| summary: | У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність роботи, визначено мету, предмет, об’єкт, методи і завдання дослідження, його зв’язок з іншими науковими темами. Наведено дані про апробацію роботи, окреслено методологічну базу, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну доцільність досягнутих результатів.
Перший розділ „Науково-лінгвістичні основи вивчення галліцизмів у сучасній українській сільськогосподарській термінології” має за мету з’ясування змісту та обсягу понять, необхідних для вирішення поставлених завдань.
У першому підрозділі „Базові поняття сучасного термінознавства” понять „термін”, „номен”, „терміносистема” встановлено співвідношення між цими поняттями і викладено релевантні ознаки термінів-галліцизмів української сільськогосподарської термінології (поняттєва основа; наявність термінологічної дефініції; включення в систему зв’язків і відношень у даній терміносистемі; нормативність). Виділено як один із головних критеріїв розмежування терміна й нетерміна сферу функціонування, спираючись на думку Г.Винокура: “Термін – це не особливе слово, а тільки слово в особливій функції, функції найменування спеціального поняття, назви, спеціального предмета чи явища”. За основу аналізу взято визначення терміна В.Даниленко: „Під терміном ми розуміємо слово (або словосполучення) спеціальної сфери вживання, що є назвою спеціального поняття й вимагає дефініції”. Виділено як головну відмінність номена від терміна відсутність у номенів прямого значення; останнє розкривається якраз через сам термін як сполучну ланку: номен – термін – лексичне значення. На підставі певної співвіднесеності номенклатури з термінами розглянуто її в терміносистемі як видове до родового. Визначено як системоутворювальний чинник для досліджуваних термінів співвіднесеність терміна із сільськогосподарським поняттям через установлення сем у структурі терміна, що співвідносять його із сільськогосподарським терміном, на чому і ґрунтується визначення обсягу аналізованих галліцизмів.
У другому підрозділі „Принципи і шляхи формування сучасної української сільськогосподарської термінології” доведено, що становлення сільськогосподарської термінології – це багатоетапний процес, тісно пов’язаний з історією розвитку української мови та відповідної галузі економіки. Сучасне сільське господарство є складовою агропромислового комплексу і базується на цілому комплексі взаємоінтегрованих наук. Виділено основні особливості сільськогосподарської термінології: 1) давність походження, оскільки природна сільськогосподарська термінологія формувалась значною мірою ще в дописемний період (тваринництво та землеробство – два найдавніших види діяльності людини); 2) гетерогенність та численність її складу, що зумовлюється сутністю сільськогосподарської термінології, яка є не галузевою, а міжгалузевою, й пов’язана із науковою основою сучасних землеробства та тваринництва; 3) загальновідомість значної частини сільськогосподарської термінології, посилення процесу її проникнення в загальнонародну мову за останні роки в зв’язку з активним обговоренням проблем сільського господарства й охорони навколишнього середовища, а також у зв’язку з екологізацією свідомості людей.
Обґрунтовано доцільність розгляду аналізованої термінології як сукупності лексичних засобів, що обслуговують теорію і практику сільськогосподарського виробництва і включають крім суто сільськогосподарської загальнонаукову, загальнотехнічну і загальнолітературну лексику, яка в певному контексті набуває функцій та ознак спеціального терміна.
У третьому підрозділі „.Запозичення в сільськогосподарській термінології” доведено, що, незважаючи на те що термінологія сфери сільського господарства традиційно базується на питомій лексиці, у сучасній терміносистемі досліджуваної галузі запозичення, зокрема галліцизми, становлять вагомий відсоток. Поєднання власних і запозичених елементів у термінологічній лексиці зумовлене її суспільно-комунікативними функціями. Наукові та виробничі поняття, виражені термінами, за самою своєю природою прагнуть до міжнародності, оскільки сучасні наука та виробництво є саме тими сферами людської діяльності, де реалізуються міжнародні відносини.
