Психологічна готовність до писемного мовлення дітей старшого дошкільного віку

summary

Актуальність дослідження. Важливою складовою психологічної готовності дошкільників до навчання в школі є розвиток форм писемного мовлення – читання і письма, від рівнів сформованості яких залежить загальний розумовий розвиток зростаючої особистості. На сьогодні актуальність питання формування психологічної готовності дітей до оволодіння писемним мовленням у школі пов’язана із завданнями розбудови освіти, зокрема, здійсненням поетапного переходу на новий зміст і терміни навчання. Законом України про загальну середню освіту (стаття 20) передбачено перехід з 2000 року на чотирирічний термін навчання у початковій школі, яке розпочинатиметься, як правило, з шести років, і обов’язкове суспільне навчання і виховання дошкільників з п’яти років. У зв’язку з цим актуалізується питання щодо наступності дошкільного та шкільного навчання. У Законі про дошкільну освіту йдеться про обов’язковість підготовки кожної дитини до систематичного навчання у школі. Така підготовка має на меті не тільки вироблення певних знань, вмінь і навичок дітей, а, більшою мірою, вона спрямована на загальний психічний розвиток особистості. Отже, перед дошкільною ланкою освіти постають завдання формування психологічної готовності дітей до навчання: розвитку їх пам’яті, мислення, мовлення, тобто розвитку загальних розумових здібностей, сформованість яких сприяє успішному засвоєнню якими шкільних предметів. Навчальна програма для шестилітніх не повинна бути складена шляхом запозичення частин шкільного змісту і методів навчання та перенесенням їх в дошкільний вік. Навчання письму і читанню - один з первісних науково – практичних напрямів у історії психолого - педагогічної науки. За останні роки українськими вченими А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, Н.Я.Дзюбишиною – Мельник, Н.І.Зеленко, К.Л.Крутій, В.К.Лихолетенко, Н.П.Орлановою, Н.Ф.Скрипченко, О.Н.Хорошковською, Л.Шелестовою виконані роботи, які суттєво збагатили практику навчання читанню і письму дошкільників. Питання підготовки дітей до опанування писемним мовленням як спеціальне навчальне завдання постало порівняно недавно - у 80-х роках минулого століття, хоча теоретично це питання розглядалося ще в 30-х- 40 -х роках цього століття. Так Л.С.Виготський та О.М.Леонтьєв вважали, що ознайомлення дошкільників з мовленнєвою дійсністю і її елементами є основою для подальшого розвитку їх писемного мовлення. Л.С.Виготський теоретично і експериментально розкрив складність розвитку функціонального використання знака (в тому числі і буквеного) в онтогенезі. Вчений показав, що становлення відношень між знаком і значенням у дошкільників проходить поступово. Усвідомлення цих відношень можливе у дітей лише в результаті спеціального навчання, завдяки якому мовлення і його елементи стають для дитини предметом довільного використання.

Продовжуючи розвивати теоретичні ідеї вчених, О.В.Запорожець, Д.Б.Ельконін, Л.А.Венгер у своїх експериментальних роботах довели, що поза навчанням мовленнєва дійсність та її закони не усвідомлюються дітьми. В разі оволодіння дошкільниками навичками читання, письма без достатнього розвитку механізмів їх розумової діяльності, тобто уміння робити аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, свідомо оперувати з елементами мовленнєвої дійсності, в подальшому гальмується вироблення умінь усвідомленого, швидкого читання і письма, що призводить до появи певних труднощів при опануванні писемним мовленням в умовах шкільного навчання.

Дослідження Д.Б.Ельконіна, Л.А.Венгера, С.М.Карпової та їх співробітників показали, що вже в старшому дошкільному віці діти набувають необхідних умінь усвідомленого сприймання мовленнєвої дійсності на основі аналізу її елементів, але за умов навчання їх цьому за спеціальною програмою з урахуванням вікових можливостей дітей. Тридцятирічні практичні дослідження Ш.О.Амонашвілі засвідчили, що існують резервні можливості ефективної підготовки дітей шестирічного віку до писемного мовлення: 1). завдяки створенню активного навчального середовища у вигляді розвивального читання; 2). за умов дотримання правила - при навчанні не віддавати пріоритет традиційному формуванню техніки читання і письма; 3). в разі гуманного ставлення дорослих до результатів діяльності дітей.

