РЕЛІГІЙНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дисертаційного дослідження, визначено його мету і завдання, його зв’язок з науковими напрямками досліджень кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, розкривається ступінь наукової розробленості досліджуваної проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано ступінь наукової новизни отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено дані щодо апробації результатів дослідження, структури і обсягу дисертації.

Перший розділ «Історіографія і теоретико-методологічні основи аналізу релігійного праворозуміння» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Історіографія досліджень релігійних підходів до праворозуміння як передумова становлення сучасних типів релігійної інтерпретації права» здійснюється аналіз загальнотеоретичних і міжнародно-правових наукових джерел за темою дисертації та виокремлюються основні підходи або позиції на релігійне праворозуміння через історичну типізацію Античності, Середньовіччя, Відродження та Реформації, Нового і Новітнього часів, які характеризували напрямки, сторони і течії релігійної інтерпретації права: розгляд співвідношення права і закону через божественну сутність, поділ законів на види: божественні (божественне право), природні (природне право) і людські (позитивне право) та виокремлення їх особливостей і порівняння, божественне походження права, ототожнення та співвідношення божественного, природного і позитивного права, роль релігії і релігійного праворозуміння в державі, класифікація законів за юридичною силою у вигляді піраміди, де перше місце займає божественний закон, виокремлення джерел божественного права і праворозуміння, критика релігійного праворозуміння та релігії в цілому, протиріччя думок про корисність релігії у суспільному житті, органічного поєднання правових і релігійних норм як певного регулятора суспільних відносин, виокремлення історичного підходу до праворозуміння, визначення релігійної інтерпретації права через типізацію праворозуміння, взаємозв’язок права і релігії, поєднання релігійного права з моральністю, роль і місце сучасного релігійного праворозуміння на міжнародній арені, розгляд релігійної інтерпретації права через географію релігій та географію правових сімей тощо.

У дисертації акцентується увага на тому, що в даний час важливого значення набуває новий тип праворозуміння – релігійний, який не досліджувався в юридичній літературі як окремий вид. Звертається увага на виявлення і визначення поняття, структури, елементів релігійного праворозуміння як нового явища, зокрема в географічному і цивілізаційному розрізі через призму християнства, ісламу та індуїзму.

У підрозділі 1.2. «Методологічна основа та понятійно-категоріальний апарат» висвітлюються методологічні засади дослідження релігійного праворозуміння, характеризуються його основні методи, обґрунтовується доцільність їх в даному дослідженні.

Основне місце в методологічному арсеналі дослідження займає поняттєво-категоріальний апарат: праворозуміння, інтерпретація, трактування, правова система, релігія, географія релігій та правових систем, порівняння тощо та метод загальної теорії права, хоча особливого пізнавального значення набувають категорії і методи системного та порівняльного аналізу.У дисертації зазначається, що базовим у такому апараті є поняття «релігійне праворозуміння», під яким слід розуміти сукупність вищих, постійно діючих, незалежних від держави норм і принципів, умов, які охоплюють право, справедливість, об’єктивний порядок цінностей, мудрість Бога, що є директивами для законодавця.

Акцентується увага на тому, що саме у процесі дослідження об’єкт виступає як сукупність, певний конгломерат, який виявляється як множина підходів через плюралізм релігій і релігійних течій на прикладі християнства, ісламу та індуїзму. Цей конгломерат утворює незалежну складову типу праворозуміння в цілому, тим самим виступаючи індивідуальним підходом до трактування права. Особливістю даної сукупності є те, що кожний різновид релігійного право розуміння, в свою чергу, містить підвиди, підтипи тощо, створюючи при цьому складну будову підходів до релігійної інтерпретації права.

У підрозділі 1.3. «Сучасне релігійне праворозуміння та його місце серед інших типів трактування права» праворозуміння розглядається як цілеспрямована розумова діяльність людини, яка охоплює пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного явища. Воно невіддільне від ціннісного підходу суб’єкта праворозуміння, безпосередньо пов’язане як з когнітивним моментом, так і з ідеологічним (оціночним). Суб’єктом в даному випадку може виступати людина, яка відмежовується в залежності від рівня знань про право і правові явища: громадянин, який наділений мінімальним правовим світоглядом та стикається з проблемою права взагалі; юрист-практик, який має достатній багаж знань про право, спроможний застосовувати і тлумачити правові норми; вчений – людина з абстрактним мисленням, що займається вивченням права, наділений комплексом історичних і сучасних знань, спроможний здійснити інтерпретацію не тільки норм, а й принципів права, володіє відповідною методологією дослідження. В залежності від кількості суб’єктів праворозуміння, виокремлюють інтерпретацію права одного індивіда, соціальних груп, народу, нації та інших спільнот людей.

Аналіз існуючих підходів до праворозуміння спричинив необхідність їхнього розгляду в контексті правових сімей, в яких в тій чи іншій мірі переважає дія релігійного права (в більшій мірі через релігійні правові сім’ї), з метою з’ясування причинних зв’язків між такими поняттями як «релігія» і «право», їх вплив на становлення і формування одне одного, співвідношення і взаємозалежність через релігійну інтерпретацію.