Виділено загальні чинники, які сприяють процесу запозичення: наявність контакту мови-реципієнта з мовою-джерелом; запозичення термінів разом із запозиченням нових явищ, понять і реалій; необхідність номінації суб’єктів, об’єктів і процесів у мові-реципієнті; потреби науки, що йде шляхом спеціалізації знань або їхньої глобалізації; престижність, прагнення до більш сучасного терміна, що іноді виявляється у наданні переваги іншомовному терміну за наявності вже існуючої лексеми; уходження термінів у мову-реципієнт не окремими одиницями, а групами й цілими тематичними блоками; комунікативна актуальність. Серед внутрішніх чинників запозичувань виділено: 1) необхідність уточнення або деталізації відповідних значень існуючого слова; 2) прагнення до економності мовної системи. О.Муромцева серед суто лінгвістичних причин запозичування називає також „вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваного слова, яка складалася в мові-джерелі, порівняно з існуючим у приймаючій мові відповідником”.
На основі аналізу мовознавчої літератури обґрунтовано розуміння під галліцизмами не тільки безпосередньо іменників, прикметників та дієслів, запозичених з французької мови, а й похідних від них одиниць, субституйованих українськими словотвірними засобами для входження їх в українську мову. При цьому їх узуальний статус у сучасній сільськогосподарській термінології закріплений фаховою лексикографією або незалежним уживанням як мінімум у двох україномовних фахових джерелах.
На основі історичного підходу, прийнятого в сучасному мовознавстві і зреалізованого в працях В.Арістової, О.Біржакової, Л.Войнової, Л.Кутіної, О.Муромцевої, Ж.Селяра, Ю.Сорокіна, М.Шанського та інших, за яким джерелом запозичення вважається не первісне етимологічне джерело, а та мова, в якій виникло певне термінологічне значення слова, обґрунтовано віднесення до галліцизмів не тільки питомих лексем, що виникли безпосередньо у французькій мові, а й похідних слів, які утворились у цій мові шляхом деривації від основ іншомовного походження та набули значень, відмінних від етимонів, а також лексем, запозичених з інших мов, що набули семантичної та фонетико-морфологічної модифікації у французькій мові.
Четвертий підрозділ „Лексикографічне відображення історії формування сучасної української сільськогосподарської термінології” подає опис процесів виникнення, становлення і динаміки розвитку аналізованої термінології на тлі загальної лексикографічної справи. Оскільки термінологія сільського господарства явище дуже неоднорідне, описано історію лесикографічного відображення (починаючи з відомих словників П.Беринди „Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе” (1627), Е.Славинецького „Лексикон славено-латинський” (до 1649 р.) до сучасних галузевих словників) не тільки суто сільськогосподарських, а й природничих і технічних термінів, які сьогодні обслуговують теорію і практику сільськогосподарського виробництва.
У другому розділі „Предметно-тематичні групи галліцизмів у сучасній українській сільськогосподарській термінології” запропоновано класифікацію галліцизмів на основі відбиття лексикою позамовних реалій, що становлять категоріальну основу різних напрямів сільського господарства за 15 предметно-тематичними групами: „Найменування машин, механізмів, пристроїв, приладів, знарядь праці, що використовуються в сільському господарстві, та їх деталей”; „Назви наукових і виробничих понять, пов’язаних із первинною переробкою та зберіганням сільськогосподарської продукції”; „Назви наукових і виробничих понять у кормовиробництві”; „Назви наукових і виробничих понять у тваринництві та птахівництві”; „Назви наукових і виробничих понять у ветеринарії”; „Назви наукових і виробничих понять у бджільництві та шовківництві”; „Назви наукових і виробничих понять в агроекології”; „Назви наукових і виробничих понять у рослинництві та землеробстві”; „Назви наукових і виробничих понять в агрохімії”; „Назви наукових і виробничих понять у меліорації та ґрунтознавстві”; „Назви наукових і виробничих понять у селекції, насінництві та племінній роботі”; „Назви сільськогосподарських наук, виробничих галузей, професій і спеціальностей”; „Назви сільськогосподарських підприємств, об’єднань, їхніх структурних підрозділів і форм організації праці”; „Назви робочих операцій, матеріалів, споруд, приміщень спеціального призначення та їх частин у сільському будівництві”; „Назви одиниць вимірювання, величин, оцінки і показників у сільському господарстві”. Багатозначні слова віднесено до різних предметно-тематичних груп (далі – ПТГ) під цифрами, що вказують на їх значення у тлумачних словниках, зокрема у „Словнику іншомовних слів” (за ред. О.