Але разом з тим проблема формування у дітей шостого і сьомого років життя психологічної готовності до оволодіння писемним мовленням в психології розроблена ще недостатньо, зокрема не висвітлені такі її аспекти, як показники готовності дітей до оволодіння писемним мовленням, особливості застосування комплексного підходу до їх формування, шляхи активізації процесу засвоєння знань, умінь і навичок необхідних, для опанування дітьми в школі спілкуванням за допомогою писемних знаків. Ці та інші аспекти зазначеної проблеми потребують подальшого вивчення. Зокрема, спеціальну увагу необхідно приділити розкриттю умов підвищення ефективності підготовки дітей до оволодіння писемним мовленням в період переходу їх від дошкільного до шкільного навчання.

Зв’язок роботи з науковими порграмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою загальної теми лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України “Психічний розвиток дошкільників в умовах інноваційних систем виховання” № держреєстрації 0198U000518 рік реєстрації -5.02.1998.

Об’єкт дослідження. Формування психологічної готовності дошкільників до шкільного навчання.

Предмет дослідження. Психологічна готовність до оволодіння писемним мовленням дітьми дошкільного віку.

Мета дослідження. Визначити зміст та особливості формування готовності дітей до оволодіння писемним мовленням, психологічно обґрунтувати умови її ефективного становлення при переході від дошкільного до шкільного навчання.

Гіпотеза дослідження. Психологічними механізмами розвитку здатності дітей до оволодіння писемним мовленням є розумові дії: аналіз, порівняння, узагальнення та інші.

Умовами, які забезпечують ефективну підготовку дітей до оволодіння писемним мовленням, виступають: підвищення пізнавальної активності дітей на основі реалізації принципу проблематизації завдань, єдності розумових і практичних дій при створенні ігрових ситуацій, вправляння дошкільників у різних видах продуктивної діяльності в процесі навчання їх читанню і письму.

Для досягнення зазначеної мети дослідження та перевірки гіпотези були поставлені такі завдання.

1.       Визначити зміст психологічної готовності дітей до оволодіння писемним мовленням в школі.

2.       Розробити показники готовності дітей до оволодіння писемним мовленням.

3.       Виявити особливості та умови формування психологічної готовності дошкільників до писемного мовлення.

4.       Розробити й апробувати систему завдань для ефективної підготовки шести-семирічних дітей до оволодіння ними писемним мовленням за принципами розвивального навчання.

Теоретико - методологічну основу дослідження становлять: концепція розвивального навчання (Л.С.Виготський, В.В.Давидов, О.К.Дусавицький, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, Н.А.Побірченко, Ж.П’яже); діяльнісний підхід (О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн), положення про психологічну готовність дітей до школи, виділені у Л.С.Виготського і розроблені у Л.І.Божович, Л.А.Венгера, П.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.Є.Кулачківської, С.О.Ладивір, Є.Є.Кравцової, В.Ф.Олійник, С.Д.Максименка, О.Я.Савченко, О.В.Скрипченко, О.В.Проскури, Д.Б.Ельконіна, положення про значення і роль мовлення в процесі мислення, навчання і спілкування (Г.О.Балл, О.Р.Лурія, Ю.І.Машбиць, В.О.Моляко, Н.В.Чепелєва).

У вирішенні поставлених завдань застосовувалися такі методи дослідження: 1. теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми; 2. контент-аналіз, спостереження, бесіда; 3. констатувальний і навчальний експерименти; 4. методи статистичної обробки одержаних експериментальних даних.

