ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначаються його об’єкт та предмет, встановлюється мета роботи, формулюються її гіпотези та завдання, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, дається стисла характеристика використаних методів, формулюються положення, що виносяться на захист і наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ” – висвітлено результати аналізу літературних джерел з політології, філософії, соціології та психології, проаналізовано основні моделі та узагальнено провідні підходи до вирішення проблеми політичної соціалізації особистості на стадії юнацтва. Розкрито соціально-психологічний зміст таких понять, як “політичність”, “політична соціалізація”, “політичне виховання”, “політична активність”, “політична діяльність”, “політична поведінка”, “психологічна залученість до політичного життя”, “політичні уявлення”. Розкрито також психологічні особливості політичної соціалізації студентської молоді через співвідношення когнітивного, афективно-оцінкового та поведінкового аспектів цього процесу. Визначено концептуальні засади функціонування політичних уявлень особистості як чинника формування і розвитку психологічної залученості особистості студента до політичного життя.

Зазначено, що провідні психологічні моделі процесу політичної соціалізації сформувались у руслі різноманітних підходів зарубіжних вчених: теорії “політичної підтримки” (Д Істон, Дж.Денніс), соціального біхевіоризму (А.Бандура, Р.Уолтерс, Б.Скіннер), когнітивізму (Дж.Адельсон, Л.Кольберг, Ж.Піаже), гуманістичної психології (А.Маслоу, К.Роджерс), психоаналізу (Т.Адорно, А.Адлер, Ф.Грінстайн, Г.Лассвел, Г.Маркузе, З.Фрейд). Ідея комплексної розробки проблеми розвитку політичних якостей особистості привернула увагу представників гуманітарної науки з Росії (К.О.Абульханова-Славська, А.В.Брушлинський, Г.Я.Гозман, Г.Г.Дилігенський, А.М.Мітіна, В.Ф.Петренко, О.Б.Шестопал). Різні аспекти проблеми політичної соціалізації досліджуються вітчизняними вченими: особливості політичної соціалізації індивіда в різних соціальних інституціях (Н.П.Гедікова, Ф.М.Рудич); проблема політичного виховання підростаючих поколінь (Н.В.Гаврилів, І.В,Жадан, О.М.Кожем’якіна, Л.А.Лєпіхова, С.Д.Максименко, О.І.Пенькова); особливості масової політичної свідомості українців та проблеми взаємодії влади і громадянина (Н.В.Абдюкова, О.Т.Боришполець, О.І.Валевський, М.Н.Корнєв, О.З.Лютак, Л.М.Орбан-Лембрик, М.І.Пірен, А.М.Пойченко, М.М.Слюсаревський, В.О.Татенко, В.М.Фомічова, Ю.М.Швалб); проблеми співвідношення національної і політичної ідентичності, становлення останньої в умовах трансформації політичної системи країни (В.В.Москаленко, С.Н.Оксамитна, Е.В.Швачко).

Розв’язання проблеми політичної соціалізації в науковій літературі можна редукувати до трьох різновекторних напрямків. У фокусі уваги першого напрямку – соціально-політичний контекст становлення людини політичної. Ці дослідження присвячені вивченню психології політичної влади, організації відносин “держава – суспільство”, “політична інституція – громадянин”. Цей підхід висвітлює скоріше особистість – об’єкта зовнішніх соціалізуючих впливів політичного оточення, передбачає обумовленість політичних якостей індивіда політичним контекстом. Другий напрямок досліджень присвячений внутрішньоособистісним механізмам формування політичних якостей. У центрі уваги – особистість з її власними потенціями щодо активного привласнення політичних цінностей суспільства, накопичених в його культурі. Згідно з таким вектором досліджень особистість виступає суб’єктом самоформування, джерелом творчого перетворення оточуючої політичної дійсності.