Мельничука – 1985) (далі – СІСМ), або в „Українській сільськогосподарській енциклопедії” (відп. ред. В.Пересипкін – 1970 – 1973) (далі – УСЕ). Наприклад, ремонт: 1)“виправлення пошкоджень, поламок, усунення дефектів, лагодження чогось” (СІСМ 1) (ПТГ “Найменування машин, механізмів, пристроїв, приладів, знарядь праці та деталей, що використовуються у сільському господарстві”); 2) “систематичне заміщення сільськогосподарських тварин, що вибувають з господарства як необхідна умова відтворення стада” (СІСМ 2) (ПТГ „Найменування наукових і виробничих понять у тваринництві та птахівництві”). У складі терміносполучень лексема входить також до ПТГ „Найменування наукових і виробничих понять у рослинництві та землеробстві”: ремонт садів – „насаджування молодих плодових дерев у садах на місце тих, що загинули” (УСЕ).
Проаналізовано кожну ПТГ з точки зору наявності в ній слів, що належать до суто сільськогосподарської термінології (бетаса, грежа, пудрет, сидерація), загальнотехнічних термінів (амортизатор, ежектор, жиклер, прес), загальнонаукових термінів (деградація, диференціація, експертиза, уніфікація), лексем загальнолітературного рівня (профіль, рельєф, сезон, фон); установлено співвідношення загальнолітературної і термінологічної лексики; простежено функціонування галліцизмів в активному та пасивному складі сучасної української літературної мови; виділено чинники, які сприяли запозиченню галліцизмів українською сільськогосподарською термінологією.
Зроблено висновки, що найбільш численними є ПТГ, що стосуються механізації виробничих процесів у сільському господарстві, рослинництва і землеробства, ветеринарії. Порівняно численні й потужні ПТГ, що стосуються агрохімії, меліорації і ґрунтознавства, тваринництва, птахівництва, селекції, насінництва й племінної роботи. Кожна з віділених тематичних груп є своєрідним ієрархічним утворенням внутрішньоспіввіднесеної системи та свідчить про семантичний зв’язок термінів, об’єднаних не за внутрішньомовними, а за зовнішіми щодо мови ознаками.
Установлено, що з погляду функціонування в сучасній українській літературній мові більшість аналізованих галліцизмів належить до активних сфер спілкування. Тільки близько 0,5 % вищеназваних слів існують у мові на рівні історизмів і належать до пасивного словникового запасу мови через зникнення позначених ними понять і реалій.
Аналіз лексики з погляду хронології дозволяє констатувати, що особливо активно процеси запозичення галліцизмів до складу досліджуваної термінології відбувались у ХХ ст., що пов’язано значною мірою з екстралінгвальними чинниками, передовсім з удосконаленням сільськогосподарської науки і виробництва, посиленням міжнародної кооперації та взаємоінтеграції в агропромисловому комплексі.
У третьому розділі „Освоєння галліцизмів у сучасній українській сільськогосподарській термінології” розглянуто такі показники освоєності запозичених слів, як фонетико-графічна передача, граматичне освоєння, дериваційна активність, семантична адаптація, а також досліджено галліцизми у складі терміносполучень.
У першому підрозділі „Фонетико-графічне освоєння галліцизмів як складової термінологічного словника сучасного сільського господарства” згідно з визначеними закономірностями подається детальний опис пристосування французької графіки, вимови та орфографії до української. При цьому відзначається дія різних чинників на пристосування французької вимови до української: поширення певної кількості слів усним або письмовим шляхом; дія закону аналогії на основі існування структурно подібних слів з буквальною вимовою; традиції вимови та написання, які змінювались у різні часи; роль мови-посередника; сила дії українських законів вимови звуків, позначених окремими графічними знаками в окресленому звуковому середовищі або в певній позиції; відсутність цілого ряду іншомовних фонем і звукосполучень, які замінюються в українській мові близькими за вимовою відповідниками.
