ФАКТОРЫ СТАНОВЛЕНИЯ ПОЛИТИЧЕСКОГО СОЗНАНИЯ МОЛОДЕЖИ В УСЛОВИЯХ ОБЩЕСТВЕННОЙ НЕСТАБИЛЬНОСТИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено основні положення, що виносяться на захист, подані дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження політичної свідомості молоді” – здійснено аналіз соціально-психологічних прийомів дослідження процесів, пов’язаних з політичною соціалізацією молоді. Висвітлено теоретичні засади опису та пояснення інтеріоризаційних й екстеріоризаційних процесів у суспільно-політичній сфері. Зокрема, віднайдено актуальні (щодо предмета й цілей даного дослідження) методологічні принципи соціально-психологічного розкриття явища політичної участі молоді.

У дослідженні особливу увагу приділено положенням культурно-історичної школи (Л.С.Виготський) та психології діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко), які адаптовані до предметної бази соціальної психології (Г.М.Андрєєва, О.О.Бодальов, О.О.Деркач, Г.Г.Дилігенський, Н.В.Кузьміна, А.Б.Коваленко, М.Н.Корнєв, Л.Е.Орбан-Лембрик, М.І.Пірен).

У теоретичній частині дисертаційного дослідження показано, що однією з найголовніших, провідних потреб людини як соціальної істоти є потреба у самовиявленні, самореалізації та самоствердженні, яка може задовольнятись лише в контексті суспільних зв'язків, стосунків, у тому числі й у процесі політичної діяльності. Відомо, що суспільні стосунки – необхідна умова виникнення у людини складної системи потреб, мотивів, цілей життєдіяльності, її домагань, очікувань, прагнень і багатьох інших системних утворень, що загалом забезпечують людині можливість стати особистістю. Саме виходячи з таких засновків, політична свідомість розглядалася не як виняткове явище, пов’язане із довільною зацікавленість особи, а як необхідна змістова складова свідомості як такої. Самé поняття “політична свідомість” містить елемент історичності й є пов’язаним із поступом демократії та розвоєм соціальних студій. Утім, явище, що ним позначається, має не історико-політичні основи, а основи соціально-психологічні. Явище політичної свідомості як “усвідомлення політичних – владних і організаційно-ієрархічних” підвалин людського буття пов’язане з необхідністю спільнотової самоорганізації, а також сприйняттям і необхідністю застосування влади.

Соціально-психологічне пізнання зв’язку політичної сфери та процесів молодіжної соціалізації вимагає особливих пізнавальних засобів і парадигмальних конструкцій, потребує узгодження пізнавальних засад соціальної психології із методологічними підходами інших дисциплін (соціологія, політологія, філософія), що звертаються до цього самого явища. Їхні здобутки можуть піддаватися опредметненню соціальною психологією і розглядатись як властивості явища. Останній аспект має суттєве значення: ті закономірності, відзначені загальні властивості, які у системі пізнавальних засобів тієї чи іншої дисципліни посідають місце певних висновків, для іншої можуть вважатися лише проявами, що підлягають об’єктивуванню; наприклад, висновки політології для соціальної психології можуть виступати рисами політичного явища та піддаватися об’єктивуванню з метою подальшого пізнання.

Поняття політичної свідомості має визначальну роль у соціально-психологічному пізнанні політичного. Це обумовлюється, по-перше, властивостями політичного життя, які цілком зумовлені суб’єктивним сприйняттям, оцінюванням і втіленням у діяльності людей. По-друге, інтеґративним характером політичної свідомості, яка відображає усю гаму суб’єктивного ставлення до політичних явищ. Важливими складниками предмета політичної психології є ідеологія, оцінковість, політична поведінка тощо, які виступають не структурними компонентами політичної свідомості як загального явища, а способами її існування. Ці способи не мають самостійного, самодостатнього проявлення і перебувають у посутньому зв’язку з іншими змістовими конструктами політичної свідомості. Така цілісність і системність політичної свідомості зумовлюється усією нерозривністю людської психіки.