Другий розділ «Особливості, типізація та модернізація релігійного праворозуміння в умовах сучасного розвитку християнства, ісламу і індуїзму: порівняльний аналіз» містить чотири підрозділи. У підрозділі 2.1. «Християнське праворозуміння сьогодення: основні підходи і види» зазначається, що на сучасному етапі розвитку людства в результаті історичних, релігійних, територіальних і глобалізаційних особливостей християнство об’єднало найбільшу кількість віруючих, ставши першою світовою релігією з множиною течій та гілок. В результаті значного поширення воно чинило постійний вплив на формування правових сімей країн своєї дії, утворивши тим самим власну специфіку в релігійній інтерпретації права та праворозумінні в цілому.

У роботі в межах існуючої моделі релігійного праворозуміння створено і виокремлено нову класифікацію, яка складається з двох основних класів – широкого і вузького, які, в свою чергу, поділяються на ряд типів: як вид або конгломерат правових систем, зв’язку та співвідношення права і релігії, позитивістсько-нормативістського, співвідношення сучасного і традиційного права, спеціального, релігійного трактування права з позиції соціуму тощо. Ці типи породжують своєрідні підтипи у християнському розумінні права, наприклад, тип зв’язку і співвідношення права і релігії поділяється на інтерпретацію права через релігійні джерела або божественне походження права. Таким чином, посилаючись на дану модель та комплекс, а також враховуючи географію релігій і правових сімей, створюється певна світова сукупність переваги того чи іншого типу християнського праворозуміння в сучасних прохристиянських країнах, що дозволяє виокремити особливості динаміки правових процесів та явищ, а також їх співвідношення з релігійними християнськими змінами сьогодення.

Особливість християнського праворозуміння дозволяє побудувати за аналогічним принципом ісламське та індуське праворозуміння.

У підрозділі 2.2. «Мусульманське трактування права та його основні підходи» аналізуються умови функціонування, кількість віруючих, посилення ролі мусульманських країн, зростання значення мусульманського релігійного праворозуміння, яке, ґрунтуючись на основних положеннях релігії – ісламі (друга світова релігія), сформувало на основі християнської моделі праворозуміння своє бачення релігійної інтерпретації права. Мусульманське праворозуміння не виокремлює, як це робить християнське праворозуміння, поняття «природне право», «державне право» та «божественне», а розглядає його в комплексі.

Основна особливість мусульманського праворозуміння випливає з неподільного поєднання і функціонування релігійного і правового у суспільному житті, праві і правовідносинах сьогодення. Таке тісне переплетіння зумовило виникнення окремого підвиду широкого класу праворозуміння, а саме: трактування мусульманського права як особливої правової системи або сім’ї.

Подальше дослідження мусульманського праворозуміння дозволило виокремити серед типу зв’язків і співвідношень права і релігії особливого підвиду – трактування мусульманського права у безпосередньому зв’язку з фікхом і шаріатом, які також створюють інтерпретацію ісламського права у поєднанні з його джерелами, до яких належать: Коран, Суна, іджма, кияс, фетва, істіхсан, істісхад, істіслах, дарура, ас-сахаба й інші.

Трактування з позиції соціуму визначає мусульманське право як право общини, а не Церкви чи Вселенських Зборів, як у християнському, набуваючи при цьому ознаки екстериторіальності та статичності в регулюванні життя мусульман.

У підрозділі 2.3. «Індуська інтерпретація права у сучасному світі» аналізується градація індуського праворозуміння і його сучасний стан через основну типологізацію (широкий і вузький класи з їхніми типами і підтипами).

У ході дослідження зазначається, що індуська інтерпретація права серед широкого класу зосередила основні два типи: як специфічну систему права та конгломерат правових систем. У першому випадку індуське праворозуміння розкриває свою сутність через загальне – за аналогією з мусульманським трактуванням права, та особливе – в розрізі територіального права. У другому випадку виникає новий за своєю суттю тип, що не притаманний ні християнському, ні мусульманському трактуванню права і виражається у поєднанні трьох правових сімей (систем): мусульманського права, індуського права та англо-саксонської правової сім’ї. Його ознака полісистемності спричинює неточність і невизначеність індуської інтерпретації права, створюючи тим самим ідеальні умови для багатозначності та необхідності звернення для деталізації змісту до інших типів і підтипів індуського розуміння права.

Індуське праворозуміння зосередило в собі й інші особливості типів: зв’язків і співвідношень права і релігії та спеціального виду. Перший тип вносить свою новизну саме з позиції Багатобожжя, безлічі відповідних законів і категорій, пов’язаних з ними, та доповнюється неупередженістю релігійно-правових джерел, які, з одного боку, виступають як релігійно-правові, а з іншого – епічно-філософські. Другий тип праворозуміння виражається через особливості релігії та різноманіття її гілок, найпопулярнішими з яких є: вайшнавізм (вішнуїзм), шиваїзм, шактизм, які будують свої особливості навколо окремого Бога: Вішну, Шиви, Шакті.

