ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ МАЙБУТНІХ МУЗИКАНТІВ-ВИКОНАВЦІВ В ОРКЕСТРОВОМУ КЛАСІ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його мету, об’єкт, предмет та завдання, викладено теоретико-методологічні основи дисертації. Охарактеризовано методи дослідно-експериментальної роботи, розкрито наукову новизну, практичне значення, подано дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

            У першому розділі – „Теоретичні засади становлення творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця в оркестровому класі” – аналізуються поняття „потенціал” і „творчий потенціал”; визначаються їхні зміст і структура щодо майбутнього музиканта-виконавця; характеризуються особливості навчального оркестрового колективу як суб’єкта виховання;  розкриваються теоретичні підходи до вирішення завдань становлення творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця в педагогічному процесі вищого мистецького навчального закладу.

У дисертації з’ясовано, що вчені різних епох та світоглядних позицій прагнули виявити сутність творчого потенціалу через пошуки механізмів творчого процесу як першопричини  зміни явищ і предметів навколишнього світу, його взаємодії з іншими структурними компонентами внутрішньої структури особистості. Таку проблему ставили перед собою античні філософи  (Сократ, Платон, Аристотель та ін.), які, характеризуючи процес оформлення матерії, ввели поняття можливості і  дійсності (потенційного і актуального). Важливою видається вказівка Аристотеля на нестійкий характер категорій потенційного і актуального, а також зміст поняття „становлення” як результату їхньої взаємодії. Становлення як внутрішня пружина будь-якої зміни стало центральною категорією логіки Гегеля, в якій реальна можливість і дійсність є джерелами творчого потенціалу людини.

У розробленні концептуальних засад дослідження важливу роль відіграє спадщина вітчизняних мислителів минулого і сучасності. Зокрема, кордоцентризм української філософської думки, який знайшов своє відображення у творчості Г. Сковороди, П. Юркевича, М. Гоголя та ін., дає можливість зрозуміти, що саме серце людини і є джерелом творчої активності, бо в ньому продукується те нове, що становить результат справжньої творчості.

У дисертації підкреслено актуальність ідей сучасних вітчизняних мислителів, які заклали основи людського виміру творчості, зокрема, співвідношення творчості і свободи, природи і сутності людської діяльності (Є. Бистрицький, В. Малахов, С. Пролєєв та ін.).

Психологічний ракурс дослідження зумовив необхідність звернення до фундаментальних ідей про вільне самовизначення особистості в процесі  сенсопошукової активності, відображених у концепціях особистісного зростання (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв, Я. Пономарьов та ін.), теорії самоактуалізації А. Маслоу, особистісно центрованого підходу К. Роджерса. Зазначено, що творчий потенціал, згідно з традиціями вітчизняної психології, включає усі параметри узагальнених особистісних сфер – емоційність, мотивацію, мислення, вольову регуляцію дій.

Водночас підкреслено, що творчий потенціал людини – це не просто здатність висувати і вирішувати нові завдання, а інтегральна якість людини, ядро сутнісних  сил, яке виражає міру активності індивіда у процесі освоєння і  переробки енергії, інформації, що надходять зовні,  а також виробляються самою людиною (О. Чаплигін). Наукове осмислення психолого-педагогічної літератури з проблеми духовного і творчого потенціалів особи дало можливість окреслити внутрішній смисловий зв’язок фундаментальних  класичних істин із сучасними поглядами на проблему виявлення, розвитку і реалізації сутнісних сил у процесі життєдіяльності людини. Творчий потенціал особи розглядається сьогодні як відкрита й самоорганізована система; вона визначає ціннісно-орієнтаційну спрямованість світосприйняття, задає духовний вимір людському існуванню, актуалізує духовні сутнісні сили в цілеспрямованій діяльності.

У дисертації підтверджується точка зору дослідників ( О. Олексюк, С. Олійник,  В. Лихвар та ін.) про те, що творчий потенціал у сфері мистецтва – це  універсальна якість, яка відображує міру можливостей актуалізації сутнісних сил особистості у цілеспрямованій художній діяльності. Творчий потенціал майбутнього музиканта-виконавця має певну структуру, змістову визначеність і відкритість у бік гармонізації відносин зі світом шляхом прирощення духовних цінностей, саморозвитку і самореалізації. В структурній організації творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця взаємодіють мотиваційний, емоційний, інтелектуальний, комунікативний та операційний компоненти, які діють як єдиний механізм, спрямований на досягнення визначеного результату.

