| summary: | У Вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, стан опрацювання порушених проблем в українському і зарубіжному мовознавстві, визначено мету, завдання дослідження, названо об’єкт і предмет вивчення, схарактеризовано теоретичне і практичне значення результатів дослідження та наукову новизну праці.
У першому розділі дисертації «Концептуальні засади дослідження етнокультурних особливостей ідеографічної параметризації лексики» проаналізовано теоретичні засади вивчення мовної категоризації світу, описано методологію аналізу її національномовної специфіки, проаналізовано основні підходи до виявлення способів і засобів ідеографічної параметризації лексики, з’ясовано обсяг і співвідношення засадничих термінів у поняттєвому апараті дослідження: концепт, етнокультурний концепт, поняття, лексичне значення, стереотип, лінгвокультурема, логоепістема, міфологема, символ, знак етнокультури, етноконотація, етноконотація в широкому і вузькому трактуванні.
.
Для розмежування термінів концепт і поняття враховуємо думку В. В. Жайворонка, який пропонує диференціювати ці терміни в такий спосіб: якщо за поняттям стоїть передусім реалія, предметна субстанція, то за концептом – не лише предметна віднесеність, предметний зміст, а й слово-ім’я реалії, слово-знак як певна інтелектуально осмислена сутність, як субстанція значуща, або знак змісту. Поняття зазвичай втілюється в найближчому значенні слова, а концепт – це і зміст поняття, і зміст або комплекс змістів, що формують глибинне (вихідне, первісне) значення слова. У виконаному дослідженні концепт є інструментом окреслення меж досліджуваного матеріалу, розкриття його внутрішньої єдності та структурованості, пояснення і поглибленого опису семантики мовних одиниць.
Крім зазначеного, в першому розділі обґрунтовано поняття широкої та вузької етноконотації. Спирання як на широко, так і на вузько етнокультурно марковані компоненти семантичної структури слів – етноконотації становить основу синоптичної схеми ЕЛКСІТ. Враховуючи ці положення, у значенні слова, крім суто предметної семантики, компонентів, пов’язаних з означуваним (денотатом), виділяємо семантику поняттєву, етнокультурно забарвлену, пов’язану із сигніфікатом, або способом осмислення денотата в когнітивній і мовній свідомості українського народу, яка й виявляє зв’язок номінації з його історією, культурою, менталітетом, а отже, стає підґрунтям для формування етноконотацій. На перший погляд, катойконіми можуть видатися позбавленими конотативності внаслідок перетворення їх на номенклатурні одиниці. Проте ці назви, крім номінативно-ідентифікувальної, здатні виконувати й додаткову характеризувальну функцію, стають конотованими. Така конотація часто ґрунтується на оцінних ознаках, асоціаціях мовців певної території, етнічної чи соціальної групи, що дає можливість виявити ставлення мовця до позначеного об’єкта.
Підходи й аспекти опрацювання проблеми мовної категоризації світу, схарактеризовані в першому розділі дисертації, визначають коло розв’язуваних завдань. Етноцентричний підхід дозволив з’ясувати мотиви номінації, пов’язані з міфологічними уявленнями і зумовлені актуалізацією певної змістової, ціннісної ознаки семантичного поля, що стає домінантною при створенні аналізованих НОЗМП. Виявлено назви особи за місцем проживання як з ідентифікувальною, так і з характеризувальною семантикою. Аналіз семантичних ознак номінації (диференційних та інтегральних сем у складі її семантичної структури) довів їхній тісний зв’язок з позамовною дійсністю, розкриття якого передбачало розгляд слова у взаємозв’язку з реаліями життя, історією, культурою, географічними умовами проживання певної мовної спільноти, особливостями її світосприйняття, національного менталітету, життєвим досвідом народу, відбитими в українській мові.
У другому розділі дисертації «Характеристика концептосфери НАСЕЛЕНИЙ ПРОСТІР в українській мові» схарактеризовано сукупність концептів, пов’язаних у свідомості українців з уявленнями про населений простір, у співвідношенні з різними типами істот, визначено місце й роль особи в населеному просторі, встановлено ідентифікувальні та характеризувальні ознаки українських НОЗМП як вербалізаторів складників розглядуваної концептосфери.
