ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

summary

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми, що вивчається, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету, гіпотезу та завдання. Розкрито методологічні та теоретичні засади роботи, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість, подано дані про апробацію результатів, наведено відомості про публікації матеріалів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні передумови дослідження комунікативних особливостей студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі” – здійснюється теоретичний аналіз існуючих в сучасній психологічній науці підходів до проблеми, що вивчається.

Теоретичне узагальнення  численних досліджень в галузі спілкування дало змогу виокремити два основні напрями: 1) аналіз комунікативних особливостей в контексті підготовки до майбутньої професійної діяльності (В.В.Власенко, А.Б.Добрович, В.О.Кан-Калік, Л.М.Карамушка, О.М.Коропецька, Н.В.Кузьміна, С.Д.Максименко, Л.Е.Орбан-Лембрик,  О.Ю.Панасюк,  Л.А.Петровська, В.В.Рижов, В.А.Семиченко, С.В.Терещук, М.В.Тоба, Н.В.Чепелєва, В.П.Черевко, Я.І.Шкурко, Т.Д.Щербан, Т.С.Яценко та ін.); 2) вивчення комунікативних особливостей як особистісних якостей  і властивостей, які проявляються в комунікативному процесі (Г.М.Андреєва, О.В.Андрієнко, О.О.Бодальов, В.А.Горяніна, В.М.Куніцина, Н.В.Казаринова, О.О.Леонтьев, Б.Ф.Ломов, Р.В.Павелків, В.М.Погольша, А.М.Сухов та ін.).

Теоретичні розвідки виявили відсутність чіткого трактування категорії “комунікативні особливості”. Інтегральними поняттями, що відображають рівень індивідуально-особистісного задіяння індивіда у спілкуванні,  в психології є   «комунікативний потенціал» (В.А.Кольцова, Р.А.Максимова, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.В.Рижов, С.В.Терещук та ін.), «комунікативна компетентність» (Г.М.Андреєва, О.О.Бодальов, Ю.М.Ємельянов, В.О.Кан-Калік, Л.Е.Орбан-Лембрик, А.П.Панфілова, Л.А.Петровська, В.П.Черевко, Т.Д.Щербан та ін.), «комунікативні здібності» (Г.С.Васильєв, Е.М.Голубєва, А.А.Кідрон, О.О.Леонтьєв, С.Д.Максименко, К.К.Платонов, М.В.Савчин, Л.О.Савенкова та ін.), «комунікативні навички та вміння» (О.О.Бодальов, С.Я.Бондаренко, Н.В.Кузьміна, В.А.Семиченко, Т.Л.Шепеленко та ін.), “комунікативні якості” (Н.В.Волошина, А.М.Івашова, В.Г.Шипунов, В.М.Панфьоров, Я.І.Шкурко та ін.), “стиль спілкування” (М.А.Березовин, В.В.Власенко, Я.Л.Коломінський, Н.В.Казаринова, В.М.Куніцина, В.М.Погольша та ін.), “мотиви спілкування” та “потреба спілкування” (Є.П.Ільїн, Г.А.Китайгородська, М.І.Лисіна, Ю.М.Орлов, Є.І.Пасов та ін.), “комунікативні установки” (Г.М.Андреєва, Я.Яноушек, В.А.Горяніна, М.О.Коць та ін.).

Проведений аналіз дає підстави розглядати комунікативні особливості як  інтегральні якісні характеристики особистості, що відображають її потенційні можливості та реальні вияви у процесі спілкування і визначають специфіку взаємодії. Комунікативні особливості являють собою комплексне утворення, структурними елементами якого є мотиваційна сфера спілкування, комунікативні вміння, навички, здібності, стиль спілкування, комунікативний потенціал та комунікативна компетентність. Дане утворення пронизує усі сфери людського життя і впливає на успішність спілкування та діяльності.