Дослідження здійснено на основі теорії фонеми, зіставлення фонемних систем української та французької мов, з урахуванням їхньої графіки та орфографії. Визначено, що для процесу фонетичної субституції характерні такі явища, як: 1) проста субституція, наприклад, передача /u/, українською /у/ (courtine, c/u/rtine – к/у/ртина, куртина); французької /е/ українською /е/ (étalon, /e/talon – /е/талон, еталон); 2) звукова конвергенція, наприклад, передача довгих і коротких голосних (arcose, arc/o:/se – арк/о/зи, аркози; Reine-Claude, Reine-Cl/o/de – Ренкл/о/д, Ренклод); 3) звукова дивергенція, наприклад, передача голосної /і/ відповідниками /і/ та /и/ (basilic, bas/i/l/i/c – баз/и/л/і/к, базилік); передача сонанта /j/ українськими /й/ та /л’/ (volière, vol/j/ère - воль/й/ера, воль’єра; vanille, vani/j/ - вані/л’/, ваніль). Наголошено, що основну роль у фонетичному освоєнні відіграє артикуляторно-акустична близькість французьких і відповідних українських фонем. Спостерігається послідовність при використанні однієї фонеми (алофона) як відповідника для субституції французької фонеми, якщо аналогічна фонема є у системі української мови, зокрема, фонем /а, o, е, u, i, j, b, v, g, d, k, l, m, n, p, r, s, z, t, f /. У випадку, коли українська фонетична система не має таких фонем – аналогів (15 із 37), французькі фонеми субституюються такими відповідниками української мови, що передають звучання французьких фонем наближено. Визначено, що при субституції носових голосних відбувається їх заміна сполученням двох фонем української мови.
Детально розглянуто особливості наголошування термінів французького походження. З’ясовано, що у більшості зберігається місце наголосу мови-донора, при цьому превалює акцентний тип А, характерний для слов’янських мов (бак, -а, мн. -и, -ів; елíта, -и, мн. –и, елíт; корнішóн, а, мн. -и, -ів). Незначна частина галліцизмів, що має рухомий наголос, належить до акцентного типу С, зокрема слова із кінцевим елементом –аж (каптáж, -ý, ор.- éм; кольматáж, -ý, ор. -éм; фурáж, -ý, ор. -éм). Зміну місця наголосу при адаптації зумовлює дія закону аналогії або вплив мови-посередника. Наприклад, термін трíєр отримав наголос в українській мові за германською моделлю під впливом термінів германського походження в результаті збігу кінцевих елементів слів. Терміни, що потрапили в українську мову через польську, під впливом акцентної системи мови-посередника змінили місце наголосу, наприклад: топінáмбур, кóкон. У цілому при запозиченні наголос французьких термінів підпорядковується акцентологічній системі української мови й виконує функції, що притаманні наголосу мови-реципієнта.
Другий підрозділ „Морфологічна адаптація галліцизмів у сучасній термінології сільського господарства” присвячено розглядові питання включення запозичень з французької мови у морфологічну систему української мови, що передбачає: долучення граматичних категорій, що відсутні в мові-донорі, але наявні в українській мові (категорії середнього роду, відмінка); надання слову притаманної мові словозміни й пристосування до діючої системи валентності.
Визначено, що основними граматичними змінами, яких зазнали галліцизми в процесі адаптації, є: втрата артикля (формального показника рода і числа у французькій мові); зміна граматичного роду (наприклад, іменники чоловічого роду із фіналями -el, -èle змінюють рід на жіночий: карусель ж. р. < carroussel m, модель ж. р. < modèle m ; певний відсоток іменників жіночого роду, завдяки таким формальним показникам, як основа на твердий та нульове закінчення, набувають в українській мові категорії чоловічого роду: aлюр < allure f; баланс < balance f); набуття рядом іменників категорії середнього роду (шасі с. р. < chassis m; плато с. р. < plateau m); трансформація французьких суфіксів та закінчень і набуття нових афіксів у зв’язку із входженням їх до іншої словозмінної парадигми (наприклад, оформлення дієслів за допомогою суфікса -ува-: компостувати < composter; монтувати < monter; приєднання до основи прикметників суфікса -н- та відповідних закінчень: рефрактерний < réfractaire; фунікулерний < funiculaire).