Дослідження концептосфери населений простір включало аналіз змісту та співвідношень двох груп концептів: 1) пов’язаних з МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ ОСОБИ: населений простір, ЛОКУС, місце проживання, житло; 2) пов’язаних з ОСОБОЮ – істота, особа, людина, тварина, міфічна істота. Усі ці концепти пов’язані з концептом особа за місцем проживання, оскільки задають для нього певні когнітивні ознаки. Розгляд відношень концептів людина (особа) – місце проживання, тварина – місце проживання, міфічна істота – місце проживання, житло – місце проживання дав матеріал для виведення відношень концептів особа – місце проживання та аспектуалізації концепта особа за місцем проживання. Виконання поставлених завдань дозволило виявити структуру концептосфери населений простір у цілому, відношення між концептами і вербалізаторами кожного з них в українській мові, визначило обсяг та структуру того системного лексичного угруповання, в межах якого й були встановлені етнокультурні компоненти семантики відповідних номінацій-вербалізаторів.
Семантика слова житель передбачає можливість використання його на позначення будь-яких істот, здатних населяти простір, включаючи міфологічних.
Проте вся ця система координат належить «потойбічному», що протиставлений земному, світові. Незважаючи на можливість перебування у безпосередній близькості з людьми (наприклад, у домі: домовик – За давніми уявленнями слов'янських та інших народів, добрий або злий дух, що живе в домі; бог домівки і майна), належність духів і людей до різних світів (опозиція «цей (земний) світ – той (потойбічний) світ») зумовлює те, що їхні назви ніколи не збігаються з НОЗМП. Проте іноді збігаються назви «духів локусів» з номінаціями особи за родом діяльності. Цей збіг не є випадковим, оскільки виявляє подібність функціонування особи та міфічної істоти в певному локусі. Адже компонентний аналіз назв міфічних істот виявив у них функції господаря, опікуна чи захисника певного середовища, а наявність семи, що вказує на МІСЦЕ їхнього патронажу, лише підсилює цю семантику і конкретизує саме МІСЦЕ. Водночас назви осіб, які за родом діяльності повинні виконувати функції господарювання чи опікунства в місцях, де вже патронують міфічні істоти, збігаються з назвами духів цих локусів: пасічник – Той, хто розводить бджіл, працює на пасіці; бджоляр; пасічник – карп. Дух, господар пасіки; скарбник1 – Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях; скарбник4 – Чорт, який стереже закопаний скарб; лісовик1 – Той, хто живе в лісі або займається лісовим промислом, полюванням. || Той, хто працює в галузі лісівництва; лісовик2 – Міфологічна істота, яка, за уявленням багатьох народів, жила в лісі. Обмеженим порівняно з духами є простір, де мешкають тварини, – це можуть бути ті ж самі локуси, що й для інших істот і неістот.
Природні географічні об’єкти в науковій картині світу класифіковано за їхніми фізичними властивостями, основними з яких є просторові характеристики, передусім площа та об’єм, а додатковими – інші фізичні характеристики: освітленість території, температура повітря, тип клімату тощо. Проте етнокультурно значущими для україномовної картини світу є ті, що включають найбільш важливі складники українського ландшафту, які слугують особі для орієнтації в ньому. Досить порівняти номінації, утворені від назв природних територій, зокрема гір, долин, річок, степу (горець, горянин, гірняк, гірнячка, горішнянин, карпатці, закарпатці, долиняник, подоляни, подоляки, волиняки, покутяни, полісяни, поліщуки, подніпрянці, подністрянці, порічани, побережани, правобережці, поморяни, понизовець, полюх, зарічний), природних зон України (поліщуки, степняки, горяни), сторін світу (західняк, східняк, південці, північани) тощо, щоб у цьому пересвідчитися. Серед природних об’єктів етнозначущою для українців є річка Дніпро, відносно якої здійснюється поділ жителів України на лівобережних і правобережних.
На відміну від природних створені людиною об’єкти довкілля постійно трансформуються чи змінюють свої назви. Сталими залишаються тільки назви частин світу. До створених людиною об’єктів відносимо різні типи поселень України, що пройшли довгий шлях розвитку і відображають різні періоди її історії: село, присілок, виселок, хутір, кут, кінець, оседок, селище, село, дворище, земля, слобода, паланка, зимівник, місто. Ці одиниці репрезентують адміністративно-територіальний устрій України, що постійно трансформувався і відображав певні етапи в історії українського народу.
