ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ УЧІННЯ ПІДЛІТКІВ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її зв’язок з державними соціальними та науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дисертації. Конкретизуються наукова новизна та практична цінність роботи, а також подаються відомості про апробацію і впровадження результатів експериментального дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі „Мотивація учіння підлітків з девіантною поведінкою як проблема науково-психологічних досліджень” висвітлюється зміст основних теоретичних положень і аналізуються результати експериментального вивчення особливостей досліджуваної проблеми. Зокрема, розкрито сутність основних психологічних категорій („мотив”, „мотивація”, „ мотивація учіння”, „девіантна поведінка”), які складають основу предмету даного дослідження, подано класифікації мотивів учіння, описано вікові особливості даного виду мотивації школярів, визначено закономірності динаміки та загальні тенденції розвитку мотивації учіння підлітків з девіантною поведінкою.

Історико-психологічний аналіз літератури засвідчив, що на сучасному етапі розвитку психологічної науки категорія „мотивація” визначається як система мотивів, яка спонукає людину до активного пошуку шляхів і засобів задоволення потреб та досягнення значущих цілей. Проблему мотивів і мотивації вивчали       Б.Г. Ананьєв, В.Г. Асєєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, В.К. Вілюнас, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, В.С. Мерлін, Р.С. Нємов, С.Л. Рубінштейн, Є.К. Савонько,           В.А. Семиченко, П.М. Якобсон та ін.

Процес становлення особистості неминуче пов’язаний з навчальною діяльністю, тому проблема мотивації учіння стала однією з центральних у психолого-педагогічній науці. Її вивченню приділяли увагу Г.С. Абрамова,           М.І. Алексєєва, Л.І. Божович, М.Т. Дригус, С.С. Занюк, Г.С. Костюк,                      С.Д. Максименко, А.К. Маркова, М.В. Матюхіна, В.Ф. Моргун, А.О. Реан,           О.В. Скрипченко, Г.І. Щукіна та ін. 

В результаті аналізу психолого-педагогічної літератури (І.А. Джидар'ян,       С.С. Занюк, Д.О. Кікнадзе, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова та ін.) було встановлено, що мотивація учіння – це сукупність мотивів, які визначають відношення особистості до пізнавальної діяльності та впливають на результативність функціонування її когнітивних процесів.

Більшість науковців (Л.І. Божович, С.С. Занюк, О.М. Леонтьєв, А.К. Маркова, М.В. Матюхіна) класифікують мотиви учіння на підставі їх зумовленості та генези. Розрізняють такі види мотивів учіння: пізнавальні та широкі соціальні мотиви; суспільно-політичні, професійно-ціннісні, соціального престижу, комунікативні й ін.; інтринсивні та екстринсивні; позитивні й негативні; мотиви самоствердження, влади, саморозвитку, досягнення успіху, тривожності та ін. Одна з тенденцій розвитку означених мотивів учіння полягає у їх прогресивній міжвидовій інтеграції та виникненні на цій основі учбово-пізнавального мотиву, який спрямований не тільки на отримання результату, а й на засвоєння й оволодіння загальними способами дій у сфері наукових понять.

Традиційно вивчення мотивації учіння охоплює аналіз змістовно-динамічних особливостей мотиваційної сфери, які визначають ставлення суб’єкта до даного виду діяльності. Також особливу зацікавленість у науковців викликають дослідження сукупності та значущості психологічних чинників, що зумовлюють розвиток мотивації.

Результати досліджень вікових особливостей мотивації учіння, які представлені в роботах  М.І. Алексєєвої, Л.І. Божович, І.В. Дубровіної, Є.П. Ільїна, А.О. Реана, свідчать, що вона змінюється впродовж усього періоду дитинства та зумовлюється такими чинниками, як соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності, а також залежить від сформованості вікових психологічних новоутворень особистості.

Сензитивність підліткового періоду для розвитку мотивації учіння детермінована соціальною ситуацією розвитку – входженням дитини у світ дорослих, а також інтенсивним розвитком інтелектуальних здібностей, становленням нового рівня самосвідомості, розвитком особистісної ідентичності, зміною Я-концепції (І.Д. Бех, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, С.С. Занюк,            М.В. Савчин, В.О. Татенко, Д.І. Фельдштейн).

Доведено, що значущим мотивом учіння підлітка стає певний рівень домагань та пов’язаний з ним мотив – прагнення до успіху (Т.С.Кудріна). Вітчизняними психологами мотивація досягнення традиційно розглядається як діалектична єдність двох суттєво різних складових: надії на успіх і страху невдачі, а також змістовних і динамічних компонентів мотивації (В.Г. Асєєв, М.Ш. Магомед-Емінов,               Ю.М. Орлов, Ю.М. Швалб). У розділі зроблено спробу розкрити проблему девіантної поведінки підлітків на основі визначення специфіки мотивації їхньої поведінки та діяльності.