Відзначено, що в процесі адаптації в поодиноких випадках переосмислюються лексико-граматичні розряди слів. Наприклад, французькі прикметники слугують прототипом для ряду іменників української мови: рослина-пасант (від фр. passante – зникаючa), вид-коменсал (від фр. commensale – нахлібницький); дієслово filer, що має термінологічне значення „рости у висоту під впливом підгону”, дає в українській мові іменник філер для характеристики якості сортів сільськогосподарських рослин (добрий філер).
У процесі адаптації галліцизми зазнають впливу структурної аналогії, оформлюючись продуктивними для української мови афіксами, що сприяють процесові віднесення запозичень до одного структурно-морфологічного ряду за тими моделями, що вже усталилися в сучасній українській термінології.
У третьому підрозділі „Словотвірно-структурні особливості термінів-галліцизмів сучасної галузі сільського господарства” розглянуто словотвір з акцентом на дериваційні особливості термінів-галліцизмів, зокрема звернено увагу на дериваційний потенціал галліцизмів як міру ступеня їх адаптації українською мовою. Схарактеризовано способи термінологічної деривації, визначено словотвірні моделі сільськогосподарських термінів із компонентами французького походженя.
Серед головних чинників, які гальмують участь галліцизмів у словотворі, виділено: 1) специфічну фонетичну оболонку, зокрема закінчення на наголошений голосний (плато, рамбульє, шасі) та нетипові сполучення голосних (еграпуар, піаф, фулуар); 2) особливості семантики, тобто поява нового терміна не викликана появою нового поняття у сільськогосподарській сфері. Зазначено, що структурно-морфонологічні обмеження не стають перепоною для утворення нових термінів, якщо виникає потреба в називанні нового поняття. Такі перешкоди усуваються шляхом відокремлення кінцевого голосного, накладання морфем або використання певних інтерфіксальних елементів (жалюзі – жалюзійний (жалюзійне решето комбайна)). Встановлено, що за своїми граматичними ознаками слова, які не вступають у дериваційні процеси в українській мові, належать переважно до категорії іменників. У ході аналізу було виявлено тільки поодинокі терміни-прикметники, що не мають словотвірного потенціалу на ґрунті мови-реципієнта: глобулярний, елективний, рефрактерний.
У четвертому підрозділі „Галліцизми у складі термінологічних словосполучень” здійснено комплексний структурний аналіз неоднослівних термінів сільськогосподарської галузі, до складу яких уходять галліцизми. Відзначено, що серед досліджуваних терміносполучень кількісно переважають двокомпонентні, які поділяються на дві основні групи: субстантивно-субстантивні та субстантивно-ад’єктивні.
Найпоширенішими є субстантивно-ад’єктивні терміносполучення, утворені за моделлю „прикметник + іменник” (A+N). Галліцизми можуть уходити до складу терміносполучень цього типу і як прикметники (контрольна відгодівля, сидеральний пар, трикотажне хутро), і як іменники (пасовищний аератор, трав’яний брикет, горизонтальний кордон). Серед атрибутивних бінарних терміносполучень окремо виділено сполучення іменника з ад’єктивованим пасивним дієприкметником з основою французького походження (авансоване годування, брикетований корм, районований сорт). Активні дієприкметники вживаються значно рідше, що є властивим і загальнолітературній мові. З метою усунення непродуктивних словотвірних моделей та унормування аналізованої термінології запропоновано зосередити увагу на обмеженні використання дієприкметників теперішнього часу активного стану (екрануючий, фільтруючий), поширюючи віддієслівні прикметники на позначення властивостей предметів і виконавців дії (екранувальний, фільтрувальний).