Музично-виконавська діяльність має великі можливості для  розкриття творчого потенціалу, який може проявлятися в різних напрямах: у прагненні реалізувати себе в концертно-виконавській і  музично-просвітницькій діяльності, в усвідомленні соціально значущих завдань музично-естетичного виховання молоді, в готовності аналізувати і розв’язувати суперечності в професійній діяльності з урахуванням суб’єктивних (особистісних) і об’єктивних (соціальних) чинників. На рівні фахової підготовки творчий потенціал музиканта-виконавця знаходить своє відображення в інтерпретації і в музично-виконавському спілкуванні з музичним досвідом людства.

Сучасна система вищої мистецької освіти багата на різноманітні форми становлення творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців. Так, характер індивідуальних занять сприяє гнучкому диференційованому і планомірному розвитку всіх компонентів творчого потенціалу студентів. Широта й різноманітність прийомів, форм і методів індивідуальної роботи сприяють ефективній реалізації здібностей і творчих сил особистості студента. Однак найефективнішою формою сприяння становленню творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця є навчальний оркестровий колектив як соціокультурна модель суспільства. Саме в оркестровому класі створюються умови для формування таких творчих здібностей і потенційних можливостей, які накладають відбиток на всі аспекти життя й діяльності музиканта-виконавця. Через художнє відображення морально-естетичних аспектів світу, взаємин у колективі, багатогранності соціальної перцепції творчості як основи діяльності оркестрового колективу закріплюються й збагачуються приховані, невикористані резерви в музично-виконавській діяльності кожного його учасника.

Творча активність кожної особи є рушійною силою у формуванні ціннісної картини світу. Основою становлення творчого потенціалу музиканта-виконавця стає акретаксія – здатність прирощувати потенційні творчі можливості й формувати нові ціннісні настанови. Особливості акретаксії в навчальному оркестровому колективі такі: 1) оркестр як соціальна модель суспільства відображує духовну сторону життя через художньо-творчі цінності; 2) чинником прирощення потенційних творчих можливостей студента є аксіологічний аналіз – інтерпретація музичного репертуару оркестру; 3) творчий потенціал студента найефективніше збагачується в інтегративній моделі „сприйняття – інтерпретація – концертне виконавство”; 4) творчий потенціал студента розширюється в постійному народженні оригінальних ідей, в нестандартних підходах до розв`язання проблем, в модернізації відомого, в умінні імпровізувати й бачити альтернативи розв`язання тієї самої проблеми. У творчих пошуках особистість музиканта-виконавця долає нові бар’єри, і цей процес супроводжується багатою гамою переживань. Однак для підтримання емоційного тонусу виконавця потрібна надія на успіх і реальні творчі досягнення. Каталізаторами творчих досягнень постають такі цінності – якості, як креативність, віра в себе, емпатія, енергійність і наполегливість, артистизм, рефлексивність, творча активність.

У другому розділі – „Експериментальна робота зі створення педагогічних умов становлення творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця  в оркестровому класі” – визначено критерії та показники сформованості в студентів оркестрового колективу творчого потенціалу, наведено результати констатувального етапу експерименту, теоретично обґрунтовано педагогічні умови ефективного становлення досліджуваної якості.

Констатувальний етап дослідно-експериментальної роботи проводився на базі Донецької державної музичної академії ім. С. Прокоф’єва, Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка, Київського національного університету культури і мистецтв та Рівненського гуманітарного університету. Всього діагностикою було охоплено 275 респондентів ( з них: 237 студентів, 14 керівників навчальних оркестрових колективів та 24 викладачі вищих навчальних закладів).

