Психологічні особливості забезпечення особистісної самореалізації майбутніх психологів у процесі фахової підготовки

summary

У вступі обгрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт,

предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок автора, основні методологічні та теоретичні засади дослідження, використані методи, вказується сфера апробації результатів дослідження та наводяться дані про труктуру роботи.

У першому розділі “Теоретичне обгрунтування дослідження психологічних особливостей забезпечення особистісної самореалізації як проблеми професійної підготовки майбутніх психологів” представлені дані теоретичного аналізу наукової літератури з проблем професійної підготовки психолога, самореалізації особистості, тілесно-орієнтованого і танцювально-рухового напрямків практичної психології.

На сьогодні існуючий стан наукових досліджень з питання особистісної підготовки практичних психологів не є достатнім. Ця проблема привертає все більшу увагу як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Це пов’язано як з усвідомленням важливості самої професії, прагненням протиставити рівень кваліфікованої психологічної допомоги стихійним, ненауковим напрямкам, так і необхідністю підвищення ефективності підготовки особистості майбутнього психолога у процесі фахової підготовки.

У підготовці майбутнього психолога, виділяють два аспекти: професійний та особистісний, які настільки взаємообумовлені та взаємопов’язані, що замикаються в єдину проблематику професійно-особистісного проектування та становлення функціональної особистості психолога. У науковій психологічній літературі вона широко представлена як загальнотеоретичними підходами (О.Ф.Бондаренко, Ю.М.Ємельянов, С.Д.Максименко, Л.А.Петровська, Н.І.Пов’якель, Н.Ю.Хрящова, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко), так і частковими прикладними дослідженнями (В.В.Гусейнов, Ю.Г.Долінська, Д.А.Леонтьєв, В.І.Носков, Є.С.Романова, О.П.Саннікова, Л.Г.Терлецька, Л.І.Уманець, Л.П.Шумакова).

Значна кількість досліджень присвячена формуванню професійно-значущих якостей майбутнього психолога (Г.С.Абрамова, Н.А.Амінов, Н.В.Бачманова, І.В.Дубровіна, В.Г.Панок,  Л.О.Петровська, О.С.Чернишов, Н.Ф.Шевченко, та ін.)

Особлива увага у психологічній літературі приділяється активним методам навчання як засобу підготовки майбутніх психологів (О.Ф.Бондаренко, Л.В.Долинська, Ю.Н.Ємельянов, Л.А.Петровська, Л.І.Уманець, Н.Ф.Шевченко, Т.С.Яценко та ін.), які  допомагають  формуванню   психологічної спрямованості,  розвитку  творчого  потенціалу  психолога,  об’єктивації становлення позиції особистості, орієнтації людини на самовдосконалення. Розроблений Т.С.Яценко метод АСПО (активне соціально-психологічне навчання) дозволяє вивчати внутрішньодетерміновані форми “базових захистів” психологів. Засобами формування професійно-значущих якостей є всі види тренінгової роботи, що сприяють розвитку адекватної самооцінки, побудові оптимальної стратегії поведінки у професійних контактах, гармонізації структури особистості.

Корінням джерела ідеї самореалізації, що розивається в її сучасному варіанті,

є ідеї А.Адлера, що в останніх своїх роботах поряд з терміном “прагнення до переваги” використовував термін “прагнення до самодосконалості” як взаємозамінні. Порівнюючи себе з недосяжним ідеалом досконалості, людина, на думку Адлера, постійно сповнюється почуттям, що вона нижча за нього, і мотивується цим почуттям. Згодом це універсальне прагнення, відкрите Адлером, знайшло своє відображення в концепціях самореалізації К.Хорні, самоактуалізації К.Гольдштейна й А.Маслоу. Усі ці концепції стосуються феномена самореалізації людини, в основі якої лежать потреби росту, розвитку  і самовдосконалення. Тому і термін “самореалізація” часто є синонімом “реалізації своїх можливостей” і “самоактуалізації”. Усі вони описують дуже близькі явища: повну реалізацію наших справжніх можливостей (К.Хорні); прагнення людини до найбільш повного виявлення і розвитку своїх можливостей і здібностей (К.Роджерс); внутрішню активну тенденцію розвитку себе, начебто щире самовираження (Ф.Перлз); прагнення людини стати тим, чим вона може стати (А.Маслоу).

