Пізнання внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта методом психомалюнку

summary

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт, предмет, визначено мету і завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості щодо апробації  результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі – “Теоретичні та методологічні засади пізнання внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта” – проаналізовано ступінь наукового опрацювання порушеної проблеми. Такий підхід дозволив підсумувати, що учені досліджували питання внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта у контексті внутрішньоособистісного конфлікту, про це свідчать роботи  в галузі психоаналізу, зокрема  З. Фрейда, А. Фрейд, М. Кляйн, К. Хорні, М. Естер Хардінг та ін. 

У  психологічній літературі  проблему суперечливості висвітлено  в  контексті  з’ясування сутності  поняття  “конфлікт” (див. наукові студії А.Я.Анцупова, А.И.Шипилова, І.В.Ващенко, Н.В.Гришиної, М.Н.Корнєва, Г.В.Ложкіна,  Н.І.Пов’якель та ін.). Слід відзначити, що учені трактували  поняття “конфлікт” досить  широко – як  “суперечність”.  В першому розділі доводиться, що поняття  “суперечність” має  ширшу семантику, ніж “конфлікт”, і  є  необхідною складовою  психічної   організації  суб’єкта.

Традиційно  проблема  суперечностей   досліджувалась у філософії,  зокрема  радянськими ученими. Однак  вважалося, що  в  соціалістичній  державі  мають  місце  лише  неантагоністичні  протиріччя. На  думку дослідників, така  форма  їх  вирішення, як  конфлікт,  є  досить  рідкісним  явищем  і  здебільшого виражається  через  внутрішньоособистісний  чи  міжособистісний  конфлікт, інколи  у  вигляді  конфлікту  “особистість ─ група”.

У параграфі “Поняття суперечності та його представленість у літературі” представлено аналіз  літературних  та історичних джерел,  наукових  праць, який дозволяє констатувати, що учені  досліджували  проблему суперечності  у контексті  пошуку психічної  моделі  Всесвіту. 

У параграфі “Глибиннопсихологічні  чинники внутрішньої суперечливості психіки” висвітлено  психоаналітичні  дослідження  внутрішнього конфлікту, зокрема праці З. Фрейда, який  аналізував конфлікт   на  двох  різних  рівнях: топіки – конфлікт  між  системами  й  інстанціями  та  економіки  і  динаміки – конфлікт  між  потягами. Для  засновника психоаналіза  більш вагомим був  другий  тип  роз’яснення, хоча чітку межу між  цими  двома  рівнями  встановити  складно, оскільки  будь-яка  психічна  інстанція, що  бере  участь  у  конфлікті,  необов’язково  відповідає  певному типові  потягів. У межах  першої  метапсихологічної  теорії   конфлікт  виникає, з  позицій  топіки, як  протиставлення  систем  Несвідомого  і  Передсвідомого-Свідомого,  розділених  цензурою. Це  протиставлення  порівнюється з антитезою  принципу  задоволення та принципу  реальності,  при  якій  принцип  реальності  прагне  до  панування  над   принципом задоволення.

Відзначено, що психоаналітичне дослідження проблематики суб’єкта  розпочалося  з  вивчення конфлікту  між  Ід (Воно) та  утвореннями Его (Я) (про що свідчать  істерії,  неврози  нав’язливості та ін.), далі  –  боротьби  між  Его  та Супер-Его (Над-Я) (що виявляється в меланхолії), і нарешті продовжилося з’ясуванням  конфліктів між Его  та зовнішнім світом.  У  всіх  цих  конфліктах  Его  індивіда  прагне  відчужити  частину  власного  Ід.  Таким  чином, інстанція, що  створює захист,  та сила, яка  проникає, завжди  залишаються  незмінними. Зазнають модифікацій лише  мотиви, що спонукають Его використовувати захисні заходи, спрямовані на те, щоб створити  собі  безпеку  та  запобігти  переживанню  незадоволення.

Досліджуючи особливості функціонування Его, В. Райх увів до наукового обігу поняття “характер Его”, згідно з яким внутрішні характеристики суперечностей набувають тілесних виявів – скутості, напруженості, постійної посмішки, зверхності, іронічної  та  зухвалої поведінки, що є залишками  потужних  захисних  процесів  у минулому. Ці тілесні вияви відірвалися  від  своїх похідних ситуацій (конфліктів з  інстинктами та  афектами)  і перетворились  у постійні риси  характеру, “броню  характеру”. Формування  броні характеру відбувається  внаслідок  суперечності  між  інстинктивними  потребами  та зовнішнім  світом, який  фруструє  ці потреби.  Вивчаючи  пацієнтів, В. Райх дійшов  висновку, що  в  основі  всіх  реакцій  лежить не антитеза  між  любов’ю  та  ненавистю  і  не  антитеза  між  еросом  та  інстинктом  смерті, а  антитеза  між  Его та зовнішнім  світом.