Поширені субстантивно-субстантивні генітивні терміносполучення, побудовані за моделлю „іменник у називному відмінку + іменник у родовому відмінку” (Nn + Ng). При цьому галліцизми можуть мати форму як називного відмінка (мінералізація ґрунту, паспортизація ґрунтів, партія бройлерів), так і родового (фаза бутонізації, фертильність сорту, шовконосність коконів). Окрему групу генітивних терміносполучень становлять конструкції з віддієслівними іменниками, у яких найчіткіше виражені об’єктні відношення (емульсування суміші, калібрування насіння, профілювання ґрунту).
З розвитком сільськогосподарської науки і виробництва пов’язане виникнення більш складних типів терміносполучень, що творяться на основі словосполучень нижчого порядку, компоненти яких можуть поєднуватися різними видами підрядного зв’язку. Найпоширенішим для двокомпонентних терміносполучень є узгодження (кордон вертикальний, інсектицидна пудра календарна фумігація) та керування (аерація повітрям, метод газації, партія сировини). Для складніших терміносполучень характерне поєднання цих видів зв’язку.
У п’ятому підрозділі „Семантичне освоєння запозичень з французької мови в сучасній термінології сільськогосподарської науки та виробництва” простежено ситуації спільності семантичного обсягу терміна у французькій мові й українській, звуження семантичної структури слова й розширення значення. Виділено дві значні групи термінів з погляду семантичних перетворень. До першої групи віднесено запозичення, що в мові-реципієнті функціонують в тому семантичному обсязі, що і в мові-донорі. Найчастіше повну відповідність значень мають моносемічні терміни та їх етимони (гектар, меринос, мускардина). Певну частину слів першої групи складають багатозначні лексеми. Наприклад, слово еліта функціонує і в українській, і у французькій мові як на загальнолітературному рівні із значенням „найкращі представники якої-небудь частини суспільства, суспільної групи”, так і на рівні сільськогосподарської термінології – із значенням „найдоброякісніше сортове насіння, найкращі рослини або тварини, отримані в результаті селекції, які призначені для подальшого розмноження або розведення”. Лексема palmette f має у французькій мові те саме семантичне наповнення, що і галліцизм пальмета в українській: 1)скульптурний або живописний орнамент у вигляді стилізованого пальмового листа; 2) форма крони, у якій скелетні гілки розміщені в одній площині. Термінологічні значення лексем цього типу виникають уже у французькій мові шляхом метафоризації як результат вторинної номінації, у результаті якої слово одержує новий денотативно-сигніфікативний зміст. Вторинна номінація сільськогосподарських термінів у мові-реципієнті зберігається повністю.
Як засіб економії мови розглядаємо існування багатозначих термінів, що виникли на основі метонімії. Галліцизми цього типу найширше представлені в категоріях „назва рослини та її плід” (абрикос, патисон, топінамбур); „назва рослини та групи сортів” (Бере, Дюшес, Мускат). Двозначність подібних термінів започаткована загальновживаною лексикою. Чинником того, що слова першої групи (близько 45 % загальної кількості галліцизмів) мають семантичний обсяг, еквівалентний обсягу етимонів, є їх чітка прикріпленість до певних функціональних сфер і відносна семантична стабільність.
До другої групи відносимо слова, що змінили свій семантичний обсяг у мові-реципієнті. По-перше, це лексеми, які звузили свою семантику порівняно з етимоном (близько 35 % проаналізованих слів). Наприклад, слово режим уживається в сучасній українській сільськогосподарській термінології у значеннях: 1) суворо встановлений розпорядок (режим зрошення); 2) система правил, заходів, які необхідні для якоїсь мети (режим утримання сільськогосподарських тварин); 3) умови діяльності, функціонування чого-небудь (режим роботи двигуна). Французький термін régime m має додаткові значення: 1) гроно; 2) гілка з плодами; 3) качан (кукурудзи); 4) колос. По-друге, це лексеми, що розширили своє значення порівняно з семантичним обсягом етимона (близько 20 % слів). Наприклад, етимон слова оранжерея має значення „теплиця для апельсинів”. В українській мові це не тільки теплиця для апельсинів, але й для інших видів рослин.
