвячений аналізу особливостей проведення судово-психологічної експертизи по окремим категоріям цивільних справ.

У першому підрозділі “Розмежування компетенції судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз” зазначається тенденція зростання кількості цивільних справ, у яких проводиться судово-психологічна експертиза. Однак, звертається увага на те, що цей фактор розвивається у хибному напрямку. Це має місце у випадках, коли суд залучає до участі у справі експерта-психіатра, тоді, як предметом дослідження є індивідуально-психологічні особливості перебігу психологічних процесів у психічно здорової особи. Встановлено, що причиною допущення такого роду помилки є з одного боку – нечітка розмежованість предмету психологічної та психіатричної експертизи, з другого боку – це недостатній рівень знань у галузі юридичної психології працівників суду та інших правоохоронних органів.

У підрозділі також визначено категорії справ, у яких доцільно призначати судово-психологічну експертизу. Більш детальний аналіз особливостей проведення психологічного дослідження по кожній із цих категорій проведено в наступних підрозділах роботи. Варто лише зазначити, що обов’язковість чи факультативність призначення судово-психологічної експертизи повинна бути зумовлена психологічним критерієм, що вказує на особистісні особливості деяких учасників процесу, а також можливість особи усвідомлювати значення своїх дій та вміння керувати ними.

У другому підрозділі “Судово-психологічна експертиза у справах про визнання недійсними правочинів з вадами волі” розглядаються підстави призначення та особливості проведення судово-психологічної експертизи в даній категорії справ. Потреба в проведенні судово-психологічної експертизи у справах про визнання недійсними правочинів з вадами волі полягає в тому, що  деформація вольової регуляції може бути спричинена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. У зв’язку з цим наявність вади волі неможливо встановити без виявлення конкретного механізму вольової деформації індивіду. Адже причиною помилки можуть бути і підвищена навіюваність, і неправильна антицепатія (неправильне розуміння змісту і обсягу понять, що використовуються у спілкуванні), і помилка у сприйнятті, що є причиною сенсорної недостатності, і прямий обман. Дисертант доводить, що встановити наявність та причину деформації вольової регуляції можна лише за допомогою експерта-психолога.

У третьому підрозділі “Судово-психологічна експертиза у справах, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин”, доводиться потреба у проведенні судово-психологічної експертизи у справах щодо питання виховання дітей після розірвання шлюбу між батьками; щодо місця проживання дітей у разі роздільного проживання батьків; про участь окремо проживаючих батьків у вихованні дітей, якщо батьки самостійно не дійшли згоди з цього питання і не виконують рішення органу опіки і піклування; про повернення дитини на вимогу батьків від будь-яких інших осіб, які утримують дитину не на підставі закону чи судового рішення; про позбавлення батьківських прав; про поновлення у батьківських правах; про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав; про відміну усиновлення або на загальних підставах, якщо цього вимагають інтереси дитини, або на вимогу батьків чи внаслідок порушення процедури усиновлення. Звертається увага на те, що незалежно від підвиду справ, що випливають із шлюбно-сімейних відносин, головним критерієм для правильного вирішення усіх цих категорій спорів є інтерес дитини. Особи, які його представляють, – це зацікавлені суб’єкти (батьки), чий інтерес може об’єктивно суперечити інтересу дитини. З цієї причини для правильного, об’єктивного встановлення істинних інтересів дитини суд потребує неупередженої інформації, яка, по-перше, відображала б певні факти дійсності, по-друге, була б одержана із процесуально незацікавленого в результатах справи джерела. Така інформація може бути використана для перевірки пояснень сторін судом, а також бути самостійним судовим доказом певних обставин. Цим пояснюється доказове значення висновків експерта-психолога в даній категорії цивільних справ.

У четвертому підрозділі “Судово-психологічна експертиза в справах про відшкодування моральної шкоди” розглядається компетенція експерта-психолога, при визначенні розміру моральних втрат, які понесла особа, внаслідок порушення її права чи охоронюваного законом інтересу. У справах про відшкодування моральної шкоди, експерт-психолог дає оцінку негативним емоціям, які пережила особа через порушення її права, їх якісному і кількісному стану, оцінює їх наслідки. Суд з урахуванням у кожному конкретному випадку всіх обставин справи, а також на підставі висновку експерта-психолога може визнати їх такими, що потребують компенсації. Висновок судово-психологічної експертизи дає змогу об’єктивно визначити вартість моральних втрат потерпілого, а отже, мотивовано встановити суму стягнень, які повинен сплатити відповідач на користь позивача.

На підставі аналізу методик проведення даного виду експертного дослідження, що були висвітлені в науковій літературі, дисертант формулює власну концепцію оцінки моральних втрат експертом-психологом.

У п’ятому підрозділі “Судово-психологічна експертиза в справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин”, аналізуючи особливість юридичного змісту самої справи, а також наявність в спорі обставин психологічного характеру, автор пропонує поділити судово-психологічну експертизу в справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин на такі види:

1. Встановлення здатності сторони у справі (частіше відповідача)  повністю усвідомлювати фактичний зміст своїх дій і свідомо керувати ними.

2. Психологічна експертиза встановлення здатності сторони (свідка) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, правильно запам’ятовувати інформацію про них і правильно відтворювати цю інформацію у формі свідчень.

3. Психологічна експертиза дослідження особистісних особливостей сторін, які беруть участь у справі (психологічний портрет).

4. Судово-психологічна експертиза визначення психічного (емоційного) стану сторони (сторін).

По кожному із цих видів визначено обсяг завдань, що стоять перед експертом-психологом, а також запропоновано орієнтовний перелік запитань, які слід з’ясувати фахівцю для вирішення поставлених перед ним завдань.