Пацура І.М. Малопоширені лісові природні комплекси карпатської частини басейну Дністра

summary

Проблема охорони та відтворення рідкісних
 лісових угруповань

Актуальним завданням сьогодення ґлобального, національного та реґіонального масштабів є проблема охорони та відтворення рідкісних лісових угруповань (Лавренко, 1971; Стойко, 1977, 1983, 1991; Голубев, Русина, 1987; Шеляг-Сосонко, 1987; Стойко, Мілкіна, Ященко, Кагало, Тасєенкевич, 1997 та ін.). Існуючі теоретичні обґрунтування та критерії виявлення рідкісних рослинних угруповань і таких, що потребують охорони, виявилися малопридатними для аналізу лісового покриву, оскільки вони не базувалися на аналізі його ресурсів. Тому, їх виділення, категоризація та розробка практичних заходів з охорони та відтворення потребують поглиблених досліджень. Перш за все необхідним є просто­ровий і структурний аналіз лісових ресурсів  у якісному і кількісному вимірах. Це дозволить виділити лісові природні комплекси різного ступеня поширення. Практичні заходи з їх охорони та розширення, штучного відтворення потребують вивчення особливостей їх ґенези, сучасного стану та тенденцій розвитку, вразливості до дії несприятливих природних та антропогенних факторів.

Програма, методика та об’єкти досліджень

Карпатська частина верхів’я басейну ріки Дністер представлена поєднанням гірської та передгірської території Лівобережжя Дністра від межиріччя р. Сян та р. Дністер на заході і до межиріччя р. Бистриці Надвірнянської та р. Прут на сході, аж до головного карпатського вододілу на півдні. Вибір району досліджень зумовлений його географічною оригінальністю та репрезентативністю для Карпатського регіону в цілому, оскільки охоплює на площі біля 2 млн. га лісові території підприємств Держколісгоспу на площі більше 500 тис. га передгір’я та гірської частини північного макросхилу Українських Карпат.

В його межах, зважаючи на істотно відмінні лісорослинні умови та характер лісового покриву, виділені чотири категорії (типи) гірського ландшафту (Географічна енциклопедія України, 1990, 1993), а саме – передгірну рівнину, перед­гірну височину, низькогір’я та середньогір’я, які  послужили основою для лісівничо-екологічного поділу території досліджуваного району, проведення ландшафтно-типологічного аналізу та узагальнення лісового фонду і зібраного матеріалу.

Виявлення рідкісних лісових угруповань здійснювалося на основі аналізу струк­ту­ри лісового фонду на ландшафтно-географічній основі. Для цього було вико­ристано матеріали ділянкового обліку лісового фонду, на основі яких було створено базу даних у середовищі СУБД Access-2000. Вона містить інформацію про 158013 ділянок, загальна площа яких скла­дає 559476 га. Для забезпечення можливості про­ве­дення структурно-ланд­шафтного аналізу лісового фонду на рівні кварталів вказує­ться інформація про віднесення їх до вищенаведених категорій типів ландшафту.

З метою поглибленого аналізу складу деревостанів і представ­ництва популяцій деревних видів у базі даних створено спеціальну таблицю, в якій у стовпцях зберігається інформація про представництво кожної породи на кожній ділянці у складі деревостанів у процентах. У подальшому ці дані використовуються для структурно-просторового аналізу лісового фонду.

Натурні дослідження лісових угруповань були зосереджені, головним чином, у деревостанах середньовікових та старшого віку. Проводилися вони маршрутним методом з закладкою тимчасових пробних площ (254). Застосувалися відомі ланд­шафтно-геоботанічні, лісівничі та фітоценотичні методики, зокрема, методи опису природно-територіальних комплексів за Г.Міллером (1974, 1996), фітоценозів за В.Несторовим (1949), В.Сукачовим (1938), Г.Вальтером (1982), В.Альохіним (1951), облік самосіву і підросту за М.Горшеніним (1959, 1977), аналіз типів лісу за З.Герушинським (1988, 1996), а також комп’ютерні засоби збереження і аналізу таких матеріалів, що розроблені під керівництвом П.Третяка (1986, 1996), які дозволяють здійснювати:

1. Систематичний, географічний та екологічний аналіз множин флористичних елементів;

2. Факторну ординацію лісових рослинних угруповань за домінантами, типами ландшафту, вологістю та складом ґрунтів;

3. Облік природного поновлення, з узагальненням його якісного та кількісного стану.

Аналіз особливостей формування рослинних угруповань здійснювався на основі методу побудови фітоценонів (Миркин, 1985), тобто узагальне­них таблиць, що характеризують певні типи лісу (множини рослинних угруповань). В них подається усереднена характеристика фітоценозу за ярусами та видами рослин. Для кожного виду подається частота трапляння, клас постійності, середнє значення рясності, проектив­ного покриття, життєвості та біометричних показників (висоти, діаметра).

Назви варіантів рослинних угруповань складали за постійними видами деревостану та трав’яного покриву з врахуванням домінуючої ролі їх у фітоценозі.

У цілому для гірської та передгірської території характерним є помірно континентальний клімат з надлишковим і достатнім зво­ложенням, а також  чіткою вертикальною поясністю.