В основі третього підходу – розуміння політичної соціалізації індивіда як невід’ємної складової глобальних соціалізуючих процесів. І хоча він виводить особистість на рівень позаіндивідуальний, однак передбачає її діяльне включення у ціннісний контекст життєдіяльності політичної системи суспільства, у його політичну культуру. В цьому сутність підходу, пропонованого в даному дослідженні, який узгоджує два попередніх. Він розглядає політичну соціалізацію як процес активного набуття індивідом особливої особистісної якості – політичності. Це процес не просто залучення його до системи функціонуючих політичних орієнтацій, традицій, навичок, опанування цілісної системи суспільно-політичних знань – політичного досвіду суспільства, але й перетворення їх у власні орієнтації, переконання, відтворення в індивідуальній свідомості цінностей, наявних у суспільстві – в результаті чого формується політична культура особистості, реалізується її природа і як суб’єкта політики, і як об’єкта впливу політичної культури. Сутність підходу розкривається у обґрунтуванні політичності як конкретизації одного з численних проявів соціальності особистості. Вона пов’язується з усвідомленням особистістю себе, свого місця в управлінні соціумом, із здатністю сприймати, засвоювати політику, реагувати на її вияви, виробляти адекватну лінію поведінки.

Політичність виражається у цілому комплексі особистісних якостей, які забезпечують здатність особистості реалізовуватись і в якості об’єкта політичного впливу, і в якості суб’єкта політичного процесу. Політичність формується як у процесі інтеріоризації політичного досвіду попередніх поколінь, так і з набуттям власного досвіду активного перетворення політичної реальності.

У роботі підкреслено, що психологічним підґрунтям різних проявів політичності особистості є ступінь психологічної залученості до політичного життя. Узагальнення результатів дослідження проблеми в психології і суміжних з нею галузях зумовило необхідність розробки моделі психологічної залученості особистості до політичного життя як інструменту для визначення результатів політичної соціалізації. Вказану модель становлять наступні показники політичності особистості:
1) провідні мотиви політичної участі, інтерес до політичного життя як показники соціалізуючих змін в рушійних силах політичної поведінки особистості; 2) місце і роль політичної ідентичності в ідентифікаційній системі особистості як показник соціалізуючих змін в когнітивній сфері особистості; 3) рівень сформованості почуття причетності до політичного життя як результуюча афективно-оцінкового аспекту політичної соціалізації особистості.

У різні вікові періоди процес становлення суб’єкта політики визначається особливостями когнітивних, афективно-оцінкових та поведінкових складових його політичної соціалізації, а також їх співвідношенням. В юнацькі роки формування політичності індивіда визначається, головним чином, особливостями його когнітивної сфери, визначальною роллю політичних уявлень у формуванні політичної свідомості і поведінки. На основі концепції С.Московічі в роботі аналізуються особливості функціонування політичних уявлень як чинника політичної соціалізації студентів.

Сприйняття та відображення індивідом явищ політики визначається сукупним образом світу політики, який формується в свідомості особистості в процесі засвоєння нею політичної культури суспільства. Одним з елементів останньої є політичні уявлення, які є повсякденними знаннями про явища та події політики, носять конвенційний характер і поділяються як окремими індивідами, так і груповими суб’єктами політики. Особливістю формування змісту політичних уявлень є взаємозв’язок повсякденного політичного знання, в якому втілена конвенційна (узгоджена) форма буття політичної системи, із наукою (формалізоване знання) та ідеологією, між якими існує процес постійного обміну і взаємозбагачення.

Ядерна зона політичних уявлень утворюється найбільш усталеними політичними знаннями, сприйнятими в суспільстві на рівні переконань, стаючи світоглядною складовою суспільної свідомості. В демократичній державі уявлення про ідеал громадянина втілюється в образі партнера, яка є конкретним вираженням норм активної конструктивної позиції справжнього громадянина щодо політичної влади. Такий образ – взірець повинен стати стимулом і регулятором розвитку громадянських якостей студентів. Суспільні переконання щодо необхідності побудови громадянського суспільства, інтеріоризуючись індивідом, стають мотивами його політичних дій, зумовлюють загальну спрямованість особистості – свідомого громадянина.

Політичні уявлення виконують такі функції: по перше, є інструментом пізнання світу політики, через посередництво якого індивід описує, класифікує, пояснює політичні явища та події; по-друге, є способом опосередкування політичної поведінки особистості, засвоєння якого дає їй можливість встановлювати, спрямовувати і підтримувати політичну комунікацію, стати її суб’єктом; по-третє, є засобом соціокогнітивної адаптації особистості в умовах змін в політичній системі суспільства, адже розглядається як специфічний механізм, що забезпечує таке існування суб’єктів політики, що узгоджене з цілісним політичним контекстом, сприяє збереженню існуючої картини світу політики на усіх рівнях функціонування (індивідуальному, соціальному, соцієтальному).