В дисертації здійснена характеристика навчальної діяльності як комунікативної. В основу розуміння комунікативної природи навчальної діяльності студентів покладено педагогічні концепції спілкування, вчення про діалогічну специфіку взаємодії. Разом з тим до уваги брались теоретичні положення щодо вивчення стилів спілкування (А.Б.Добрович, В.В.Власенко, В.А.Горяніна, Я.Л.Коломінський, С.В.Кондратьева, О.О.Леонтьєв та ін.), етнопсихологічної своєрідності міжособистісних відносин (А.С.Баронін, М.І.Пірен, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.Д.Хрущ та ін.), комунікативних особливостей групи як суб’єкта спілкування (В.С.Агеєв, Г.М.Андреєва, А.Г.Ковальов, А.В.Петровський, Б.В.Тихонова, В.В.Рижов та ін.).

 Узагальнення результатів досліджень показує, що процес навчання виступає і як окремий випадок спілкування, і як особливим чином організоване спілкування, під час якого відбувається управління пізнанням, передача суспільно-історичного досвіду, відтворення і засвоєння усіх видів діяльності. Виокремлено комунікативні компоненти навчальної діяльності: педагогічне спілкування; міжособистісна взаємодія; комунікативні особливості групи; комунікативні особливості студента; потреба у спілкуванні; комунікативні установки; стилі спілкування; тип комунікативного зв’язку; комунікативна активність. Зазначені складові перебувають у взаємозв’язку, утворюючи цілісність, в межах якої реалізуються комунікативні характеристики студентів.

Доведено, що важливою умовою вияву комунікативних характеристик студентів є комунікативна активність учасників взаємодії (Б.Г.Ананьев, Б.Ф.Ломов, К.О.Абульханова-Славська, Л.Е.Орбан-Лембрик). Комунікативна активність характеризує суб’єкта спілкування і виступає як типовий для даної особистості узагальнений спосіб відображення і здійснення комунікативних, а через них і життєвих потреб людини. Феномен комунікативної активності – багаторівневий, що реалізується через потребу у спілкуванні; комунікативні здібності, вміння, навички, якості та властивості, комунікативні установки, які відображають прояви комунікативних особливостей; стиль спілкування як сукупність конкретних методів, способів і засобів реалізації комунікативних потенцій особистості в певній ситуації спілкування. Відмічено своєрідність співвідношення комунікативної та пізнавальної активності (засвоєння інформації відбувається у межах комунікативної активності).

Зауважено, що комунікативні особливості можуть сприяти чи перешкоджати ефективному процесу навчання. Недостатній рівень розвитку комунікативних характеристик та комунікативної активності знижує успішність спілкування, засвоєння нової інформації та пізнавальної активності. Тобто, мовиться про необхідність оптимізації складових комунікативної активності.

У другому розділі – “Експериментальне вивчення специфіки впливу комунікативних особливостей студентів на процес навчання у вищому навчальному закладі” – викладається загальна стратегія дослідження, обгунтовується система методів та методологічних прийомів, наводяться результати аналізу рівня розвитку комунікативних характеристик студентів та їх відображення в реальній практиці навчання.

Відповідно до розуміння природи комунікативних особливостей нами була розроблена програма дослідження, що містить два блоки методик.

Перший методичний блок передбачав аналіз власне комунікативних характеристик і був спрямований безпосередньо на вивчення вияву комунікативної активності. Зокрема, досліджувались: рівень потреби у спілкуванні, комунікативні установки, соціально-перцептивні (емпатійні) здібності, оцінка комунікативних якостей в системі цінностей, стилі спілкування.

За допомогою другого блоку методик досліджувалась ефективність навчальної діяльності: мотивація навчання у структурі комунікативної підготовки студентів, відношення до навчання у системі ціннісних орієнтацій студентів, спрямованість особистості на вирішення комунікативних завдань, взаємозв’язок між рівнем розвитку комунікативних якостей та ефективністю їх навчання.

           На констатуючому етапі дослідження використовувалась наступна група методик: “Ціннісні орієнтації” (М.Рокич), “Рівень потреби у спілкуванні” (Ю.М.Орлов, В.І.Шкуркін, Л.П.Орлова), “Мотивація навчання у вищому навчальному закладі”(Т.І.Ільїна), авторський варіант анкети, спрямованої на вивчення процесів спілкування у студентській групі та їх впливу на навчальну діяльність.

