Ткач В.П. Заплавні ліси Лівобережної України та наукові основи господарювання в них

summary

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПЛАВНОГО ЛІСІВНИЦТВА

            Зроблено критичний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених щодо розвитку теорії про заплави рік, поліфункціональної ролі заплавних лісів і їх антропогенної трансформації, лісорослинних умов в заплавах рік, ведення господарства в заплавних лісах та оптимізації структури заплавних ландшафтів. Констатується, що в межах певного водозбору заплава річки утворює своєрідну екологічну систему. Антропогенна трансформація річкового стоку часто супроводжується погіршенням стану і деградацією лісових біоценозів. Це в свою чергу активізує процеси подальшого погіршення стану рік. Тому лісомеліоративні та лісогосподарські заходи в заплавних ландшафтах повинні проводитись на програмно-цільовій і зонально-типологічній основі з врахуванням сучасного стану і ролі заплавних лісів, необхідності оптимізації структури заплавних ландшафтів та досягнення в них оптимальної лісистості. Ці заходи повинні бути пов’язані і погоджені з іншими системами господарювання, що здійснюються як в межах заплавної частини водозбору, так і загалом на всьому водозборі.

ОСНОВНІ МЕТОДИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

            Методологія досліджень базується на системному та комплексному підході при вивченні заплавних лісових насаджень, як багатофункціональних екологічних систем.

            Дослідження проводились в заплавних лісах Лівобережної України, що зростають вздовж найбільших рік – Дніпра, Десни, Сейму, Ворскли, Псла, Сів. Дінця, Самари та їх приток. Для вирішення поставлених завдань автором або під його керівництвом було закладено близько 500 стаціонарних і тимчасових пробних площ та 16 екологічних профілів поперек та вздовж заплави загальною довжиною понад 25 км. Використовуючи загальноприйняті в лісівництві, лісовій таксації, грунтознавстві, гідрології (Погребняк, 1955; Воробйов, 1967; Анучін, 1982 та ін.) методи, на дослідних об’єктах проводились комплексні дослідження особливостей екологічних умов та формування лісових біоценозів у заплавах рік. Водно-фізичні дослідження грунтів проведено на 32 пробних площах, динаміка рівнів грунтових вод вивчена на 47 пробних площах, механічний аналіз грунтів на 82 пробних площах, хімічний аналіз грунтів і грунтових вод – на 72 пробних площах. Природне поновлення лісових порід на зрубах вивчено на 40 пробних площах, динаміка радіального приросту різних порід – на близько 2,5 тис. модельних деревах. Оптимальна водоохоронна лісистість модельних водозборів визначена за методикою А.Г.Міховича (1969). Структура заплавних ландшафтів та вплив лісистості заплав на морфометричні показники русел визначались на 57 картах мірилом 1:10 000, 1:25 000 з використанням відомих методичних прийомів (Попов, 1961).

            З метою вибору оптимальних технологій переформування ослаблених дубових фітоценозів у них закладались активні досліди, що передбачали проведення експериментальних рубок та створення дослідних культур. Моделі формування штучних дубняків розроблювались за допомогою пакету програм кафедри таксації НАУ (м. Київ).

ЛІСИСТІСТЬ ЗАПЛАВ ТА РОЛЬ ЛІСІВ У НИХ

У минулому (2-4 сторіччя тому) заплавні ліси України зростали на значно більших (у декілька разів) площах порівняно з теперішнім часом. Лісистість заплав більшості рік була високою, навіть в степовій зоні. Інтенсивна, безсистемна тривала рубка лісів, що проводилась з метою задоволення потреб господарства та населення у деревині (Генсірук, 1992, 1995) призвела до різкого зменшення площі заплавних лісів. Інтенсивне скорочення площі цих лісів відбувалось і в повоєнні роки у зв’язку зі створенням на ріках водосховищ і широкомасштабним сільськогосподарським освоєнням заплавних земель тощо.

Результати досліджень свідчать, що у теперішній час найбільші площі лісових насаджень в заплавах сконцентровані в Лісостепу та Степу, вздовж рік Сів.Дінець, Ворскла, Псел. Середня лісистість заплав цих рік складає відповідно 52,5%; 26,5%; 19,9%. Лісистість заплав водозборів рік Полісся не перевищує 5%. Недостатня лісистість заплав та великий ступінь розораності заплавних земель, що на деяких ділянках сягає 50%, є однією з причин погіршення загального стану річкових систем Лівобережної України.

В сучасних умовах особливо посилюється рекреаційна та водоохоронна роль насаджень (Шаталов, 1986; Ніколаєнко, 1981), що обумовлено високою урбанізованістю водозборів більшості рік (Устюжанін, 1990).

Рекреаційне навантаження на заплавні біоценози є дуже високим і на багатьох ділянках перевищує гранично допустимі величини.

Найбільшому антропогенному тиску піддатні насадження прируслових ділянок незалежно від величини лісистості заплавних ландшафтів (Ткач, Зятьков, 1990). Так, в районі Печенізького водосховища (Харківська обл.) рекреаційне навантаження на такі насадження сягає 60 люд./га, в прибережних зонах Дніпра, Самари, Вовчої, Орелі, в районі функціонування баз відпочинку і санаторіїв – 70-80 люд./га (Дніпропетровська обл.), а в Луганській обл. на деяких рекреаційних ділянках прируслової заплави Сів.Дінця – до 100 люд./га і 10-15 автомашин на 1 га. Це вимагає диференційованого підходу при рекреаційному влаштуванні лісів, що зростають у різних зонах заплави (прирусловій, центральній, притерасній).

У процесі розробки довгострокових генеральних планів щодо рекреаційного використання заплавних лісових земель необхідно максимально враховувати розроблені нормативи допустимого рекреаційного навантаження на лісові біоценози та запропоновані нами наукові рекомендації щодо посилення рекреаційних функцій лісів.

Заплавні лісові біоценози суттєво впливають на процеси меандрування рік та руйнування берегових ліній. Проте спрямованість та інтенсивність цього впливу обумовлюється геоморфологічними особливостями долини, величиною руслоформуючих витрат води (Рубцов, 1981), величиною лісистості заплави, а також породним складом насаджень, що зростають на берегах рік. Тому в одних випадках лісові біоценози суттєво загальмовують процеси берегоруйнування, а в інших їх берегоукріплююча роль виявляється не так чітко.

У Лівобережній Україні біологічні особливості порід, переважаючих у складі прируслових насаджень (дуб, ясен, липа, клен польовий, тополя), обумовлюють глибокий розвиток їх кореневих систем, що сприяє надійному “скріпленню” верхнього 2-х-метрового шару грунту. Так, на стаціонарній дослідній ділянці в заплаві Десни у шарі грунту 50-100 см кількість коріння дуба становить 24% від загальної кількості, у шарі 100-130 см – 11%. Кількість коріння клена польового, частка якого в складі заплавних насаджень є високою, у нижніх шарах грунту є ще вищою. Тому такі породи на противагу тим, що розвивають поверхневу кореневу систему, загальмовують процеси ерозії, меандрування рік та руйнування берегів.