Політичні уявлення є продуктом взаємодії свідомості індивіда і групи. Вони інтеріоризуються індивідом в процесі політичної комунікації і перевіряються повсякденною політичною практикою суб’єкта. Формування індивідуальних політичних уявлень – це не просто процес пасивного засвоєння суспільно-політичної інформації, а й активна діяльність індивіда щодо оволодіння нею. Політична дійсність має як семантичне, так і символічне втілення в політичних уявленнях, які тісно взаємопов’язані і відтворюють внутрішній глибинний смисл репрезентованої дійсності. Політичні уявлення особистості впливають на рівень її політичної соціалізації – на загальну мотивацію участі у політичному житті, процес політичної, зокрема громадянської, ідентифікації, на формування світоглядних почуттів особистості, зокрема, почуття причетності до політичного життя.

Процес політичної соціалізації особистості представлено в дисертаційній роботі як формування і розвиток її політичних якостей завдяки інтеріоризації семантико-символічного порядку політичної культури і на цій основі подальшої суб’єкт-об’єктної реалізації особистості в сфері політичних відносин. Політичне виховання підростаючих поколінь в сучасних політичних умовах України представлено як процес цілеспрямованого формування активної позиції громадянина щодо інших суб’єктів політики, в тому числі – щодо політичної влади. Передбачається, що така позиція повинна базуватись на принципах конструктивної партнерської взаємодії. Основний здобуток політичної соціалізації студентів – формування цілісного несуперечливого образу світу політики, в якому центральне місце займають уявлення про власне місце в системі політичних відносин, про значущість особистої участі громадянина у процесах державотворення. Від того, в якій мірі ці уявлення відповідають прийнятим в суспільстві політичним нормам і цінностям, втіленим у політичних ідеалах, залежить ефективність політичної соціалізації особистості.

У другому розділі – “ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИЧНІ ЗАСОБИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ” – висвітлюються методичні аспекти та хід емпіричного дослідження, обґрунтовується вибір і розробка психометричних процедур, адекватних меті і завданням дослідження, дається характеристика вибірки.

Для дослідження закономірностей політичної соціалізації у зв’язку з особливостями політичних уявлень студентів було розроблено методичний інструментарій, адекватний предмету і завданням дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження політичних уявлень студентства було обрано погляд на суб’єкта політичних відносин як такого, який реалізується у повсякденній політичній практиці, формує своє “наївне” бачення світу політики на основі повсякденного досвіду. В межах цього підходу найбільш адекватними для дослідження політичних уявлень вбачались якісні методи. З точки зору якісного підходу кожна з політичних ситуацій є унікальною, містить специфічний політичний досвід, який втілюється у специфічний “життєвий світ” в свідомості людини. Саме цей особливий досвід, що є “фрагментом” загального соціального досвіду в рамках загального соціально-політичного контексту, є об’єктом дослідження якісних методів.

Оскільки політичні відносини в політичній системі виникають і реалізуються з приводу влади в державі, і завдяки її механізмові; оскільки ступінь демократизації суспільства науковці схильні пов’язувати зі способом організації державної влади, в тому числі – у її стосунках з окремою особистістю, то ми вважали, що в основі політичних уявлень молоді лежить в першу чергу проекція відносин особистості і влади. Останнє було взяте до уваги у розробці методичного інструментарію щодо дослідження політичних уявлень молоді. Для дослідження символічних характеристик уявлень студентів про специфіку відносин особистості молодої людини і політичної влади автором було модифіковано методику “Неіснуюча тварина”. Метою її застосування було розкриття особливостей символічного порядку існуючих уявлень про себе та владу, які несуть в собі глибинний смисл тих принципів, на яких засновані відносини “Я – влада”, в якій мірі вони відповідають принципам демократичних відносин в цій системі, і, зокрема, мірі активності і конструктивності позиції особистості молодої людини (виражену в образі “Я”) щодо позиції політичної влади. Для дослідження семантичних характеристик уявлень студентів про взаємні принципові політичні рольові позиції особистості і політичної влади автором було розроблено методику семантичного диференціалу на основі українських прислів’їв та приказок.

