ОСОБЕННОСТИ ЭМОЦИОНАЛЬНОЙ УСТОЙЧИВОСТИ КУРСАНТОВ В ПРОЦЕССЕ ПЕРВИЧНОЙ ВОЕННО-ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ

summary

 У вступі міститься обґрунтування актуальності теми дослідження, її зв'язку з науковими програмами і планами, визначення  мети і завдань дослідження, об'єкта та предмета, теоретико-методологічної основи і методів дослідження, розкривається наукова новизна, теоретична і практична значущість дослідження, апробація результатів, структура й обсяг роботи.

У першому розділі “Емоційна стійкість як професійна якість курсанта – майбутнього офіцера” розглянуті основні теоретико-методологічні підходи щодо вивчення проблеми емоційної стійкості, досліджено психологічні механізми та визначені фактори що її детермінують.

Проблема емоційної стійкості знайшла відображення в ряді досліджень, але найбільш повно представлена у наукових працях П.К. Анохіна, Л.М. Аболіна, Л.П. Баданіної, М.І. Бобневої, С.П. Бочарової, Ф.Д. Горбової, О.В. Дашкевича, М.І. Дьяченка, П.Б. Зільбермана, Б.Ф. Ломова, К. Ізарда, В.Л. Марищука, В.С. Мерліна, Є.А. Мілеряна, В.Е. Мільмана, Н.І. Наєнка, А.Є. Ольшаннікової, Л.А. Орбелі, В.М. Писаренка, В.А. Плахтієнка, К.К. Платонова, В.А. Пономаренка, Я. Рейковського, Г. Сельє, П.В. Симонова, Л.С. Славиної, О.А. Сиротіна, А.Я. Чебикіна, О.А. Чернікової та ін.

Аналіз зазначених робіт вітчизняних і закордонних дослідників дозволяє виділити, щонайменше, чотири основних підходи щодо розгляду емоційної стійкості.

Перший підхід до дослідження емоційної стійкості заснований на принципі взаємодії і взаємовпливу психічних процесів. Виходячи з того, що різні психічні процеси можуть підтримувати, підсилювати, послабляти, гальмувати і т.д. один одного, прихильники цього підходу (Є.А. Мілерян, В.Л. Марищук, К.К. Платонов, Л.М. Шварц та ін.), схильні трактувати емоційну стійкість як здатність керувати емоціями, що виникають при виконанні професійної діяльності.

Однак, такий підхід, на наш погляд, представляється обмеженим, тому що вивчення емоційної стійкості, з погляду залежності емоційного процесу від вольових якостей, а також інших психічних процесів, не дозволяє визначити роль емоційного компонента в психологічному механізмі цього феномена, а також проникнути в його суть і форми прояву.

Другий підхід (Ю.М. Блудов, Є. Гельгорн, Дж. Луфборроу, В.Д. Нєбиліцин, І.П. Павлов, В.А. Плахтієнко, Я. Рейковський, Г. Сельє, Я. Стреляу, Б.М. Тєплов та ін.) базується на єдності енергетичних і інформаційних характеристик психічних властивостей, на теорії самоорганізації кібернетичних систем. Емоційна стійкість на основі цього підходу визначається, як властивість темпераменту, що дозволяє надійно виконувати цільові задачі діяльності за рахунок оптимального використання резервів нервово-психічної емоційної енергії. Цей підхід характеризується тим, що емоційний стан людини тісно пов'язаний з процесами вищої нервової діяльності, з дією стрес-факторів, а також із загальним адаптаційним синдромом, із використанням резервів нервово-психічної, емоційної енергії.

Третій підхід до дослідження емоційної стійкості ґрунтується на виявленні власне емоційних характеристик даного феномена. Суть його полягає в тому, що кожний психічний процес (пізнавальний, емоційний, вольовий) є відносно незалежним від інших і має специфічні особливості. Стосовно до емоційного процесу це означає, що ні вольовий, ні пізнавальний процеси, ні тим більше властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), незважаючи на взаємозв'язок, не обов'язково входять у його склад. До представників даного підходу відносяться Л.М. Аболін, К.Є. Ізард, Н.І. Наєнко, А.Є. Ольшаннікова, О.В. Овчиннікова О.А. Чернікова та ін.

Позитивною стороною даного підходу є те, що його представники позначили емоційний характер феномена емоційної стійкості та акцентували увагу на його емоційних особливостях (механізмах), що повинні при його вивченні займати домінуюче положення. Однак, не враховується цілий ряд інших емоційних особливостей: модальність, знак випробовуваних емоцій, поріг, глибина, тривалість, лабільність, інтенсивність емоційних переживань, які, на наш погляд, відіграють важливу роль у психологічних механізмах емоційної стійкості.

Четвертий підхід (М.І. Бобнєва, С.П. Бочарова, О.В. Дашкевич, П.Б. Зільберман, В.Л. Маріщук, В.А. Плахтіенко, О.А. Сіротін та ін.) ґрунтується на тому, що емоційну стійкість варто розглядати як складне психічне утворення, яке є результатом інтегрування визначених психічних процесів і явищ. Виходячи з принципу взаємодії емоцій, волі, інтелекту і фізіологічної організації в їхньому відношенні до діяльності, представники цього підходу визначають емоційну стійкість як інтегративну властивість особистості, що забезпечує оптимально успішне досягнення мети діяльності в складній емотивній ситуації.