Наукова новизна дослідження полягає:

·           в розкритті змісту готовності дітей до оволодіння писемним мовленням як компонента готовності до шкільного навчання;

·           дістали конкретного визначення механізми засвоєння елементарних граматичних одиниць – алгоритми аналізу, порівняння, узагальнення – для вирішення мовленнєвих завдань проблемного характеру;

·           обгрунтовані умови підвищення ефективності підготовки дошкільників до оволодіння писемним мовленням.

Теоретичне значення, полягає в обгрунтуванні ефективності підходу до формування психологічної готовності дітей до оволодіння писемним мовленням в умовах спроектованого розвивального навчання, в процесі якого відбуваються значні зміни в позиції дошкільників відносно мовленнєвої дійсності і її елементів. Доведено, що усвідомлене диференційоване сприймання і відтворення звуків, букв, слів, речень в усній формі і графічними засобами має важливе значення як для вирішення проблеми підготовки дітей до навчання їх читанню і письму, так і для розв’язання питань початкового навчання дітей в школі писемному мовленню.

Практичне значення дослідження полягає в розробці і експериментальній апробації розробленого нами науково-методичного комплекту посібників (“Підготовка старших дошкільників до оволодіння писемним мовленням”, “Я вчуся читати і писати”, “Я вчуся писати елементи букв і цифр”, “Щебетушечка” (методичний посібник і альбом розвивальних вправ) спрямованих на актуалізацію процесу аналізу і узагальнення дітьми ознак елементів мовленнєвої дійсності, а саме: звуків, букв, слів, речень; завдань з паралельного навчання пізнавальному читанню і письму, з формування у дітей здатності абстрагуватися від співрозмовника і викладати мовленнєвий зміст з позиції читача; на розвиток уміння повно, розгорнено і логічно викладати зміст тексту, підбирати слова і конструювати речення, утримувати ті думки, які необхідно графічно оформити, а також вміння висловлювати свою думку доступними засобами (малюнком, умовними позначками, буквеними знаками).

На захист виносяться такі основні положення.

1. Положення, за яким психологічна готовність до оволодіння писемним мовленням є компонентом загальної психологічної готовності дітей до школи. За основу готовності до шкільного навчання береться певний рівень психічного розвитку, без якого дитина не може успішно навчатися в школі. Ефективним шкільне навчання буде тільки в тому випадку, якщо дитина має необхідні і достатні для його початкового етапу якості, які потім в учбовому процесі розвиваються і удосконалюються. Розумовими якостями, необхідними для успішного навчання писемному мовленню, є усвідомлення відношень між писемним знаком і його значенням, а також знання і уміння з функціонального його використання.

2. Зміст компонентів психологічної готовності дошкільників до оволодіння писемним мовленням. Ними є: 1). відповідні мотиви опанування дітьми читанням і письмом; 2). усвідомлене диференційоване сприймання і розуміння дошкільниками прочитаного тексту і уміння висловити свої думки про прочитане чи пережите в усній формі і доступними графічними засобами. 3). розвиток знаково-символічної функції мислення, на основі засвоєння алгоритмів аналізу, порівняння, узагальнення.

3.Психолого-педагогічні умови успішної підготовки до оволодіння писемним мовленням дітьми шостого і сьомого років життя: забезпечення належного рівня мотивації; підвищення пізнавальної активності дітей; проблематизація завдань; поєднання різних видів дитячої діяльності, підпорядкованих меті оволодіння дітьми орієнтовною частиною мовленнєвої діяльності.

4. Теоретично обґрунтована та експериментально апробована система завдань по формуванню психологічної готовності шести – семирічних дітей до оволодіння писемним мовленням, представлена в альбомі розвивальних ігор та вправ “Я, вчуся читати і писати”, методичному посібнику “Підготовка старших дошкільників до оволодіння писемним мовленням”, альбомі розвивальних вправ і методичному посібнику “Щебетушечка”, альбомі розвивальних вправ “Я вчуся писати елементи букв і цифр”.