Одним з основних напрямів семантичного освоєння вважаємо пристосування термінів французького походження до лексико-семантичної системи української мови (синонимія, антонімія). Відзначено, що більшість з абсолютних синонімів у досліджуваній термінології – це пари слів, одне з яких запозичене, а інше – автохтонне, наприклад, авіаційний обпилювач – літаковий обпилювач, бланжева стиглість плодів – молочна стиглість плодів, плантаж – перевал. Паралельне вживання власного і запозиченого термінів розглядаємо як вияв взаємодії міжнаціонально-загального і національно-специфічного. Розглядаючи антонімію термінів французького походження, доходимо висновку, що більшість антонімічних пар ґрунтується на кореляції семантики префіксів. Протилежні поняття виражаються чергуванням префікса з його відсутністю, а також за допомогою префіксів полярного значення, наприклад: азотистий – безазотистий; збалансований – незбалансований; сортний – несортний; фіксація – розфіксація. Крім спільнокореневої антонімії, наявні й антонімічні пари змішаного зразка, де антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів, наприклад, ознаки протилежності розміру, виражені усіченими основами макро-/мікро- (макромолекула – мікромолекула); протилежності якості: високосортний – низькосортни; протилежності кількості: багатоасортиментний – малоасортиментний. Частина антонімічних пар термінів-галліцизмів прийшли на український ґрунт готовими дериватами, наприклад: галоп – контргалоп, ежектор – інжектор, монтаж – демонтаж, екстер’єр – інтер’єр, ранверс – траверс. Засвідчено регламентований характер вираження антонімічних відношень галліцизмів в українській сільськогосподарській термінології.
Виявлено процеси термінологізації, детермінологізації, ретермінологізації у досліджуваному корпусі. Доведено, що функціонування термінів французького походження в сучасній українській сільськогосподарській термінології репрезентує системну організацію термінології на рівні лексико-семантичної парадигматики.
У висновках узагальнено основні результати дослідження.
Питома вага запозичених слів у лексичній системі кожної мови безперервно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію, постійно збагачуючи словниковий склад сучасних мов та впливаючи на їхній розвиток. Сільськогосподарська термінологія задовольняє суспільні потреби в запозиченні та творенні нових слів й словосполучень. При формуванні національної термінології необхідно орієнтуватися на власний фундамент, але при цьому пам’ятати й про традицію, орієнтовану на повноцінну комунікацію, розуміння між фахівцями на міжнародному рівні. Умотивовану наявність іншомовних термінів у мові не можна розглядати як негативне явище.
Сучасна українська сільськогосподарська термінологія має розглядатися як відносно замкнена система спеціальних найменувань, що відображають сукупність понять відповідної галузі. Галліцизми у її складі репрезентовані не тільки термінами, що безпосередньо стосуються сільського господарства, а й одиницями загальнонаукового, загальнотехнічного та загальнолітературного рівня. Перебуваючи під постійним впливом літературної мови, частиною якої вони є, та системи понять сільського господарства, галліцизми у складі аналізованої терміносистеми постійно еволюціонують і розширюють свій функціональний статус.
Аналіз фонетико-графічного освоєння французьких запозичень засобами української мови дозволив установити, що фонетична система української мови має, у більшості випадків, фонеми-аналоги (22 із 37) французьких фонем. Спільність фонем української та французької мови є відносною, але достатньою для регулярної субституції, для процесу якої характерні такі явища, як проста субституція, звукова конвергенція та звукова дивергенція. Основну роль у фонетичному освоєнні відіграє артикуляторно-акустична близькість французьких та відповідних українських фонем. У разі, коли українська фонетична система не має таких фонем-аналогів (15 із 37), французькі фонеми субституюються відповідниками, що передають звучання наближено. Найбільш актуальною є така вимова галліцизмів, яка, використовуючи фонічні елементи сучасної української мови, найбільше наближається до вимови етимонів. Для графічної асиміляції галліцизмів характерні такі різновиди: 1) трансфонація; 2) транслітерація; 3)змішаний варіант. Освоєння галліцизмів у сучасній українській сільськогосподарській термінології – комплексний процес існування іншомовного слова в мові-реципієнті, всі сторони якого тісно пов’язані і взаємозумовлені.