На етапі формуючого експерименту також були задіяні методики: “Методика діагностики комунікативної установки” (В.В.Бойко), “Спрямованість особистості” (Б.Басс), “Тестова карта комунікативної діяльності в групі” (О.О.Леонтьєв), “Методика діагностики рівня емпатії” (Є.І.Рогов).

Діагностуванню були піддані такі показники: рівень потреби у спілкуванні, співвідношення комунікативних якостей та пізнавальної активності у системі ціннісних орієнтацій студентів, мотивація навчання у вищому навчальному закладі.

Аналіз результатів опитування щодо рівня потреби у спілкуванні показав, що серед студентів, незалежно від гендерних та вікових характеристик, переважає низький рівень потреби у спілкуванні (52,3%) та нижче середнього (29,5%).  Високий рівень потреби у спілкуванні має найнижчий показник – 1,7%. Серед опитуваних 5-го курсу такий показник відсутній взагалі.

Дослідження мотивації навчання опитуваних виявило, що не зважаючи на характеристики віку та статі, серед студентів домінує мотив “одержання диплому” (65,5%). Мотиву “придбання знань” надають перевагу 29,7% студентів; 4,7% прагнуть оволодіти професією.                                                       

На основі результатів опитування досліджено співвідношення рівня потреби у спілкуванні та мотивації навчання у вищому навчальному закладі. Серед студентів (29,7%), в яких домінує мотив “придбання знань”, 30,2% мають низький рівень потреби у спілкуванні, 32,6% - нижче середнього, 18,6% -  середній, 15,1% -  вище середнього, 3,5% - високий рівень потреби у спілкуванні. Для 4,7% опитуваних основний мотив навчання у вузі – оволодіння професією. Серед них 54,5% мають низький рівень потреби у спілкуванні, 27,3% - нижче середнього, 18,2% - середній рівень потреби у спілкуванні. Високий та вище середнього рівні потреби у спілкуванні у даної категорії студентів не спостерігається. Більшість студентів (65,5%) навчаються у вузі, щоб одержати диплом. Серед них – 42,7% мають низький рівень потреби у спілкуванні, 35,7% - нижче середнього,  15,9% - середній, 5,7% - вище середнього.

Спілкування  у студентській групі для більшості опитуваних носить формальний характер (49,16%), більшість студентів бачать атмосферу групи такою, що не сприяє прояву ініціативи у навчанні (58%), 57,14% навчаються у вузі, щоб здобути вищу освіту. 21% студентів в середовищі одногрупників мають незадоволену потребу у спілкуванні, в 11,3% атмосфера в акдемгрупі не викликає бажання вчитися, 3,8% сприймають навчання у вузі як небажане марнування часу. 29,8% студентів серед одногрупників мають повністю задоволену потребу у спілкуванні, 30,7%  можуть в атмосфері академгрупи реалізовувати свої пізнавальні можливості, 39% оцінюють навчання у вузі як підготовку до професійної діяльності. Загалом, систематизація отриманих даних дозволила констатувати, що при низькому та нижче середнього рівнях потреби у спілкуванні, формальних відносинах у студентській групі не створюються умови для вияву ініціативи та домінування продуктивних мотивів навчання.

В ході експериментального дослідження вивчалась значущість комунікативної та пізнавальної активності в системі ціннісних орієнтацій студентів. Встановлено, що для студентів навчання та пізнавальна активність як цінність не виявились пріоритетними. Так, п’яту позицію займає життєва мудрість. Наступними актуальними цінностями виявились цікава робота          (8 позиція) та активна діяльність (9,5 позиція). Свобода дій і вчинків не є досить важливою для сучасної молодої людини і займає 11 місце. Дослідження показало, що такі важливі для студента цінності  як розвиток, пізнання, продуктивне життя та творчість займають останні позиції в ієрархії ціннісної системи. Серед комунікативних характеристик як цінностей  сучасне студентство надає перевагу вихованості (1 ранг), відповідальності (3 ранг), чесності (4 ранг), незалежності (5 ранг), життєрадісності (6 ранг). Менш пріоритетними є нетерпимість до недоліків в собі та інших (7,5), самоконтроль (7,5), тверда воля (9), сміливість у відстоюванні власних думок (10). Невеликого значення надають раціоналізму (11) та терпимості до поглядів інших (12,5). Останні позиції в ієрархії ціннісної системи займають широта поглядів (14) та освіченість (18).