З метою визначення рівня політичного інтересу студентів нами була розроблена анкета для визначення індексу політичного інтересу на основі переліку телепередач різної орієнтації, в тому числі – політичної. При цьому застосовано спеціальний методичний прийом абсолютного судження при загальному полі вибору. Під “рівнем політичного інтересу” ми розуміли ступінь притаманності особистості такого способу поведінки, який виражається у переважній схильності її до політичної сфери знання або громадсько-політичного виду діяльності.

Для визначення рівня сформованості почуття причетності особистості студента до політичного життя нами було розроблено анкету, яка додатково включала відкрите запитання, контент-аналіз відповідей на котре дозволяв визначити провідну мотивацію участі у політичній діяльності (інструментальну чи ціннісну).

Для визначення рівня сформованості знань про явища і процеси політичного життя країни, про сутність демократичних реформ в Україні автором розроблена анкета політичної поінформованості.

В результаті остаточний перелік психодіагностичних засобів включав два методичних блоки:

1.              Методики, спрямовані на дослідження семантико-символічних характеристик уявлень студентів про специфіку відносин особистості і політичної влади в Україні, рівня сформованості політичних знань студентів: модифікована методика “Неіснуюча тварина”, психосемантичний диференціал, анкета політичної поінформованості.

2.      Методики, спрямовані на дослідження особливостей складових психологічної залученості до політичного життя: анкета для визначення рівня сформованості почуття причетності до політичного життя та провідних мотивів політичної участі, анкета для визначення рівня політичного інтересу, тест двадцяти відповідей М.Куна і Т.Макпартленда “Хто я?”.

Формування вибірки. В ході проведення емпіричного дослідження опитано 258 київських студентів віком 18 – 24 роки. Це студенти 3–5 курсів київських вищих навчальних закладів (Київського національного торгівельного університету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Українського державного університету харчових технологій, Київського національного економічного університету, Інституту муніципального менеджменту і бізнесу), а також студентська молодь цього ж віку, яка має членство у молодіжних громадських організаціях Києва (“Молодь за добробут”, “Демократичні перетворення України”, “Робітничий спротив”, “Соціалістичний конгрес молоді”) та студенти – члени молодіжного осередку Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Таким чином, вибірку становили дві групи студентів, які відрізнялись наявністю досвіду активної громадсько-політичної діяльності.

Під терміном “досвід активної громадсько-політичної діяльності” ми розуміли усю сукупність знань, умінь і навичок, які формуються внаслідок активної участі у вирішенні проблем громадського життя (життя певної громадської організації, неформального об’єднання громадян, утвореного з метою відстоювати групові інтереси на усіх рівнях взаємодії із громадянським суспільством та державою).

Для групи студентів, які не мають досвіду активної громадсько-політичної діяльності (І група – 133 особи) характерне те, що їх політичні уявлення сформувались переважно у процесі первинної політичної соціалізації (основними агентами соціалізуючого впливу були сім’я та школа) та формуються сьогодні в процесі навчання у вузі, переважно на основі засвоєння знань з наукових дисциплін гуманітарного циклу (політологія, історія тощо), які викладаються у всіх вузах. Індикатором відсутності досвіду громадсько-політичної діяльності були наступні відповіді на питання в анкеті “Чи відомі вам громадські або політичні організації, в діяльності яких молодь бере участь?”: “я дізнаюсь про їхню діяльність із засобів масової інформації”, “тільки знаю, що такі існують” або “нічого не знаю про них”.

Група студентів, які мають досвід активної громадсько-політичної діяльності
(ІІ група – 125 осіб) формувалась на основі наявності досвіду активної участі у політичному житті країни. Передбачалось, що політичні уявлення цих досліджуваних сформувались як в процесі первинної політичної соціалізації, та під впливом гуманітарних наукових дисциплін, які викладаються в усіх вузах, так і, головним чином, під впливом того семантико-символічного універсуму, який становлять політичні уявлення громадської організації як суб’єкта політики. Тому до групи включено студентів 3 – 5 курсів київських вищих навчальних закладів віком від 18 до 24 років, які на запитання “Чи відомі вам громадські або політичні організації, в діяльності яких молодь бере участь?” давали відповіді: “я є членом такої організації”, “я часто відвідую їх окремі заходи” або “я іноді відвідую їх окремі заходи”.

