ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ДОКЛАСИЧНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

summary

Актуальність теми дослідження. Зміни в міжнародних відносинах і міжнародному праві кінця ХХ ст. поставили перед наукою низку нагальних проблем. Якісно змінився предмет (об’єкт) міжнародного права, яке до цього функціонувало в умовах двополярної системи з властивими їй спільними принципами і нормами міжнародного права та особливими міждержавними об’єднаннями, системами безпеки, гарантій за додержанням міжнародних зобов’язань тощо.

Розпад соціалістичної системи і поява нових суб’єктів міжнародного права, лібералізація світових економічних відносин, процес глобалізації, реформування в регіональних системах безпеки та ін. поставили принципово нові питання щодо функцій міжнародного права, ефективності його механізму регулювання. Протиборчі процеси в міждержавних відносинах (претензії на міжнародну правосуб’єктність і протидія їм, розширення функцій і сфери дії окремих міждержавних систем регіональної безпеки й у відповідь ескалація озброєнь) спричинили пошук нових основ міжнародної довіри і недооцінку історично виправданих засад міжнародно-правового співробітництва. Подекуди ставиться під сумнів право на участь в рівноправному міжнародному співробітництві навіть тих держав і народів, які мають тривалу історію міжнародно-правових відносин.

Практика поставила перед вченими завдання виробити принципово нові підходи, методику вирішення міжнародно-правових проблем; але вкотре висуваються пропозиції розбудови міжнародного права на основі відмови від принципів суверенітету, невтручання або розгляду держави таким же об’єктом правового регулювання, як і фізична особа. Ряд проектів розбудови сучасного міжнародного права нехтує фактором історичного континуїтету в його розвитку і ігнорує питання його генезису, природи і сутності як специфічного регулятора міжнародних відносин. Це призводить до перебільшення ролі правотворця в міжнародному праві, яке розглядається інструментом в його руках. Але практика функціонування цього права показує, що воно є „живим інструментом”, якому властиві закономірності й механізми пристосування до регулювання міжнародних відносин, котрі можуть бути виявлені при аналізі його історичного розвитку.

Такі проблеми впливають на формування міжнародно-правової позиції й України. Спроби применшити її роль в розбудові сучасного світопорядку обґрунтовуються тим, що нібито її державність перебуває на стадії становлення, а тому потрібен час для повноцінного входження у впливові міжнародні структури. Цим ігнорується глибока історія міжнародно-правової діяльності українського народу від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, української козацької держави до української державності ХХ-ХХІ століть; нехтується внесок України в створення ООН та вирішення інших проблем регіонального та універсального значення. Відмова від таких підходів можлива лише тоді, коли вчені і практики України будуть усебічно враховувати можливості міжнародного права, небезпеку недооцінки його історії, слабкі сторони сучасних доктринальних тлумачень.

Часто в науці міжнародного права під його історією розуміється лише період останніх століть, а глибинні основи розглядаються як позбавлені практичної цінності. Нерозуміння того, що сучасне міжнародне право є наслідком тисячолітньої еволюції норм, принципів і інститутів стало причиною недооцінки його можливостей вирішувати проблеми міжнародних відносин. Щоправда, останнім часом зусиллями учених міжнародного права вживаються заходи організаторського і дослідницького характеру з метою вирішення цієї проблеми: засновуються періодичні видання з історії міжнародного права, створюються відповідні наукові товариства, проводяться конференції і симпозіуми з цієї проблематики, публікуються серії стародавніх, середньовічних міжнародних договорів, джерела класичного міжнародного права тощо. В результаті за останні десятиліття опубліковано на декілька порядків більше наукових досліджень з історії цього права, аніж за всю попередню історію науки.