Апробація дослідження. Результати дослідження обговорювалися на науковій конференції Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, на засіданнях лабораторії психології дошкільника Інституту психології, на міських науково – практичних конференціях “Розвиток мовлення дошкільників та сучасні тенденції його вдосконалення” (Київ, 2000р.), “Сучасні підходи до мовленнєвого розвитку дітей” (Київ, 2002), на семінарах в дошкільних закладах освіти № 53, 409 для практичних працівників міста Києва і області (1996 – 2001), матеріали семінарів надруковані в науково – методичному додатку до журналу “Дошкільне виховання” “Палітра педагога” (2000 рік); в газеті “Початкова освіта” надруковано в 2001 – 2002 роках шість статей з теми дослідження, в МІВВ ім. Б.Грінченка прочитано курс лекцій з теми: “Розвиток писемного спілкування дошкільників” (2001- 2003 рік) та в педагогічному коледжі ім. К.Д.Ушинського проведені практичні заняття для студентів з ознайомлення з науково-методичним комплектом по розвитку писемного мовлення дошкільників (2001 рік), результати дослідження використані при написанні підрозділу “Зміст роботи для дітей, які проявляють підвищений інтерес до читання і письма” в державній програмі виховання та навчання “Дитина”.

Публікації. Основний зміст і конкретні результати даного дослідження відображені в 8 публікаціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (221), додатку; зміст роботи викладений на 185 сторінках. Матеріали дисертації узагальнено у 8 таблицях, 2 рисунках.

Основний зміст дисертації

У “ВСТУПІ” обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу і завдання дослідження, розкрита наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, викладені положення, що виносяться на захист, вказується сфера апробації впровадження результатів дослідження.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ “Психологічна проблема оволодіння читанням і письмом дошкільниками як основними формами писемного мовлення” подається аналіз наукових першоджерел з питань формування навичок читання і письма у дошкільників, розглядаються окремі компоненти готовності дошкільників до оволодіння ними писемним мовленням, аналізується сучасний стан проблеми; розглядаються питання формування готовності дитини дошкільного віку до навчання в школі і складові цієї готовності.               

Здійснений у розділі аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив зробити висновок, що вихідною теоретичною засадою розробки проблеми формування психологічної готовності старших дошкільників до оволодіння писемним мовленням слугують висунуті Л.С.Виготським, О.М.Леонтьєвим теоретичні положення про можливість підготовки дошкільників до оволодіння писемним мовленням, з урахуванням його особливостей і вважали, що засвоєння дошкільниками елементарних узагальнень про мовленнєву дійсність і її елементи, а саме: звуки, букви, склади, слова, речення є однією з умов формування означеної готовності, що це - знання, які дають змогу успішно перейти до писемного мовлення “алгебри мовлення” ( за висловом Л.С.Виготського). Л.С.Виготський стверджував, що дошкільників можливо і необхідно готувати до оволодіння писемним мовленням за умови, що цей процес не буде простим переводом усного мовлення в писемні знаки, тобто тільки через формування навички письма. Розвинути писемне мовлення дошкільників, на думку вченого, можливо при врахуванні особливостей останнього. Перша особливість писемного мовлення полягає у віддаленості мотивів використання його дошкільниками. Дитина, яка починає вчитися писати, ще не переживає потреби в цій новій мовленнєвій функції, не замислюється над тим, для чого вона їй потрібна. Завданням навчання і є актуалізація процесу усвідомлення дітьми мовленнєвих засобів, наближення мотивів спілкування за допомогою писемних знаків. Друга особливість полягає у високому рівні абстракції писемного мовлення (від слова, яке звучить, і від ситуації співрозмовника).У ситуації писемного мовлення той, до кого звернене мовлення, відсутній. Писемне мовлення - це монологічне мовлення, бесіда з умовним співрозмовником. Третя особливість писемного мовлення пов’язана з необхідністю вольового, свідомого, інтелектуального ставлення дитини до нього. Під час писемного мовлення дитина повинна весь час діяти вольовим чином. Перехід від максимально стисненого внутрішнього мовлення до максимально розгорненого писемного мовлення, спрямованого на співрозмовника, потребує вольових зусиль для побудови мисленнєвої канви. З вольовим характером процесу опанування писемного мовлення пов’язана також більша його усвідомленість, порівняно з усним мовленням. Знаки писемного мовлення дитина засвоює лише свідомо в результаті цілеспрямованого навчання. А саме, писемне мовлення примушує дитину діяти більш інтелектуально і довільно, краще усвідомлювати мотиви писемного мовлення, які є більш абстрактні та більше віддалені від безпосередніх потреб дитини. Навчання письму і читанню, на думку Л.С.Виготського, доцільно базувати на основі сформованих у дітей змістовних граматичних узагальнень і не знання пристосовувати до рівня розвитку дитини, а підносити дитину до рівня знань. Тільки тоді труднощі будуть стимулювати процес мовленнєвого розвитку.