Адміністративно-територіальний устрій сучасної України – це ієрархічна чотириступенева система організації одиниць адміністративно-територіального поділу країни. Вищу ланку становлять 27 адміністративних одиниць: 1 автономія (Крим), 24 області і 2 міста загальнодержавного значення (Київ і Севастополь); середню – райони і міста обласного підпорядкування – 490 районів і 457 міст, з яких 26 з районним поділом; нижню сходинку займають міста районного значення, селища міського типу та сільські населені пункти (села і селища). Нині в Україні, за даними Держкомстату України від 10.02.2006, понад 40 тисяч адміністративних одиниць, назви яких можуть бути твірними для НОЗМП.
На території України формувалася складна система різноманітних історико-етнографічних та етнокультурних регіональних одиниць: одні з них збігалися з територіями проживання літописних східнослов'янських племен, інші – союзів племен, треті – земель, четверті – з кордонами колонізованих сусідніми країнами районів, п'яті – з межами новоосвоєних українським населенням земель. Ця система включає природно-історичні області, історико-етнографічні регіони, історичні зони, етнографічні райони.
Українські
Унаслідок з’ясування ролі й місця різних типів істот у НАСЕЛЕНОМУ ПРОСТОРІ, визначення відношень між людиною (особою) та місцем її проживання виявлено ідентифікувальні та характеризувальні ознаки, покладені в основу ідеографічної параметризації українських НОЗМП. Характеризувальні ознаки оцінюють особу за місцем проживання та ставленням до нього за такими параметрами:
– за наявністю/відсутністю місця проживання: «має місце проживання»: «взагалі десь» – житель, насельник; «на певній території » – людність2, народ1, народонаселення, суспільство1, всесвіт3, громадянин1, обиватель2; «у приміщенні » – мешканець; «не має місця проживання»: «не має притулку» – бурлак1, бурлака1, безпритульний, бомж, галайда, бродяга, лайдак1, скитальник, блукач, блудяга, волоцюга, бобиль, нетяга, безхатник, безхатько, бездомник; «не має власного житла, винаймає чуже житло» – квартирант, постоялець, пожилець; «не має власного житла і перейшов жити до дружини (про чоловіка)» – приймак;
– за локалізацією в певній частині простору: «поряд » – сусід, сусіда1, сусідство3; «в одному місці з кимсь» – односельці, одностаничник, одногромадник, співмешканець, співжилець, співнаймач, співвласник, співквартирант, співгромадянин; «вище/нижче» – вишняни, низини (зафіксовані М. Й. Онишкевичем у бойківських говірках); «протилежного місця» – антипод1, бочанець, зарічанин, задесенець, задніпрянець;
– за походженням: «корінний» – абориген, автохтон1, тубілець2, тутар; «переселений за власним бажанням» – переселенець, іммігрант, репатріант; «переселений вимушено» – вигнанець, виселенець, висланець1, переміщенець; «переселився, тікаючи від стихійного лиха» –біженець, евакуйований;
– за ставленням до етнічного (колективного) та особистісного (індивідуального): «свій» – краянин, земляк; «чужий» – чужоземець, чужинець; «відлюдник» – ерміт, відлюдник1, відлюдок, відлюдько, самітник2, самотник, анахорет2, пустельник, печерник, пустинник; «одноосібник» – одноосібник, хуторянин1, хуторянець, індус (заст. ірон. одноосібник);
– за часом (тривалістю, постійністю) проживання в певному місці: «тривалий час живе десь» – старожил1; «нещодавно поселився десь» – новак, новачок, новачка, новосел, новоселець, прибулець, зайда, прибиш, приходько, приходень; «постійно проживає в певній країні, є громадянином цієї держави» – резидент; «тимчасово проживає в певному місці» – вахтовик, гастарбайтер, строкар, сезонник, курортник, відпочивальник, пляжник, дачник.
У третьому розділі «Засади ідеографічної параметризації лексики» ідеографічні словники проаналізовано як модель когнітивної та мовної свідомості народу, описано методи аналізу лексичного значення слова, здійснено аналіз семної структури НОЗМП, окреслено структуру цієї лексико-семантичної групи слів, виділено ідентифікатори та конкретизатори семантики досліджених іменників, вивчено проблему відбиття когнітивної і мовної свідомості національної спільноти в одномовному тлумачному словнику, накреслено підходи до виявлення етноконотацій у семантичній структурі українських іменникових НОЗМП та формалізовані процедури їх аналізу, опису та лексикографічного моделювання.