Організація проведення дослідження на його констатувальному етапі передбачала вирішення таких завдань: 1) визначити сутність творчого  потенціалу народно-інстументального оркестрового виконавства в сучасному соціокультурному просторі; 2) з’ясувати реальний стан художньо-творчої діяльності студентів у процесі колективного оркестрового виконавства та розкрити існуючі суперечності; 3) розробити критерії й охарактеризувати рівні сформованості творчого потенціалу в майбутніх музикантів-виконавців; 4) висвітлити шляхи і напрями продуктивного впливу поліаспектної діяльності студентського оркестрового колективу на динамічне зростання  творчого потенціалу його учасників.

Під час експериментальної роботи використано методи педагогічного дослідження, які відповідають окресленим завданням: анкетування, бесіда, інтерв’ювання, педагогічне спостереження за діяльністю студентів оркестрового колективу в умовах народно-інструментального оркестрового виконавства, ранжування і метод рейтингу. Досліджуваний феномен розглядається як динамічна інтегративна особистісна якість майбутнього музиканта-виконавця (в сукупності музичних здібностей, знань, умінь, навичок, ціннісно-орієнтаційної спрямованості), яка визначає готовність і можливість творчої самореалізації в просторі соціального й професійного життя.

Було визначено критерії сформованості творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців. До них належать: емоційний, мотиваційний, інтелектуальний, комунікативний, операційний. Емоційний критерій включав такі показники: активність емоційного „проникнення” в інтонаційно-образну програму музичного твору; здатність до „вершинних переживань” в осягненні музичних цінностей; інтенсивність естетичного переживання музики в процесі оркестрового виконавства. Мотиваційний критерій передбачав наявність таких показників: ціннісно-орієнтаційна спрямованість студентів на музично-виконавську діяльність у професійному самовизначенні; зорієнтованість на участь в поліаспектній художньо-творчій діяльності оркестрового колективу; динамічність зростання особистісного смислу в ставленні до діяльності навчального оркестрового колективу.

Показниками інтелектуального критерію є: розуміння історико-стильових, жанрових ознак музичного твору в контексті його інтерпретації; глибина інтелектуального осягнення фабули музичного твору з проекцією на інтерпретацію; ступінь готовності до генерування ідей (креативність) у процесі колективного естетичного аналізу музичного твору. Комунікативний критерій включав такі показники: уміння швидко й адекватно орієнтуватися в умовах колективної музичної взаємодії; контактність (інтеракція) взаємної перцепції в художньо-творчій діяльності; корекція власної діяльності в процесі комунікативної взаємодії. Операційний критерій становлять такі показники: ступінь сформованості виконавських вмінь, навичок студентів  в оркестровому колективі; якість інтрументально-оркестрового втілення інтерпретаційної ідеї твору; потреба в творчій  самоактуалізації та самовдосконаленні в оркестровому виконавстві.

На основі розроблених критеріїв, виконання студентами п’яти блоків діагностичних завдань, педагогічного спостереження за їхньою діяльністю в оркестрі народних інструментів, опитування респондентів нами здійснено спробу визначити та охарактеризувати рівні сформованості творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців.

Для високого (креативного) рівня сформованості творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців властивим є повне  виконання програми діагностування. Діяльність студентів (6,8 %) відповідає зазначеним критеріям сформованості компонентної структури (окремо і в цілому) їхнього творчого потенціалу. До середнього (евристичного) рівня віднесено (44,3 %) студентів, які виконали не в повному обсязі діагностичні завдання, але проявили зорієнтованість у проблемних питаннях, окреслених програмою діагностики, і відповідають основним параметрам критеріальної оцінки сформованості творчого потенціалу. До низького  (репродуктивного) рівня (49,0%) віднесено студентів, які частково виконали завдання з окреслених дослідженням структурних блоків стосовно відповідності сформованості їхнього творчого потенціалу розробленим критеріям.

Результати досліджень, проведених у рамках  констатувального експерименту, свідчать про те, що в мистецьких навчальних закладах, зокрема в оркестрових класах, немає належного підходу до організації процесу становлення творчого потенціалу студентів; недостатніми є зміст, методи, форми й засоби вирішення поставлених завдань, мало уваги приділяється встановленню духовної атмосфери в оркестровому колективі; не враховується важливість застосування варіативних форм в організації виконавської діяльності та діалогічної взаємодії в оркестровому колективі.

