СІЛЬСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ НА ЗЕМЛЯХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ

Актуальність теми. У сучасних умовах державного будівництва на українських землях дедалі більшої ваги набувають дослідження вітчизняної історії держави та права. Насамперед, це стосується тих проблем, аналіз яких сприятиме процесу українського державотворення і дасть змогу не лише уникнути повторення старих помилок, а й обрати найбільш оптимальний шлях розвитку українського суспільства.

До однієї з таких проблем, які потребують нагального вирішення, відноситься і проблема створення ефективної моделі управління суспільством, і в першу чергу через розбудову системи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування є невід’ємною складовою демократії, визнаним об’єктивним стандартом демократизації державного устрою в сучасному світі. Закономірно, що питанням місцевого самоврядування приділено значну увагу в Конституції України. Загальний принцип гарантованості місцевого самоврядування в Україні викладено в ст. 7, правовим основам функціонування цього інституту спеціально присвячено розділ ХІ чинної Конституції.

Водночас, на сьогоднішній день процес розбудови системи місцевого самоврядування в Україні ще далекий від свого завершення. Нині тривають обговорення, висуваються різноманітні пропозиції щодо поліпшення функціонування органів місцевого самоврядування. Існує чимало проблем у питаннях визначення компетенції муніципальних органів, матеріальної бази їх діяльності, взаємодії з органами місцевої адміністрації тощо. Вирішуючи ці питання українське суспільство не може обійтися без врахування як новітнього світового досвіду державотворення, так і без історичного, який відтворює шлях становлення української держави. Україна має чималий досвід розвитку місцевого самоврядування, який може стати в нагоді у сучасних умовах.

Найбільш методологічно „корисним” щодо сучасності, з точки зору науковців, є дослідження правових аспектів діяльності органів самоврядування в період після скасування кріпосного права. Тоді, на українських землях, що входили до складу Російської імперії, було створено тричленну модель самоврядування, яка включала в себе земські, міські та селянські органи самоврядування. І якщо перші дві складові цієї моделі на сьогоднішній день отримали широке висвітлення у науковій літературі, то система селянського самоврядування була незаслужено забута. До аналізу проблем, пов’язаних з темою дослідження, зверталися М. Дружинін,
П. Зайончковський, М. Лещенко, М. Максименко, М. Найдьонов, М. Нєчкін, Д. Пройда, К. Софроненко, В. Теплицький, В. Чернуха, М. Устьянцева, П. Щербина та ін. Досвід розбудови самоврядних установ на селі став би у надзвичайній нагоді при розв’язанні соціальних та економічних проблем, які турбують сучасне українське село. Це, у свою чергу, надзвичайно актуалізує дослідження проблеми організації та діяльності органів селянського самоврядування у пореформеному українському селі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України „Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до загальної теми „Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006–2010 рр.

Тема дисертаційного дослідження є складовою наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, що здійснює розробку наукової теми „Традиції і новації в правовому житті України (історичний аспект)” на 2006 – 2010 рр.