Феномен самореалізації має різні аспекти, а саме: самоактуалізація, вираження щирої природи людини, самовираження, самовдосконалення, адаптація, індивідуалізація, мотивуюча сила, воля, щастя, властивості особистості.

 Для нашого дослідження інтерес представляють такі аспекти феномену самореалізації як вираження власної природи людини та властивості особистості.

А.Маслоу з приводу справжньої реалізації потенційних можливостей людини писав, що людська істота є як мінімум визначений темперамент, визначений біохімічний баланс, має власне Я, і те, що інколи він називав “прислуханням до голосу імпульсу”.

На сьогодні важливим стає питання виявлення додаткових форм забезпечення розвитку особистості та самореалізації майбутніх фахівців, як факторів впливу на особистісно-професійне становлення майбутнього спеціаліста у процесі фахової підготовки.

Представники тілесно-орієнтованої школи (В.Райх, А.Лоуен, М.Фельденкрайз, І.Рольф, В.Баскаков, В.Нікітін) і танцювально-рухового напрямку практичної психології (І.Бірюкова, Р.Лабан, М.Чейс, Тр.Шооп, М.Уайтхаус, G.Ammon, H.Payne) намагаються подолати бар’єр психічного та фізичного, підкреслюючи значення інтеграції тіла і розуму. Зовнішні тілесні прояви і внутрішні переживання - єдине ціле. Манера і характер рухів людини відбивають її особистісні властивості. Тому вплив на емоції, зміна звичайного характеру переживань веде до зміни в рухах, пластиці, постаті людини, у зв’язку з чим змінюється її відношення до себе і свого тіла. І навпаки, вплив на рухи, зміна звичайної пластики людини приводить до зміни в його почуттях, емоціях.

Представники  даних  шкіл  ставлять  акцент на знайомстві з тілом, розуміючи

розширення сфери усвідомлення індивідуумом глибоких організмічних відчуттів, дослідженні   того,  як потреби,  бажання  і  почуття   кодуються  в  різних   тілесних

станах, і навчанні реалістичному рішенню конфліктів у цій сфері.

Основні поняття танцювально-рухового напрямку практичної психології відбивають тісні взаємовідносини між тілом (рухом) та свідомістю. Танцювальна терапія базується на припущенні про те, що манера та характер рухів відбивають особистісні особливості. Танцювальна психологічна робота заохочує вільні, виразні рухи, які сприяють розвитку фізичної рухливості та сили на фізичному і психічному рівнях. Танець і рух використовуються як процес, що підсилює емоційну, когнітивну та фізичну інтеграцію індивіда, а використання музичних творів поглиблює рівень емоційних реакцій, допомагає визволенню та відреагуванню різних відчуттів, які знаходять своє вираження в русі й пізніше усвідомлюються на когнітивному рівні, дають можливість особистісного розвитку та самореалізації.

Необхідність розвитку в Україні практичної психології ставить певні вимоги до підготовки спеціалістів цього профілю, а також досліджень, які б надавали нові експериментальні дані щодо підвищення ефективності професійного розвитку майбутнього фахівця, його самореалізації за рахунок використання різних форм роботи у процесі фахової підготовки.

У психолого-педагогічній літературі, присвяченій цій проблемі, підкреслюється значущість у діяльності психолога високого рівня самореалізації його особистості. Узагальнення представлених в науковій літературі поглядів дозволило нам виробити наступні положення:

-        для дослідження рівня розвитку особистісної самореалізації студентів-психологів ми будемо використовувати наступні показники: агресивність, впевненість у собі, гнучкість поглядів, емоційну стійкість, креативність, рівень особистісної тривожності, рівень розвитку емпатії, самостійність, виражену сила “Я”;

-        серед психологічних особливостей забезпечення особистісної самореалізації майбутніх психологів ми виділяємо тілесно-орієнтовану і танцювально-рухову тренінгові програми, як інноваційні форми фахової підготовки, що спрямовані на розвиток особистості та сприяють її самореалізації.

