Психологічні засади гуманізації професійної підготовки студентів- інвалідів за соціономічним профілем

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, названо методи дослідження, вказано експериментальну базу, наведено дані про наукову новизну здобутих результатів, подано відомості про практичне значення і впровадження результатів, представлено структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні засади психологічного дослідження проблеми гуманізації професійної підготовки студентів-інвалідів” представлені дані  теоретико-методологічного аналізу сучасної філософсько-психологічної та психолого-педагогічної літератури з проблеми гуманізації освіти учнівської молоді з особливими потребами; розглянуті психолого-педагогічні аспекти проблеми   розвитку особистості школярів і студентів з вадами здоров’я; охарактеризований методологічний підхід до вивчення проблеми.

У першому підрозділі подано філософсько-психологічний та культурологічний аналіз наукових даних щодо розуміння змісту понять “гуманізм”, “гуманізація” зарубіжними спеціалістами (А.Адлер, В.С.Біблер, А.Маслоу, Р.Мей, К.Роджерс, Ж-Ж.Руссо, М.Хайдеггер та ін.), сучасними вітчизняними науковцями (Г.О.Балл, І.Д.Бех, І.А.Зязюн, С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, В.В.Рибалка, О.Я.Савченко та ін.); наведено історичні дані з проблеми становлення та розвитку ставлення суспільства до інвалідів у контексті розвитку гуманістичних ідей.

Теоретичний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що, в контексті професійної підготовки за соціономічним профілем, термін “гуманізм” співвідноситься з творчим розкриттям здібностей особистості, ціннісним розумінням її  поведінки, духовного життя, світу людської культури тощо. Гуманістичні відносини передбачають прийняття іншої людини як найвищої цінності, повагу її гідності, інтересів та поглядів, допомогу їй у складних життєвих ситуаціях. Психологічний зміст гуманізації освіти полягає передусім у сприянні особистісному розвиткові учня, забезпеченні гармонізації цього розвитку та самоактуалізації особистості.

Сучасні психолого-педагогічні системи, технології навчання і виховання інвалідів виникають у відповідь на зміни у ставленні суспільства до їх прав. Існують різні підходи до розуміння інвалідності як такої. Медична модель розглядає інваліда як людину, яка внаслідок дефекту або хвороби є об’єктом медичного втручання. Акцент робиться на залежності інваліда від хвороби, а сам підхід заснований на стереотипах, завдяки яким  інвалідність викликає жалість і страх. Соціальна модель  розроблялася як спроба віднайти альтернативу домінуючому медичному сприйняттю інвалідності та спрямована на подолання тих бар'єрів, що ізолюють людей з інвалідністю і не дозволяють їм стати повноправними членами своїх співтовариств. За психологічною моделлю, саме гуманістичний підхід дає змогу людям з особливими потребами розвинути свої здібності, відчути себе не спостерігачем, а автором, творцем своєї “життєвої позиції”, суб’єктом життєтворення, відповідальним за свої вчинки.

На сучасному етапі досліджень, що стосуються впровадження психологічних ідей гуманізму в освіту, як актуальні постають питання гуманізації навчання та професійної підготовки дітей та молоді з особливими потребами саме як особистості.

У  другому підрозділі проаналізовано психолого-педагогічні аспекти проблеми гуманізації навчання та виховання особистості школярів і студентів з вадами здоров’я, розглянуті психологічні питання впливу захворювання на їх особистість, психологічні проблеми, що виникають в процесі професійної підготовки студентів-інвалідів.

Процес гуманізації освіти визначає нове, більш адекватне спрямування особистісного ставлення до людей з обмеженими фізичними можливостями. Саме на сучасному етапі починається формування системи освіти, яка створює оптимальні умови для розвитку особистості досліджуваної категорії дітей та молоді.

В учнів даної категорії часто відмічаються проблеми у взаємовідносинах із однолітками, що негативно впливає на подальший розвиток їх особистості. Особливістю таких учнів у шкільному віці є виникнення нової соціальної потреби –  знайти своє місце у колективі однолітків. Якщо ця потреба не реалізується, можуть виникнути різні афективні реакції, які проявляються у формі замкненості, образливості, озлоблення та агресивності.

Аналіз наукових робіт вітчизняних і зарубіжних спеціалістів (Р.М.Боскіс, К.Бюрклен, П.Віллей, Л.С.Виготський, Т.А.Власова, Н.Я.Іванов, В.В.Лебединський О.О.Литвак, А.Є.Личко, Ж.І.Шиф та ін.) дозволяє зробити висновок, що хронічні захворювання впливають на формування особистості у молоді, призводить до своєрідності розвитку пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, самоідентифікації інвалідів.

Сучасні наукові дані доводять наявність складних, багатокомпонентних взаємозв’язків між формуванням індивідуально-психологічних особливостей осіб з інвалідністю та психофізичними й соціальними обмеженнями, що зумовлені характером ураження та комплексом соціально-психологічних факторів впливу (І.Д. Бех, В.І.Бондар, Т.П.Вісковатова, В.В.Засенко, Т.І.Петрикова, С.Я.Рубінштейн, О.П.Хохліна т.ін.).