Окрім явища політичної свідомості, аналізувалась суспільно-політична та соціально-економічна ситуація в Україні, що характеризується як нестабільна. По-перше, спостерігається неусталеність політичних ідеологій, їхня внутрішня мінливість, подекуди зовнішня накинутість, імпортованість щодо актуальних інтересів суспільства. Це зумовлює неадекватність, ініційованих політичними суб’єктами (державою, бюрократією, партіями, рухами тощо) інформаційно-організаційних заходів ідеологічного змісту щодо суспільних очікувань. По-друге, економічні перетворення, пов’язані зі зміною форм власності, зумовлюють рухомість кількісних і статусно-ціннісних характеристик груп, верств, прошарків. Має місце як тісна взаємодія між соціально-статусними характеристиками особи та її самоусвідомленням, так і кардинальна розбіжність між об’єктивно-соціальними та самоусвідомленісними параметрами. Виділені чинники суспільної нестабільності зумовлюють індивідуально-психологічні прояви тривожності, фрустрованості, агресії тощо, а також масово-поведінкову афективність, ірраціональність, що виражається в політичному абсентеїзмі, ніґілізмі. Присутні у соціальній дійсності умови суспільно-політичної, економічної та ціннісно-культурної нестабільності проявляються як чинники поляризації політичної свідомості – виникнення суперечливих суджень, що поділяються як соціальними групами, так і окремими особами. Зняття цих суперечностей не стимулюється практичним досвідом. Навпаки, буденність (практичний досвід) і теоретична свідомість існують неузгоджено, розгортаючись за різними законами, коригуючись різними чинниками. Так, з одного боку, спостерігається уневиразнення інтеріоризованих змістів, а з іншого, – реалізується тенденція до абсолютизації емоційно прийнятих явищ політичного життя. Розходження між соціально-політичними судженнями та політичною поведінкою засвідчує, що соціалізація в умовах суспільної нестабільності розгортається як незадіювання предметно- й особистісно-рефлексивних механізмів. Відтак безумовно виправданим є твердження про залежність становлення форм політичної свідомості од розвитку інтелектуальної й особистісної рефлексії.

У другому розділі – “Виявлення типів політичної свідомості, їхнього соціального поширення та детермінант” – описуються принципи організації, методи проведення констатуючої частини дослідження, а також отримані результати.

З метою констатації використовувались найрізноманітніші засоби виявлення освоєння молоддю суспільно-політичних понять, що утворюють систему змістових елементів політичної свідомості. Зокрема, використовувались такі методи як анкетування, опитування, спостереження.

Процес емпіричного дослідження особливостей політичної свідомості молоді включав три етапи:

1)      дослідження самоатрибутивних суджень молоді (коґнітивний аспект) – виявлялись соціально культурні та політичні змісти, які приймаються молоддю як значимі, виступають цінностями, присутніми у діяльності;

2)      дослідження способів реакцій на ситуативні виклики (конативний аспект) – виявлені судження могли мати стереотипний, зумовлений конформізмом характер, домінуючі реакції розкривали момент їхньої достеменності, даючи змогу розкрити ставлення щодо суспільно-політичних ситуацій;

3)      дослідження розвитку рефлексивних здатностей – згідно з гіпотезою, саме від розвитку рефлексії (особистісної, інтелектуальної, соціальної) залежить стан політичної свідомості, як самосприйняття суб’єкта у політичній ситуації.

Констатуюча частина дослідження була проведена у вересні-жовтні 2001 року. Дослідницькі заходи охоплювали 200 студентів першого курсу Національного університету імені Тараса Шевченка. Обрання у якості досліджуваної групи студентів першого курсу зумовлювалось припущенням, що зміст їхньої політичної свідомості визначений переважно тими умовами соціалізації, які превалювали у їхніх родинах, середніх навчальних закладах і регіонах мешкання, натомість мінімально давалися взнаки умови навчання у вузі, зокрема соціалізація у студентському середовищі. Проведене опитування показало, що серед представників вибірки присутня приблизно однакова кількість осіб з міських (57 %) та сільських (43 %) родин. Достатньою мірою були представлені й різні регіони країни: Західний – 23%, Північно-центральний – 37 %, Східний – 21 %, Південний – 19 %. Така структура вибірки – задіяння саме студентів-першокурсників, а також їхній рівномірний розподіл за місцем проживання (типом населеного пункту та регіоном) – дає підстави вважати одержані результати такими, що у значній мірі характеризують українську молодь взагалі.

До досліджуваної вибірки була включена однакова кількість студентів гуманітарних і природничих спеціальностей. Вважалося, що студенти-гуманітарії обізнаніші у соціально-культурних і політичних питаннях, аніж студенти природничих спеціальностей. Завваження такого розподілу за спеціальностями давало змогу з’ясувати, в якій мірі обізнаність з соціально-політичними й етнокультурними питаннями (знання української мови, історії, народних звичаїв тощо) зумовлює становлення політичної свідомості молоді; й у якій мірі політична свідомість залежить від розвитку рефлексивних умінь.

Перша частина констатуючих заходів полягала у дослідженні коґнітивного аспекту політичної свідомості молоді. Коґнітивний вплив на політичне самоусвідомлення виявлявся за допомогою:

1)      тесту Куна-Макпартланда "Хто Я?" – з'ясування актуальності тієї чи іншої соціальної ідентичності у структурі самокатеґоризації особистості;

2)      опитувальників М.Й.Боришевського, М.І.Алексеєвої, В.В.Антоненка – виявлення змістових характеристик національної самосвідомості особистості.