У підрозділі 2.4. «Компаративний аналіз християнського, мусульманського та індуського типів праворозуміння» співставляється основна побудована модель типізації підходів до релігійного праворозуміння в країнах християнської, мусульманської та індуської направленості у співвідношенні з їх правовою системою на основі змін правових явищ і процесів під дією релігій. Порівняльна характеристика знаходить свій вираз через планову консидерацію виникаючої полісистемності підходів, зумовлених особливістю та унікальністю релігії, правових сімей кожної з країн християнського, мусульманського і індуського спрямування, правових процесів і явищ внутрішньодержавного та міждержавного характеру тощо, що спричиняють появу синкретичного комплексу типізацій у релігійному праворозумінні.

Під час дослідження виокремлено основні відмінності побудови моделей праворозуміння, починаючи з трьохкатегоріального поділу в праві на природне, позитивне і божественне. Це розмежування сформувало специфіку побудови саме християнської форми інтерпретації права, в якій на першому вимірі знаходиться релігійне праворозуміння з позиції цих категорій і лише в подальшому розкривається його сутність через умовну структуру комплексної побудови, застосованої при аналізуванні мусульманського та індуського трактування права.

В результаті виникає трьохбазова побудова релігійного праворозуміння, на основі трьох найбільших за кількістю віруючих релігій, що займають домінуюче релігійне становище: християнство – більше ніж у 94 країнах, іслам – в понад 46 державах, індуїзм – приблизно в 3 країнах, але має своїх прихильників серед великої кількості держав. Релігійно-правова ситуація в розрізі правових систем має вигляд в першому випадку: 62% – романо-германської, 5% – англо-саксонської, 33% – змішаного типу; у другому: 15% – романо-германської, 76% – змішаної, 9% – релігійної (мусульманської); у третьому: 100% – змішаних правових сімей, впливаючи тим самим на хід правових процесів у світі та на міжнародні правовідносини.

Розділ третій «Міжнародне релігійне праворозуміння в сучасному світі та релігійні глобалізаційні процеси» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. «Релігія і праворозуміння в умовах глобалізації і конвергенції» виявлені основні причини, які породжують необхідність розгляду релігійного праворозуміння в міжнародному просторі: 1) існування поділу країн на певні правові системи або сім’ї, що характеризуються специфікою існування і поєднання своїх елементів;       2) внутрішньодержавні та міждержавні релігійні конфлікти; 3) вплив релігії на правову свідомість і правову культуру громадян; 4) поширення ролі релігійних установ та їх місця у розв’язанні суперечностей і непорозумінь світового характеру; 5) збільшення кількості віруючих і поширення нових релігій та релігійних сект тощо.

Набуває розвитку нова наука, яка входить до галузі сучасного міжнародного публічного права – міжнародне релігійне право. У зв’язку з недослідженістю даної галузі вона об’єднує в собі лише три групи відносин, що стосуються: 1) формування міжнародних стандартів в галузі свободи релігії або переконань; 2) забезпечення держави і моніторингу конвенційними органами ООН прав на свободу релігії і переконань; 3) взаємовідносин різних релігійних об’єднань.  Всі інші релігійно-правові явища поки що не розглядалися з наукової точки зору.

Виокремлюється необхідність створення релігійно-правового простору з єдиним галузевим координаційним органом (структурно організованою системою контролюючих і регулюючих органів) або вдосконалення існуючих, які виражались у розмежуванні повноважень залежно від релігійної спрямованості та правової системи країн, виявляли причини появи прогалин у релігійно-правовій діяльності (в тому числі і в праворозумінні) з метою усунення конфліктів і суперечностей, розвитку та динаміки суспільства в цілому.

У підрозділі 3.2. «Особливості релігійного праворозуміння в Україні та її роль в світових релігійно-правових процесах» дається аналіз виявлених основних типів праворозуміння в Україні на основі існуючих релігій і релігійних течій у поєднанні з її інституційною, функційною та нормативною особливостями романо-германської правової системи. Зазначено про відсутність чітко визначеного або офіційно закріпленого існування релігійно-правової інтерпретації права (як у працях українських науковців, так і в нормативному обгрунтуванні), яка має місце лише серед духовного кола суспільства: священиків, отців церкви, архієпископів тощо.

Доведено, що релігійна інтерпретація права в Україні може мати місце в організаційно-релігійних його проявах: закріпленням відносин між інститутом релігії церквою та державою, свободи релігії або переконань, забороною окремих порушень стосовно власності церкви або її функціонування тощо. В більшості випадків релігійне праворозуміння набуває форми опосередкованого морально-психологічного механізму впливу або регулятора, що продовжує діяти без підтримки держави та його апарату.

Здобувач стверджує, що в Україні створено демократичні умови для існування та дії будь-яких релігій та релігійних течій, тому відбувається їх локальна та регіональна прополітизація з метою підвищення суб’єктивного популяризаційного фактора.