Особливості психосоціального розвитку сиблінгів дітей з психофізичними вадами

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, описано інструментарій дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

          У першому розділі – «Теоретичні аспекти дослідження впливу взаємин з неповносправним сиблінгом на психосоціальний розвиток особистості» проаналізовано наукову літературу з теми дисертаційного дослідження, подано операціоналізацію основних понять, викладено концепцію дослідження.      

          У дисертації окреслено два основних механізми впливу сімейного середовища на психосоціальний розвиток особистості (розвиток особистості під впливом міжособистісних стосунків, що охоплює зміни Я-концепції, емоцій, почуттів, а також формування соціальних навичок і моделей поведінки): 1) зміна темпу розвитку, 2) скерування змін розвитку у певному руслі. Це може бути забезпечено або стимулюванням розвитку (активний виховний вплив, необхідна психологічна підтримка), або його пригніченням (ігнорування, незадоволення базових потреб, переобтяження обов’язками, надмірний контроль активності, відсутність чітких або наявність суперечливих вимог). Зазначено, що саме незадоволення вікових потреб спричиняє психоемоційну напруженість, затримку розвитку, зменшення життєвих сил, перешкоджає виконанню соціальних функцій, тобто призводить до порушення адаптації.

          До сімейних чинників, що стимулюють особистісний розвиток відносять сиблінгові взаємини (М.І.Алексєєва, І.А.Дідук, М.Р.Кошонова, Л.М.Сазонова, L.Bond, E.Teti, D.Gibs). Взаємодія з сиблінгами розширює психічний простір дитини, активізуючи її фізичний, емоційний, інтелектуальний розвиток, становлення самосвідомості. Завдяки сиблінговим контактам в індивіда формується система цінностей, навички міжособистісних стосунків. Негативний досвід такої взаємодії може створити несприятливе підґрунтя для розвитку самосприймання, соціальних настановлень особистості.

          До чинників дисгармонізації особистісного розвитку відносять вплив психотравмуючого сімейного середовища, а саме: порушення структури та функцій сім’ї, негативний психологічний мікроклімат, незадоволення основних потреб дитини, патологічні стилі виховання.

На підставі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних дослідників (Н.Бастун, Р.Кравченко, А.Кравцова, А.Кукурудза, К.Островська, М.Радченко, М.Сварник, М.Batshaw, H.Borzyszkowska, М.Коscielska, D.Lobato) народження дитини з ПФВ (суттєвими відхиленнями від нормального фізичного чи психічного розвитку, що зумовлені вродженими або набутими вадами) віднесено до значних психотравмуючих, кризових чинників для всієї сім’ї. Психологічні ускладнення при цьому можуть виявлятись у порушенні сімейних взаємин (сімейні конфлікти, порушення сімейної динаміки: „втеча” батьків у роботу, надмірна самопосвята матері, розлучення), емоційних порушеннях у батьків (фокусування на втраті, трагічне сприйняття життя тощо), виникненні патологічних виховних стратегій (недооцінювання можливостей дитини чи надмірні вимоги до неї, гіперопіка, вседозволеність тощо), порушенні соціального функціонування сім’ї (втрата соціальних зв’язків, агресивне налаштування до оточуючого світу). Всі ці чинники інвалідизують сім’ю і негативно відбиваються на всіх аспектах розвитку як неповносправної дитини, так і її сиблінгів.

Дослідження зарубіжними психологами взаємин дітей з неповносправними сиблінгами не дають однозначної оцінки їх впливу на формування особистісних рис та психосоціальну адаптацію здорових братів та сестер. Деякі результати засвідчують підвищення рівня стресу, появу соматичних проблем і поведінкових труднощів (F.Kaplan, K.Laurence, M.Newman, E.Poznanski, M.SanMarino, B.Tew). Низка дослідників акцентує увагу на негативних емоційних переживаннях сиблінгів дітей з ПФВ: ревнощах, злості, тривозі за власне майбутнє, соромі за свого сиблінга, почутті провини, надмірному почутті обов’язку (S.Harris, C.Travis, D.Hogan, M.DeMyer). Натомість інші дослідники стверджують, що сиблінги дітей з ПФВ не мають більших психологічних проблем, ніж сиблінги здорових дітей. Навпаки, такі діти характеризуються високим рівнем толерантності, емпатійності, альтруїзму, емоційної зрілості та відповідальності, низьким рівнем агресивності (D.Lobato, A.Gath, S.McHale, P.Howlin).