Згідно до вимог використаного дослідницького матеріалу, ставилось за мету визначити:

1)      міру самоідентифікації особистості з певними спільнотами;

2)      складові афективного компоненту національної ідентифікації, характерні для студентів: а) громадянські й етнічні ідентифікації, б) національно-державні почуття;

3)      впливовість коґнітивного компоненту національної ідентичності, що проявлятиметься у мові спілкування, знанні історії, духовної культури народу тощо (проводився порівняльний аналіз значення етноінтеґруючих ознак нації для студентів різних регіонів країни);

4)      4) пріоритетність суспільно-політичних доктрин.

Вивчались особливості формування соціальної ідентичності. Зокрема виокремлювались наступні: регіональна ідентифікація з більш-менш локалізованими територіальними утвореннями всередині країни (місто, область, регіон): галичанин, донеччанин, одесит тощо; національно-державна ідентичність незалежно від етнічної приналежності: українець попри етнічність; наднаціональна ідентифікація, включаючи фактор етнічної приналежності: слов’янин, європеєць тощо.

Друга частина констатуючих заходів була присвяченою з’ясуванню індивідуально-психологічних властивостей досліджуваних.

Зокрема, використовувались такі методики:

1)      модифікований малюнковий тест С.Розенцвейґа;

2)      опитувальник 16 PF Р.Кеттелла;

3)      вербальний фрустраційний тест Л.М.Собчик.

Обробка одержаних даних здійснювалась за допомогою процедури кластерного аналізу, в якому в якості багатомірного психологічного опису вибірки досліджуваних використовувались 16 показників із методики С.Розенцвейґа: показник GCR (даний показник обраховувався по кожному досліджуваному й по усій вибірці в цілому), кількість екстрапунітивних, інтрапунітивних, імпунітивних, перепоново-домінативних, самозахисних, потребово-наполегливих реакцій.

Методика малюнкових асоціацій С.Розенцвейґа дозволяла діагностувати потенційну емоціоґенність ситуативних впливів; спрямованість реакції (екстрапунітивні, інтропунітивні, імпунітивні); типи емоційних реакцій (з фіксацією на перепоні, з фіксацією на самозахисті, з фіксацією на задоволенні потреби); найвірогідніші варіанти поведінки в умовах зіткнення з бар’єром соціально-політичного характеру.

Опитувальник "Шістнадцять особистісних факторів” Р.Кеттелла уможливлював з’ясування індивідуально-психологічних рис досліджуваних осіб. Значущість відмінностей у результатах визначалася за допомогою обрахунку t-критерію Ст’юдента. Одержані дані були піддані кластерізації. За значущими відмінностями вимірюваних параметрів виділено дві групи, що кардинально відрізняються одна від одної за характером реакцій у фрустраційних ситуаціях. У першій групі домінують конструктивні реакції, у другій – деструктивні.

Вербальний фрустраційний тест Л.М.Собчик застосовувався з метою визначення виявленості та спрямованості агресії й ієрархії цінностей. Даний тест слугував своєрідною сполучною ланкою для зіставлення результатів вимірювання, здійснених у першій і другій частині констатуючих заходів. Адже уможливлювалось простеження, з одного боку, реакцієвої спрямованості, а з іншого, особистісно-ціннісної самоатрибуції.

Виділені у першій частині констатуючих заходів види соціальної ідентифікації (регіональна, національно-державна, наднаціональна) були перевірені на наявність кореляційних зв’язків із особистісними рисами та способами реагувань, їхньою спрямованістю (екстрапунітивність, інтропунітивність, імпунітивність) та типовістю (фіксація перепонова, самозахистна, потребова), відстеженими у другій частині констатуючих заходів. Зіставлення цих показників уможливило виділення якісних типів політичної свідомості властивих молоді: раціонально-особистісний, раціонально-відсторонений, стереотипно-схвальний, стереотипно-заперечувальний, байдужий. Проведені дослідження показали, що тип політичної свідомості не залежить від спеціальності, на якій навчалися студенти. Саме тому наступним кроком констатації було з’ясування розвитку рефлективності в осіб, яким властивий певний тип політичної свідомості.

Третя частина констатуючих заходів полягала у виявленні ступеня розвитку рефлексивної здатності. Задля уможливлення подальших формуючих заходів з досліджуваними експериментальної вибірки, було проведено ряд діагностичних заходів. Мета – визначення рівнів розвитку рефлективної здатності у молоді. Задля цього вивчались особливості рефлексії шляхом використання таких методичних прийомів: аналіз рефлексивних висловлювань в усних чи письмових самозвітах (С.В.Кондратьєва, Г.Г.Самойлова, А.М.Сопіков); метод рефлексивної самооцінки або рефлексивних очікувань (С.В.Васьківська, Н.І.Гуткіна, В.М.Козієв, В.А.Кривошеєв); опитування досліджуваних (Б.П.Ковальов, М.Ю.Варбан).