У процесі морфологічної адаптації українською мовою терміни французького походження зазнають впливу структурної аналогії, оформлюючись продуктивними для мови-реципієнта афіксами. Основними морфологічними змінами, яких зазнали галліцизми на українськомовному ґрунті, були: втрата основного французького родового показника – артикля, зміна віднесеності до роду, набуття рядом іменників категорії середнього роду, відсутньої у французькій мові, трансформація французьких суфіксів і закінчень та набуття нових афіксів у зв’язку з уходженням їх до іншої словозмінної парадигми.
Більшість термінів французького походження включилися у словотвірну систему української мови й дали похідні. Велика кількість термінів-гібридів з основами або афіксами французького походження свідчить про високий рівень фонетичної, морфологічної та семантичної асиміляції запозичених слів і про процес їх активного освоєння на словотвірному рівні. Найбільшу активність у словотворі виявляють галліцизми, що належать до часто вживаної лексики у термінології сучасного сільського господарства та відзначаються регулярністю. Найменш освоєними з цього погляду залишаються іменники, що набули в українській мові категорії середнього роду або вживаються тільки в однині.
Однією з проблем нормування української термінології сільського господарства є формальна варіативність, адже вибір найдоцільнішого варіанта є важливим етапом унормування термінології. У складі аналізованої термінології виявлено такі різновиди формальних варіантів: фонетичні, граматичні та словотвірні. Хоча варіантність термінів можна розцінювати як небажане явище, водночас саме варіанти (більшою мірою це стосується словотвірних) відображають внутрішні закони розвитку мови, допомагають знайти найвиразніші мовні засоби для передавання науково-виробничих понять. Загалом, варіантність галліцизмів не створює проблеми в складі сучасної сільськогосподарської термінології.
Аналіз результатів семантичного освоєння дає підстави зробити висновок, що ці процеси відбуваються за такими основними напрямами: 1) зміни у семантичній структурі, обсязі та характері значень запозичень під час уходження в українську термінологічну систему; 2) перегрупування значень у семантичній структурі терміна, частіше у зв’язку з розвитком нових значень; 3) пристосування термінів французького походження до лексико-семантичної системи української мови (синонимія, антонімія). Серед галліцизмів української сільськогосподарської термінології найбільше термінів, що функціонують у мові-реципієнті у тому самому семантичному обсязі, що й у мові-донорі. Це можна пояснити тим, що терміни відображають наукову картину світу. На семантичному рівні зміни мають двоплановий характер: запозичення, пристосовуючись до іншої лексико-семантичної системи, зазнають впливу цієї системи, але й сама семантична система мови-реципієнта змінюється під упливом цих запозичь.
Функціонування термінів французького походження в сучасній українській сільськогосподарській термінології репрезентує системну організацію термінології на рівні лексико-семантичної парадигматики, яка зумовлюється загальною організацією лексичної системи мови. До появи нових значень запозичених лексем спричинюють головним чином метафоричні, метонімічні та функціональні переноси, що ґрунтуються на існуючих у лексико-семантичній системі зв’язках і закономірностях. Активізації цих мовних процесів в останні десятиріччя сприяє тісна взаємодія між лексичними системами загальнолітературної мови та спеціальних галузей знання, зумовлена необхідністю дати назви багатьом новим поняттям, що з’являються в результаті науково-технічного прогресу та розвитку міжнародної кооперації.
Процеси та результати освоєння галліцизмів у сучасній українській сільськогосподарській термінології в цілому відповідають загальним тенденціям і нормам загальнолітературної мови. Збагачення сучасної української літературної мови новою термінологією, у якій раціонально поєднуються національні й іншомовні елементи, не порушує її фонетичної й граматичної системи і є необхідною передумовою нормального функціонування в ній наукового стилю. |
