Сутність і особливості організаційно-економічного розвитку промислових корпорацій Статья

Динамічність світових економічних процесів – глобалізація, інтеграція, конкуренція, інновація – ставить перед національною економікою у цілому і перед промисловістю зокрема нові цілі та завдання, які є на порядок складнішими і масштабнішими від тих, що вирішувалися у попередні роки. При цьому результативність економічної політики України значною мірою визначається організаційним устроєм її промисловості, який або сприяє, або гальмує соціально-економічний розвиток держави.

У світовому масштабі ознаками трансформаційних процесів в організаційному устрої промисловості є концентрація ресурсів, вертикальна і горизонтальна інтеграція, збільшення капіталізації бізнесу, розширення географії виробництва і збуту, підвищення спеціалізації з переданням другорядних функцій іншим компаніям, перенесенням виробництва у менш розвинуті країни з більш дешевими традиційними ресурсами і зосередженням основної уваги материнських компаній на розробках нових технологій і продуктів. У сфері великого бізнесу посилилися тенденції злиття та поглинання з утворенням надпотужних транснаціональних корпорацій, стратегічних альянсів і партнерств між ними [171, с. 5].

На сьогодні структура промислових регіонів України, зокрема Донецького, в цілому неефективна, більш того, економічно та екологічно небезпечна. Основу її становлять енерго- та матеріалоємні виробництва, що призводять до перевитрачання природних та людських ресурсів і, водночас, не задовольняють потреби в інвестиційних ресурсах, споживчих товарах та послугах. Значна частина валового внутрішнього продукту України та її регіонів створюється саме у сфері матеріального виробництва, на відміну від економічно розвинутих країн, де структура валового національного продукту зовсім інша [93, с. 42]. Понад 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси, тобто продукцію проміжного споживання, яка до того ж має високу енерго- і матеріалоємність і низьку ефективність щодо створення валової доданої вартості. Частка продукції соціальної орієнтації перебуває на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має спадний тренд (2001 р. – 21,1%, 2006 р. – 18,4%). Майже зникає легка промисловість (2001 р. – 1,4%, 2006 р. – 0,4%). Галузь машинобудування, хоча і додала в темпах розвитку, але її частка (12,9% у 2006 р.) у структурі промисловості є майже у 2-3 рази нижчою за рівень, що мають розвинуті країни, і тому вона поки що не може перебрати на себе роль авангардної ланки інноваційно-інвестиційного розвитку економіки [171, с. 7].