У третьому розділі – “АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ” – представлені результати емпіричного дослідження: інтерпретовано кількісні і якісні особливості політичних уявлень студентів, складових психологічної залученості особистості до політичного життя; встановлено існування кореляційних зв’язків між політичними уявленнями студентів та особливостями психологічної залученості особистості студента до політичного життя.

Символічні характеристики уявлень про відносини політичної влади і особистості студента досліджувались за допомогою модифікованої методики “Неіснуюча тварина”. Результати контент-аналізу малюнків показують, що в І групі ці взаємні позиції є репрезентовані як асиметричні, підтверджуючи характер взаємодії – це відносини домінування-підлеглості, позбавлені елементів конструктивності, потенціалу співробітництва і партнерства.

Так, у більшості студентів, які не мають досвіду політичної участі, сформувався образ Я “жертви” або “індиферентного спостерігача”. Така позиція означає формальну участь особистості у політичному житті, притаманна громадянинові за умов авторитарного режиму: в І групі в два рази рідше репрезентується активна позиція студента щодо політичної влади – у 16% в І групі порівняно з 34% в ІІ групі, φ = 3.38, р < 0.01; відповідна різниця між групами спостерігається і з репрезентацією пасивної позиції – 84% – в І гр., 66% – в ІІ гр., φ = 3.38, р < 0.01;
у студентів з досвідом активної громадсько-політичної діяльності характерне значне переважання рівня опозиційності (22% – ІІ група, 9% – І група, φ = 2.9, р < 0.01). Спостерігаються також відмінності у оцінці власних сил і можливостей у відносинах з політичною владою, у зацікавленості своїм статусом в системі відносин з політичною владою, наявності прагнення самоствердитись у цій сфері: для І групи всі ці параметри виражені на низькому рівні (зображення образу “Я” внизу листа 68% І групи, 48% – з
ІІ групи, φ = 2.6 р < 0.01; зображення “Я” у позиції підпорядкування щодо “влади в Україні” – 52% – І гр., 27% – ІІ гр., φ = 4.1, р < 0.01; зображення образу “Я” у партнерській позиції щодо “влади в Україні” (“поряд”) – 42% – І гр., 61% – ІІ гр., φ = 3.07, р < 0.01).

На основі наведених даних можна констатувати, що з набуттям досвіду активної громадсько-політичної діяльності зростає оцінка студентами власних сил і можливостей у відносинах з політичною владою, спостерігається тенденція частіше займати активну, партнерську позицію у політичних відносинах і рідше – позицію пасивного підпорядкування або індиферентну. Символічні характеристики політичних уявлень студентів обох груп репрезентують позицію влади щодо особистості студента як домінуючу, з гіпертрофованою функцією контролю та застосування насильства, з проявами відкритої агресії щодо особистості.

Застосування методики семантичного диференціала (в якості дескрипторів обрано 35 українських прислів’їв та приказок) дозволило дослідити семантичні особливості уявлень студентів про образи суб’єктів взаємодії “особистість громадянина – представник влади” (“Я”, “ідеал громадянина”, “сьогоднішній громадянин”, “громадянин через 20 років”, “сьогоднішній народний обранець”, “представник влади 20 років тому”, “народний обранець через 20 років”), а також принципові позиції суб’єктів, які вони можуть займати у владно-підвладних стосунках. Це такі позиції домінування – підлеглості, як “партнер”, “підлеглий”, “господар”. Нас цікавило те, як змінюється семантичний зміст цих образів, взятих у часі – 20 років тому, сьогодні і через 20 років. Такий проміжок часу обраний з тією метою, щоб досліджувані реально оцінювали найближчу минулу і можливу ситуацію розгортання політичного процесу, результати якого вони зможуть перевірити за життя.

Виявлено, що семантичний простір уявлень студентів І групи про відносини особистості і політичної влади організований наступними категоріями-факторами: “Активна позиція щодо справ громади”, “Аморальний егоцентризм”, “Соціально заперечувана безвідповідальність – Власна відповідальність”. У ІІ групі семантичний простір відповідних уявлень організований більшою кількістю категорій, що свідчить про вищу когнітивну складність політичної свідомості даної категорії студентів, здатність до більш диференційованого і точного відображення політичної дійсності: “Причетність до справ громади – Відчуженість від справ громади”, “Егоцентризм – Соціоцентризм”, “Обережність – Готовність до самопожертви”, “Нонконформізм”.