Останні психолого-педагогічні дослідження показують, що практика ізольованого навчання інвалідів у спеціальних навчальних закладах не може повною мірою забезпечити всі освітні потреби тієї частини інвалідів, ураження яких дозволяють здійснювати їх професійну підготовку разом із здоровими учнями. В зв’язку з цим, в системі освіти України запроваджується інтегрований підхід, сутність якого полягає в тому, що дітям та молоді з особливими потребами створюються рівні можливості з їх здоровими однолітками в отриманні професії.

У процесі навчання та професійної підготовки інвалідів не завжди повно враховуються особливості розвитку їх особистості. Наслідком цього є  зниження активності учнів у навчальному процесі, їхнє невміння оцінювати і співвідносити свої можливості із професійними вимогами, що в подальшому негативно впливає на інтеграцію людини з особливими потребами в активне життя суспільства. Вони потребують психологічної допомоги вже на етапі професійної підготовки. Тому слід враховувати сучасні дослідження проблеми фасилітації, власне організації психологічної допомоги учнівській молоді та дорослим людям (О.Ф.Бондаренко, П.В.Лушин).

У третьому підрозділі розкривається сутність різних підходів і обґрунтовується необхідність розробки спеціального особистісного підходу у дослідженні психологічних засад гуманізації професійної підготовки студентів-інвалідів за соціономічним профілем. Він розглядається як варіант особистісно орієнтованого підходу, який спрямований на розвиток і актуалізацію внутрішніх ресурсів особистості і передбачає створення особливих гуманістичних умов для гармонійного, творчого розвитку та самореалізації особистості студента з обмеженими можливостями.

 Відповідно до цього, пропонується особистісно орієнтований підхід із соціономічною специфікою, що виявляється у наступних принципах:

1.     Принцип цілісного розуміння особистості студента-інваліда, що потребує особливої уваги до нього, врахування його індивідуально-психологічних особливостей і проблем, специфіки професійного розвитку, гуманного, милосердного, дбайливого ставлення з боку оточуючих.

2.     Принцип комплексного емпіричного вивчення професійно важливих якостей особистості студента-інваліда на основі використання професійної персонограми та комплексної психодіагностики базових властивостей його особистості.

3.     Формування особистості студента з обмеженими фізичними можливостями в процесі гуманістично орієнтованого психологічного супроводу професійної підготовки та врахування „допомагаючої” специфіки оволодіння соціономічним профілем.

За такого підходу особистісно орієнтована професійна підготовка постає як процес створення сприятливих умов для розвитку особистості студента-інваліда. Остання виступає метою такої підготовки. У зв’язку з цим, навчання спрямовується на гармонізацію розвитку особистості інваліда, орієнтацію педагогічних працівників на пізнавальні, соціальні, професійні цінності його особистості, на гуманізацію процесу професійної підготовки, на врахування рівня підготовленості та реалізацію здібностей студента-інваліда. Основу особистості фахівця соціономічного профілю складають, насамперед, її гуманістичні цінності, які передбачають  усвідомлення їм значущості іншої людини у всьому розмаїтті її душевних переживань, свідоме та емоційне її прийняття.

Серед найважливіших професійно важливих психологічних якостей представників „допомагаючих” професій можна виділити високий рівень розвитку комунікативних властивостей, прагнення до спілкування та міжособистісної взаємодії, доброзичливе ставлення до інших, сполучення високого рівня співпереживання та гарної саморегуляції.  Психологічна допомога, спрямована на оптимізацію особистісного розвитку та усунення психологічних проблем студентів-інвалідів має виступати в якості складової їх соціономічної діяльності. Отримуючи психологічну допомогу у контексті даного підходу, студенти з особливими потребами, які навчаються за соціономічним профілем, стануть здатними до більш глибокої гуманістичної допомоги іншим людям і собі. Вирішуючи задачу реалізації своєї індивідуальності у вчинку подолання себе, у вчинку вибору повноцінного людського життя, інваліди водночас виконують особливу місію. Вони своїм життям виявляють для інших, актуалізують і утверджують собою онтологічність, буттєвість базових людських цінностей, можливість подолання життєвих проблем, неконструктивність розпачу тощо.

У другому розділі  “Експериментальне вивчення особистісних якостей студентів-інвалідів в умовах професійної підготовки за соціономічним профілем” розроблено комплексну методику констатувального етапу дослідження, описується процедура проведення експерименту, аналізуються його результати, обґрунтовуються напрями гуманізації професійної підготовки студентів-інвалідів за соціономічним профілем.

У першому підрозділі висвітлено комплексну методику констатувального експерименту. Завданням цього етапу дослідження є вивчення особистісних якостей студентів-інвалідів в умовах спільної із здоровими студентами професійної підготовки за соціономічним профілем.

Всі студенти, які приймали участь у дослідженні, навчалися на другому, третьому, четвертому та п’ятому курсах відділень соціономічного профілю: соціальна педагогіка, соціальна робота, практична психологія, фізична реабілітація, трудове навчання, професійне навчання. Дослідженням було охоплено 209 студентів, які розподілилися на експериментальну групу  (101 особа – студенти з особливими потребами), та контрольну групу (108 осіб – здорові студенти).

В організації емпіричного дослідженні  ми спиралися на концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості В.В.Рибалки, зокрема, на третій етап конкретизації та диференціації соціально-психолого-індивідуального виміру особистості, що передбачає вивчення таких підструктур особистості, як спілкування, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інтелект, психофізіологія.