Порівняльний аналіз ієрархії комунікативних якостей та цінностей пізнавальної активності у системі ціннісних орієнтацій молоді виявив закономірність – за недостатнього ціннісного відношення до комунікативної активності простежується незначна актуальність пізнавальної активності.

Загалом, вивчення реального стану розвитку комунікативних характеристик студентів дозволило констатувати наступне: 1) у студентів переважає низький та нижче середнього рівні потреби у спілкуванні, відповідно – низька комунікативна активність; 2) основна мотивація навчання молоді у вузі – одержання диплому, відповідно малий відсоток студентів адекватно обрало професію; 3) атмосфера в академгрупах носить більш формальний характер, що не сприяє прояву ініціативи у навчанні, головна мета навчання у вузі – здобуття вищої освіти; 4) домінування низького та нижче середнього рівнів потреби у спілкуванні супроводжується відсутністю повної задоволеності потреби у спілкуванні, формальним характером взаємодії та мотивацією одержання диплому;  5) в системі цінностей сучасної молодої людини пізнавальна активність та навчання не є значущими і займають практично останні позиції; 6) комунікативна активність як засіб пізнання також не характеризується пріоритетністю для студентської аудиторії.

Систематизація результатів емпіричного дослідження показує взаємозв’язок і взаємозалежність між комунікативною та пізнавальною активністю молодої людини. Особливість такого зв’язку полягає у тому, що за недостатньої комунікативної активності простежується незначна актуальність пізнавальної активності в системі ціннісних орієнтацій студента та в домінуванні мотиву одержання диплому.

Зроблені висновки зумовлюють необхідність проведення комунікативної підготовки з метою оптимізації навчальної діяльності. Згідно отриманих результатів, програма комунікативної підготовки повинна передбачати актуалізацію потреби у спілкуванні, формування позитивного сприймання студентами навчальної діяльності та один одного, орієнтацію на індивідуалізований формат взаємодії, адекватний ситуації і особистості стиль спілкування, високий рівень розвитку комунікативних якостей. 

У третьому розділі – “Аналіз психологічних умов, що спонукають комунікативну активність і оптимізують процес навчання студентів у вищому навчальному закладі” – висвітлюються результати формуючого експерименту. Зокрема, обгрунтовується доцільність проведення комунікативної підготовки, з’ясовується зумовленість ефективності навчання студентів їх потребою у спілкуванні, комунікативними установками, комунікативними якостями та стилем взаємодії.

Виокремлено основні причини, що спонукають необхідність проведення комунікативної підготовки студентів: 1) зростають вимоги до професіонала будь-якої галузі, що передбачає високий рівень розвитку комунікативного потенціалу спеціаліста; 2) навчання потребує позитивного соціально-психологічного клімату та ефективної взаємодії; 3) реальна  практика вказує на недостатній рівень розвитку комунікативних характеристик та комунікативної активності студентів.

У процесі комунікативної підготовки звернена увага на формування позитивних комунікативних установок як внутрішнього стану готовності до процесу спілкування, як стійкого переконання при погляді на себе та партнера по взаємодії; на спонукання комунікативної активності, досягнення якої здійснюється через оптимізацію потреби у спілкуванні, актуалізуацію ціннісного ставлення до комунікативного процесу, розвиток комунікативних якостей та формування адекватного ситуації і особистості стилю спілкування в групі; на актуалізацію пізнавальної активності.

Реалізація компонентів комунікативної підготовки виявилася можливою завдяки поєднанню трьох форм засобів впливу. До першої належить теоретичне навчання ефективній комунікативній поведінці – читання лекцій, проведення семінарських занять, бесід тощо. Друга форма засобів впливу – здобуття комунікативних вмінь та навичок. Практична частина комунікативної підготовки передбачала проведення тренінгових вправ, ділових та рольових ігор, у процесі яких студент стає активним учасником комунікативної ситуації, пропрацьовує різні варіанти комунікативної дії, здобуває досвід успішного спілкування. До третьої форми впливу належить актуалізація самостійної роботи студентів (підготовка повідомлень, рефератів, виступів, виконання різного роду завдань, вправ тощо).