Експериментальне дослідження показало, що змістове наповнення орієнтованості на творчість у поліаспектній діяльності оркестрового колективу створює фундамент творчого потенціалу кожного його учасника, а також забезпечує доведення художнього задуму до визначеного результату. Нами виявлено також, що переважна більшість студентів не повною мірою обґрунтовують власний підхід до розкриття емоційно-естетичної програми музичного твору, не адекватно усвідомлюють його виражальні засоби. Встановлено, що значна частина студентів не вбачає сенсу використання діалогової взаємодії в колективному інтерпретаційному процесі, проте усвідомлює доцільність актуалізації латентних творчих можливостей майбутніх музикантів-виконавців в ансамблевій формі репетиційних занять оркестрового класу.

Результати констатувального експерименту зумовили необхідність розробки педагогічних умов, здатних забезпечити ефективність процесу формування творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців.

Першою педагогічною умовою є формування духовної атмосфери в студентському оркестровому колективі. Духовна атмосфера в оркестровому колективі формується завдяки характеру взаємодії між його суб’єктами, де особливого сенсу набуває потреба осягнення духовних цінностей, які через свідомість музикантів-виконавців, а також їхнього керівника-диригента віддзеркалюються в музично-виконавській діяльності. Досвід вищої школи переконує в тому, що студентські колективи мають безмежні можливості щодо формування в студентів унікальної здатності додавати до відтворюваного музичного твору свої емоційні та духовно значущі якості, результатом яких є особливе колективне ціннісне переживання. У психологічному плані це виражається в переживанні катарсису, внаслідок чого відбуваються глибинні зміни на всіх рівнях психіки (підсвідомість, почуття, мислення). Ціннісно-орієнтаційне єднання в оркестрі проявляється в єдності суджень і оцінок (як між учасниками окремої інструментальної групи, так і з іншими виконавцями оркестру) у підході до цілей, завдань і цінностей, пов'язаних із музичною творчістю.

Друга педагогічна умова – етапність педагогічного впливу, що сприяє ефективному становленню потенціалу  майбутніх музикантів-виконавців. Ідея про «актуальну», «близьку» та «перспективну» зони розвитку важлива для нашого дослідження, оскільки на рівні теорії розкриває умови постановки  завдань, що стимулюють творчі процеси. Зона "актуального розвитку" особистості відображує систему набутих знань, вмінь, навичок, а в разі цілеспрямованого педагогічного процесу у взаємодії із "зоною ближнього" розвитку переходить на більш високий рівень, наближаючись до вирішення "перспективних" цілей і завдань. Таке поняття етапності перегукується з позиціями відомих диригентів оркестрових колективів, викладачів вищих мистецьких закладів освіти стосовно того, що процес становлення творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців є багаторівневим.

Третя педагогічна умова пов’язана із застосуванням варіативних форм в організації поліаспектної музично-виконавської діяльності студентського  оркестрового колективу з орієнтацією на становлення творчого потенціалу його учасників. Втіленню варіативності як педагогічної умови сприяють такі форми, як загальна репетиція всього складу оркестру, репетиції окремих оркестрових груп, ансамблеві та індивідуальні репетиційні заняття. Особливого значення набувають форми концертного виступу оркестрового колективу в різних заходах мистецького спрямування.

Організація діалогічної взаємодії між учасниками художньо-творчого процесу в оркестровому колективі є четвертою  педагогічною умовою, яка  сприяє становленню творчого потенціалу особистості майбутніх музикантів-виконавців. Діалогова взаємодія – це не тільки необхідна умова розв’язання суперечностей, а й передумова внутрішньої свободи особистості, що стає джерелом активності, через яку реалізується діалогічна позиція партнерів по спілкуванню. «Діалогічна позиція» має особливий динамічний характер і спрямована на всіх учасників діалогу, а також на сам діалог як вищий рівень міжособистісного спілкування.

П’ятою педагогічною умовою є зорієнтованість оркестрового колективу на опанування широкого діапазону навчального репертуару, на  поліаспектність художніх напрямків, жанрів, стильових систем, засобів художньої виразності. Репертуар постає одночасно як найістотніша галузь музичної культури і як специфічний звуковий простір, зафіксований у нотно-графічному викладі.

У третьому розділі – "Методика становлення творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців в оркестровому класі" – викладено зміст і послідовність етапів формувального експерименту, а також проаналізовано результати експериментального дослідження.