Рівнинний тип ландшафту представлений меліорованими водно-акумулятивними структурами з перевагою вологих і сирих суглинистих дернових ґрунтів. Лісовий покрив, займає 10 % території, представлений змішаними деревостанами з перева­гою дуба звичайного, решта – зайнята вторинними заплавними луками та ріллею.

Височинний тип ландшафту представлений горбистими структурно-денудаційними комплексами з перевагою багатих свіжих вологих суглинистих та глинис­тих дерново-підзолистих ґрунтів. Лісовий покрив охоплює 25 % площі, в його складі переважають змішані ліси за участю бука лісового, граба звичайного, дуба звичайного та ялиці білої.

Низькогірний тип ландшафту охоплює невисокі пологосхилі гірські хребти в межах висот від 400–600 до 800 м над рівнем моря, лісовий покрив (40 %) яких представлений переважно змішаними деревостанами за участю бука та ялиці на багатих свіжих та вологих суглинистих буроземах.

Середньогірний тип ландшафту – це крутосхилі гірські хребти висотою понад 800 м над рівнем моря (до 1836) складені пере­важ­но пісковиками різної шаруватості, рідше глинистими сланцями на яких поширені свіжі та вологі гірські буроземи різного гранулометрич­ного складу та скелетності. Лісовий покрив (більше 80 % площі): у ниж­ній частині – переважно змішані деревостанами за участю ялиці, бука та ялини; у середній частині – переважно чисті ялинові деревостани; у верхній частині стелюхи – сосни гірської та душекії зеленої.

Аналіз флори досліджених лісових угруповань показав, що в цілому тут виявлено 478 види вищих судинних рослин, що належать до 95 родин та 275 родів. Серед них ендемів Карпат – 10, монтанних видів – 45, занесених до Червоної книги України – 12.

У межах території району дослідження переважають за площею вологі сугруди (54,8 %) і груди (34,5 %). Найбільш поширеними в районі є букові ліси, що зростають на рівнині, в передгір’ї і на схилах гір. Вони займають майже 35 % лісової площі. Їх вікова структура близька до оптимальної, близько 40 % припадає на групу пристигаючих, стиглих та перестійних. Близько 31 % вкритої лісом площі припадає на ліси з перевагою ялини європейської. Дубові ліси з дуба звичайного  поширені переважно в межах прикарпатської рівнини та височини на площі біля 13% загальної площі вкритої лісом. На ялицеві ліси припадає 11 % лісової площі. На невеликих площах представлені деревостани за участю вільхи чорної, сосни звичайної, вільхи сірої, дуба скельного, берези повислої тощо. Вище верхньої межі лісу суцільне поширення мають стелюхи сосни гірської.

Протягом останніх століть на розвиток рослинності Карпат суттєво впли­нула господарська діяльність людини, що позначилася на розповсюдженні і чисельності популяцій лісоутворюючих видів і структурі рослинних угрупо­вань. На передгір’ї на місці складних ялицево-дубових лісів виникли моно­культури дуба та сосни звичайної, а в горах на місці мішаних ялиново-яли­цево-букових лісів – моно­культури ялини. Такі зміни у природному конти­нуумі лісової рослинності зумовили скорочення її біорізноманіття на ценотич­ному та видовому рівні, у наслідок чого ряд угруповань стали рідкісними.

Малопоширені лісові природні комплекси

Близько 27 % від загальної площі вкритих лісом земель Держкомлісгоспу, або 51 % від площі лісів умовно природного походження, займають деревоста­ни віком понад 60 років 16 головних лісоутворюючих автохтонних деревних видів. Тому, враховуючи представництво їх у п’яти двадцятирічних групах віку, можна вважати середнім значенням відносного поширення за площею 1,25 %, а відповідно критерієм малопоширених деревостанів відносну площу менше 1 %, рідкісних – менше 0,1 %, унікальних – 0,01 %, що відповідно до площі дослідженого регіону становить 2839,5 га, 283,9 га і 28,4 га.

У цілому в межах району малопоширеними виявилися деревостани віком більше 60 років умовно природного походження з перевагою  в їх складі берези повислої, вільхи чорної, граба звичайного, липи серцелистої, сосни звичайної та клена-явора, а рідкісними – вільхи сірої, дуба скельного, липи широколистої, модрини європей­ської, осики та ясена звичайного.

Аналіз представництва головних лісоутворюючих порід у деревостанах у цілому в межах досліджуваного району показав, що до категорії малопошире­них слід віднести популяції вільхи сірої, осики, ясена звичайного, до рідкісних – душекії зеленої, липи широколистої, модрини європейської, сосни кедрової, черешні, а до унікальних – в’яза голого та дуба скельного.

Аналіз поширення рідкісних рослин у деревостанах показав (таблиця), що найбільше їх під наметом таких едифікаторів: ялини  – 8 видів; ялиці і бука – 5 видів; в’яза і дуба – 4 види; клен-явір – 3. Найціннішими у цьому відношенні є змішані середньоповнотні деревостани: бука, ялини і ялиці, під наметом яких створюється відповідні екологічні ніші для астранції великої, баранця звичайного, лілії лісової, лунарії оживаючої, плауна колючого; дуба, бука і в’яза – астранції великої, лілії лісової, цибулі ведмежої; бука, клена-явора і в’яза – астранції великої, лілії лісової, лунарії оживаючої.