У другому розділі “Особистісна самореалізація майбутніх психологів у процесі фахової підготовки (констатуючий експеримент)” наведені дані констатуючого експерименту,  тобто дані, що були отримані під час тестування робочих (тих, що беруть участь у тренінгових програмах) та контрольних (тих, що не беруть участі в тренінгах) студентських груп; методика та процедура  проведення тілесно-орієнтованого і танцювально-рухового тренінгів.

Специфіка самореалізації особистості у кожній професії зумовлена особливостями цієї професії, вимогами, які вона висуває до людини та їх поєднанням з індивідуальними характеристиками особистості, що й знаходить своє вираження в індивідуальному стилі діяльності.

Ми    розглядаємо   самореалізацію   особистості   майбутнього   психолога   як

становлення у процесі фахової підготовки таких сторін особистості, які є першочергово наобхідними для реалізації професійних завдань: низький рівень агресивності, впевненість у собі, гнучкість поглядів, емоційна стійкість, креативність, низька особистісна тривожність, емпатія, самостійність, невисокий ступень напруженості, товариськість.

Ми провели тестування за цими методиками в групах, які приймуть участь в тілесно-орієнтованому тренінгу (три підгрупи), танцювально-руховому (три підгрупи) та контрольній групі, яка не братиме участі в тренінгових програмах.

А      -        студенти, що беруть участь у тілесно-орієнтованій тренінговій програмі (81 респондент).

В       -        студенти, що беруть участь у танцювально-руховій тренінговій програмі (87 респондентів).

С       -        студенти, що не беруть участі в тренінгових програмах (контрольна група, 20 респондентів).

Ми отримали наступні результати:

Тривожність - індивідуальна психологічна особливість, що має прояв у схильності людини до частих та інтенсивних переживань стану тривоги, а також низькому порозі його виникнення; один із основних параметрів індивідуальних відмінностей. Особистісна тривожність є базовою рисою особистості і впливає на характер взаємодії особистості з оточуючим та  має негативний вплив на особистісний розвиток людини.

Найбільша кількість студентів у всіх групах виявила середній рівень особистісної тривожності (А – 55%., В – 62%, С – 65%). Проте кількість студентів із високим рівнем (А – 24%, В – 21%, С – 23%) первищує кількість студентів, що мають низький рівень особистісної тривожності (А – 21%, В – 17%, С – 12%).

В сучасній психологічній літературі агресивність розглядається як  відносно стійка особистісна якість, що має вираження в готовності до агресивної поведінки. Агресивність проявляється у ворожості та активному прагненні до наступальних або насильницьких дій. Деяка агресивність є соціально допустимою і навіть необхідною для адаптації особистості в соціумі. Повна її відсутність приводить до конформності, несамостійності, нездатності прийняти активну життєву позицію. Дуже високий рівень агресивності призводить до порушення у сфері спілкування, розвитку конфліктності, нездатності до кооперації і визиває дезадаптацію особистості.

Кількість студентів, що має середній рівень агресивності – найбільша в усіх трьох групах респондентів (А – 52%, В – 56%, С – 59%). Але кількість невитриманих студентів більша (А – 27%, В – 29%, С – 27%) ніж спокійних (А – 21%, В – 15%, С – 14%).

Впевненість у собі - переживання людиною власних можливостей, як адекватних тим завданням, які перед ним стоять у житті, так  і  тим,  як і він  ставить

перед собою сам. Це особистісна якість, яку характеризує незалежність поглядів, прагнення до самостійних рішень, дій, богатство емоційних реакцій.

