Івченко Дуб червоний (Quercus rubra L.) в лісових насадженнях Львівщини

summary

ДУБ ЧЕРВОНИЙ В ПРИРОДІ ТА КУЛЬТУРІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

Приступаючи до роботи ми зіткнулися з неоднозначним трактуванням як виду поширеного в лісах інтродукованого з Північної Америки дуба (Rehder, 1949; Малеев, Соколов, 1951; Гурский, 1953; Липа, 1955; Göhre, Wagenknecht, 1955; Гегельский, 1962; Костов, 1973; Колесников, 1974; Прикладовская, 1979; Дойков, 1979; Крюков, 1980; Каплуненко, 1981; Калуцкий, 1993; Каганяк, 2000). Виявилося, що рівень вологості клімату є основним лімітуючим фактором вирощування дуба червоного в Україні (Витвицкий, 1953; Агроклиматический атлас мира, 1972; Прикладовская, 1979). Існують неоднозначні думки щодо рівня пошкоджень та хвороб дуба червоного (Göhre, Wagenknecht, 1955; Эйзенрейх, 1959; Holubčik, 1968; Харитонович, 1968; Хутиев, 1975; Latocha, Hawryś, 1976; Прикладовская, 1979; Покозий, 1981; Холявко, 1981). Є різні дані щодо товщини кори та властивостей деревини (Малеев, Соколов, 1951; Bauer, 1953; Göhre, Wagenknecht, 1955; Эйзенрейх, 1959; Birck, 1962; Ursulescu, Ghelmeziu, 1963; Koch, 1971; Беляков, 1978; Каплуненко, 1981; Wagenknecht, 1993; Майборода, 1993; Зражва, Полякова, 1998). Маловивчене питання алелопатичної активності дуба червоного (Крюков, 1976, 1980; Баранецкий, 1990). Неоднозначна інформація про вплив дуба червоного на ґрунт (Маргус, 1958; Прикладовская, 1963; Исакова, 1965; Holubčik, 1968; Будкова, 1971; Гуняженко, Егоренков, 1974; Хутиев, 1975; Холявко, 1981; Федорук, 1985; Данчук, 1990). Є дані про високу конкурентноздатність дуба червоного в регіоні, що ускладнює вирощування мішаних насаджень (Прикладовская, 1962, 1963). Виясненню цих питань ми й присвятили свою роботу.

ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Об'єкти досліджень. Для виконання програми закладено 67 пробних площ в чистих та мішаних лісових насадженнях дуба червоного різних класів віку в найпоширеніших типах лісу Львівської області (Західний Лісостеп, включаючи Мале Полісся, а також Прикарпаття та нижньогірський пояс Карпат), яка в Україні найбільш насичена насадженнями дуба червоного широкого вікового діапазону. Проаналізовано 68 модельних дерев дуба червоного, 21 – дуба звичайного та 32 дерева інших порід, вивчено 60 зразків ґрунту.

Методика досліджень. Для визначення біометричних показників дерев та насаджень використано методи лісової таксації та лісівництва із закладкою пробних площ, переліком та взяттям модельних дерев, визначенням об'єму кори, ядрової та заболонної деревини їх стовбурів, запасу стовбурної деревини насаджень за елементами лісу; проводилися опис трав'яного вкриття, ґрунту, визначення типу лісу (Погребняк, 1955; Горшенин, Бутейко, 1962; Воробьев, 1967; Андрущенко, 1970; ОСТ 5669–83; Анучин, 1982; Герушинский, 1987). Насадження розділяли на яруси за морфологічними ознаками. Для визначення рівня реальної конкурентноздатності порівнювали частки деревної породи в складі насадження за стовбурним запасом та за кількістю дерев (Лавриненко, 1965).

При ботанічній ідентифікації вивчали морфологічні ознаки, внутрішньовидову мінливість, фенологічні особливості, стійкість та інші показники, що вказують на таксономічну приналежність (Мандро, 1962; Будкова, 1971; Кудинов, 1986).

Для виявлення пошкоджень дуба червоного застосовували рекогносцирувальний метод та проводили лісопатологічні обстеження тимчасових пробних площ (Старк, 1932; Шевченко, 1963, 1978; Журавлев и другие, 1979).