На підставі проведеного аналізу з проблеми емоційної стійкості ми дійшли до висновку, що під емоційною стійкістю слід розуміти інтегративну, полісистемну якість особистості, що обумовлена змістом і взаємозв'язками її складових компонентів: мотиваційного, представленого силою мотивації; емоційного, представленого емоційним збудженням та особистісною тривожністю; інтелектуального, представленого оцінкою ситуації, прогнозом можливих змін цієї ситуації та прийняттям рішення на здійснення дій; типологічною властивістю нервової системи, представленою її силою, серед яких домінуюча роль відведена емоційному. Вони обумовлюють продуктивність діяльності й адекватність поведінки в особливих та екстремальних умовах. Розуміння емоційної стійкості як інтегративної, полісистемної якості дає можливість її аналізу з позицій системного підходу, що має велике теоретичне і прикладне значення.

Різноманітність в підходах щодо визначення емоційної стійкості, її недостатня вивченість в галузі діяльності військових, та сучасні вимоги до психологічної підготовки людини до діяльності в особливих та екстремальних умовах гостро ставлять питання подальшого дослідження емоційної стійкості.

У другому розділі „Дослідження динаміки емоційної стійкості курсантів в особливих умовах первинної військово-професійної підготовки” досліджуються динаміка емоційного, мотиваційного, інтелектуального компонентів емоційної стійкості курсантів, їхня сила нервової системи, а також можливості їх формування під час ПВПП. Визначаються методи дослідження, дається характеристика груп обстежуваних, приділяється порядок його проведення. Досліджується стресогенність особливих умов діяльності курсантів у процесі ПВПП.

З метою вивчення особливостей емоційної стійкості курсантів у період ПВПП нами було проведене дослідження на базі Богодухівського навчального центру при Харківському військовому університеті. Дослідження проводилося, починаючи з моменту прийняття від абітурієнтів документів у мандатну комісію і закінчуючи кваліфікаційними іспитами курсантів наприкінці ПВПП. У дослідженні брали участь 208 курсантів першого і другого факультетів Харківського військового університету у віці від 17 до 19 років. Дане дослідження було спрямоване на діагностику структурних компонентів емоційної стійкості: емоційного, мотиваційного, інтелектуального і сили нервової системи з метою вироблення у подальшому спеціальних психологічних механізмів її формування й удосконалення.

Дослідження проводилися у чотири етапи. Перший етап – перед початком ПВПП. Другий етап – вступні іспити і рішення мандатної комісії про зарахування у ввнз. Тривалість етапу 15-20 діб. Третій етап – первина підготовка зарахованих у ввнз курсантів до діяльності військовослужбовця. Тривалість етапу 30 діб. Четвертий етап – первинна підготовка курсантів, у ході якої формуються уміння і навички діяльності курсанта в ролі молодшого командира. Етап є основним у період ПВПП і триває чотири місяці.

Для визначення рівня емоційної стійкості у курсантів в період ПВПП нами використовувався метод експертної оцінки і опитувальник. Для методу експертної оцінки були розроблені критерії оцінки рівня емоційної стійкості, в основі яких лежить принцип забезпечення оптимального успішного досягнення мети діяльності в складній емотивній обстановці. В основу опитувальника був покладений принцип адекватного рівня емоційного реагування на стрес-фактори. На основі отриманих результатів експертної оцінки рівня емоційної стійкості нами були визначені три групи курсантів: 1-а група 18,75% курсантів - з високим рівнем емоційної стійкості; 2-а група 75,15%  - із середнім; 3-я група 6,1%  - з низьким рівнем.

У ході дослідження була визначена динаміка емоційної стійкості усіх груп обстежуваних у фонових умовах (1-й етап), коли вплив психотравмуючих факторів був найменшим, і в емоциогенних умовах (2, 3, 4 етапи), коли курсанти були під впливом сильних психотравмуючих факторів учбово-бойової та службової діяльності. Так кількість курсантів з високою емоційною стійкістю поетапно знижується з 18,75% на 1-му етапі до 4,4% на 4-му етапі. В остаточному підсумку в 9,9% курсантів, які мають високий рівень емоційної стійкості, під впливом психотравмуючих факторів знизився її рівень. Кількість курсантів з середнім рівнем змінювалося від 75,15% на 1-му етапі до 55,7% на 2-му, до 69,6% на 3-му і до 60,3% на 4-му етапах. З низьким рівнем - від 6,1% на 1-му до 37,1% на 2-му, до 24,1% на 3-му і до 35,5% на 4-му етапах.

Результати експертної оцінки показують значне збільшення числа курсантів з низькім рівнем емоційної стійкості, під інтенсивним впливом стрес-факторів, і відповідно, зниження кількості курсантів з високим і середнім рівнями. Зміна кількості курсантів у кожному з рівнів, відповідно за результатами експертної оцінки, є пропорційною силі впливу стрес-факторів.

Для підтвердження результатів експертної оцінки, уточнення психологічних механізмів функціонування емоційної стійкості, визначення особливостей її динаміки нами були досліджені структурні компоненти емоційної стійкості на 4-х етапах у період ПВПП у курсантів.