Загальнотеоретичні положення Л.С.Виготського про розвиток мовлення дітей взагалі і, зокрема, писемного мовлення, а також положення П.Я.Гальперіна, Д.Б.Ельконіна, А.Р.Лурії активно застосовуються сучасними дослідниками (А.М.Богуш, Н.С.Варенцова, М.С.Вашуленко, Н.Я.Дзюбишина – Мельник, Н.В.Дурова, Л.Є.Журова, Н.І.Зеленко, К.Л.Крутій, В.К.Лихолетенко, Н.П.Орланова, Н.С.Невська, Н.Ф.Скрипченко, Н.С.Старшинська, О.Ю.Прищепа, О.Н.Хорошковська, Л.Шелестова). При цьому основний акцент досліджень переноситься з констатації наявного рівня умінь і навичок дітей на науково обґрунтовані засоби організації розумової діяльності дітей, завдяки чому стає можливою реалізація потенційних можливостей дошкільників, формування у них нової якості процесу засвоєння знань про мовленнєву дійсність і її елементи. Процес оволодіння елементами мовлення - звуками, буквами, словами, реченнями неможливий поза формуванням дій з ними, як неможливе і оволодіння предметною дійсністю поза діями людей з предметами.

Реформа загальноосвітньої школи, яка передбачає навчання дітей з шестирічного віку, поставила завдання більш глибокого психологічного аналізу показників готовності дітей до школи. Готовність дітей до навчання в школі є одним з компонентів, який забезпечує шкільну адаптацію, успішність початкового навчання. Психологічна готовність активно досліджувалася психологами Л.І.Божович, П.Д.Кондратенко, В.К.Котирло, С.Є.Кулачківською, С.О.Ладивір, Є.Є.Кравцовою. В.Ф.Олійник, С.Д.Максименком, О.Я.Савченко, О.В.Скрипченком, О.В.Проскурою та іншими, але незважаючи на єдині вихідні основи, виділені Л.С.Виготським, розроблені Д.Б.Ельконіним і Л.А.Венгером, кожний з дослідник вкладає в поняття “готовності” свій певний зміст. Проте дослідники сходяться на тому, що готовність до школи має комплексну характеристику, яка складається з набору новоутворень, що повинні бути сформовані у дитини на час її приходу до школи, і передумов учбової діяльності. Важливим показником психологічної готовності дітей до школи в усіх дослідженнях виступає рівень сформованості мовленнєвої діяльності. Н.Г Салміна запропонувала ввести рівень сформованості знаково–символічної діяльності як новоутворення дошкільного віку, до якої належить і писемне мовлення, що виступає в якості показника готовності дітей до школи. В цілому питання про необхідний рівень сформованості у дошкільників знаково – символічної діяльності в грі, зображувальній, мовленнєвій сферах теоретично розроблялося Л.А.Венгером, Г.О.Глотовою, Д.Б.Ельконіним, Л.Є.Журовою, С.М.Карповою, І.М.Колобовою, В.С.Мухіною, А.М.Осоріною, а також закордонними психологами. Проте, при висвітленні засобів діагностики зазначеної функції як готовності до оволодіння писемним мовленням названими авторами окремо не висвітлювався.