Назви жителів за місцем проживання закріпилися в українських прізвищах. Топонімічні (відтопонімічні) прізвища походять від назв місцевості. Це можуть бути такі типи місцевості: місто, містечко, село, хутір, ріка, озеро, гора, урочище, поле, ліс, пасіка, лан, гай, луг, сад. Також це можуть бути назви будівель або їхніх частин: замок, гумно, погріб, башта, гребля, хижа. Наприклад: Загребельний, Гуменний, Лазебний, Лазебник, Хижняк, Кошарський, Мельник, Пасічник, Погрібняк. Дуже багато українських прізвищевих назв виникло за часів козацтва. «Реєстр козаків низових запорізьких річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви… Книга військова 67» з «Найдавнішого реєстру українського козацтва 1581 року» фіксує записи, що містять такі відтопонімічні прізвища: Денис Балачей Запорозький, Гришко Киянин, Олексій Черкашанин, Мисько Чорнобилець, Олесько Білоцерківець, Явтух Могилевець та інші.
До виявлення етноконотацій у семантичній структурі іменникових НОЗМП, або етноконотацій у вузькому трактуванні цього явища застосовано комплексний підхід. Зокрема, використано методи компонентного аналізу, дефініційний метод, метод перифразування для встановлення метамовних реалізаторів складників семантики аналізованих іменників, метод ареального вивчення та картографування мови традиційної культури. Такий підхід сприяв ефективному виявленню лексем, що мають етнокультурні компоненти семантики.
У четвертому розділі дисертації «Принципи побудови статті лінгвокультурологічного словника ідеографічного типу» проаналізовано підходи до тлумачення слова в різних лінгвістичних концепціях, визначено принципи зовнішньої та внутрішньої формалізації дефініцій ідеографічного словника іменникових НОЗМП, досліджено мотиваційні відношення між вихідними і похідними одиницями, подано методологію виявлення семантичних кореляцій реєстрових одиниць словника, висвітлено проблему віддзеркалення кореляцій семантичного поля в ідеографічному словнику, описано процедуру підготовки бази даних для його автоматичного укладання, розроблено формати статей та формалізовані процедури для укладання за допомогою комп’ютера лінгвокультурологічного словника ідеографічного типу.
Побудова комп’ютерного словника вимагала формалізованого представлення лексичного значення слова і розроблення для цього відповідної методики. Формалізації дефініцій передувала параметризація лексичного значення слова: виділення в їхньому складі метамовних еквівалентів значень певних параметрів: для іменникових НОЗМП – локативних, темпоральних та оцінних. Виділення лексико-семантичної групи іменникових НОЗМП враховувало також екстралінгвальні класифікаційні критерії. Автоматичний аналіз і класифікацію лексикографічних дефініцій здійснено за семантичним принципом.
В основі тлумачення лексеми в ідеографічному словнику лінгвокультурологічного типу лежить принцип віддзеркалення семантичних зіставлень і параметризація лексем за властивими їм семантичними ідентифікаторами (родовими і видовими) та за різними конкретизаторами. Інформацію в усіх полях словникової статті номінацій виведено з інформації в полі «тлумачення». Таксономічну категорію встановлено з формату тлумачення. На цій основі створено формат тлумачення, заданий певним набором параметрів. За такого підходу ідеографічний словник постає у вигляді моделі лексико-семантичної системи мови, де кожний структурний компонент описано як системно зумовлену одиницю і схарактеризовано з погляду особливостей його функціонування. Суттєвою перевагою такого словника є можливість його інтеграції в автоматичні системи опрацювання мовної інформації, а також використання у функції інформаційно-довідкової, навчальної та дослідницької інтелектуальної комп’ютерної системи. Відкритість словника уможливлює поповнення наявного масиву лексики новими словами та коригування лінгвальної інформації відповідно до тих змін, які відбуваються в мові в процесі її розвитку.
