ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОГО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ В СИСТЕМІ “ВЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ” ЯК УМОВА ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ

summary

У вступі обгрунтована актуальність дослідження, визначені його предмет, об’єкт та методологічні засади, сформульовані мета та головні завдання роботи, наведені головні положення, що виносяться на захист, відзначені наукова новизна, теоретична та практична значущість дослідження, вказані форми апробації його результатів, впровадження їх у практику, а також описана структура дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань.

Перший розділ “Теоретичний аналіз проблеми взаєморозуміння учителя та учнів” містить аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми соціальної перцепції загалом та безпосередньо з досліджуваної проблеми. Детально розглядається сутність проблеми взаєморозуміння та стан її розробки в літературі.

Проблема взаєморозуміння як об’єкта аналізу вперше була виділена в філософії (герменевтика). Взаєморозуміння розглядається як характеристика особистісних зв’язків між людьми і як одна з найважливіших характеристик функціонування соціальних зв’язків, незаперечна умова ефективної діяльності людини.

У психології проблема взаєморозуміння як проблема специфіки взаємодії людей була глибоко досліджена вже в перших працях із соціальної перцепції (А.А.Брудний). Вітчизняними психологами дана проблема вивчалась в річищі низки проблем загальної, соціальної, педагогічної психології, зокрема: міжособистісні відносини у великих та малих групах і колективах (В.С.Агеєв, Б.Д.Паригін, Б.Ф.Поршнєв); психологічний клімат, психологічна сумісність (В.В.Бойко, А.Г.Ковальов, В.Н.Панфьоров); сприймання та розуміння людьми один одного (О.О.Бодальов, С.В.Кондратьєва); врахування індивідуальних та вікових особливостей учнів (Н.Ф.Радіонова); психологія вчителя (В.А.Кан-Калик); психологія дитячого колективу (А.С.Золотнякова, Я.Л.Коломинський, А.В.Петровський, А.С.Робатова).

Аналіз праць, присвячених проблемі взаєморозуміння (О.О.Бодальов, Ю.М.Ємельянов, Т.Ньюком, Б.Д.Паригін, І.А.Рапопорт, К.Рудестам), дає змогу виділити низку умов, за яких досягається взаєморозуміння.

По-перше, це зустріч суб’єктів, взаємодія реальних позицій їх свідомості і можливостей, утворення міжособистісного середовища. Щоб краще пізнати один одного, необхідно зрозуміти, що відбувається між тими, хто пізнає один одного, і, головне, тими, хто взаємодіє (Г.Я.Розен). Коли відбувається контакт, вже на початковій стадії може початися процес непідтвердження стереотипів про іншу людину, підсилюється подібність з ним і прагнення зменшити упередження, починається прийняття іншого.

Другою умовою взаєморозуміння є рівень самосвідомості. Процес самопізнання супроводжується накопиченням різних оцінок, одержаних на свою адресу від інших, що внутрішньо переживається як відчуття свого “Я”. Власне “Я” народжується в процесі взаємодії з іншими людьми. Розрізняють людей з адекватним і неадекватним ставленням до себе (Г.Я.Розен). Чим точніше людина оцінює власну особистість, тим адекватніше вона розуміє партнера.

По-третє, взаєморозуміння досягається тоді, коли наявні: а)розуміння іншої людини; б)розуміння її відношення до себе як до партнера по спілкуванню; в)розуміння стосунків між людьми, що складаються (Б.Д.Паригін). Розуміння іншої людини передбачає інтерпретацію психологічної сутності людини - розгортання процесу психологічної діяльності з метою вироблення адекватного уявлення про особистість партнера. При цьому широко використовуються шаблони соціально-психологічної інтерпретації особистості.

По-четверте, взаєморозуміння залежить від спрямованості спілкування на взаєморозуміння особистісних позицій партнерів по спілкуванню.

В основі взаєморозуміння лежить низка механізмів, кожний з яких по-своєму допомагає досягти взаєморозуміння. У випадку ж порушення роботи окремих механізмів виникають різного роду труднощі спілкування і взаєморозуміння.

Для розв’язання завдань дослідження відповідно до висунутої гіпотези була розроблена методика дослідження, що включало 2 етапи: 1)констатуючий; 2)формуючий.

Другий розділ “Порушення перебігу соціально-перцептивних процесів у взаємодії “вчитель - учень” присвячений аналізу результатів констатуючого етапу дослідження. Метою даного етапу дослідження було вивчення причин виникнення конфліктів у системі взаємовідносин “вчитель - учень” (суб’єктивних та об’єктивних), їх частоти, ініціаторів.