Проблемою відхилень у поведінці підлітків займались і займаються дослідники, які працюють в різних галузях науки: дефектології, медицини, права, психології та педагогіки (Б.М. Алмазов, О.Б. Бовть, Г.Г. Бочкарьова, Л.С. Виготський,              О.В. Змановська, Л.В. Занков, І.В. Козубовська, Т.Є. Колесіна, Д.В. Колесов,          І.С. Кон, В.В. Лебединський, А.С. Макаренко, Н.Ю. Максимова, В.Д. Менделевич,            Г.М. Міньковський, О.С. Ніколенко, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.М. Оржеховська,     Е.П. Погребняк, А.О. Реан, В.О. Сухомлинський, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Т.М. Титова, В.О. Тюріна, Д.І. Фельдштейн, В.С. Хомик та ін.).

На основі аналізу психологічних досліджень О.В. Змановської, І.С. Кона,     В.М. Кудрявцева, В.М. Оржеховської виявлено основні принципи девіантної поведінки: духовні й емоційні проблеми, проблеми саморегуляції, когнітивні викривлення, негативний життєвий досвід. Саме вони заважають розвитку мотивації учіння підлітка-девіанта.

Результати теоретичного аналізу дозволили накреслити основні напрями емпіричного дослідження мотивів учіння підлітків з девіантною поведінкою, а саме: визначення структури, змісту й особливостей (соціальних і психологічних) розвитку мотивації, її вплив на регуляцію діяльності, а також встановлення засобів і способів її діагностування.

У другому розділі „Експериментально-діагностичне дослідження мотивації учіння підлітків-девіантів: порівняльний аналіз” обґрунтовано психодіагностичний інструментарій дослідження, описано результати констатувального експерименту, в основу якого покладено дослідження мотивації учіння підлітків з нормативною та девіантною поведінкою і порівняння їх між собою.

У ході дослідження було підібрано низку взаємодоповнюючих методик для проведення констатувального експерименту: „Мотиви навчальної діяльності”       І.В. Лавровської, „Мотивація досягнення успіху” Т. Елерса, „Оцінка потреби у схваленні”, „Шкала особистісної та реактивної тривожності” Ч.Д. Спілбергера –       Ю.Л. Ханіна, „Діагностика стану агресії” А. Басса й А. Дарки, методика дослідження міжособистісних стосунків дитини та сприйняття нею внутрішніх взаємин „Рене Жиля”, референтометрична методика „Моє близьке оточення”        І.В. Лавровської.

Констатувальний експеримент проводився у три етапи. На першому з них вивчалася структура та зміст мотивації учіння підлітків шостих і дев’ятих класів з проявами девіантних відхилень у поведінці, які навчаються в сільській чи міській школах.

Результати констатувального зрізу свідчать, що тенденція структурування ієрархії мотивів учнів з нормативною та девіантною поведінкою однакова. Але, в процесі аналізу кожного окремого виду мотивів було виявлено, що широкі соціальні мотиви та мотиви благополуччя у підлітків з нормативною поведінкою дещо вищі (відповідно 68,5 % і 53,8 %), ніж у їх девіантних однолітків (66,3 % і 47,5 %). Що стосується престижної мотивації та мотивації уникнення, то вищими виявились показники у підлітків з девіантною поведінкою (відповідно 34 % і 29,5 %), ніж у їх однокласників з нормативною поведінкою (21,8 % і 19 %). Це підтверджує думку про те, що девіантні підлітки не визнають себе гіршими від інших учнів, а відста-вання у навчанні пояснюють причинами, незалежними від себе, перекладаючи про-вину на інших: вчитель погано пояснює, матеріал важкий і нецікавий та ін. В умовах колективу (класу) вони прагнуть самоствердитись за рахунок інших вчинків чи до-сягнень, а відтак і уникнути неприємностей, пов’язаних з неуспішністю в навчанні.

Як зазначає І.Ю. Кулагіна, у невстигаючих дітей виникає й особлива компенсаторна мотивація. У нашому випадку – це мотив опосередкування змістом навчального матеріалу. Найчастіше у відстаючих дітей кращі успіхи в навчанні з легких, неосновних дисциплін, до яких у них і проявляється інтерес. У підлітків з нормативною поведінкою мотив опосередкування змістом отримав найвищий бал (89,5 %), а у їх девіантних однолітків - 67,8 %. В той же час мотив процесу учіння та вузькі соціальні мотиви знаходяться майже на однаковій позиції як у підлітків з нор-мативною (відповідно 61 % і 23,8 %), так і девіантною (61,5 % і 24,5 %) поведінкою.