У кожній групі кількість студентів з високим (А – 21%, В – 19%, С – 19%) та дуже високим (А – 14%, В – 16%, С – 15%) рівнем впевненості у собі меньша, ніж кількість студентів з дуже низьким (А – 7%, В – 7%, С – 6%), низьким (А – 7%., В – 7%, С – 9%), швидше низьким ніж високим (А – 21%, В – 24%, С – 19%) та вкрай високим (А – 7%, В – 6%, С – 4%) рівнем впевненості у собі.

16-ти факторний опитувальник Р.Кеттелла відносять до числа методик, що вивчають особистість по цілому ряду взаємопов’язаних характеристик, переслідуючи мету оцінити розвиненість певних особистісних якостей, що складають наступні фактори: 1 - товариськість-замкнутість; 3 - емоційна стійкість; 4 - незалежність-підлеглість; 6 - виражена сила “Я”-безпринципність; 11 - прямолінійність-гнучкість; 12 - тривожність-спокій; 14 - самостійність-впливовість; 16 - напруженість-релаксація.

У групі А по 3-му, 11-му, 12-му, 16-му факторах переважають середні показники прояву особистісних якостей (3 – 43%, 11 – 71%, 12 – 64%, 16- 57%), по 1-му, 4-му, 6-му, 12-му факторах переважають низькі показники (57%, 41%, 42%, 39%).

У групі В по 4-му, 6-му, 11-му, 12-му, 14-му та 16-му факторах виявлено середні показники критеріїв особистісної самореалізації (4 - 62%, 6 - 46%, 11 – 69%, 12 - 62%, 14 - 45%, 16 - 46%), по 1-му фактору переважають низькі стени (50%), по 3-му – високі (61%).

У групі С по 3-му, 4-му, 6-му, 11-му, 12-му, 14-му та 16-му факторах виявлено середні показники критеріїв особистісної самореалізації (3 - 65%, 4 - 47%, 6 - 48%, 11 - 57%, 12 - 64%, 14 - 49%, 16 - 59%), по 1-му фактору переважають низькі стени (57%).

Одною з головних вимог до індивідуально-психологічних особливостей психолога є здатність до емпатії (розуміння почуттів інших людей). За визначенням емпатія (від грецької, elmpatheia - співпереживання)  - розуміння емоційного стану, проникнення-відчуття у переживання іншої людини

За нашими даними, у досліджуваних занижений (А – 36%, В – 31%, С – 28%), та дуже низький (А – 24%, В – 27%, С – 27%) рівень емпатії переважають над середнім (А – 29%, В – 25%, С – 31%) і високим рівнем (А – 11%, В – 17%, С – 14%) розвитку емпатичних здібностей.

Творча особистість – особистість, що характеризується високим рівнем розвитку творчих здібностей, творчим потенціалом та схильністю до творчої діяльності. Творчу особистість відрізняє високий рівень життєвої енергії, стійка увага, незалежність судження, впевненість у собі.

Усі три групи респондентів виявили найбільшу кількість учасників із середнім рівнем  творчого  потенціалу  (А – 67%, В – 61%,  С – 62%),  кількість студентів,  що

мають показники значного творчого потенціалу (А – 19%, В – 27%, С – 21%), переважає над тими, хто показав незначний творчий потенціал (А – 14%, В – 12%, С – 17%).

Отже ми дослідили стан дотренінгового розвитку особистісної самореалізації студентів-психологів, які беруть участь у тренінгових програмах та студентів з контрольної групи. Можемо сказати, що вони мають різні рівні розвитку особистості, але більшість респондентів виявили середні показники розвитку критеріїв особистісної самореалізації. Також ми розробили тілесно-орієнтовану і танцювально-рухову тренінгові програми, які згідно нашої гіпотези мають виступити фактором забезпечення розвитку особистісної самореалізації майбутніх психологів. Завдяки особливій структурі тренінгових програм є можливість діагностики (виявлення непродуктивних форм поведінки з метою самопізнання), корекції (самовдосконалення), формування (саморозвиток) та закріплення нових стратегій поведінки. Переведення їх із форми діяльності в факт особистісного розвитку дозволяє студентам відчувати себе упевнено, знизити рівень тривожності та агресивності, творчо підходити до вирішення питань, що постають на життєвому шляху, тобто самореалізуватись.