У параграфі “Детермінанти внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта” зосереджено увагу на феномені Едіпового комплексу та на його характеристиках у сучасних дослідженнях.  Підкреслено, що едіпова залежність знаходить вираження у внутрішній суперечності, яка має вияв у  розбіжності між  логікою свідомого і логікою несвідомого. Саме в едіповий період  розвитку дитини під впливом механізмів ідентифікації  та амбівалентних почуттів до близьких людей  виникає тенденція “до слабкості”,  що виражається через почуття меншовартості. Тенденція ж “до сили” базується на нормативних цінностях і забезпечує просоціальну спрямованість активності суб’єкта, проте одночасна реалізація інтересів інфантильного “Я” (що відповідає тенденції “до слабкості”), послаблює його шляхом відтягування енергії  та відступів від реальності, які породжуються системою психологічних захистів.  Таким чином наголошується, що тенденція “до сили” і тенденція “до слабкості” співіснують у психіці, створюючи емоційне напруження та дисфункції поведінки. Ця суперечність відображається у деструктивних виявах заздрощів, ревнощів, дискредитації, невдоволенні, агресії, намаганні використати людей у своїх інтересах, що породжується інфантильними потребами та почуттям меншовартості. У роботі  закцентовано увагу на тому, що глибиннопсихологічний ракурс індивідуально-неповторної  суперечливості психіки визначається загальними глобальними суперечностями, які визначаються тенденціями: до сили і до слабкості; до життя і до смерті; до людей і від людей (тенденція до психологічної імпотенції). Функціонування захисної системи породжує  суперечність між  логікою свідомого і логікою несвідомого.

У параграфі  “Символічна репрезентація внутрішньої суперечливості” визначено  роль символу у пізнанні феномена внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта та представлено методичні підходи до його дослідження. Констатується факт обмеженості тестового підходу до інтерпретації  психомалюнків, які  завжди  є  символічно  репрезентативними.   Натомість наголошується на більш  широких  можливостях  психоаналітичного  підходу  до  інтерпретації  малюнка  (порівняно  з  тестовим), що  передбачає  не лише  врахування  феномена  полівалентності  змісту  символіки,  але  й  діалог  з  автором, який є неодмінною складовою процесу  психоаналізу  комплексу  тематичних  психомалюнків.  Останнє  зумовлено  необхідністю  синтезу  як  свідомих,  так  і  несвідомих  аспектів  психіки в  процесі  роботи  з  комплексом  малюнків.

Особливу увагу в контексті внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта сфокусовано на дослідженні широкої палітри української символіки, що представлена у працях О. А. Донченко, Ю. В. Романенка, А. В. Фурмана, які серед характеристик духовного світу українства  вирізняють дуалістичну цілісність несвідомого і надсвідомого, ірраціонального і розумового, почуттів і волі.

У другому розділі – “Емпіричне пізнання внутрішньої суперечливості психіки суб’єкта” – висвітлено проблему пізнання внутрішніх суперечностей психіки суб’єкта методом психоаналізу комплексу тематичних малюнків, доведено дієвість “Моделі внутрішньої динаміки психіки” (див. Рис. 1) для аналізу та розуміння емпіричного матеріалу, отриманого в групах АСПН. Представлено  психодинамічну теорію, розроблену Т. С. Яценко, у контексті інших теорій психологічної практики, зокрема онтопсихології, інтегрального психоаналізу, трансперсональної психології, психосинтезу та ін.

У параграфі “Методика психоаналізу малюнку в контексті пізнання внутрішньої суперечності” представлено науково-узагальнювальний аналіз внутрішньої суперечливості психіки на матеріалі психоаналізу комплексу тематичних малюнків. У результаті інтерпретації малюнків вдалося констатувати розбіжність “слова” автора, як наслідку саморефлексії, із глибиннопсихологічною сутністю змісту малюнків, що дає змогу розкрити  процес психоаналізу. Психодинамічна теорія дозволила підтвердити факт, що інтеграція психіки на рівні самосприйняття її особою (носієм) відбувається під впливом  системи психологічних захистів, які зінтегровують свідомий і несвідомий рівні внаслідок системи викривлень соціально-перцептивної інформації, що спричинює  її розбіжність із  фактологічною реальністю.