У дослідженні брали участь учні 10-11 класів та вчителі СШ №2 (відповідно 61 та 15 осіб) та СШ № 5 (відповідно 76 та 19 осіб) м.Умані та СШ № 2 м.Тальне (відповідно 59 та 12 осіб), які працюють в старших класах.

Основний метод дослідження, який застосовувався на даному етапі – опитування. Метою опитування було виявлення причин виникнення різних груп конфліктів, їх частоти та ініціаторів.

Завдання даного етапу дослідження полягало у констатації тих особливостей взаємовідносин у системі “вчитель - учень”, які характеризують їх особливості та сутність на даному етапі розвитку нашого суспільства. Констатуючий етап дослідження повинен стати передумовою для організації формуючої частини дослідження, метою якої є корекція взаємовідносин у системі “вчитель - учень”.

Міжособистісний конфлікт між педагогами та учнями можна визначити як ситуацію зіткнення і протиборства неспівпадаючих точок зору, інтересів, установок, способів поведінки, які виникають у спілкуванні та взаємодії учнів та вчителів у  навчально-виховному процесі в умовах прагнення кожної із сторін до досягнення певної мети.

Ми вважаємо, що всі конфлікти, які виникають між людьми, пов’язані з порушенням основних взаємозв’язків між ними в ході їх спільної діяльності. На основі аналізу існуючої системи взаємовідносин учителів та учнів у сучасній школі можна виділити три провідних типи взаємозв’язків, які характеризують взаємовідносини вчителів та учнів.

По-перше, це взаємозв’язки ділового характеру, що виникають між учителями та учнями з приводу безпосередньо самої навчальної діяльності. 

По-друге, ці взаємозв’язки рольового характеру, що виникають із необхідності учителів та учнів дотримуватися певних норм, правил та способів поведінки, які відповідають “ролі” учителя і “ролі” учня.

По-третє, це взаємозв’язки особистого характеру, які встановлюються між учителями та учнями в процесі їх взаємодії і багато в чому визначаються особистісними особливостями.

Ми припустили, що порушення саме цих трьох видів взаємозв’язків веде до появи конфліктів між учителями та учнями. З метою підтвердження даного припушення учителям і учням старших класів пропонувалося назвати найбільш характерні причини виникнення конфліктів між ними. На основі аналізу результатів опитування були виділені три основні групи конфліктів, які виникають у процесі спілкування педагогів і старшокласників.

Першу групу складають конфлікти, що виникають у процесі навчальної діяльності як реакція на перешкоди у досягненні цілей навчальної діяльності (погана підготовка учня до уроку, погана відповідь на уроці, некомпетентність вчителя, незгода з оцінкою тощо). Цей тип конфліктів виникає при порушенні взаємозв’язків ділового характеру.

До другої групи належать конфлікти, які виникають у процесі навчальної та позакласної діяльності як реакція на поведінку, що не відповідає прийнятим нормам відносин між педагогами та учнями, не відповідає рівню очікувань їх відносно один одного (нетактовність учителя, порушення правил педагогічної етики, приниження достоїнства учителя чи учня, невиконання вимог учителя, погана дисципліна тощо). Цей тип конфліктів виникає при порушенні взаємозв’язків рольового характеру.

Третю групу конфліктів складають конфлікти, які виникають у процесі навчальної та позакласної діяльності через особистісні риси учителя та учнів, особливості характеру та темпераменту (нестриманість, грубість, емоційна нестійкість, самовпевненість, придирливість, образливість тощо). Цей тип конфліктів виникає при порушенні взаємозв’язків особистого характеру.

Одержані в ході дослідження дані підтверджують наше припущення про те, що об’єктивні причини міжособистісних конфліктів педагогів та школярів зумовлені особливостями їх взаємодії в ході навчально-виховного процесу, а основні типи конфліктів, що виникають між ними, визначаються і виводяться з порушення цих взаємовідносин.

Однак наявності об’єктивних умов недостатньо для виникнення конфліктів. Щоб конфлікт став реальним, необхідна наявність суб’єктивних чинників, які переводять можливий, потенційний конфлікт у реальний. Суб’єктивними чинниками виступають суб’єктивна значущість виникаючих протиріч для учнів та учителів. Ми припустили, що між учителями та учнями повинна існувати різниця в оцінках частоти виникнення конфліктів.