У третьому розділі “Експериментальне дослідження використання тілесно-орієнтованої й танцювально-рухової тренінгових програм для розвитку особистісної самореалізації майбутніх психологів” наведено результати експериментального дослідження якісних і кількісних показників критеріїв особистісної самореалізації студентів-психологів, а саме агресивності, впевненості у собі, гнучкості поглядів, емоційної стійкості, креативності, рівню особистісної тривожності, рівню розвитку емпатії, самостійності (незалежність суджень), вираженої сили “Я”.

Під час формуючого експерименту ми провели тілесно-орієнтовану і танцювально-рухову тренінгову роботу з майбутніми психологами. У програмі “Усвідомлене тіло - шлях до внутрішньої та зовнішньої гармонії” брав участь 81 учасник, у програмі “Танець - сила і гармонія життя” - 87 учасників)

Мета психологічної роботи під час тілесно-орієнтованого тренінгу була наступна: зняття м’язових затисків; вивчення і корекція невербальних форм спілкування; усвідомлення мови власного тіла; корекція комунікативних властивостей; звільнення емоційної сфери; розвиток гармонійної особистості.

Це досягалось через роботу за наступними напрямками:

1. Усвідомлення своїх проблем у вигляді тілесних аналогів.

2. Звільнення від м’язових напружень (від так званих “затисків”). Звільнення від тілесних затисків, відповідно до теоретичних положень тілесно-орієнтованої психотерапії, - це один із непрямих шляхів до звільнення від затисків психологічних, тому що тілесні породжуються психічними.

3. Зосередження уваги,  переключення  уваги, привернення  уваги  до себе  тощо.

4. Уява і фантазування, які є необхідною ланкою творчого пошуку, наповнюють подібні рухи людини різноманітним і, головне, усвідомленим змістом.

5. Спілкування і взаємодія з усвідомленням невербальних засобів спілкування (міміки, рухів і т.п.) і його змісту (контексту, підтексту, атмосфери).

6. Імпровізації  як завершення циклу занять (розвивають здатність учасників робити свій  вибір, враховуючи власні можливості та бажання, планувати дії, використовуючи свої внутрішні ресурси і креативність).

Метою танцювально-рухового тренінгу було: усвідомлення відчуттів тіла, особистісного простору, власних особливостей та потреб, відносин з партнерами; спільна діяльність в групі та розвиток уміння знаходити своє місце в ній для ефективної взаємодії з іншими, розвиток творчого відношення до життя.

Танцювально-руховаий тренінг складається з наступних етапів:

·                   формування безпечного простору та дослідження відносин з навколишнім світом, для розвитку більш ефективних засобів взаємодії з оточуючим середовищем;

·                   самоусвідомлення людини шляхом дослідження реакцій свого тіла і його дій;

·                   розвиток навички розуміти мову свого тіла та оточуючих людей;

·                   розвиток самоповаги, самоприйняття, глибинної довіри до себе та життєвого шляху, розвиток постійного контакту з власними життєвими ресурсами;

·                   інтеграція ресурсів, що виникли у нову гармонійну психологічну цілісність людини;

·                   розвиток творчого потенціалу для активної реалізації власних намірів, бажань, для активізації всіх сфер життя людини.

Основними засобами, що забезпечували ефективність результату роботи були: робота з тілом, виразні рухи, танець (індивідуальний, діадний, групова імпровізація), спеціально підібраний музичний супровід.

Типова групова сесія містить у собі три частини: розігрів, розвиток і завершення, (така структура характерна і для інших видів групової роботи: психодрама, гештальта і т.д.). Ведучий направляє спонтанність рухів учасників, розвиває їх.