КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, сформульовано припущення, висвітлено наукову новизну, практичне значення дослідження, наведено дані про апробацію та впровадження одержаних результатів.

         У першому розділі – „Теоретичні засади вивчення професійно-комунікативних здібностей та креативності як чинника їх розвитку” подано результати теоретико-методологічного аналізу проблематики дослідження креативності та професійно-комунікативних здібностей, визначено роль та місце креативності у процесі розвитку особистості. Систематизовано, виходячи з цілей дослідження, теоретичні підходи до дослідження креативності та професійно-комунікативних здібностей вітчизняних і зарубіжних дослідників. Провівши аналіз досліджень літератури з даної проблематики, ми дійшли до висновку, що дослідження здібностей мають довгу історію, але ще й на сьогодні у теоретичній розробці даного питання залишається дуже багато невирішених питань. В першу чергу, це стосується визначення самого змісту поняття „здібності”, характеристики їх сутності, ролі, структури, специфіки, розвитку, прояву та чинників, на які звертають увагу як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники, які ще й досі є предметом численних досліджень (Б.Г.Ананьєв, Д.Б.Богоявленська, Л.С.Виготський, В.М.Дружинін, Д.Б.Ельконін, В.А.Крутецький, Г.С.Костюк, В.О.Моляко, Н.І.Пов’якель, Я.О.Пономарьов, Б.М.Теплов, М.О.Холодна, В.Д.Шадриков та ін.).

Таким чином, узагальнюючи, можна зазначити, що більшість вчених розглядають здібності як індивідуально-психологічні особливості особистості, які забезпечують успіх у діяльності та спілкуванні, легкість оволодіння ними, при цьому здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, які є у людини, але саме здібності забезпечують їхнє швидке набуття та ефективне застосування.

Специфіка професійного спілкування між психологом та клієнтом підвищує вимоги до професійно-комунікативних здібностей фахівця, що потребує визначення шляхів розвитку професійно-комунікативних здібностей та їх чинників у студентів-майбутніх психологів. Значна частина авторів (О.Ф.Бондаренко, Н.В.Кузьміна, О.О.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Л.Є.Орбан-Лембрик, Н.І.Пов’якель, Л.О.Савенкова, В.А.Семиченко, С.В.Терещук, Н.В.Чепелєва, Т.Д.Щербан та ін.) вважають одними з найголовніших професійно-комунікативних здібностей психологів: схильність до організації тривалої і ефективної взаємодії з клієнтами, підвищена контактність, відповідальність, професійна спрямованість, швидке реагування на непередбачені ситуації тощо. При цьому не існує єдиного визначення професійно-комунікативних здібностей.

Серед різноманітних чинників професійно-комунікативних здібностей, креативність визначається одним із провідних та проявляється у пошуково-перетворювальній активності, у подоланні стереотипів поведінки, у порушенні одноманітності у зіткненнях з дійсністю, у продуктивному її перетворенні, створенні нових об’єктів тощо. Розвиваючись у діяльності, і, поєднуючись з провідними мотивами, креативність функціонально закріплюється у структурі особистості і виявляється як здатність до продуктивної зміни і створення чогось якісно нового. Креативність, з одного боку, розвивається і формується у залежності від особливостей і умов перебігу процесу творчості (як об’єктивна детермінанта), а з іншого, реалізується у ньому і представляє його мотиваційно-потребову основу (як суб’єктивна детермінанта творчості). Так само вона виявляється на неусвідомленому (орієнтовно-пристосувальному) і свідомому (пізнавально-перетворювальному, дослідницькому) рівнях індивідуальної діяльності і соціально-рольової поведінки. Тому, результати цих досліджень дозволяють по-новому підійти до розгляду проблеми креативності як чинника розвитку професійно-комунікативних здібностей особистості.

