РЕЦЕПЦІЯ ПРАВА ЯК ЗАСІБ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) Автореферат

Актуальність теми дослідження. В історії права важко віднайти правову систему, яка б розвивалась тільки у відповідності до логіки внутрішнього розвитку, не запозичуючи прямо чи опосередковано певні елементи ззовні. Національна правова система є одночасно результатом внутрішнього правового розвитку і взаємодії з іншими правовими системами. Прискорення і поглиблення інтеграційних процесів та тенденція до інтенсифікації взаємодії правових систем різних країн актуалізують проблему пошуку оптимальної моделі запозичення позитивного зарубіжного досвіду в національну правову систему.

Правова система України в минулому переживала як періоди відмови від власної правової спадщини, так і ізоляції від зовнішнього правового світу, що мало наслідком стагнацію, неефективність правового регулювання суспільних відносин, посилення правового нігілізму тощо. Розвиток правової системи України на сучасному етапі відбувається складно, суперечливо, й суттєву роль у цьому процесі відіграє рецепція зарубіжного досвіду. Досвід проведених реформ з моменту набуття Україною незалежності свідчить, що рецепція, з одного боку, є необхідною передумовою прогресивного розвитку вітчизняної правової системи, з іншого - часто зумовлює ускладнення й супроводжується неприйняттям правових інститутів, запозичених без урахування традиційних культурних засад українського права.

Зміст і призначення рецепції як особливого феномену в історії правового розвитку суспільства можуть бути з'ясовані на основі історичного та порівняльно-правового аналізу її різноманітних проявів у різних правових системах. Тому формування загальнотеоретичних уявлень щодо рецепції права - важливе завдання вітчизняної юридичної науки. Від того, наскільки продумано, науково обґрунтовано використовуватимуться можливості рецепції в розвитку вітчизняного права, залежатиме дієвість правової політики української держави та результативність правового регулювання на національному рівні. Історичний досвід свідчить, що при здійсненні рецепції права необхідно враховувати власну правову спадщину, правові цінності, традиції та правовий менталітет народу, зберігати й розвивати вітчизняну правову культуру. У цьому зв'язку принципово важливого значення набуває вивчення закономірностей здійснення рецепції права правовими системами з метою сприяння удосконалення правової системи України під впливом рецепції зарубіжного правового досвіду.

Незважаючи на очевидну значущість рецепції в розвитку права, цей інститут та пов’язані з ним питання взаємодії правових систем, наступності, правового прогресу в українській юридичній науці не досліджувались у теоретичному плані на належному рівні. Рецепція права, як правило, розглядалася юридичною наукою в історичному аспекті, та пов’язувалась здебільшого з процесами вкорінення в європейській правовій практиці засад римського права. Однак реальне змістовне значення цього інституту (і відповідно наукового поняття) є значно ширшим.

Загальнотеоретичну основу дисертації становлять роботи вітчизняних науковців, присвячені сутності, розвитку та функціонуванню правової системи як соціального феномену та проблемам формування правової системи України, а саме: В.Д. Бабкіна, А.П. Зайця, О.В. Зайчука, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.М. Лисенко, Л.А. Луць, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабиновича, В.М. Селіванова, О.Ф. Скакун, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученка та ін. Серед російських вчених проблематику правової системи досліджували: С.С. Алексєєв, В.М. Карташов, Д.А. Керімов, В.В. Кудрявцев, О.В. Малько, М.М. Марченко, Л.С. Явич. Взаємодія різних правових систем, її причини, форми, способи, результати тощо висвітлені у працях таких дослідників, як К.В. Арановський, Н.В. Варламова, Г.Т. Єрмошин, А.Х. Саїдов, Ю.О. Тихомиров та ін. Праці В.М. Баранова, І.А. Іванникова, І.О. Ільїна, В.П. Сальникова, О.П. Семітко, В.М. Синюкова, В.О. Туманова й інших дозволяють розкрити зміст правової спадщини через поняття національної правової культури та її особливостей.

Питання рецепції, правонаступності і суміжних правових понять в теоретичному та історичному аспектах висвітлювались в монографіях, статтях українських та зарубіжних дослідників. Насамперед, це праці Л.В. Авраменко, Г.М. Азнагулової, В.К. Бабаєва, К.Т. Бельського, А.Б. Венгерова, П.Г. Виноградова, В.Г. Графського, Д.В. Дождєва, Н.Н. Єфремової, Н.П. Колдаєвої, К. Кулчара, Є.Ю. Куришева, Л.Є. Лаптєвої, Ф.Ф. Літвиновича, С.А. Муромцева, Т.В. Наконечної, Н. Неновскі, Ю.М. Оборотова, І.О. Покровського, С.А. Софронової, П.І. Стучки, Л.Б. Тіунової, С.В. Ткаченко, Є.О. Харитонова, Г.В. Швекова й ін.

Серед зарубіжних дослідників у дисертації були використані роботи: Ж. Барта, Р. Давида, Р. Ієринга, Ф. Савіньї, П. Стейна, Р. Уолкера, О. Штоббе; щодо питання про інтеграцію й експансію в правовій системі держави - Д. Аджані, Е. Аннерса, М. Анселя, А. Ватсона, Г.Д. Бермана, Д. Блека, М. Богдана, Р. Круза, Д. Оффе, Р. Шарлет та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, теми дослідження юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства ЄС” №06БФ042-01 (державна реєстрація №0106U006631).