Запропонований лінгвокультурологічний словник (ЕЛКСІТ) як утілення теоретичних і практичних результатів виконаного дослідження слугує тим інструментом, за допомогою якого унаявнено принципи ідеографічної параметризації дослідженої тематичної групи українських назв осіб за місцем проживання, а також встановлено типологію властивих їм широких і вузьких етноконотацій. Він доповнює дефініції традиційних тлумачних словників, які їх або взагалі не унаявнюють, або подають неповно і непослідовно, що пояснює зорієнтування метамови словника такого типу на загальний семантичний опис лексичної системи мови без спеціальної уваги до етнокультурно маркованих номінацій. Лексична частина ЕЛКСІТ охоплює 441 лексико-семантичний варіант іменникових НОЗМП. Внаслідок формалізованого аналізу їхніх дефініцій у тлумачних словниках їх зведено до 57 концептів різного ступеня узагальнення, організованих в синоптичну схему – модель ідеографічної параметризації тематичної групи назв осіб за місцем проживання. До складу синоптичної схеми входять 40 видових концептів третього рівня, на основі яких побудовано словникові статті, 16 видових концептів другого рівня, які об'єднують статті до окремих лексем у поняттєві групи, та один родовий концепт першого (граничного для цієї групи лексем) рівня ідентифікації НАЗВА ОСОБИ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ. Вузькі етноконотації-конкретизатори різних типів локалізовані на другому і третьому рівнях ідентифікації лексичної семантики досліджуваних НОЗМП. З метою структурування статей словника виділено диференційні лексичні ознаки, за якими у межах статей сформовано синонімічні ряди, і словотвірні ознаки, за якими розподілено похідні на підзони.
У Висновках викладено основні наукові та практичні результати дослідження:
1. Етнокультурні особливості ідеографічної параметризації української лексики виявляються в широких і вузьких етноконотаціях різних типів. Широкі етноконотації становлять складники поняттєвої класифікації, побудованої з урахуванням наявності власних і загальних назв місць проживання особи. Вони відображають як вербалізовані, так і невербалізовані ділянки концепту НАЗВА ОСОБИ ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ. Вузькі етноконотації входять до складу семантичної структури слова і відображають її зв’язок з реаліями життя, історією, культурою, географічними умовами проживання, особливостями національного менталітету, життєвим досвідом українського народу, відбитими в його мові.
2. Встановлено типологію широких і вузьких етноконотацій на основі вивчення семантики окремих слів та їхніх семантичних кореляцій у синоптичній схемі, з’ясовано їхню активність і динаміку в часовій і просторовій перспективах функціонування української мови. Виявом широких етноконотацій є наявність/відсутність номінацій осіб за місцем проживання у загальній поняттєвій класифікації лексики, що включає як ідентифікувальні, так і характеризувальні ознаки. Вузькі етноконотації представлені комплексом характеризувальних ознак, що оцінюють особу за місцем проживання.
3. До ідентифікувальних ознак належать компоненти у семантичній структурі слова, що несуть інформацію про об’єкт проживання, вказують на власні/загальні назви природних (природні середовища, природні зони, природні області, типи рельєфу, типи природних територій) та створених людиною об’єктів (адміністративно-територіальний устрій України; типи українських поселень; система історико-етнографічних та етнокультурних регіональних одиниць: природно-історичні області, історико-етнографічні регіони, історичні зони, етнографічні райони).
4. Характеризувальні ознаки оцінюють особу за місцем проживання та ставленням до нього за такими параметрами: за наявністю/відсутністю місця проживання; за локалізацією в певній частині простору; за походженням; за ставленням до етнічного (колективного) та особистісного (індивідуального); за часом (тривалістю, постійністю) проживання в певному місці тощо.
5. На основі формалізованого аналізу структури дефініцій НОЗМП у тлумачних словниках створено процедури конструювання синоптичної схеми для ідеографічної параметризації українських назв осіб за місцем проживання, встановлено метамовні еквіваленти етноконотацій різних типів.
6. Здійснено автоматичну ідеографічну класифікацію НОЗМП на основі створеної синоптичної поняттєвої схеми параметризації цієї групи лексики. Виділено 1 родовий і 56 видових концептів двох рівнів ідентифікації семантики. Вузькі конотації реалізують локативні, темпоральні та оцінні конкретизатори в складі семантичної структури слів.
7. Побудовано електронну лексичну базу, формати статей та формалізовані процедури автоматизованого укладання словника нового для української лексикографії типу – ідеографічного з експлікованою лінгвокультурологічною компонентою. Запропонована концепція словника, його лексична база та процедурний апарат укладання зорієнтовані на створення комп’ютерної лінгвальної інтелектуальної системи відкритого типу з інформаційно-довідковою, навчальною і дослідницькою функціями.
|