Формувальний етап дослідно-експериментальної роботи проводився на базі  Донецької державної музичної академії ім. С. Прокоф’єва і охоплював 131 студента I–V курсів (66– ЕГ і 65 – КГ).

Перший етап було підпорядковано становленню переважно мотиваційного й емоційного компонентів досліджуваного феномена. Мета полягала в тому, щоб виробити уявлення діалогової взаємодії в оркестровому класі, актуалізувати набутий музичний досвід творчого самовираження, систематизувати та збагатити фонд знань у процесі репетиційних занять в оркестровому класі та опрацювати тематику спецкурсу "Становлення творчого потенціалу музикантів-виконавців в оркестровому класі".

Розвитку емоційної сфери та стимулюванню мотивації колективної виконавської діяльності студентів сприяли такі методи: емпатії, бесіди, творчих завдань, синестезії, художніх асоціацій, навіювання.

Дослідженням доведено, що програма використання різних за типологією завдань сприяла поглибленню знань студентів і набуттю ними нових щодо музично-стильових ознак музичних творів з репертуару оркестру народних інструментів. Це усвідомлення ними наукового понятійного апарату, узагальнення навчального матеріалу для результативного вирішення проблемних завдань окреслило проблему розв'язання суперечностей у теоретичному і практичному аспектах. Крім того, студенти показали ефективність виконавських дій у самостійно обраному музичному матеріалі. У ході роботи над музично-стильовими параметрами оркестрових творів студенти мали змогу вільно обстоювати власні позиції, судження, операції (аналізу, порівняння, зіставлення) й узагальнювати їх. Самостійність студентів динамізувалася завдяки своїй результативності: від репродуктивної відтворювальної до евристичної (перетворювальної) діяльності.

Другий етап  було орієнтовано на становлення творчого потенціалу майбутніх музикантів-виконавців в умовах застосування варіативних форм. Колективна робота здійснювалася студентами навчального оркестрового колективу за допомогою: методу колективного естетичного аналізу музичних творів з використанням прийомів інтонаційного узагальнення, генералізації ідей, ескізного опрацювання оркестрового репертуару. Групові форми роботи ґрунтувалися на інтерактивних методах, серед яких найефективнішими були диспути, рольові та імітаційні ігрові ситуації.

Студентам пропонували такі ігрові ситуації, як "Концертмейстер оркестрової групи", "Соліст і оркестровий акомпанемент", "Я – диригент оркестру" та інші. Ситуації, що мали практичну реалізацію у музично-виконавській діяльності студентів, часто було підготовлено окремими учасниками на основі опрацювання спеціальної та методичної літератури. Проте при проведенні ігрових моментів виникали спонтанно й інші ситуації в процесі групового спілкування. Під час активної і зацікавленої групової взаємодії, спрямованої на розв'язання значущих для учасників проблем, відбувалася чітка імітація спроектованої дії, що мала адекватне музично-виконавське "звучання".

Третій етап  узагальнював попередню підготовку майбутніх музикантів-виконавців і спрямовувався на формування операційного компонента творчого потенціалу. Основою методики становлення творчого потенціалу майбутнього музиканта-виконавця був метод формування потреби в оптимальній реалізації творчого потенціалу студентів під час концертних і конкурсних виступів. Цей метод було спрямовано на виховання почуття відповідальності, прагнення до самовдосконалення, самокритичності, задоволення потреби в колективній цінності.

Дослідження показало, що постійна участь студентів-оркестрантів у тематично спрямованих концертних виступах мала актуалізуючий вплив на їхню потребу в творчому самовиявленні й самореалізації. Крім того, концертно-виконавська практика сприяла розширенню меж у набутті майбутніми музикантами-виконавцями досвіду комунікації; розкритті творчого потенціалу в інтерпретаційному процесі; стимуляції емоційної відкритості, артистизму; продуктивній ретрансляції художньо-образної домінанти композиторської концепції оркестрового твору як у соціокультурний простір, так і в особистісний сенс життєдіяльності.

Таким чином, дослідженням підтверджено припущення про ефективність функціонування опрацьованих педагогічних умов та експериментально апробованої методики.