Ідеальна громадянська позиція в уявленнях студентів пов’язана із найвищими моральними цінностями людства, соціально-політичною відповідальністю суб’єкта та ціннісною мотивацією участі у політичному житті, на відміну від інструментальної мотивації безвідповідального егоцентриста, яку студенти приписують представникам влади сьогоднішньої і 20 років тому. У свідомості студентів образи “партнера”, “господаря”, “підлеглого”, в яких втілені провідні позиції суб’єктів владно-підвладних відносин, є “склеєними”. Складнощі з диференціацією цих позицій свідчать про невизначеність власної позиції студента в комунікативній взаємодії з політичною владою.

За допомогою розробленої нами анкети для визначення рівня сформованості почуття причетності до політичного життя та провідних мотивів політичної участі з’ясовано, що у більшості (65%) представників І групи почуття причетності особистості студента до політичного життя сформоване на середньому рівні, на відміну від представників ІІ групи, для яких (60% опитаних) характерний високий рівень сформованості цього показника. У 80% досліджуваних з І групи виявлене переважання інструментальної мотивації політичної участі (бажання зробити кар’єру, налагодити ширші корисні зв’язки, матеріальне благополуччя), спричинене неінтеріоризованістю студентами основних ідей-цілей побудови громадянського суспільства. Останні, втілюючись в особливих формах політичних уявлень – політичних ідеалах, можуть стати ціннісними мотивами дій студента як громадянина. Однак, ці ідеї носять лише декларативний характер і поки що не становлять змісту політичних переконань студентства, що призводить до переважання інструментальної мотивації політичної участі студентів. Для представників ІІ групи в меншій мірі характерна інструментальна мотивація політичної участі (54%), однак зростає і ціннісна мотивація (32%). Отже, в умовах трансформації політичних цінностей активізація політичної діяльності студентів спричиняється мотивацією інструментального типу.

Розроблена нами анкета для визначення рівня політичного інтересу дозволила встановити, що у обох групах (58% – і в І, і в ІІ групі) спостерігається середній рівень інтересу до явищ політики.

Особливості політичної ідентифікації визначались із застосуванням тесту двадцяти відповідей М.Куна і Т.Макпартленда “Хто я?”. Функціонування загальногрупової ідентифікаційної системи студентів, які не мають досвіду громадсько-політичної діяльності, зумовлене переважно особистісною ідентифікацією (питома вага якої в колективній ідентифікаційній системі становить 67%). Серед соціальних ідентичностей домінують родинна (26%), освітня (22%), родова або людська (18%) та статева (12%). Вони разом із позитивною (26%) та негативною (7%) самооцінкою відіграють провідну роль у розподілі інформації в системі ідентичностей, визначають бачення особистістю себе у відносинах з іншими суб’єктами політики. Наявність одночасно двох останніх ідентичностей у студентів І групи свідчить про суперечливість, негармонійність їх колективної ідентифікаційної системи, що уможливлює кризовий стан. Жодна з політичних ідентичностей (національна – 1,4%; суспільна – 0,5%; політична – 1,2%; ідеологічна – 0,8%, громадянська – 1,9%) не відіграє провідної ролі у функціонуванні ідентифікаційної системи. Це вказує на те, що студенти не категоризують себе в якості суб’єктів політики, не співвідносять свою поведінку із завданнями і цілями політичної спільноти. Отже, аполітичні студенти сприймають світ політики під кутом зору особистісної унікальності та належності до таких спільнот, як родина, студентство, людство.

Функціонування загальногрупової ідентифікаційної системи студентів ІІ групи зумовлене переважно соціальною ідентифікацією (питома вага якої в колективній ідентифікаційній системі становить 56 %). Серед соціальних ідентичностей домінують родинна (18%), освітня (15%), професійна (15%), родова або людська (14%) та ідентифікація із високим статусом у міжособистісних стосунках (14%). Вони поряд із позитивною самооцінкою (15,9%), в тому числі – у сфері дієво-вольової саморегуляції (7,4%) та громадянською ідентичністю (4,7%) відіграють провідну роль у розподілі інформації в системі ідентичностей, визначають бачення особистістю себе в тому числі крізь призму цінностей громадянства. Це свідчить про те, що студенти, які мають досвід громадсько-політичної діяльності, категоризують себе в якості суб’єктів відносин із державою.