Визначення біологічної активності колінів дубів червоного та звичайного проводили за кількістю пророслого в посудинах насіння рослин, яке зволожували водними екстрактами наземного листового опаду і тонкого (до 5 мм) коріння, на період, коли проростала половина схожого насіння зразків, зволожуваних дистильованою водою (Гродзінський, 1965, 1973). Для виявлення різноманітності біологічно активних груп речовин в продуктах життєдіяльності червоного та звичайного видів дуба проводили порівняльний тонкошаровий хроматографічний аналіз фенольної та індольної груп водорозчинних речовин коріння за прийнятою методикою (Кефели, Турецкая, 1966; Гродзинский, Гродзинский, 1973).

Так як вплив рослинності на ґрунт в першу чергу стосується його верхнього шару (Ткаченко, 1952; Спурр, Барнес, 1984; Погребняк, 1993), для вивчення брали зразки з глибини 0–5 та 15–20 см з подальшим їх хімічним аналізом щодо вмісту основних біогенних елементів. Вміст гумусу визначали за Тюріним, аміачного азоту – за К'єльдалем, нітрати – колориметрично із водної витяжки за Грандвалем-Ляжу. Рухомі форми фосфору – за Кирсановим. Рухомий калій – шляхом вилучення його з ґрунту 1,0-нормальним розчином оцтовокислого амонію та індикацією на полум'яному фотометрі. За допомогою потенціометричного методу визначали рН водного і сольового розчинів (Аринушкина, 1962; Практикум по почвоведению, 1980).

В роботі використовували порівняння даних за допомогою методів варіаційної статистики, зокрема, визначення достовірності різниці середніх величин варіант (Дворецкий, 1971; Доспехов, 1973; Шмидт, 1984).

БОТАНІЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ, НОМЕНКЛАТУРА ТА СТРУКТУРА

ДУБА ЧЕРВОНОГО ЯК ВИДУ-ЛІННЕОНУ

Ідентифіковано (Івченко, 1985), що поширений в лісах України американський дуб абсолютно відповідає виду, який на батьківщині носить назву Q. rubra L. Пізніше Токійський кодекс ботанічної номенклатури (1994) надав їй статус пріоритетної, а назву Q. borealis Michx. з номенклатури вилучив і перевів у синоніми. Малопоширеному американському виду, який деякими авторами іменується як дуб червоний Q. rubra L. (Малеев, 1936; Лыпа, 1955; Каплуненко, 1981), насправді відповідає назва дуб серпоподібний Q. falcata Michx. (Sargent, 1933; Rehder, 1949; Gohre, Wagenknecht, 1955; Krussmann, 1978). Невірне використання назв призвело до того, що окремі автори дві перші назви  трактували як два окремі види (Колесников, 1974; Балабушка, Головацкая, Горб и др., 1980), чи три згадані назви – як три види (Малеев, Соколов, 1951; Качалов, 1970). Реально ж із них є лише 2 види, а третій надуманий і в природі не існує. Ліквідація цієї плутанини знімає ряд літературних розбіжностей щодо особливостей росту дуба червоного та його властивостей, зокрема:

– дуб червоний до 80–90 років сягає висоти 33–38 м, а вка­зівки про максимальну висоту в 20–25 м відносяться до дуба серпоподібного;

– кора дуба червоного тонка і гладка; дані про товстішу в 2–2,5 рази кору відносяться до дуба серпоподібного;

– деревина дуба червоного за механічними властивостями несуттєво різниться від дуба звичайного, а дані щодо значно гірших показників стосуються дуба серпоподібного.

У червоного та звичайного видів дуба існує гомологічний ряд внутрішньовидової мінливості. Зокрема, у дуба червоного також є весняні (рання та пізня) фенологічні відміни. За аналогією з дубом звичайним нами в нього виділено та поіменовано дві нові осінні фенологічні відміни: ранньолистопадну (Praecocior) та пізньолистопадну (Tardiuscula). Дерева пізньолистопадної відміни за товщиною стовбурів на 22,7 % переважають ранньолистопадну (табл. 1). Також відмічена тенденція формування стовбурів більшої товщини у дерев зеленолистої відміни порівняно з ранньолистопадною, а пізньолистопадної – порівняно із зеленолистою. Виявлену  нами особину дуба червоного з виразними бородавкоподібними утвореннями на стовбурі, що надають дереву високих декоративних властивостей, пропонуємо трактувати як бородавчастостовбурну відміну дуба червоного (Verrucosa).