Шадура А.М. Лісівничі основи ведення мисливського господарства на кабана (Sus scrofa L.) та козулю (Capreolus capreolus L.) у лісах східного Полісся України

summary

Сучасний стан питання

Особливості живлення кабана та козулі у лісових біоценозах досліджували спеціалісти різного  профілю  у  різних  частинах  ареалу  тварин:  у  ближньому  зарубіжжі (О. М. Формозов (1976), В. Є. Соколов (1989, 1992), Є. К. Тимофєєва (1985), В. І. Падайга (1964), П. Г. Козло (1970), Л. С. Лєбєдєва (1956)) та в Україні (М. Ф. Петрова (1996), В. А. Гайченко (1996),  В. Д. Бондаренко (1998, 2002), В. П. Краснов (1998, 2002), Ф. М. Турчак (1993), І. Т. Гулик (2000)). Аналіз цих літературних данних показує, що повної одностайності в оцінках різних систем визначення якості мисливських угідь не існує. Немає єдиного погляду щодо оцінки запасів гілкових кормів у різних типах лісів (І. С. Таугинас (1982), Г. А. Даниленко (1979), В. І. Падайга (1977), Л. Л. Корочкіна (1975), Ф. М. Турчак (1993)), а також щодо комплексної оцінки продуктивності мисливських угідь          (А. Арбузов (1964), А. В. Малиновський (1964), П. Б. Юргенсон (1963), E. Utckermann (1952)). Результати їх досліджень отримані з використанням різних методів у різних зоогеографічних зонах без урахування лісової типології, повноти насаджень та рясності підросту і підліска. Більшість авторів визначало загальні запаси гілкових кормів без урахування їх видового складу та кормової цінності для конкретного виду копитних тварин, частки використання цими тваринами річного приросту рослин, видового складу кормових трав та їх запасів у критичні періоди року. Дослідженню цих питань, а також дослідженню впливу популяцій козулі та кабана на лісові біоценози Східного Полісся присвячено дисертаційну роботу.

Матеріал і методика досліджень

Для вивчення особливостей живлення кабана та козулі протягом 1999–2003 рр. за спеціальними дозволами у порядку селекційного та наукового відстрілу добуто  80 кабанів та 65 козуль у таких господарствах: військовому мисливському господарстві “Краснянське”, державному мисливському господарстві “Данівське”, мисливському господарстві “Великий Бір” Чернігівської області; державному підприємстві “Вище-Дубечанське лісове господарство” та Дніпровсько–Тетерівському державному мисливському господарстві Київської області. Назви  видів тварин наведено згідно із систематикою В. Є. Соколова (1979). Останні три господарства (як багаті, середні та відносно бідні на запаси природних кормів мисливські угіддя) були господарствами-стаціонарами.

Аналіз ботанічного складу вмісту шлунків кабана та козулі здійснювався за методиками, наведеними в працях М. Ф. Петрова (1996), В. Є. Соколова (1992), O. Eriksson (1981). Масова частка неперетравлених залишків конкретного компонента раціону визначалась у частках до загального вмісту шлунка.

Пробні площі для лісових угідь закладались за методиками Н. П. Анучіна (1977). Групування лісових угідь проводилось з урахуванням лісової типології. На пробних площах за методикою А. А. Козловського (1971), із деякими змінами, встановлювались запаси рослинних кормів (рано навесні, влітку та пізно восени), де визначались вік, склад та повнота панівного ярусу лісу та детально характеризувалися рясність підросту, підліска, живого надґрунтового покриву та лісова підстилка. При визначенні видів рослин використано визначник вищих рослин       Д. Н. Доброчаєвої (1987).  Кормова зона козулі та кабана враховувалась відповідно до 1,2 та 1,0 м над поверхнею ґрунту та кабана – до 30 см вглиб від поверхні грунту.

Для кожного виду кормових дерев та кущів на пробній площі визначались середні моделі    (3–10 екземплярів), у яких вимірювалась висота, діаметр крон, маса відкушуваної частини річних пагонів. Загальний запас фітомаси дерев та кущів на пробі визначався як сума запасів кожної породи на пробній площі. Також на пробних площах фіксувалася частка пошкоджених тваринами деревець кожної породи та середній ступінь їх пошкоджень.

Визначаючи запаси надземної фітомаси кормових трав на дослідних ділянках, візуально оцінювалося проективне покриття кожного виду в цілому на площі та на кожному закладеному геоботанічному квадраті. Середній запас фітомаси кожного кормового виду на площі 1∙1 м вираховувався як середній із трьох закладених на пробі квадратів, а загальний запас – як сума інтерпольованих запасів видів на всю пробну площу.

Підземний запас коренів та кореневищ кормових трав визначався шляхом їх викопування на закладених геоботанічних квадратах та зважування. Для визначення співвідношення надземної та підземної фітомаси оцінювалося проективне покриття на пробній площі та кожному з трьох геоботанічних квадратів, а також середня кількість досліджуваних рослин на одному квадраті. Всі кормові рослини зважувалися у сирому вигляді із точністю до 1 г.

Запаси насіння та плодів дерев визначалися у період їх максимального плодоношення у літньо-осінній період у характерних типах лісу. Геоботанічні квадрати закладалися розмірами 4∙4 м та проводилася інтерполяція врожаю на всю пробну площу. Для підлісних порід урожайність визначалася з розрахунку на  10 плодоносних дерев.

Обробка матеріалів досліджень, зокрема оцінка ступеня впливу досліджуваних чинників на динаміку отриманих показників, здійснювалася за допомогою пакетів прикладних комп’ютерних програм Microsoft EXCEL із використанням кореляційного та регресійного аналізів В. Ю. Урбаха (1964).

Природні та екологічні особливості Східного Полісся

За геоботанічним районуванням України регіон досліджень належить до Європейської широколистяної області Поліської східноєвропейської провінції, Поліської підпровінції, Чернігівсько-Новгородсіверського (східно–поліського) геоботанічного округу дубово-соснових та соснових лісів.

Загальна площа округу становить 406 тис. км², що становить близько 7 % території України. Територія округу розорана на 41,2 %, ліси і чагарники займають 21,0 % площі, сіножаті та пасовища – 21,9 %, болота – 5,6 %, піски – 1,4 %, яри –   0,1 %, інші землі – 8,8 %.

Площа лісового фонду становить 1146 тис. га, у тому числі покрита лісом –    693 тис. га. Найрозповсюдженіші типи лісорослинних умов – бори (16,0 %), субори (58,6 %) та сугруди      (22,6 %), а діброви займають 2,8 % покритої лісом площі. Ліси характеризуються такими таксаційними показниками: середній вік 38 років, бонітет 1,4, повнота 0,73.