Психологічний аналіз методичного забезпечення традиційного навчання дітей читанню та письму базується на їх вузько локальному розумінні – техніці читання і чистописання. Ці форми розглядаються як такі, до складу яких не входять культура оформлення писемного тексту та і його розуміння. Отже, проблема формування психологічної готовності до оволодіння писемним мовленням в психології розроблена ще недостатньо.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ “Особливості формування психологічної готовності до оволодіння писемним мовленням у дітей шостого і сьомого років життя” присвячено результатам дослідження особливостей формування готовності до писемного мовлення і характеристиці основних шляхів навчання читанню і письму семирічних дітей в практиці виховної роботи дитячих садків.

Констатувальним експериментом було охоплено 245 дітей, які

виховувалися в 10 підготовчих групах дошкільних закладів освіти міст Києва та Обухова, та трьох класах для навчання шестилітніх дітей. При розробці діагностичних завдань ми спиралися на положення Д.Б.Ельконіна, за якими при переході від дошкільного до шкільного віку система діагностичних завдань повинна включати в себе як діагностику новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм навчальної діяльності, що закладаються на заняттях вже в дитячому садку. До новоутворень дошкільного віку належить і сформованість знаково-символічної функції мислення. Початкові форми навчальної діяльності з писемного мовлення включають здатність дітей диференційовано сприймати і виділяти з оточення представленого в формі знаків, символів, мовленнєвого потоку граматичні елементи; свідомо ставитися до того, що кожен мовленнєвий звук, буква, слово, речення мають свою форму – знак, яким елемент позначається, що кожен знак щось позначає і має свою кількісну і якісну характеристики; відтворювати елементи мовленнєвої дійсності в словесній формі - читати і розуміти прочитане, а також графічними засобами - малюнком, умовними позначками, буквеними знаками. Компонентами психологічної готовності до оволодіння писемним мовленням дошкільниками виступають: 1) мотиви опанування дошкільниками читанням і письмом; 2) усвідомлене диференційоване сприймання і розуміння дошкільниками прочитаного тексту і уміння висловити свої думки про зміст прочитаного чи пережитого в усній формі і доступними графічними засобами; 3) сформованість знаково – символічної функції мислення.

На основі визначених компонентів дошкільників до оволодіння писемним мовленням були змодельовані завдання для діагностики ступеня цієї готовності, які включали: 1 Вивчення наявності пізнавального інтересу дітей до читання і письма та характеру мотивів опанування ними. Рівень виконання завдання визначався методом бесіди. 2 Розкриття особливостей сприймання і розуміння дошкільниками прочитаного тексту і уміння передати свої почуття про прочитане або пережите в усній формі і доступними графічними засобами. Дітям пропонувався для прослуховування текст казки, за змістом якої проводилася бесіда. Після обговорювання прочитаного створювалася ігрова ситуація, відповідно до умов якої зміст тексту необхідно було відтворити доступними графічними засобами – малюнком, умовними позначками, буквеними знаками.

3 Дослідження рівня сформованості знаково – символічної функції мислення. Для діагностики використовувалися ігрові завдання з використанням елементів мовленнєвої дійсності: а) методика “Четвертий зайвий”, б) “Порівняй букви”.

Достатній рівень готовності дитини до оволодіння писемним мовленням визначався за характером проявів нею пізнавального інтересу до друкованого слова, наявністю елементарного уявлення про необхідність читання і письма для дорослих і особисто для себе, на підставі уміння своїми словами достатньо логічно передати зміст прочитаного в усній і графічній формі, виділяти серед зображень предметної і мовленнєвої дійсності кожен її елемент – букву, склад, слово, речення, аналізувати і відтворювати їх доступними графічними засобами – малюнком, умовними позначками, буквеними знаками. В разі несформованості зазначених показників фіксувався недостатній рівень готовності до оволодіння писемним мовленням.