Вивченню особливостей професійно-комунікативних здібностей та їх прояву у спілкуванні та становленні професіоналізму в юнацькому віці, у науковій літературі присвячено велику кількість робіт, у яких аналізується широкий спектр питань: місце юнацького етапу в онтогенезі (І.Л.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, А.В.Петровський, Д.І.Фельдштейн та ін.); завдання розвитку у даний період сензитивності і новоутворень віку, проблеми провідної діяльності (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, А.М.Монтьєв та ін.); зміни у структурі особистості, якісно нові ступені розвитку емоційно-вольової сфери, самосвідомості, інтелекту (Л.І.Божович, В.В.Давидов, А.К.Маркова, А.М.Прихожан, А.М.Матюшкін та ін.); особливості спілкування з ровесниками та дорослими (Т.В.Драгунова, Я.Л.Коломінський, А.П.Краковський та ін.). Більшість дослідників, які займалися проблематикою юнацького віку, сходяться на думці про визнання того величезного значення, котре має для осіб юнацького віку комунікативна діяльність та професійне спілкування.

Інакше кажучи, професійна комунікативна діяльність забезпечується психологом як особистістю, її моральними установками, бажанням і прагненням працювати з людьми. Саме тому найбільш важливою постає проблема не тільки забезпечення майбутнього психолога знаннями законів і механізмів спілкування відповідними уміннями та навичками, а й розвитку у майбутніх фахівців професійної спрямованості на комунікативну діяльність.

У другому розділі – „Психологічні особливості та стан розвитку креативності як чинника професійно-комунікативних здібностей студентів-психологів” – обґрунтовано методики та результати констатувальної частини дослідження. Охарактеризовано психодіагностичний інструментарій, описано якісно-кількісний аналіз отриманих результатів вивчення креативності як чинника професійно-комунікативних здібностей, досліджено складові креативності та професійно-комунікативних здібностей, визначено психологічні чинники професійно-комунікативних здібностей, їх взаємозв’язок та специфіку. Дослідно-експериментальна робота виконувалась на базі НПУ імені М.П.Драгоманова. Дослідження проводилося впродовж 2003 – 2007 років. Різними видами дослідно-експериментальної роботи було охоплено 150 студентів – майбутніх психологів першого, третього та п’ятого курсів денної форми навчання Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та 50 психологів, що мають стаж роботи не менше 3-х років.

За результатами анкетування групи працюючих психологів зі стажем роботи не менше 3-х років визначено структурні складові професійно-комунікативних здібностей, їх зміст та особливості, виявлено питому вагу визначених складових. Встановлено наступний розподіл складових професійно-комунікативних здібностей: контактність (76%), легкість вступу в комунікативні контакти (82%), здібності тримати комунікативні контакти (92%), здібності слухати й розуміти інших (84%), розрізняти змішані та замасковані повідомлення клієнтів (88%), адекватно розуміти вербальні та невербальні сигнали (72%), тривалий час утримувати велику кількість інформації (74%), здатність долати комунікативні бар’єри (82%), організаторські здібності (78%). Визначено, що всі встановлені нами складові професійно-комунікативних здібностей визначаються працюючими психологами як важливі та професійно необхідні для здійснення професійної діяльності.

Креативність як чинник професійно-комунікативних здібностей досліджувалася за допомогою спеціально підібраного комплексу тестових методик для діагностики інтегрованої креативності - креативного мислення (П.Торренс); креативного потенціалу (Г.С.Никифоров); особистісної креативності (Є.Є.Тунік); соціальної креативності особистості (Н.П.Фетіскіна та ін.) невербальна креативність (С.Медник), рівень креативності (Дж.Джонсон), комунікативна креативність (О.П.Саннікова та Р.В.Бєлоусова) та для діагностики професійно-комунікативних здібностей, їх складових та передумов - КОЗ-2 (Б.Ф.Федоришин та В.В.Синявський); рівня контактності (В.Ф.Ряховський); рівня сили/слабкості нервової системи (Є.П.Ільїн); когнітивна гнучкість мислення (А.С.Лачинс); визначення спрямованості особистості (А.Басс); визначення взаємозв’язку типу особистості та сфери професійної діяльності (Дж.Голланд). Встановлено, що професійно-комунікативні здібності студентів набувають свого розвитку залежно від зовнішніх впливів та соціальних умов. Водночас, експеримент показав деяке підвищення в темпах їх розвитку, хоча і незначне. Це свідчить про тісний взаємозв’язок між потребою у професійно-комунікативній діяльності та розвитком професійно-комунікативних здібностей у студентів-психологів.