На другому етапі дослідження вивчались особистісні чинники мотивації учіння. В результаті було виявлено, що як у нормативних, так і у девіантних підлітків переважає середній рівень і яскраво виражений (з різницею в 3-4 %) помірно високий рівень мотивації успіху. Причому кількісні показники обох цих рівнів майже однакові. Різниця лише в тому, що серед підлітків з нормативною поведінкою дещо більше тих, у кого дуже високий рівень розвитку прагнення до успіху і дещо менше тих, у кого низький рівень такої мотивації. Якщо найвищий рівень мотивації до успіху властивий кожному третьому сільському підлітку-девіанту, то серед їх ровесників з нормативною поведінкою цей рівень виявлений лише в кожного двадцятого. В той же час у міських підлітків домінуючі рівні сформованості прагнення до успіху краще розвинуті як у неповнолітніх з нормативною, так і з девіантною поведінкою.

Виявлено також, що тенденція прояву рівнів розвитку мотивації успіху в обох групах міських підлітків ідентична: домінує помірно високий рівень розвитку бажання досягти успіху в поведінці, другу й третю позицію займають середній і дуже високий рівні. Причому всі кількісні показники девіантних підлітків міста дещо вищі, що можна використати педагогам як засіб впливу на них з метою актуалізації їхньої пізнавальної діяльності, попередження поведінкових девіацій і корекційної роботи з ними.

Винятково важливе значення для досягнення успіху в навчальній діяльності має  мотивація схвалення. При вивченні даного мотиву виявлено, що у підлітків з девіантною поведінкою стан сформованості потреби у схваленні значно відрізняється від рівня аналогічної потреби у їх однолітків з нормативною поведінкою. Більше, ніж у половини досліджуваних цієї групи прослідковується низький рівень потреби у схваленні (і він домінує), майже в кожного четвертого учня – середній і лише в кожного десятого – високий рівень названої потреби. Як  у міських, так і сільських девіантів вона проявляються на низькому рівні, причому чим старший підліток, тим менше він відчуває потребу в схваленні його поведінки.

Тривожність також впливає на успішність учіння. Аналіз результатів тестування засвідчує, що у переважної більшості підлітків як з нормативною, так і девіантною поведінкою обох вікових груп, реактивна тривожність проявляється на низькому рівні. У підлітків-девіантів домінує також низький рівень ситуативної тривожності, однак він властивий усім дев’ятикласникам міста і лише трохи більше, ніж половині сільських девіантних підлітків 6 і 9 класів. Також виявлено, що - як міські, так і сільські девіантні школярі більше пристосовані до сприйняття стресових ситуацій, ніж їх недевіантні ровесники. Особистісна тривожність, в основному, у всіх випадках сформована на високому й середньому рівнях, що свідчить про дуже низький поріг виникнення реакції тривоги, а також про суб’єктивний прояв неблагополуччя особистості.

На мотивацію й успішність навчання дітей середнього шкільного віку суттєво впливають емоційні стани, зокрема, стан агресії. У підлітків з девіантною поведінкою значно багатша палітра форм агресивності, порівняно з благополучними однолітками. Це властиво як міським, так і сільським девіантам обох вікових груп. Яскраво виражені форми агресивності виявлені в однаковій кількості підлітків села та міста. Старші підлітки з поведінковими девіаціями проявляють більшу готовність до агресивної поведінки, ніж до нормативної. У молодших девіантних підлітків як села, так і міста кількісні показники вираження різних форм агресії майже однакові, за виключенням вербальної агресії та негативізму, які краще сформовані в міських девіантів. Статистичні показники ворожості як у підлітків з нормативною, так і з девіантною поведінкою вищі, ніж показники загальної агресивності, причому в останніх вони вищі, ніж у благополучних підлітків.

Соціальні чинники мотивації учіння вивчалися на третьому етапі констатувального експерименту, де було виявлено, що найавторитетнішою особою з найближчого сімейного оточення для всіх підлітків з нормативною та девіантною поведінкою різних вікових категорій, які живуть і навчаються у місті чи в селі, є мати зокрема, або батько й мати як подружжя, як цілісне сімейне утворення. У деяких сімейних ситуаціях, наприклад, при потребі захисту і надання допомоги, авторитет батька стрімко зростає і майже досягає рівня материнського, а для деяких груп підлітків навіть набуває вищого рівня. Незаперечним авторитетом у підлітків користуються його шкільні товариші.