У тексті дисертації подано аналіз розбіжностей у результатах зарубіжних досліджень, а також наведено чинники зменшення травматизації сиблінгів дітей з ПФВ, а саме: стабільність батьківського шлюбу, сповідування батьками високих духовних цінностей, відкритість в обговоренні почуттів серед членів сім’ї, відсутність переобтяження сиблінгів доглядом за неповносправною дитиною, прояв розуміння потреб дітей і вміння ефективно взаємодіяти з ними.

На основі проведеного аналізу обґрунтовано потребу вивчення особливостей психосоціального розвитку сиблінгів дітей з ПФВ та чинників, що його дисгармонізують. Зважаючи на це, а також мету, гіпотези, поставлені завдання й визначено основні напрямки експериментального дослідження.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження психосоціального розвитку особистості під впливом взаємин з неповносправним сиблінгом» описано процедуру й результати констатуючого експерименту. Відповідно до поставлених завдань дослідження виконано у двох напрямках: 1) з’ясування психологічних особливостей взаємин дітей з неповносправними сиблінгами;
2) аналіз впливу цих взаємин на формування Я-концепції, рис характеру та психосоціальну адаптацію здорових сиблінгів.

Емпіричне дослідження здійснювалось впродовж 2003-2005 років. Ним було охоплено 137 дітей 8-11 років та їхніх батьків. Серед досліджуваних 65 дітей мають сиблінгів з ДЦП (експериментальна група) та 72 дитини мають здорових сиблінгів (контрольна група). Дослідження проводилось на базі навчально-реабілітаційних центрів міста Львова і Львівської області, а також загальноосвітніх шкіл м. Львова.

      Для виявлення особливостей взаємин з неповносправним сиблінгом використовували авторський опитувальник «Особливості взаємин з неповносправним сиблінгом» (ОВНС) та методику «Незавершені речення» H.Lyszkiewicz (модифіковану автором).   Пізнавальний аспект взаємин було проаналізовано за трьома критеріями: 1) знання про суть і причини неповносправності, 2) усвідомлення можливостей і потреб сиблінга, 3) бачення його майбутнього.

      Отримані результати засвідчили таке:

1.     Більшість досліджуваних дітей (63%) не знає, в чому полягає суть порушеннь розвитку сиблінга. Діти зазначають, що батьки уникають подібних розмов. Натомість для більш ніж 70% опитуваних ці питання є дуже важливими.

2.     Оцінюючи можливості сиблінга, більшість дітей не усвідомлює їхніх реальних обмежень. Незнання особливостей вади та можливостей сиблінга спричиняє появу неадекватних вимог до нього, порушення взаємодії.

3.     Майбутнє свого сиблінга респонденти пов’язують з його самостійністю, з можливістю появи мовлення та здатності самостійно пересуватись. Відповідно страхи щодо свого майбутнього діти пов’язують з вимушеністю «опікуватись сиблінгом все життя».

         Особливості переживань емоцій та почуттів до свого неповносправного брата чи сестри як критерій емоційних взаємин було проаналізовано на підставі окремих шкал опитувальника ОВНС.

Порівнюючи результати експериментальної та контрольної групи за
t-критерієм Ст’юдента, встановлено істотні відмінності в показниках емоційного ставлення до сиблінга, таких як: переживання ревнощів, сорому, жалості та почуття провини. Ці показники є статистично вищими у сиблінгів неповносправних дітей (р<0,05) (див. рис. 1). Старші брати дітей з ПФВ частіше переживають почуття жалості та відповідальності аніж молодші сестри.

         Зовнішнє вираження вади сиблінга спричиняє у дітей збільшення почуття провини. Коли ж порушення сиблінга не має зовнішнього прояву, воно часто не усвідомлюється як вада, і рідше спричиняє травматичні переживання.