Таким чином, особливості політичної соціалізації студентів в умовах трансформації політичної системи визначаються наявністю в особистості практичного досвіду безпосередньої участі у політичних відносинах.

У ході статистичної обробки емпіричних даних методом кореляційного аналізу підтвердилось припущення про існування кореляційних зв’язків між семантико-символічними особливостями політичних уявлень особистості та складовими психологічної залученості до політичного життя. З’ясовано, що для групи студентів, які не мають досвіду громадсько-політичної діяльності, характерне наступне: 1) зростання рівня політичної ідентифікації та інтересу до політичного життя прямо пов’язане з репрезентацією в образах власного “Я” (r = 0,48, р < 0,05), “партнера” (r = 0.52, r = 0.44 відповідно при р < 0,05) та “ідеалу громадянина” (r = 0,48, р < 0,05), високого рівня відповідальності та активності позиції щодо справ громади; 2) зниження рівня політичної ідентифікації пов’язане з безвідповідальністю та тенденцією до втручання у справи громади, втілених в образах сьогоднішньої влади (r = – 0,46, р < 0,05) та влади авторитарної доби (r = – 0,45, р < 0,05); 3) переважання інструментальної мотивації політичної участі над ціннісною прямо пов’язане з безвідповідальністю та егоцентризмом, втіленими як в уявленнях про власне “Я”, так і про інших суб’єктів владних відносин (p < 0,05); 4) зростання політичного інтересу прямо корелює зі значенням образу “Я” (r = 0,53, р < 0,05) й “ідеалу громадянина” (r = 0,45, р < 0,05) за фактором “Активна позиція щодо справ громади”; 4) низький рівень сформованості почуття причетності до політичного життя пов’язаний із мірою пасивності щодо справ громади, втіленої в образі громадянина через 20 років (p < 0,05).

З’ясовано, що для групи студентів з досвідом активної громадсько-політичної діяльності характерне наступне: 1) високий рівень сформованості почуття причетності особистості до політичного життя пов’язаний з високим рівнем політичної поінформованості (r = 0,60, р < 0,05), активністю власної позиції студента щодо політичної влади (r = 0,40, р < 0,05) та зі зниженням рівня інструментальної мотивації політичної участі (r = – 0,40, р < 0,05); 2) зростання політичної ідентифікації прямо пов’язане з уявленнями про причетність до громадських справ (r = 0,47, р < 0,05), соціоцентризм сьогоднішнього громадянина (r = 0,47, р < 0,05), а також із готовністю до самопожертви та нонконформізмом (r = 0,47, р < 0,05), втіленими в образі “партнера”; 3) підвищення рівня політичного інтересу прямо пов’язане (p < 0,05) з причетністю до справ громади (r = – 0,46, р < 0,05; r = – 0,50, р < 0,05), соціоцентризмом (r = – ,46; r = – 0,46, р < 0,05), готовністю до самопожертви (r = – 0,49, r = – 0,47 відповідно, р < 0,05) та нонконформізмом (r = – 0,45, р < 0,05), репрезентованими в уявленнях про владу через 20 років та громадянина через 20 років відповідно; 4) зниження рівня ціннісної мотивації політичної участі прямо пов’язане з уявленнями про владу 20 років тому (r = – 0,45, р < 0,05) та господаря як відчужених від справ громади, егоцентричних (r = – 0,87, r = – 0,53 відповідно, р < 0,05), конформних (r = – 0,44, r = – 0,52 відповідно, р < 0,05);

На основі отриманих результатів визначено соціально-психологічні засади оптимізації процесу політичної соціалізації студентів та запропоновано проект програми формування демократичної політичної культури молоді в умовах вищого навчального закладу. Нею передбачено комплекс заходів по цілеспрямованому формуванню таких важливих політичних якостей особистості студента, як патріотизм, політична толерантність, громадянський обов’язок тощо.